| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Конституційне розвиток |
||
|
Ще в 1990 р. Казахстан, як і Російська Федерація та інші союзні республіки, прийняв Декларацію про державний суверенітет Казахської РСР, спираючись на яку брав участь у підготовці нового Союзного договору. Однак, як відомо, серпневий путч 1991 зірвав закінчення цього Договору, і союзні республіки почали виходити з Союзу РСР. Після розпаду СРСР, констатувала Біловезькою угодою на початку грудня того ж року, почалося конституційне розвиток Республіки Казахстан як самостійної суверенної держави. 16 грудня 1991 Верховна рада Казахської РСР прийняла Конституційний закон "Про державну незалежність Республіки Казахстан". У тому ж місяці Казахстан став учасником створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), яке покликане було полегшити перехід від єдиної союзної держави до системи суверенних держав *. * Див: Михальова Н. А. Конституційне право зарубіжних країн СНД: Учеб. посібник. М., 1998. С. 7. У порівнянні з раніше діяла радянською Конституцією республіки 1978 Конституційний закон містив багато новел. Принципово новими положеннями Конституційного закону стали проголошення Казахстану незалежною, демократичною, правовою державою, а також перетворення Казахської РСР в Республіку Казахстан. Слід відзначити ще одне важливе достоїнство його змісту - закладалися інша природа і джерело влади нової держави. Громадяни республіки всіх національностей становлять згідно Конституційному закону народ Казахстану, який є єдиним носієм суверенітету і джерелом державної влади. Народ здійснює державну владу як безпосередньо, так і через представницькі органи. Право виступати від імені всього народу республіки належить Верховному порадою і Президенту Республіки Казахстан. Влада повинна будуватися на основі принципу поділу влади. Дані положення формально створювали юридичну основу народовладдя. Закон передбачив такий державний орган, як Комітет конституційного нагляду, покликаний забезпечити верховенство Конституції. Поряд з достоїнствами Конституційний закон 1991 мав суттєві недоліки та прогалини у правовому регулюванні конституційної матерії. Наприклад, принцип поділу влади в ньому тільки проголошувався, механізм його реалізації, способи подолання розбіжностей між гілками влади законом ніяк не регламентовані. З цієї причини дана норма носила фіктивний характер. Фіктивність посилювалася тим обставиною, що в той період часу в політико-правовій свідомості більшості політичної еліти суспільства переважало радянське уявлення про державу і про роль громадян у ньому. Конституційний закон 1991 разом зі згаданою Декларацією 1990 юридично обгрунтував подальше існування Казахстану як суверенної держави. Про принципову значенні цих двох джерел йдеться в ст. 18 Закону, яка встановлює, що Закон поряд з Декларацією про державний суверенітет Казахської РСР 1990 служить основою для розробки нової Конституції Республіки Казахстан. Початковий етап конституційного розвитку Республіки Казахстан завершився прийняттям 28 січня 1993 її Верховною радою першої Конституції незалежного Казахстану. Можна констатувати, що вона означала розрив з більшістю колишніх уявлень про політико-владної організації суспільства, на яких базувався радянський тоталітарний режим, і рух в бік лібералізму і демократії. Деякий вплив на зміст і форму цієї Конституції надала публікація декількох варіантів проекту Конституції Російської Федерації, що розроблявся Конституційною комісією З'їзду народних депутатів Росії. Конституція відкривалася невеликої преамбули та вступної частиною "Основи конституційного ладу", яка включала 9 принципів, сформульованих і пронумерованих саме як такі ("Перше", "Друге", "Третє" і т.д.), Республіка Казахстан визначалася як демократична, світська і унітарна держава, як "форма державності самоопределившейся казахської нації", що забезпечує рівні права усім громадянам. Територія республіки - цілісна, неподільна і недоторкана. Вищою цінністю республіка визнавала людину, її життя, свободу і невід'ємні права і зобов'язувалася діяти в інтересах громадянина і суспільства. Народ характеризувався як єдине джерело державної влади в республіці, яку здійснював безпосередньо і через представників. "Жодна частина народу, або організація чи окрема особа не можуть привласнити собі право здійснення державної влади", - говорилося в Конституції. Право виступати від імені всього народу частина третя четвертого принципу надавала лише Верховному порадою і Президенту республіки в межах їх конституційних повноважень. Громадським організаціям в рамках Конституції і законів гарантувалися рівні правові можливості і заборонялося перетворення в державну ідеології будь-який з них. Встановлювався принцип поділу влади з використанням системи стримувань і противаг. Державна влада підлягала здійсненню тільки на основі Конституції і законів, причому за Конституцією визнавалися найвища юридична сила і пряму дію. Казахська мова оголошувався державною, а російська - мовою міжнаціонального спілкування. Заборонялося обмеження прав і свобод громадян за принципом неволодіння цими мовами. Столицею визначався місто Алма-Ата (Алмати). Далі в Конституції слідували чотири розділи: I. Громадянин, його права, свободи і обов'язки; II. Суспільство, основи його пристрою; III. Держава, її органи та інститути; IV. Гарантії дотримання Конституції. Розділи складалися з глав (всього 21), а глави - із статей (всього 131). Завершувалася Конституція Перехідними положеннями, що включали три частини всього з 13 статей, що мали особливу нумерацію. Громадянам гарантувалося рівноправність із забороною будь-яких форм дискримінації. Зізнавався пріоритет визнаних республікою міжнародно-правових актів про права і свободи перед її законами. Допускалася можливість подвійного громадянства осіб, які вимушено залишили республіку, і казахів, які проживають в інших державах (частина четверта ст. 4). Серед проголошуваних економічних і соціальних прав слід відзначити поряд з традиційними (на працю, відпочинок і т. п.) право бути власником (ст. 18). У ст. 36 гарантувалася судовий захист всіх прав і свобод, закріплених у Конституції та законах. Слід також зазначити гарантовану Конституцією недоторканність приватної власності (ст. 47) та заборону створення політичних партій на релігійній основі (частина друга ст. 58). Однопалатний Верховний рада, що обирається на п'ять років, визначався як єдиний законодавчий і вищий представницький орган республіки. У його компетенцію серед іншого входило прийняття та зміна Конституції та законів, прийняття рішення про проведення референдуму, надання згоди на призначення Прем'єр-міністра і ряду інших членів Кабінету міністрів, за пропозицією Президента обрання та зміщення членів вищих судів, призначення та усунення Генерального, прокурора і голови Національного банку. Встановлювався принцип вільного депутатського мандата. Президент, що обирається на п'ять років, визначався як глава держави, що очолює єдину систему виконавчої влади. У числі інших повноважень Президента слід відзначити його право вето щодо законів, яке могло бути подолано Верховною радою 2/3 голосів його складу, право прийняття рішень про проведення референдуму після консультації з Верховною радою, верховне головнокомандування Збройними силами. До кандидата у Президенти пред'являлися такі вимоги, як громадянство республіки, постійне проживання на її території не менше 10 років, вік від 35 до 65 років, володіння досконало державною мовою. Одночасно з Президентом обирався Віце-президент, який у випадку дострокового вибуття Президента брав на себе його повноваження. Проте вимоги до кандидата на цю посаду були менше: були відсутні вікові обмеження і державною мовою можна було володіти не досконало. Засновувався Кабінет міністрів на чолі з Прем'єр-міністром, відповідальний перед Президентом. В адміністративно-територіальних одиницях обиралися на п'ять років представницькі органи, а глави виконавчих органів призначалися вищестоящими главами виконавчих органів або Президентом. Судова влада здійснювалася Конституційним судом, Верховним судом, Вищим арбітражним судом і нижчими судами. Судді призначалися на 10 років. Передбачалася централізована прокуратура на чолі з Генеральним прокурором, у функції якої входили загальний нагляд за дотриманням законів, кримінальне переслідування і участь у судочинстві. Статус Конституційного суду відрізнявся дивною особливістю: згідно з частинами третьою - п'ятою ст. 131 Конституції постанови Конституційного суду вступали в силу з моменту прийняття, якщо Президент або голова Верховної ради не внесуть до Конституційного суду заперечення на його постанову в 10-денний термін з моменту його прийняття. Таке заперечення припиняло дію постанови, яка все ж набирало чинності з моменту прийняття, якщо Конституційний суд підтвердить його 2/3 голосів від загальної кількості суддів. Суперечливість такого регулювання впадає в очі і навряд чи потребує коментаря. Були і інші недоліки Конституції, що перешкоджали побудови демократичного суспільства та формуванню нової правової системи. Серед них у першу чергу слід згадати про те, що перехідні положення зберігали повноваження представницьких органів державної влади, сформованих у порядку, який давав однозначну перевагу представникам Комуністичної партії і номенклатури. Так, за Комуністичною партією були заздалегідь законодавчо зарезервовані 17 депутатських мандатів ради з 90 мандатів, закріплених за громадськими об'єднаннями. У цілому ж половина парламентаріїв 171 з 340 складали представники номенклатури. Як зазначає у своїй характеристиці Конституції 1993 р. проф. Є. К. Кубеев, "життя показало, що окремі питання, які потребують конституційного закріплення, в ній не були вирішені, а якщо і вирішені, то половинчасто" *. Настільки суперечливий зміст конституційного регулювання позначилося і на практиці його застосування: у період з квітня 1990-го по березень 1995 в Казахстані стався два парламентських кризи. Перший з них був пов'язаний з рішенням про дострокове припинення повноважень Верховної ради, прийнятим самими депутатами. Другому кризі передувало рішення Конституційного суду про визнання нелегітимними повноважень Депутатів Верховної ради, обраних 7 березня 1994 **, але в основі кризи лежали непрофесіоналізм депутатів і низька ефективність роботи Верховної ради в цілому. Після виборів Верховної ради і до моменту припинення його роботи було прийнято 8 законів і 120 постанов, присвячених, зокрема, рішенням власних матеріально-побутових та організаційних проблем і популістським заходам. * Кубеев Є. К. Основи конституційного ладу Республіки Казахстан. Дисс, д-ра юрид. наук. М., 1998. С. 59. ** Рішення Конституційного Суду про нелегітимність повноважень деяких депутатів грунтувалося на порушенні принципу рівного представництва громадян, так як по одним виборчих округах чисельність зареєстрованих виборців перевищувала 90 тис. осіб, а за іншими становила близько 17 тис. Зазначені вище та інші причини призвели до того, що 30 серпня 1995 р. на республіканському референдумі була прийнята друга. Конституція незалежного Казахстану. Член-кореспондент АН Республіки Казахстан Г. С. Сапаргаліев зазначає, що в період дії першої Конституції поряд з новими законодавчими актами, які стверджували незалежність держави Казахстан, продовжували діяти союзні закони, що обумовлювалося перехідними положеннями Конституції 1993 р. Конституція 1995 знаменує початок наступного етапу формування єдиної національної системи законодавства, для якого характерна втрата значення союзного законодавства у зв'язку з прийняттям нових законів. Тому Конституція не містила норм про дію союзних нормативних актів, хоча окремі з них продовжують діяти *. Навряд чи ми помилимося, якщо скажемо, що головна відмінність другого Конституції незалежного Казахстану від першої полягає в посиленні влади Президента. Щоб підтвердити це, наведемо лише формулювання третього речення ч. 3 ст. 3 Конституції, яка на відміну наведеної вище частини третьої четвертого принципу основ конституційного ладу, встановлених Конституцією 1993 р., говорить: "Право виступати від імені народу і держави належить Президентові, а також Парламенту республіки в межах його конституційних повноважень". Не можна промовчати і про заміну Конституційного суду Конституційною радою, яка виглядає як результат конфлікту Конституційного суду з Парламентом і Президентом. Взагалі на утриманні Конституції 1995 р. в частині відносин між владою досить помітно позначився вплив французької Конституції 1958 р. * Див: Сапаргаліев Г. С. Вступна стаття до Конституції Республіки Казахстан / / Конституції держав - учасниць СНД. М., 1999. С. 250. Слід відзначити ще одну відмінну особливість конституційного розвитку Казахстану, яка полягає у вельми активному регулюванні конституційно-правових питань указами Президента республіки. Через три роки відбулася нова, хоча і часткова, конституційна реформа. 30 вересня 1998 Президент використав своє право ініціативи внесення змін і доповнень до Конституції республіки, виступивши з цього питання на спільному засіданні палат Парламенту. Концепція перетворення всіх інститутів державної влади, розширення повноважень Парламенту та підвищення його ролі в політичному житті держави, підвищення статусу депутатів, посилення відповідальності членів уряду та реформування судової системи була викладена ним у щорічному посланні "Про становище в країні та основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики: демократизація суспільства, економічна і політична реформа в новому сторіччі ". Конкретні пропозиції щодо поправок були сформульовані у проекті Закону "Про внесення змін і доповнень до Конституції Республіки Казахстан", внесеному Президентом до Парламенту в той же день. Президентський проект стосувався положень 13 з 98 статей Конституції. Обговорення положень проекту Закону почалося на роздільних засіданнях палат Парламенту і в комітетах з 30 вересня. Одним з підсумків цього обговорення стало звернення 88 депутатів до Президента республіки з пропозицією цілого ряду додаткових змін, в тому числі і грунтовного перегляду всієї Конституції. На спільному засіданні палат Парламенту 7 жовтня президентський законопроект був відхилений. Главою держави була негайно створена погоджувальна комісія, до якої увійшли по три представники від Президента і обох палат Парламенту. На вечірньому спільному засіданні обох палат Парламенту Закон Республіки Казахстан "Про внесення змін і доповнень до Конституції Республіки Казахстан" був прийнятий. У той же день - 7 жовтня 1998 - він був підписаний Президентом і набув чинності. Цим законом були доповнені і уточнені 19 статей Конституції 1995 року: збільшені терміни повноважень Президента республіки до 7 років, депутатів Мажилісу (Зборів - нижньої палати Парламенту) - до 5, Сенату - до 6 років, знятий передбачений раніше верхній віковий межа для державного службовця, зокрема і Президента, підвищений віковий ценз для кандидата на посаду Президента республіки з 35 до 40 років. Крім того, виключено норму про проведення позачергових виборів Президента, включено норму щодо порядку переходу повноважень глави держави у разі його дострокового вибуття. Особі, виконуючому обов'язки Президента, заборонено ініціювати зміни і доповнення до Конституції. Виключено норму про те, що депутату Парламенту при достроковому припиненні або після закінчення його повноважень не гарантується збереження колишньої роботи або надання рівноцінної роботи чи посади. Скасовано необхідний для дійсності голосування мінімальна межа явки виборців. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Конституційне розвиток" |
||
|
||