Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 2, 1996 - перейти до змісту підручника

§ 3. Утворення незалежних держав на Близькому і Середньому Сході

Напередодні отримання незалежності більшість країн Арабського Сходу представляли собою феодальні або напівфеодальні суспільства. Незважаючи на відмінність юридичних форм залежності від метрополій (Сирія, Лівія були підмандатними територіями; Кувейт, Марокко - протекторатами, а Єгипту, Іраку та Лівану була формально надана незалежність), всі ці країни фактично залишалися колоніями або напівколоніями. У договорах з метрополіями були закріплені положення, серйозно обмежують суверенітет цих країн.
Традиційною формою правління в країнах Арабського Сходу була монархія, причому монархії найчастіше мали абсолютно-теократичний характер. Абсолютні монархії збереглися і після завоювання незалежності в королівстві Саудівська Аравія, в князівствах Аравійського півострова (Оман, що входять в ОАЕ емірати). В інших арабських країнах після звільнення утворилися конституційні монархії (Єгипет до 1953 р., Туніс до 1957 р., Ємен до 1962 р., Лівія до 1971 р., Йорданія, Марокко, Кувейт, Бахрейн). У цих країнах були прийняті конституції, проголошено створення парламентів . Проте в ряді країн (Кувейт у 1972 р., Саудівська Аравія в 1992 р., Оман в 1996 р.), оскільки конституції були "даровані" правителями, були зафіксовані положення про те, що вся влада виходить від монарха. Таким чином, парламентаризм залишився в багатьох країнах лише зовнішнім прикриттям абсолютизму, не кажучи вже про те, що типовою для цих країн ситуацією став розпуск парламентів і відсутність їх скликання протягом багатьох років. У деяких інших країнах (Марокко, Лівія, Йорданія та ін) діють правові норми мусульманського фундаменталізму, основним джерелом права вважається Коран.
Конституція Єгипту 1923 формально оголосила його незалежною державою і конституційною монархією. Фактично ж у країні зберігався режим англійської військової окупації. У 1951 р. єгипетський парламент пішов на односторонню скасування англо-єгипетського договору 1936 р., що викликало запровадження в країну англійських військ і глибока політична криза. У цій обстановці в 1952 р. патріотична військова організація "Вільні офіцери" на чолі з Гамалем Абдель Насером здійснила державний переворот. Всю повноту влади зосередив у своїх руках Рада керівництва революцією.
З 1952 по початок 60-х рр.. в Єгипті здійснювався перший етап національно-визвольної революції, що супроводжувався прийняттям закону про аграрну реформу (1952 р.), скасуванням старої Конституції (1952 р.), ліквідацією монархії і прийняттям республіканської Конституції (1956 р.). Після націоналізації компанії Суецького каналу і що послідувала за цим агресії Англії, Франції та Ізраїлю (1956 р.) був виданий закон про "егіптізаціі" іноземних банків і фірм , причому негайної націоналізації підлягала власність Великобританії та Франції.
З середини 1961 почався другий етап революції. У цей період здійснювалися заходи з націоналізації банків і підприємств, проведенню другого аграрної реформи, запровадження державного планування. Прийнята в липні 1962 Хартія національних дій відкинула капіталістичний шлях розвитку, а Тимчасова конституція 1964 проголосила Єгипет "соціалістичної демократичною республікою". До середини 60-х рр.. державний сектор економіки Єгипту значно зріс, проте програма поглиблення економічних реформ не змогла вирішити цілий ряд важливих економічних проблем. У зв'язку з цим з метою стимуляції виробництва був знову посилений приватний сектор в місті і в селі.
У 1971 р. на референдумі була схвалена нова Конституція Арабської Республіки Єгипет, яка (в редакції 1980 р.) діє і зараз. Конституція проголошувала АРЄ "державою із соціалістичним демократичним ладом, заснованим на союзі сил трудового народу". Вищим органом державної влади проголошувалося Народні збори, главою держави - президент. Фактично ж з середини 1970-х рр.. країна розвивається по капіталістичному шляху.
До великих арабських країн відноситься Алжир, незалежність якого була визнана Францією після тривалої національно-визвольної війни (1954-1962 рр..). Курс на "соціалістичну перебудову" суспільства, проголошений Фронтом національного звільнення Алжиру (ФНП) в 1962 р., був закріплений в подальших конституційних документах (1963, 1976 рр..). Так, Конституція АНДР 1976 закріпила панівне становище суспільної власності, керівну роль ФНП в побудові соціалізму в рамках "національних та ісламських цінностей "і єдність політичного керівництва партії і держави.
Після народних виступів в кінці 80-х рр.., в 1989 р. була прийнята нова Конституція. Вона була" деідеологізований "основним законом; положення про соціалізмі були виключені (хоча в преамбулі і говорилося про мету ліквідації експлуатації людини людиною). Було введено поділ влади, встановлена ??відповідальність уряду перед парламентом, ліквідовано монопольне становище ФНП та введена багатопартійність. У 1996 р. в Алжирі прийнята нова Конституція, яка, однак, не принесла країні стабільності: протягом вже багатьох років тут тривають терористичні акції мусульманських екстремістів.
"Некапіталістична" шлях розвитку був проголошений урядом Народної Республіки Південного Ємену, утвореної в 1967 р. в результаті боротьби колоній і протекторатів півдня Аравії за незалежність. Після фракційної боротьби в Національному фронті цей шлях був остаточно закріплений в конституціях 1970 і 1978 рр.. Конституція Народної Демократичної Республіки Ємен 1978 проголосила метою країни побудова єдиного демократичного Ємену, закріпила виняткову власність держави на землю, керівну роль Єменської соціалістичної партії і повновладдя народних рад. Протягом багатьох років між Північним (Єменська Арабська Республіка) і Південним (НДРЙ) Єменом велися переговори про возз'єднання, що завершилися прийняттям конституції єдиної держави. Нині діє Конституція єдиного Ємену 1992
Однією з найважливіших політичних проблем на Арабському Сході став після другої світової війни питання про створення самостійної Палестинської держави. До 1948 р. Палестина являла собою англійську підмандатної території. Після рішення Генеральної Асамблеї ООН в 1947 р. про розділ Палестини і створення на її території двох самостійних держав - арабської і єврейської - англійський мандат втратив чинність. По закінченні мандата на підставі зазначеного рішення в єврейській частині країни була створена держава Ізраїль. Однак в іншій частині Палестини, фактично поділеною між Ізраїлем і Йорданією, рішення ООН не було здійснено. Арабо -ізраїльський конфлікт супроводжувався захопленням Ізраїлем у 60-80-х рр.. ряду територій, що належать арабським державам. У 1988 р. на сесії вищого органу палестинського народу - Національної ради Палестини - поряд з офіційним визнанням Ізраїлю було проголошено утворення Палестинської держави. Фактична реалізація принципу "два народи - дві держави" наштовхується на значні перешкоди. Разом з тим на території Ізраїлю створена палестинська автономія, що має політичний характер.
Протягом 80-90-х рр.. Близький Схід залишається одним з найбільш нестабільних і вибухонебезпечних регіонів світу. З одного боку, тут посилюються прагнення до інтеграції, які вже виявилися в створенні регіональних міжарабських організацій - Ради арабського співробітництва (1989 р.) та Спілки арабського Магрибу (1989 р.) і в об'єднанні Північного і Південного Ємену і пр. З іншого боку, гострі протиріччя в арабському світі вже неодноразово приводили до збройних регіональним конфліктам (Іран-Ірак, Ірак-Кувейт та ін.) Як і раніше далека від вирішення палестинська проблема. Ліван, державний лад якого заснований на конфесійних засадах ( найважливіші державні пости в певній пропорції розподіляються між представниками різних релігійних громад), з 1975 р. тривалий час знаходився в стані міжусобної релігійної війни. Нині тут сформовані нові органи з урахуванням змінених норм конфесійного представництва.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "§ 3. Утворення незалежних держав на Близькому і Середньому Сході "
  1. Стаття 13. Підготовка громадян з основ військової служби в освітніх установах середньої (повної) загальної освіти, освітніх установах початкової професійної та середньої професійної освіти і в навчальних пунктах організацій
    Стаття 13. Підготовка громадян з основ військової служби в освітніх установах середньої (повної) загальної освіти, освітніх установах початкової професійної та середньої професійної освіти і в навчальних пунктах
  2. В.В. Лазарєв. Основи права, 2001
    Навчальний посібник написаний відповідно до державного освітнього стандарту середньої професійної освіти з дисципліни «Основи права». У ньому в доступній формі висвітлюються вихідні поняття про право і правові явища, показується їх зв'язок з державою . Розкривається зміст норм основних галузей російського законодавства: конституційного, адміністративного,
  3. 7.6. Корінні нечисленні народи Півночі
    Земельний податок також не платять фізичні особи, пов'язані з корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру і Далекого Сходу, а також громади таких народів щодо земельних ділянок, які використовуються для збереження і розвитку їхнього традиційного способу життя, господарювання і промислів. Корінні нечисленні народи Півночі, Сибіру і Далекого Сходу - це народи, що проживають в районах Півночі,
  4. Тема 18. Правові системи країн Далекого Сходу
    Тема 18. Правові системи країн Далекого
  5. Стаття 408. Визнання документів, виданих, складених або засвідчених компетентними органами іноземних держав
    Коментар до статті Коментар до частини 1. § 1. Документи, видані або засвідчені установою або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою та скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, приймаються на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних
  6. ЧАСТИНА ДРУГА. Історія держави і права в середні віки
    ЧАСТИНА ДРУГА. Історія держави і права в середні
  7. Освіта.
    Освітній рівень споживачів наркотиків і наркоманів досить високий, хоча і дещо поступається середньому для популяції. У Санкт-Петербурзі в цілому спостерігається зниження наркоспоживання із зростанням освітнього рівня. Але серед всіх груп споживачів (зрідка пробували наркотики, колишніх і реальних активних споживачів) найбільшу питому вагу становлять особи з незакінченою
  8. Стаття 19. Навчання за додатковими освітніми програмами, у яких метою військову підготовку неповнолітніх громадян, в освітніх установах середньої (повної) загальної освіти і військових оркестрах
    Стаття 19. Навчання за додатковими освітніми програмами, у яких метою військову підготовку неповнолітніх громадян, в освітніх установах середньої (повної) загальної освіти та військових
  9. Розділ IV. РУССКОЕ (МОСКОВСЬКЕ) ДЕРЖАВА У XV? XVII ВВ.
    У XVI в Русь приєднує до себе Казанське і Астраханське ханства, башкирські землі, Західний Сибір , області Донського і Яицкого козацьких військ. У XVII в. була приєднана вся Сибір і відбулося возз'єднання з Україною. Робляться спроби вийти до Балтійського (Лівонська війна) і Чорного морів. Розвивається торгівля з Заходом і Сходом, багатонаціональна Росія в XVII ст.
  10. Принцип суверенної рівності держав
    Усі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права і обов'язки і є рівноправними членами міжнародного співтовариства, незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру . Зокрема, поняття суверенної рівності включає такі елементи: a) держави юридично рівні; b) кожна держава користується правами,
  11. Стаття 63. Права та обов'язки батьків по вихованню та освіті дітей
    КонсультантПлюс: примітка. З питання, що стосується прав та обов'язків батьків по вихованню та освіті дітей, см. також статті 18 і 52 Федерального закону від 10.07.1992 N 3266-1. 1. Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей. Батьки несуть відповідальність за виховання і розвиток своїх дітей. Вони зобов'язані піклуватися про здоров'я, фізичний, психічний, духовний і
  12. Стаття 82. Надання земель сільськогосподарського призначення господарським товариствам і товариствам, виробничим кооперативам, державним і муніципальним унітарним підприємствам, іншим комерційним організаціям, релігійним організаціям, козачим товариствам, науково-дослідним організаціям, освітнім установам сільськогосподарського профілю, громадам корінних нечисленних народів Півночі, Сибіру і Далекого Сходу Російської Федерації
    Умови надання земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення господарським товариствам і товариствам, виробничим кооперативам, державним і муніципальним унітарним підприємствам, іншим комерційним організаціям, релігійним організаціям, козачим товариствам, науково-дослідним організаціям, освітнім установам сільськогосподарського профілю , громадам