| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальні положення тактики допиту |
||
|
Правила допиту регламентовані в ст. 187-191 КПК України, вони обов'язкові для всіх осіб, які проводять це слідча дія. Однак кримінально-процесуальний закон встановлює тільки основні правила допиту, що мають загальний характер. Він не передбачає і не може передбачати всі тактичні прийоми, які необхідно застосувати для того, щоб отримати і зафіксувати в конкретних умовах найбільш достовірні свідчення. Ці тактичні прийоми значною мірою залежать від характеру кримінальної справи і індивідуальних особливостей допитуваного. Якщо правила допиту, встановлені кримінально-процесуальним законом, носять обов'язковий характер, а їх недотримання розглядається як порушення закону і тягне за собою недійсність результатів слідчої дії, то застосування тих чи інших тактичних прийомів залежить лише від розсуду слідчого і конкретної слідчої ситуації. У літературі допит трактується як слідча дія, що полягає в безпосередньому отриманні та фіксації уповноваженою на те особою показань учасника кримінального судочинства про обставини, що мають значення для справи. Допит відноситься до числа складних слідчих дій, що вимагають від слідчого глибоких професійних знань, майстерності, культури спілкування, навичок психолога. Для успішного проведення даної слідчої дії суб'єкт доказування повинен представляти, яку інформацію і яким чином можна отримати від допитуваного. У загальному значенні мета допиту - отримання повних, достовірних і об'єктивних показань, які є доказами. Коло завдань, які вирішуються при виробництві допиту, визначається як предмет допиту, що залежить від обставин розслідуваного злочину. Слідча практика і криміналістична теорія знають декілька видів допиту, які виділяють з таких підстав: 1) по процесуальному становищу допитуваного розмежовують допит свідка, потерпілого, підозрюваного і обвинуваченого, експерта, спеціаліста та інших учасників процесу; 2) по послідовності розрізняють первинний і повторний допити. При первісному допиті предметом найчастіше є з'ясування обставин справи в повному обсязі. При повторному допиті слідчий знову повертається до обставин, які вже відомі у загальних рисах, з метою їх уточнення, конкретизації і виявлення можливих протиріч; 3) залежно від обсягу одержуваної інформації допит може бути основним і додатковим ; 4) за віком допитуваного: допит дорослої особи, неповнолітнього і малолітнього; 5) за складом учасників: з участю адвоката, педагога, спеціаліста, перекладача, законних представників. Як і будь-яка слідча дія, допит підрозділяється на три стадії: підготовчу, безпосереднє виробництво і фіксацію результатів. Важливою умовою ефективного та успішного проведення допиту є належна його підготовка. У зміст цих дій слідчого входять: - вивчення матеріалів кримінальної справи; - отримання при необхідності відомостей від обізнаного особи зі спеціальних питань, пов'язаних з предметом допиту; - вивчення особистості допитуваного: його характеристик, протоколів допитів родичів, знайомих і т.д.; - складання плану допиту з конкретним переліком питань, які підлягають з'ясуванню; - підготовка доказів, які можуть бути пред'явлені при допиті; - організація оптимальних умов для проведення допиту; - вибір часу, способу виклику на допит; - підготовка технічних засобів. Безпосереднє виробництво допиту зважаючи на складність даної слідчої дії можна розділити на три етапи: загальний, етап вільної розповіді і питально-відповідний етап. Загальний етап полягає у встановленні особи викликаного на допит: ПІБ, посада і місце роботи, місце проживання, судимість. Далі, якщо допитуваний є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, якщо ж обвинуваченим чи підозрюваним, то з'ясовується його ставлення до пред'явленого обвинувачення (підозрою), йому роз'яснюються положення ст. 51 Конституції РФ. Після виконання зазначених обов'язкових формальностей слідчий пропонує допитуваному самому розповісти про обставини, що стосуються розслідуваної кримінальної справи. Тут не рекомендується переривати особу, що дає показання, навіть якщо слідчому вже відомі викладаються факти або якщо допитуваний висловлює неправдиві відомості. Значення вільної розповіді досить велике, оскільки допитуваний повідомляє відомі йому обставини справи на свій розсуд. Нерідко слідчий дізнається про факти, раніше йому невідомих, що дозволяє висунути нові версії. Якщо ж допитувана особа в своїй розповіді йде далеко від теми допиту, то слідчий вправі нагадати йому про необхідність давати свідчення по суті справи. У разі коли допитуваний замовчує про відомі йому відомості чи не може згадати окремі факти або деталі злочину, повідомляються ним дані суперечать матеріалами справи, то слідчий переходить до питально-відповідна етапу. Тут необхідно застосування тактичних прийомів, які вибираються залежно від ситуації, що склалася і процесуального положення допитуваного. Однак необхідно завжди пам'ятати про загальні тактичних рекомендаціях, які зводяться до наступного: - не допускається постановка навідних питань, тобто тих, в яких у неявній формі міститься бажаний для слідчого відповідь; - неприпустимі загрози, обман і шантаж, фізичне чи психічне насильство, приниження честі та гідності. Поведінка слідчого під час допиту зводиться до того, що він перш за все повинен встановити психологічний контакт з допитуваним особою, викликати його довіру і повагу. Цього можна досягти уважністю, спокоєм, серйозністю і об'єктивністю. Допит слід проводити ввічливо, рівно, але в той же час у необхідних випадках проявляти твердість і наполегливість. Слідчий не повинен обманювати допитуваного, обіцяти те, що свідомо не можна виконати. При виборі тактики допиту враховується ряд умов, у тому числі психологічні особливості формування показань, специфіка розслідуваної справи та відомості про особу допитуваного. Будь-які свідчення людини на допиті полягають у відтворенні раніше сприйнятих і утриманих в пам'яті фактів об'єктивної дійсності. Отже, процес формування показань можна розділити на три умовні стадії: сприйняття, запам'ятовування і відтворення. Характер сприйняття, його повнота залежать від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. До об'єктивних умов, негативно відбивається на сприйманні, відносяться: погані освітленість, погодні умови, відстань до об'єкта, що спостерігається, швидкоплинність події і т.д. Суб'єктивні чинники залежать від особливостей стану органів чуття людини, за допомогою яких він сприймає факти, і його загального стану в момент сприйняття. Наприклад, страх загострює сприйняття і сприяє перебільшення небезпеки. Крім того, в деяких випадках суб'єктивні фактори є причиною ненавмисної брехні. До них відносяться: а) похилий вік, який може вплинути, наприклад, на чіткість сприйняття у зв'язку з погіршенням зору, слуху; б) різного роду травми і захворювання, що негативно позначаються на процесі правильного сприйняття, збереження і передачі інформації; в) низький освітній і культурний рівень. Користуючись даними психології про відчуття, сприйнятті, запам'ятовуванні і відтворенні, в процесі допиту потрібно допомогти відновити в пам'яті забуті обставини. Дані психології дозволяють правильно визначити причину неповноти і суперечностей у показаннях, допомагають вибрати тактичні прийоми для заповнення прогалин у свідченнях і усунення в них суперечностей. Незважаючи на індивідуальність вибору тактичних прийомів залежно від сформованої слідчої ситуації та процесуального становища особи, є загальні правила або принципи проведення допиту, до яких відносяться цілеспрямованість, активність, об'єктивність і повнота. Цілеспрямованість допиту означає наявність у слідчого конкретного уявлення про предмет допиту і здійснення його у потрібному напрямку. Активність допиту передбачає вміння слідчого утримувати ініціативу, застосовувати найбільш ефективні в ситуації, що склалася тактичні прийоми, дотримуючись при цьому вимоги закону, моралі та етики. Повнота і об'єктивність допиту означають, що, по-перше, слідчий прагне отримати всю що стосується розслідуваного злочину інформацію і, по-друге, він не має права змінювати показання допитуваного особи, нав'язувати йому своє подання. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Загальні положення тактики допиту " |
||
|
||