| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Об'єднання Німеччини |
||
|
Сверхцентрализованная система управління виявила повну нездатність забезпечити динамічний розвиток економіки НДР. Почалися перебої з постачанням промислових товарів, зростала інфляція. Німці рвалися до забезпеченої Західну Німеччину. Все наполегливіше звучали вимоги відкриття кордонів, що супроводжувалися масовими демонстраціями, стали початком революційних змін в країні. У травні 1989 р. після відкриття угорсько-австрійського кордону почалася втеча східних німців через Угорщину за кордон, що загрожувало обезлюдити країну. В результаті цих подій після беззмінного 18-річного правління був знятий зі своєї посади Голова Державної ради і Генеральний секретар СЄПН Е. Хоннекер. Наймасовіша в історії почалися мирних революцій у Східній Європі демонстрація в ГДР, на початку листопада 1989 р., в якій взяли участь 1 млн. чоловік, привела до задоволення вимоги про відкриття кордону. У результаті уряд повністю втратило контроль над натовпами "екскурсантів", що остаточно розмило економіку НДР, і без того ослаблену в цей час. Тоді ж на порядок денний постає нове, більш радикальну вимогу - об'єднання з ФРН. Відповіддю на ці масові вимоги, в умовах повного невтручання Москви в німецькі події, став виступ канцлера ФРН Гельмута Коля в західнонімецькому бундестазі з програмою з 10 пунктів, присвяченій розвитку відносин між обома німецькими державами. Ця програма складалася з переліку поступово здійснюваних заходів зміцнення співпраці двох німецьких держав, обіцянки негайної конкретної допомоги НДР в гуманітарній сфері, зокрема створення валютного фонду для фінансування поїздок східних німців до західних (ФРН ще в 1983 - 1984 рр.. стає одним з головних кредиторів ГДР), пропозиції про створення договірного німецької спільноти з новими спільними інститутами і розширенням функцій вже наявних. Підтверджуючи необхідність розвивати і поглиблювати співпрацю з НДР, канцлер висловлював намір створити в майбутньому конфедеративний об'єднання Німеччини. Здійснення програми обмовлялося низкою умов: якщо в НДР будуть в обов'язковому порядку вирішені і незворотньо розпочаті "принципові зміни політичної та економічної системи". Це означало досягнення державним керівництвом НДР з опозиційними групами угоди про зміну конституції, про новий демократичному законі про вибори за участю несоціалістичних партій і пр. Плани "багаторазового об'єднання" обох держав були висунуті і новим прем'єр-міністром НДР Г. Модрова. Однією з останніх ініціатив об'єднання Німеччини стала пропозиція акумулювати все краще, що малося на НДР і ФРН, реалізація якого повинна була створити, з найменшими втратами і більш досконалим законодавством, дійсно нова держава Німеччини. Вказувалося при цьому на позитивний досвід системи загальної трудової зайнятості в НДР, на досягнення у сфері народної освіти, безприкладні результати в спорті і пр. Мислилося, що перехідний період триватиме 2-3 роки. Всі ці плани, які знаходили розуміння у соціал-демократів ФРН, під напором реальних подій були відкинуті. Мирне об'єднання Німеччини могло бути проведено тільки договірним шляхом. Першим великим кроком на цьому шляху і став Договір про економічну, валютної та соціальної унії від 18 травня 1990 р., вступ в дію якого призвело до грошової реформи. В результаті марки НДР були замінені Дойч-марками, що стали єдиним платіжним засобом на території ще паралельно існуючих двох німецьких держав. При цьому в НДР зберігався колишній рівень заробітної плати, стипендій, пенсій, квартирної та орендної плати за житло та гарантовані грошові вклади населення, що перераховуються 1 до 1 до 2 тис. марок для дітей, 4 тис. марок для дорослих і 6 тис. марок для пенсіонерів. Вклади понад цих сум перераховувалися з розрахунку 1 до 2. Німеччина не тільки включалася в сферу дії дойч-марки, але і в Спільний ринок Європейського співтовариства. Умови грошової реформи стали нищівним ударом по і без того розхитаною економіці НДР, призвели до зростання заборгованості її підприємств, на яких була вкрай низька, порівняно з західнонімецької, продуктивність праці. З метою зниження напруження опозиційних настроїв в НДР були підвищені розміри пенсій, частково погашений дефіцит її державного бюджету, створений спеціальний фонд допомоги економіки НДР і пр. Наступним важливим кроком на шляху досягнення німецької єдності став договір між НДР і ФРН, підписаний у серпні 1990 р., згідно з яким у цілях досягнення правової уніфікації створювалася "єдина виборча територія", на якій всі вибори повинні були проходити за виборчими законами і правилами, прийнятим в ФРН. Вже 23 серпня 1990 Народна палата НДР приймає рішення про приєднання до ФРН. 31 серпня договір про об'єднання був підписаний обома сторонами. 13 вересня на одному з останніх засідань він був ратифікований Народною палатою НДР, а потім бундестагом і бундесратом ФРН. Згідно з цим політичного договору 5 відтворених східнонімецьких земель з 3 жовтня 1990 мали бути включені до складу ФРН. У договорі були закріплені також визнання земельної реформи, здійсненої ще в роки правління радянської військової адміністрації, і надання жителям НДР права користуватися благами системи соціального забезпечення ФРН. При цьому було обумовлено, що вся власність, конфіскована в період окупації Радянської Армії з травня 1945 р. по 1949 р., поверненню не підлягає. Разом з тим сторони погоджувалися з нагальною необхідністю повернення приватної власності колишнім власникам за рахунок "реорганізації громадського майна", при цьому можливість компенсації за втрачену власність визнавалася лише в разі неможливості її повернення. Залишилися, однак, невирішеними такі питання, як порядок надання фінансової та економічної сприяння розвитку нових земель. Вставали проблеми і з роздержавленням "народних підприємств" НДР, тому що не були вироблені відповідні норми, що регулюють діяльність відомства з опіки над ними, про способи компенсації за націоналізоване свого часу майно та ін При підписанні та наступної ратифікації Договору про об'єднання Німеччини від 31 серпня 1990 взагалі не вносилися пропозиції про розробку нової конституції. Тим часом дебати з цього питання, що передують об'єднанню, що не були марними. Мова йшла про те, чи будуть східні і західні німці рівноцінними громадянами нової держави, а основа їх об'єднання рівноправній. Творці Основного закону ФРН 1949 розглядали себе як представників усього населення колишньої Німеччини, створили його, як зазначено в преамбулі, з метою збереження національного і державної єдності, і за тих німців, "яким було відмовлено в співпраці ". Основний закон містив заклик до всього німецькому народу "шляхом вільного самовизначення здійснювати до кінця єдність і свободу Німеччини". Стаття 146 підкреслювала перехідний характер Основного закону, припускаючи припинення його дії "в день, коли вступить в дію Конституція, прийнята вільним волевиявленням німецького народу". Але в текст Основного закону була включена згодом ст. 23, яка передбачає вступ Основного закону в силу і "в інших частинах Німеччини ... по їх приєднання". Саме ця стаття і була взята на озброєння правими партіями НДР перед виборами в Народну палату навесні 1990 р. На цих виборах рішучу перемогу здобув "Альянс заради Німеччини", очолюваний новоствореної за прикладом ФРН Християнсько-демократичною партією НДР. Західнонімецькі партії вже в цей час стали займати домінуючі позиції в партійній системі Німеччини. Після об'єднання була утворена Конституційна комісія, щоб пристосувати Основний закон до нових умов єдиної держави шляхом поправок, які повинні були вноситися східними землями до 1993 р. Чи вносилися в основному поправки, реалізація яких була або неможливою, або неприйнятною для ФРН. Наприклад, про гарантії повної зайнятості, або права на житло, про визнання більшого значення такої форми безпосередньої демократії, як референдум, і пр. Значним доповненням до Конституції став підсумковий документ РМЗС чотирьох великих держав, підписаний у Москві 12 вересня 1990 за формулою 2 плюс 4 (Східна і Західна Німеччини та 4 великих держави), покликаний забезпечити зовнішні умови німецької єдності. Стаття 1 договору встановлювала непорушність кордонів Німеччини, в першу чергу її західних кордонів з Польщею, ст. 2-3 присвячувалися забороні виробництва, володіння і розпорядження ФРН зброєю масового знищення. У відповідності з договором Німеччина повинна була скоротити свої збройні сили до узгодженого межі і строго дотримуватися вимоги, щоб з її землі "виходив тільки світ". У ст. 4-5 говорилося про тимчасове перебування радянських військ на території НДР - до 1994 р. і про інші військові аспектах у зв'язку з визнанням повного суверенітету ФРН у внутрішніх і зовнішніх справах. Труднощі об'єднавчого процесу виявилися дуже скоро, як і політичні, економічні, соціально-психологічні відмінності Заходу і Сходу Німеччини, які виявилися більш стійкими, ніж передбачалося раніше. Відновлення господарського життя, яка десятиліттями формувалася в ГДР на основі витратної економіки, вимагало колосальних грошових вливань, що призвели до підвищення прибуткового податку в ФРН на 5%, цін на нафтопродукти і пр., що не зустріла розуміння , особливо у західних німців. Бюджет федерації передбачалося поповнити за рахунок приватизації "народних підприємств" НДР. Закон про приватизацію та реорганізацію громадського майна був прийнятий ще в НДР 17 липня 1990 Реалізація цього закону була покладена на одну з найбільших холдингових компаній, яка до кінця 1991 р. стала організацією, яка виступає як довірена особа і формальний власник 14 тисяч підприємств, розташованих на території НДР з числом зайнятих в 7 млн. чоловік. Безпосередньо цю діяльність виконував Опікунська рада компанії, який був підпорядкований міністерству фінансів і став де-факто у ФРН федеральним міністерством структурних перетворень промисловості Сходу. Його функції весь час ускладнювалися (за відсутності їх нормативної основи). Спочатку він повинен був вирішувати завдання приватизації "народних підприємств" (при цьому переслідувалася мета отримання інвестицій, збереження робочих місць, а також усунення шкоди, завданої навколишньому середовищі), потім - завдання санації, підвищення продуктивності праці, випуску дешевої продукції. Але продукція підприємств НДР була неконкурентоспроможна. Згубно позначалася і втрата такого ємного ринку, як СРСР, розвал РЕВ. Посилило важке становище східних підприємств і збільшення урядом Г. Коля в 1990-1992 рр.. тарифів, що без підвищення продуктивності праці, яка в НДР становила лише 40% від Західної Німеччини, могло призвести лише до посилення неконкурентоспроможності продукції східній промисловості. Серйозною перепоною на шляху структурної перебудови промисловості стало, перш за все, відсутність покупців на приватизовані підприємства і та обставина, що в результаті ретельного обстеження була визнана доцільною економічна санація тільки 10% промислових підприємств НДР, інші підлягали ліквідації . До початку 1991 р. Опікунській відомству вдалося виручити за 1 тис. приватизованих підприємств всього 4 млрд. марок, а з державного бюджету, щоб послабити вантаж безробіття, в східну промисловість було влито 300 млрд. марок. НДР не знала безробіття, в об'єднаній Німеччині вона стала повсюдним явищем, особливо боляче вдарила по Сходу за рахунок скорочення штатів, ліквідації нерентабельних підприємств, за більш слабкою дисципліни праці та ін До моменту підписання договору про об'єднання в колишній НДР вже налічувалося 600 тис. безробітних, 1,8 млн. чоловік були частково зайняті. Щодня число втратили роботу збільшувалася на 30-40 тис. чоловік. У 1992 р. з числа працюючих в 1989 р. східних німців втратили роботу 45%. Тільки в одному Берліні в 1993 р. було зареєстровано 250 тис. безробітних. Завдання зниження рівня безробіття і підвищення продуктивності праці, широкої модернізації східних підприємств були поставлені на першому ж об'єднаному засіданні бундестагу в жовтні 1990 р. Безробіття вдалося знизити тільки завдяки введенню неповного робочого дня, надання права на більш ранній вихід на пенсію, шляхом створення нових робочих місць, товариств зайнятості, залучення фінансових коштів федерації на перенавчання, перекваліфікацію робітників і пр. У ФРН практикувалися і інші, більш жорсткі заходи: надання в безвідмовний наймання робочої сили, зайнятої на підприємствах східних земель, західним фірмам , дострокове звільнення на пенсію, особливо жінок-матерів, які користуються сімейними посібниками, і пр. Розвиток середнього і дрібного бізнесу, що стало головною турботою ще післявоєнного уряду ФРН, також принесло певні результати. До 1994 р. близько 20% самодіяльного населення ФРН трудилося на підприємствах, число працюючих на яких не перевищувало 5 чоловік. Але вони не були захищені законами від звільнення. Вкрай гостро перед об'єднаною Німеччиною встала і проблема житла. Закон про власність, прийнятий після об'єднання Німеччини, фактично дав право колишнім власникам вимагати повернення п'ятої частини всіх квартир НДР. Всі здане в оренду житло (тобто половина з 7 млн. квартир в НДР, які належали комунам і кооперативам) дотувалося раніше виключно за рахунок державних коштів. Питаннями ж фінансування житлового будівництва в колишній НДР відав Державний банк, який став дочірнім банком Опікунської відомства під назвою Німецький кредитний банк. Незважаючи на державні кредити, що накопичилися відсотки по старих боргах та інші витрати поставили цей банк на межу банкрутства. Щоб врятувати становище, була різко піднята квартирна плата за житло, яка до кінця 1991 р. збільшився в колишній НДР в 4 рази. Брак житла зростала і за рахунок безперервного потоку емігрантів у ФРН, число яких тільки в 1992 р. досягло три чверті мільйона чоловік, - більше, ніж в інших країнах Європи, разом узятих. Не могло вирішити проблему житла, працевлаштування емігрантів і спеціально створене відомство у справах іноземних біженців, штат якого був значно збільшений в цьому ж році. Все це спричинило за собою вибух насильства з боку німецьких расистів, так званих бритоголових, спрямованого проти емігрантів. У ході послідували за цими подіями тисячних антирасистських демонстрацій уряд ФРН не без підстав стало звинувачуватися в тому, що воно не проводить належної боротьби з правими екстремістами. Створення замість планово-розподільчої економіки ринковою стало майже нерозв'язним завданням для багатьох східних німців, в тому числі і управлінського апарату, в силу незнання західнонімецьких законів і приписів. Тим часом до східнонімецькому відомствам висувалися ті ж правові вимоги, що й до западногерманским, без будь-яких обмежень. Форсоване нав'язування ускладненого західнонімецького права, за твердженням колишнього канцлера ФРН Г. Шмідта, "багаторазово посилювало відчуття східних німців, що вони підпорядковані чужому незрозумілого і незбагненного пануванню". Загальновідомий німецький правової педантизм укупі з бюрократизмом, непомірна маса указів, адміністративних приписів, за визнанням Г. Коля, "погрожували задушити економіку і суспільство", тягли за собою "фатальні наслідки, особливо на Сході, де більшість людей вперше в житті стикалося з незліченними розпорядженнями , яким потрібно було слідувати ". Не зникала і певна соціально-психологічна несумісність східних і західних німців, яка сягає своїм корінням не тільки в період 40-річного панування соціалістичної ідеології в НДР, а й в більш віддалену історію країни, з її багатовіковою роздробленістю і неподоланним роз'єднанням німецької нації спільнотами баварців, саксів, швабів і ін |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Об'єднання Німеччини" |
||
|
||