Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Л.В. Лазарєв. Правові позиції Конституційного Суду Росії, 2003 - перейти до змісту підручника

Визначення

16. / Якщо у чинному законодавстві немає відповідного правового інституту, наприклад "фактичного шлюбу", і Конституція Російської Федерації не містить поняття цього інституту і його правової охорони, відсутня нормативна основа для рішення Конституційним Судом питань, поставлених у зверненні, і воно є безпредметним / (Визначення Конституційного Суду від 17 травня 1995 року N 26-0; абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
17. / Якщо оспорюване положення не порушує конституційного права громадянина, хоча і обмежує його відповідно до частини 3 статті 55 Конституції, скарга громадянина не є припустимою / (Визначення Конституційного Суду від 17 травня 1995 року N 31-0; пункт 2 мотивувальної частини).
18. / Якщо в законодавстві є прогалини, що перешкоджають здійсненню прав і свобод людини і громадянина, їх ефективної охорони, але сам по собі питання не отримав дозволу в Конституції, за своїм характером і значенням не відноситься до числа конституційних, Конституційний Суд не розглядає дане питання, його рішення є прерогативою законодавця / (Визначення Конституційного Суду Російської Федерації від 15 червня 1995 року N 29-0; пункти 4 і 5 мотивувальної частини).
19. / Звернення про тлумачення Конституції, які передбачають таку конкретизацію її положень, яка фактично вимагає від Конституційного Суду створення нових правових норм, не підвідомчі Конституційному Суду / (Визначення Конституційного Суду від 16 червня 1995 року N 67-0; абзац другий мотивувальної частини).
20. / Якщо в запиті про перевірку конституційності нормативного правового акта ставиться питання про те, що його прийняття не входило в компетенцію прийняв його органу, фактично має місце спір про компетенцію, тому запит в заявленій процедурі не може бути визнаний допустимим / (Визначення Конституційного Суду від 2 листопада 1995 року N 81-0; абзаци другий і третій пункту 1 мотивувальної частини).
21. / Конституційний Суд вирішує виключно питання права і повинен утримуватися від розгляду справ, в яких, по суті, переважають аспекти політичної доцільності / ...
/ Про те, політичний чи правове питання реально ставиться перед Конституційним Судом, може свідчити сам момент звернення / (Визначення Конституційного Суду від 20 листопада 1995 року N 77-0; абзаци другий пункту 2, другий пункту 3 мотивувальної частини).
22. Неясність формулювань, понять, термінології, а також пробельность / закону / можуть бути підставою перевірки його конституційності за скаргою громадянина лише за умови, що це приводить в процесі правозастосування до такого тлумачення норм, яке порушує або може порушити конкретні конституційні права (Визначення Конституційного Суду від 4 грудня 1995 N 116-0; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
23. / Якщо запит про тлумачення тих чи інших положень Конституції Російської Федерації фактично тягне перевірку конституційності якого-небудь чинного закону, в той час як його конституційність ні за формою, ні за змістом безпосередньо не заперечується, такий запит не може вважатися допустимим, оскільки його розгляд означало б перевірку конституційності закону в неналежній процедурі / (Визначення Конституційного Суду від 7 грудня 1995 року N 80-0; абзац четвертий мотивувальної частини).
24. Запит про одночасне тлумаченні декількох конституційних положень правомірний лише в тому випадку, якщо вони нерозривно пов'язані між собою і мають єдиний предмет правового регулювання. Вимога заявників про тлумачення різних конституційних положень з точки зору їх відповідності одного й того ж конституційному принципу також не означає наявності єдиного предмета звернення (Визначення Конституційного Суду від 28 грудня 1995 року N 137-0; абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
25. Вирішення питання про поняття службової особи як суб'єкта злочину не може бути виведено з букви і сенсу закріплених у Конституції Російської Федерації положень, не торкається конституційні права і свободи громадян і за своїм характером і значенням не відноситься до числа конституційних. Оцінка підстав, за якими законодавець визнав за необхідне встановити певні ознаки, що розкривають поняття службової особи, знаходиться за рамками повноважень Конституційного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 1 квітня 1996 року N 9-0; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини).
26. Конституційний Суд Російської Федерації не має права перевіряти конституційність Конституції Російської Федерації ні за якими параметрами (Визначення Конституційного Суду від 1 квітня 1996 року N 13-0; абзац третій мотивувальної частини).
27. Конституційний Суд Російської Федерації не управомочен перевіряти відповідність нормативних актів колишньої Конституції, дія якої припинилося одночасно з набранням чинності нової Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 1 квітня 1996 року N 26-0; абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
28. Скарга на порушення права, конституційно закріпленого лише в 1993 році, не відповідає критерію допустимості за змістом Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" (Визначення Конституційного Суду від 4 листопада 1996 року N 102-О; пункт 2 мотивувальної частини).
29. / Розгляд запиту про тлумачення конституційного положення при наявності прийнятого в першому читанні федерального закону, що конкретизує це положення /, означало б попередній конституційний контроль, що не відповідає вимогам Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" і не є допустимим (Визначення Конституційного Суду від 4 лютого 1997 N 14-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
30. Конституційний Суд Російської Федерації, як судовий орган конституційного контролю, перевіряє відповідність нормативних актів тільки Конституції Російської Федерації, але не галузевим законодавством. Це означає, що оспорювана норма повинна бути співвіднесена з конкретною конституційною нормою, на якій вона заснована ...
Перевірка відповідності акта державного чи іншого органу закону віднесена статтею 120 Конституції Російської Федерації до компетенції судів загальної юрисдикції або арбітражних судів, і Конституційному Суду Російської Федерації непідвідомчістю (Визначення Конституційного Суду від 4 лютого 1997 року N 23 - О; пункт 3 мотивувальної частини).
31. / Якщо заявник вимагає дати тлумачення які в Конституції понять, визначення яких вже міститься в законах /, розгляд запиту, по суті, означало б перевірку конституційності формулювань, встановлених законодавцем у законах, які заявником не оспорюються, у зв'язку з чим такий запит не можна визнати допустимим за змістом Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" (Визначення Конституційного Суду від 19 березня 1997 року N 36-О; абзаци перший і другий пункту 3 мотивувальної частини).
32. Компетенція Конституційного Суду Російської Федерації не поширюється на перевірку конституційності конституційних положень, і вони не можуть бути визнані нечинними (Визначення Конституційного Суду від 10 квітня 1997 року N 57-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
33. За змістом частини другої статті 43 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", обов'язок Конституційного Суду Російської Федерації за скаргою громадянина перевірити на відповідність Конституції Російської Федерації зміст норм недіючого закону виникає лише за умови, що виробництво в Конституційному Суді Російської Федерації розпочато до втрати оспорюваним актом юридичної сили ... Перевірка ж судових рішень, заснованих на актах, що втратили чинність, віднесена законом до компетенції інших судів (Визначення Конституційного Суду від 22 травня 1997 року N 66-О; абзаци другий і третій пункту 2 мотивувальної частини).
34. Конституційний Суд Російської Федерації не має права ні заповнювати прогалини у правовому регулюванні, тобто підміняти законодавця, ні вирішувати питання про те, чи підлягає застосуванню в конкретній справі міжнародно-правовий акт, якщо виявляється невідповідність йому внутрішнього закону, - це належить до компетенції судів загальної юрисдикції (Визначення Конституційного Суду від 3 липня 1997 року N 87-О; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини).
35. / Якщо громадянин звертався до суду загальної юрисдикції / не у зв'язку з порушенням його прав і свобод, а на захист певним чином розуміється їм суспільного інтересу, норми законів, оскаржувані їм до Конституційного Суду Російської Федерації, не можуть вважатися застосованими в його конкретній справі, а його скарга за змістом статті 97 (пункт 2) Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" не є допустимою (Визначення Конституційного Суду від 4 грудня 1997 року N 123-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
36. / Сам по собі факт невідповідності закону набув чинності міжнародному договору Російської Федерації не є підставою для прийняття Конституційним Судом запиту до розгляду / (Визначення Конституційного Суду від 4 грудня 1997 року N 139-О; абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини).
37. Питання оформлення процесуальних актів за своїм характером і значенням не відноситься до числа конституційних і, таким чином, не може бути предметом розгляду Конституційного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 5 лютого 1998 року N 8-О; пункт 3 мотивувальної частини).
38. Як випливає з частини першої статті 85 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", перевірка нормативного акта в порядку конституційного судочинства допускається, якщо заявником оскаржується діючий нормативний акт. Однак, за змістом статей 96, 97 та частини другої статті 43 названого Закону, з метою захисту конституційних прав і свобод громадян можлива перевірка конституційності закону, скасованого або втратило чинність, але при наявності двох обов'язкових умов - якщо оспорюваним законом, застосованим в конкретній справі, порушено конституційні права громадянина і якщо провадження за скаргою громадянина розпочато до моменту втрати чинності або скасування оспорюваного ним закону (Визначення Конституційного Суду від 5 лютого 1998 року N 11-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
39. Призначення Конституційного Суду Російської Федерації як судового органу конституційного контролю та його компетенція з розгляду скарг громадян на порушення їх конституційних прав і свобод, як вони визначені Федеральним конституційним законом "Про Конституційний Суд Російської Федерації", передбачають необхідність конституційного судочинства у випадках, якщо без визнання оспорюваного закону неконституційним порушені права і свободи громадянина не можуть бути відновлені іншим чином (Визначення Конституційного Суду Російської Федерації від 8 січня 1998 року N 34-0; пункт 2 мотивувальної частини).
40. Конституція Російської Федерації (статті 118, 125, 126) не допускає підміни судочинства у цивільних, адміністративних або кримінальних справах конституційним судочинством, у тому числі і при вирішенні питання про те, який закон і яким чином має бути застосований у справі заявника ... (Визначення Конституційного Суду Російської Федерації від 1 липня 1998 року N 113-0; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
41. Відповідно до Федеральним конституційним законом "Про Конституційний Суд Російської Федерації" визнання нормативного акта неконституційним тягне втрату ним юридичної сили (частина третя статті 79), тобто має такі ж правові наслідки, як і визнання законодавцем нормативного акта таким, що втратив силу (таким шляхом усуваються неконституційні норми самим законодавцем і, отже, забезпечується захист конституційних прав громадян). Саме тому частина друга статті 43 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" не передбачає можливості розгляду законів, що втратили чинність до початку провадження у Конституційному Суді Російської Федерації, яке в таких випадках було б зайвим.
У той же час дана норма - за певних умов - припускає можливість перевірки конституційності навіть скасованих або втратили чинність нормативних актів. Таким чином, вона спрямована виключно на захист прав і свобод громадян та за самою своєю природою не може порушувати їх, як і стаття 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", з якої також випливає, що конституційні права і свободи громадян, порушені законом, застосованим чи підлягає застосуванню в конкретній справі, підлягають захисту Конституційним Судом Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 8 жовтня 1998 року N 139-О; абзаци другий і третій пункту 2 мотивувальної частини).
42. Норми, що встановлюють конкретні максимальні розміри пенсій, не можуть оцінюватися на відповідність Конституції Російської Федерації, оскільки фактично це означало б оцінку доцільності та економічної обгрунтованості рішення законодавця, що, за змістом частини другої статті 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", що не належить до повноважень Конституційного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 20 листопада 1998 року N 164-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
43. Покладання на Конституційний Суд Російської Федерації обов'язки розглядати скарги громадян на незаконні дії державних органів означало б використання конституційного судочинства замість судочинства по цивільних справах, здійснюваного судами загальної юрисдикції, і суперечило б статтям 47, 118, 125 і 126 Конституції Російської Федерації, що виключає підміну того суду , до підсудності якого закон відносить розгляд певної категорії справ, яким-небудь іншим судом (Визначення Конституційного Суду від 21 грудня 1998 року N 183-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
 44. За змістом статті 125 та пункту 2 розділу другого "Прикінцеві та перехідні положення" Конституції Російської Федерації, а також статей 3, 36, 43, 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації за скаргами громадян перевіряє конституційність закону, що діяв на території Російської Федерації до набуття чинності Конституцією Російської Федерації, тільки в тому випадку, якщо цей закон був застосований у справі заявника після її вступу в силу, тобто після 25 грудня 1993 року, і лише у зв'язку з відповідним правозастосовні актом (Визначення Конституційного Суду від 4 лютого 1999 року N 18-О; абзац п'ятий пункту 1 мотивувальної частини).
 45. Посилання на відсутність у законі /-якого / формально-визначеного поняття на підтвердження неконституційності оспорюваних положень свідчить про те, що фактично правова позиція заявника зводиться до вимоги про їх тлумаченні та про внесення відповідних доповнень до чинного законодавства. Тим часом заповнення прогалин у правовому регулюванні та уточнення тих чи інших формулювань, що містяться в законі, є прерогативою органів законодавчої влади і не належить до відання Конституційного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 4 березня 1999 року N 20-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
 46. Конституційний Суд Російської Федерації має право роз'яснювати винесені ним рішення тільки в рамках їх змісту. Предметом розгляду у справі про тлумачення положень Конституції Російської Федерації не можуть бути будь-які закони. Оцінка відповідності тих чи інших законів правовим позиціям, вираженим в постанові про тлумачення, означала б, по суті, оцінку їх відповідності саме тим статтям Конституції Російської Федерації, тлумачення яких становило предмет розгляду по справі.
 Така офіційно дається Конституційним Судом Російської Федерації оцінка можлива за зверненнями уповноважених суб'єктів (частина 2 статті 125 Конституції Російської Федерації) тільки в процедурі перевірки конституційності відповідних законів. Лише в результаті цієї процедури може бути дана відповідь на питання, чи повинні застосовуватися або, навпаки, втрачають юридичну силу будь-які нормативні положення, в тому числі у зв'язку з офіційним тлумаченням Конституції Російської Федерації, даними Конституційним Судом Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 4 березня 1999 N 31-О; абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини).
 47. / Якщо / рішення по спору ... опротестовано в наглядову інстанцію / або / оскаржено заявником до касаційної інстанції .., тобто виробництво в ... суді триває, то в даний час не можна вважати, що оспорюване законоположення застосовано або підлягає застосуванню в цих справах, і, отже, неможливо з'ясувати, чи порушуються ним конституційні права і свободи заявника.
 Тим часом процес судового захисту конституційних прав і свобод заявника, здійснюваної за допомогою виробництва в ... суді, на даній стадії не завершений. Можливість захисту прав заявника в установленому процесуальним законодавством порядку не втрачена. Такий захист може бути здійснена в рамках відповідних процедур з перевірки законності та обгрунтованості раніше винесених судових рішень. Переривання цього процесу та його переклад в рамки конституційного судочинства за таких обставин, за змістом статей 46 (частина 1), 118 (частина 2), 125 (частина 4), 127 і 128 (частина 3) Конституції Російської Федерації, не має достатніх підстав , оскільки не узгоджується з призначенням і істотою конституційного судочинства і повноваженнями Конституційного Суду Російської Федерації в їх співвідношенні, відповідно, з цивільним судочинством і повноваженнями Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації з вирішення економічних суперечок та інших справ, розглянутих арбітражними судами, його місцем в системі судових органів ...
 Припинення / Конституційним Судом / виробництва / за вказаною підставі / не перешкоджає заявнику звернутися згодом до Конституційного Суду Російської Федерації з новою скаргою на порушення його конституційних прав і свобод: за умови дотримання вимог Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" і за відсутності тих обставин, які в даний час є підставою для припинення провадження у даній скарзі (Визначення Конституційного Суду від 11 березня 1999 року N 10-О; абзаци третій і четвертий пункту 3 мотивувальної частини, другий пункту 1 резолютивної частини).
 48. Відповідно до статті 125 (частина 4) Конституції Російської Федерації, а також пунктом 3 частини першої статті 3, статтями 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" Конституційний Суд Російської Федерації за скаргами на порушення конституційних прав і свобод громадян перевіряє конституційність законів, виданих не тільки з питань, віднесених до відання органів державної влади Російської Федерації і спільному ведення органів державної влади Російської Федерації органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, - предметом перевірки може бути і закон, виданий з питання, віднесеного до відання органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, якщо має місце скарга на порушення конституційних прав і свобод громадян, чиї права і свободи порушено законом, застосованим чи підлягає застосуванню в конкретній справі. Правом на звернення з такою скаргою володіють громадяни та об'єднання громадян, а також інші органи та особи, зазначені у федеральному законі (Визначення Конституційного Суду від 31 травня 1999 року N 60-О; абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
 49. / Якщо / конституційні права заявника порушені неправильним застосуванням закону, / вони / підлягають відновленню арбітражним судом, а тому поставлений в його скарзі питання, за змістом статей 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційному Суду Російської Федерації непідвідомче, а сама скарга не може бути визнана допустимою (Визначення Конституційного Суду від 1 липня 1999 року N 111-О; абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини).
 50. / Якщо закон / не підлягає застосуванню, а є предметом перевірки в розглянутому ... судом справі, оскільки справу порушено за заявою прокурора про визнання недійсним самого цього Закону, ... запит в цій частині не може бути визнаний допустимим (Визначення Конституційного Суду від 7 жовтня 1999 року N 131-О; абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
 51. / Якщо / норми Конституції Російської Федерації, на які в обгрунтування своєї позиції посилається заявник, до оспорювані положення безпосереднього відношення не мають, немає підстав вважати, що їм зачіпаються і, тим більше, порушуються конституційні права заявника (Визначення Конституційного Суду від 7 жовтня 1999 N 137-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
 52. Згідно зі статтею 102 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" запит суду про перевірку конституційності закону допустимо, якщо закон застосований або підлягає, на думку суду, застосуванню в розглянутому їм конкретній справі. За змістом даної норми, перш ніж звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації, суд повинен переконатися, що неконституційний, з його точки зору, закон обгрунтовано застосований уповноваженим на те органом, чиї дії (рішення) оскаржуються, і підлягає застосуванню самим судом при розгляді відповідної справи (Визначення Конституційного Суду від 17 лютого 2000 року N 34-О; абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).
 53. / Сама по собі / посилання в рішенні суду на / положення закону / не означає, що дана норма застосовувалася судом до громадянина (Визначення Конституційного Суду від 18 квітня 2000 року N 50-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
 54. Здійснюване Конституційним Судом Російської Федерації тлумачення конституційних положень допускається з метою з'ясування їх сенсу, безпосередньо впливає на обсяг прав і обов'язків суб'єктів конституційних правовідносин і розкривається у системному зв'язку з нормами інших статей Конституції Російської Федерації. При цьому Конституційний Суд Російської Федерації, керуючись принципом поділу влади (стаття 10 Конституції Російської Федерації) і будучи пов'язаний компетенцією інших органів державної влади (частина третя статті 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації"), утримується від тлумачення містяться в Конституції Російської Федерації понять, нормативний зміст яких розкрито в діючих федеральних законах. При наявності передбачених Федеральним конституційним законом "Про Конституційний Суд Російської Федерації" підстав уповноважені суб'єкти вправі звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації із запитами про перевірку конституційності таких законів в рамках процедур, встановлених статтею 125 (частини 2, 3 і 4) Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 5 липня 2001 року N 125-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
 55. Перевірка правильності вибору та застосування правової норми при розгляді конкретної справи судом загальної юрисдикції і тим самим - законності та обгрунтованості судового рішення до повноважень Конституційного Суду Російської Федерації, встановленим статтею 125 Конституції Російської Федерації та статтею 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", не відноситься (Визначення Конституційного Суду від 16 жовтня 2001 року N 190-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
 56. Вирішуючи питання про прийняття звернення до розгляду, Конституційний Суд Російської Федерації, виходячи з вимог частини другої статті 36 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", визначає, чи є насправді невизначеність у питанні про відповідність оспорюваної норми Конституції Російської Федерації, або така невизначеність є уявною, а посилання на зазначені в зверненні статті Конституції Російської Федерації - необгрунтованими або довільними ...
 Діючи в межах своєї компетенції, встановленої статтею 125 Конституції Російської Федерації та статтею 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації не має права розглядати питання про те, чи дійсно внутрішній закон Російської Федерації суперечить міжнародному законодавству; чи існує невідповідність між міжнародно-правовим актом і підлягає застосуванню арбітражним судом внутрішнім законом.
 Перевірка постанови Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації на відповідність принципу, закріпленому статтею 15 (частина 4) Конституції Російської Федерації, а також міжнародно-правовим нормам може бути здійснена тільки в порядку, передбаченому арбітражним процесуальним законодавством (Визначення Конституційного Суду від 16 жовтня 2001 року N 230 -О; абзаци перший, третій і четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
 57. Конституція Російської Федерації і Федеральний конституційний закон "Про Конституційний Суд Російської Федерації" не наділяють Конституційний Суд Російської Федерації повноваженням перевіряти відповідність одних норм Конституції Російської Федерації іншим її нормам і вносити до них будь-які зміни - перегляд Конституції Російської Федерації або внесення до неї поправок можливі тільки за пропозиціями перерахованих в її статті 134 органів і посадових осіб і лише в порядку, встановленому її статтями 135, 136 і 137 (Визначення Конституційного Суду від 21 грудня 2001 року N 273-О; абзац перший пункту 2 мотивувальної частини)
 58. ... У судовій практиці має забезпечуватися конституційне тлумачення підлягають застосуванню норм. Виявлення ж конституційного змісту чинного права належить до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, а дане їм тлумачення, як це випливає з частини другої статті 74 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" у взаємозв'язку з його статтями 3, 6, 36, 79, 85, 86, 87, 96 і 100, є загальнообов'язковим, в тому числі для судів ...
 В силу статті 125 (частина 4) Конституції Російської Федерації та пункту 3 частини першої статті 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" перевірка законності та обгрунтованості судових актів Конституційному Суду Російської Федерації непідвідомчістю. Така перевірка повинна здійснюватися вищестоящими судами загальної юрисдикції в процедурах, передбачених цивільним процесуальним законодавством (Визначення Конституційного Суду від 20 лютого 2002 року N 48-О; абзаци другий пункту 3, перший пункту 5 мотивувальної частини).
 59. ... З положень / статті 125, частина 4, Конституції Російської Федерації, статей 3, 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" / в їх взаємозв'язку випливає, що перевірка конституційності закону за скаргами на порушення конституційних прав і свобод громадян в порядку статті 125 (частина 4) Конституції Російської Федерації та пункту 3 частини першої статті 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" не може бути здійснена, якщо закон не застосований у конкретній справі або якщо належним чином не встановлено, що він підлягає застосуванню. За змістом же статей 118 (частини 1 і 2), 120, 126 і 127 Конституції Російської Федерації, питання про те, які норми підлягають застосуванню в тому чи іншому конкретному справі, дозволяється тим судом, якому підсудна дана справа (Визначення Конституційного Суду від 10 листопада 2002 року N 270-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
 60. Призначення Конституційного Суду Російської Федерації як судового органу конституційного контролю в рамках його компетенції з розгляду скарг громадян на порушення їх конституційних прав і свобод, як це визначено Федеральним конституційним законом "Про Конституційний Суд Російської Федерації", передбачає необхідність конституційного судочинства у випадках, якщо без перевірки конституційності оспорюваного закону порушені права і свободи не можуть бути відновлені. Якщо ж права заявника можуть бути захищені незалежно від визнання оспорюваного закону не відповідає Конституції Російської Федерації, поставлений ним питання не підлягає вирішенню в засіданні Конституційного Суду Російської Федерації. Отже, розпочате Конституційним Судом Російської Федерації провадження за скаргою громадянина в разі втрати оспорюваними нормами юридичної сили не породжує обов'язок Конституційного Суду Російської Федерації продовжувати розгляд справи, якщо це не буде мати значення для відновлення прав і свобод заявника, які підлягають захисту в умовах нового правового регулювання (Визначення Конституційного Суду від 10 листопада 2002 року N 281-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
 61. За змістом Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації в процесі конституційного судочинства перевіряє конституційність чинних нормативних актів. Виняток становлять випадки, передбачені частиною другою статті 43 названого Закону, а саме коли Конституційний Суд Російської Федерації з метою захисту конституційних прав і свобод громадян та об'єднань громадян може перевірити конституційність закону, скасованого або втратив силу до початку або в період розгляду справи. Однак така перевірка неможлива, якщо оспорюваний закон скасовано або втратив силу до початку провадження у Конституційному Суді Російської Федерації. У цьому випадку Конституційний Суд Російської Федерації відмовляє у прийнятті звернення до розгляду.
 Згідно правовими позиціями Конституційного Суду Російської Федерації до числа законодавчих актів, що втратили силу, слід відносити акти не тільки формально скасовані, а й фактично недіючі чинності видання пізніших актів, яким вони суперечать (Визначення Конституційного Суду від 10 листопада 2002 року N 321-О ; абзаци перший і другий пункту 4 мотивувальної частини).
 62. ... Перевірка відповідності норм одного федерального закону нормам іншого федерального закону до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації не входить (Визначення Конституційного Суду від 6 лютого 2003 року N 30-О; абзац другий пункту 6 мотивувальної частини).
 63. За змістом Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", запит суду приймається Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду, якщо суд, що прийшов до висновку про неконституційність підлягають застосуванню в конкретній справі законоположень, призводить правове обгрунтування даного висновку, - в іншому випадку діє презумпція конституційності закону, а його норми застосовуються судом у редакції, чинній на момент розгляду справи (Визначення Конституційного Суду від 20 лютого 2003 року N 41-О; абзац перший пункту 4 мотивувальної частини).
 64. Відповідно до статті 85 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" запит до Конституційного Суду Російської Федерації про перевірку конституційності нормативного акта органу державної влади допустимо, якщо заявник вважає його таким, що підлягає дії всупереч офіційно ухваленим рішенням федеральних органів державної влади, вищих державних органів суб'єктів Російської Федерації або їх посадових осіб про відмову застосовувати і виконувати їх як не відповідають Конституції Російської Федерації.
 / Заява Прокурора Республіки до Верховного Суду Республіки з проханням визнати такими, що суперечать федеральному законодавству, недіючими і не тягнуть правових наслідків положення нормативного акта суб'єкта Російської Федерації не може розглядатися як офіційне рішення вищого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації або посадової особи про відмову застосовувати і виконувати оспорювані положення . Отже, такий запит не може бути прийнятий Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду / (Визначення Конституційного Суду від 12 травня 2003 року N 206-О; пункт 2 мотивувальної частини).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Визначення"
  1. Стаття 185. Зміст ухвали
      Коментар до статті Важливою змістовною частиною будь-якого визначення, у тому числі що виноситься в протокольній формі, є-ється зазначення в ньому мотивів, за якими арбітражний суд прийшов до своїх висновків. Стаття 185 АПК РФ, таким чином, зобов'язує суд виносити мотивовані визначення. Невиконання цієї вимоги може спричинити скасування відповідної ухвали судом вищої інстанції.
  2. Стаття 49. Визначення про введення спостереження
      1. Визначення про введення спостереження виноситься суддею арбітражного суду одноосібно. 2. У визначенні арбітражного суду про введення спостереження повинні міститися вказівки на: визнання заяви про визнання боржника банкрутом обгрунтованим і введення спостереження; твердження тимчасового керуючого; абзац втратив чинність. - Федеральний закон від 19.07.2009 N 195 ФЗ. 3. У разі, якщо при
  3. § 193. Індивідуально і генетично певні зобов'язання
      Індивідуально певними зобов'язаннями були ті, престаціі яких стосувалися індивідуально визначених речей (res non fungibiles) або речей, визначених in specia. Навпаки, зобов'язання, престаціі яких стосувалися генетично певних речей (res fungibiles), називалися генетично певними, або певними in genere. Розподіл зобов'язань на певні in specie і
  4. Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті На інший порядок виконання ухвали фактично вказується в ч. 3 ст. 39 АПК РФ, що передбачає направлення справи за підсудністю до відповідного арбітражного суду на виконання ухвали про це після закінчення строку на оскарження цієї ухвали (10 днів), а в разі подання скарги - після прийняття постанови суду про залишення скарги без задоволення. Див:
  5. Стаття 186. Напрямок визначення
      Коментар до статті Інший термін направлення копії ухвали встановлений, наприклад, у ч. 6 ст. 93 АПК РФ, згідно з якою копія ухвали про забезпечення позову надсилається особам, які беруть участь у справі, та іншим особам не пізніше наступного дня після дня його винесення. Див: коментар до ст. 93 АПК
  6. Стаття 290. Касаційні скарги на визначення арбітражного суду першої і апеляційної інстанцій
      Коментар до статті Стаття, що встановлює правила перевірки законності визначень арбітражного суду першої та апеляційної інстанцій, поширюючи на них той же порядок, який встановлений для розгляду касаційних скарг на рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій. З положень ст. 290 АПК РФ виходять суди касаційної інстанції і при визначенні терміну
  7. Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті Оскільки у визначенні арбітражного суду найчастіше вирішуються окремі процесуальні питання, спрямовані на забезпечення справедливого судового розгляду у встановлений законом строк або на забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення, ухвали виконуються негайно. Винятки із загального правила можуть бути передбачені АПК 2002 р. або
  8. Стаття 427. Ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
      Підсумковим процесуальним документом, що приймається судом за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, є визначення. Порядок винесення даного визначення, вимоги, пропоновані до нього, правові наслідки його прийняття, порядок оскарження ухвали й інші положення, передбачені статтею коментарів, в
  9. Стаття 120. Наслідки винесення ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами
      1. Винесення арбітражним судом ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами є підставою для початку розрахунків з усіма кредиторами відповідно до реєстру вимог кредиторів. 2. У визначенні про перехід до розрахунків з кредиторами встановлюється термін закінчення розрахунків з кредиторами, який не може перевищувати шість місяців з дати винесення зазначеного визначення. Після закінчення
  10. Стаття 218. Оскарження ухвали суду про зупинення провадження у справі
      Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку будь-якою особою, бере участі у справі. Що стосується ухвал про відмову у зупиненні провадження у справі або про його відновлення (ст. 219 ЦПК), то на них не може бути подана скарга або подання прокурора, а заперечення щодо цих визначень можуть бути
  11. Стаття 17.4. Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи за поданням судді
      Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або подання судді чи невжиття заходів щодо усунення зазначених у визначенні або поданні порушень закону - тягне за собою накладення адміністративного штрафу в розмірі від п'яти до десяти мінімальних розмірів оплати
© 2014-2022  yport.inf.ua