| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Постанови |
||
|
Заключним Комітету конституційного нагляду СРСР / нормативні акти про прописку / визнані нечинними і як такі не підлягають оскарженню. Законність заснованих на цих актах дій і рішень правозастосовних органів перевіряється судами загальної юрисдикції ... (Постанова Конституційного Суду від 25 квітня 1995 року N 3-П у справі про перевірку конституційності частин першої та другої статті 54 Житлового кодексу РРФСР у зв'язку зі скаргою громадянки Л.М. Сіталовой; абзаци другий і третій пункту 2 мотивувальної частини). 2. Суд загальної юрисдикції не вправі визнавати неконституційним закон, який підлягає застосуванню в розглянутому їм конкретній справі. Це питання подведомствен тільки Конституційному Суду Російської Федерації, який в свою чергу не перевіряє законність і обгрунтованість рішень судів загальної юрисдикції, а вирішує виключно питання права (Постанова Конституційного Суду від 3 травня 1995 року N 4-П у справі про перевірку конституційності статей 2201 та 2202 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку зі скаргою громадянина В.А. Аветяна; абзац четвертий пункту 2 мотивувальної частини). 3. / Скарга громадянина відносно якої-небудь частини закону є допустимою і може бути розглянута в Конституційному Суді Російської Федерації лише в тому випадку, якщо закон застосований або підлягає застосуванню до заявника в конкретній справі в цій частині / (Постанова Конституційного Суду від 23 травня 1995 N 6-П у справі про перевірку конституційності статей 21 і 16 Закону РРФСР від 18 жовтня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій" (в редакції від 3 вересня 1993) у зв'язку зі скаргою громадянки З.В. Алешникова; пункт 2 мотивувальної частини). 4. Відхилений / законодавчим органом / протест прокурора і його ще не розглянутий заяву в ... суд про визнання опротестованого ним закону недійсним не можуть розглядатися в якості офіційно прийнятих рішень органу державної влади, які перешкоджають застосуванню / даного закону /. Тим часом це є обов'язковою передумовою допустимості запиту до Конституційного Суду Російської Федерації про підтвердження конституційності нормативного акта (Постанова Конституційного Суду від 30 квітня 1997 року N 7-П у справі про перевірку конституційності Указу Президента Російської Федерації від 2 березня 1996 року N 315 "Про порядок перенесення терміну виборів в законодавчі (представницькі) органи державної влади суб'єктів Російської Федерації ", Закону Пермської області від 21 лютого 1996 року" Про проведення виборів депутатів Законодавчих Зборів Пермської області "та частини 2 статті 5 Закону Вологодської області від 17 жовтня 1995 року" Про порядок ротації складу депутатів Законодавчих Зборів Вологодської області "(в редакції від 9 листопада 1995 р.); абзац третій пункту 2 мотивувальної частини). 5. За змістом статті 125 Конституції Російської Федерації і статей 36, 84-87 і 94 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації не здійснює попередній контроль законів, що не вступили в силу, тобто не підписав і не оприлюднених Президентом Російської Федерації ... / Президент Російської Федерації відповідно до статті 107 (частина 3) Конституції Російської Федерації зобов'язаний підписати і оприлюднити прийнятий федеральний закон, що не перешкоджає Президентові звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку відповідності Конституції Російської Федерації цього закону, в тому числі по порядку прийняття / (Постанова Конституційного Суду від 6 квітня 1998 року N 11-П у справі про вирішення спору між Радою Федерації і Президентом Російської Федерації, між Державною Думою і Президентом Російської Федерації про обов'язок Президента Російської Федерації підписати прийнятий Федеральний закон "Про культурні цінності, переміщені в Союз РСР в результаті Другої світової війни і знаходяться на території Російської Федерації"; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). 6. Виходячи з природи конституційного контролю і сенсу частини першої статті 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", завданням Конституційного Суду Російської Федерації є правова охорона саме чинної Конституції Російської Федерації: Що втратив силу правовий акт, у зв'язку із застосуванням якого до введення в дію Конституції Російської Федерації могли мати місце порушення прав і свобод громадян, що не / підлягає оцінці / Конституційного Суду Російської Федерації з точки зору його відповідності діючої Конституції Російської Федерації ... (Постанова Конституційного Суду від 27 квітня 1998 року N 12-П у справі про перевірку конституційності окремих положень частини першої статті 92 Конституції Республіки Башкортостан, частини першої статті 3 Закону Республіки Башкортостан "Про Президента Республіки Башкортостан" (в редакції від 28 серпня 1997) і статей 1 та 7 Закону Республіки Башкортостан "Про вибори Президента Республіки Башкортостан"; абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини). 7. Передбачене статтею 125 Конституції Російської Федерації повноваження щодо вирішення справ про відповідність Конституції Російської Федерації федеральних законів, нормативних актів Президента Російської Федерації, Ради Федерації, Державної Думи, Уряду Російської Федерації, конституцій республік, статутів, а також законів та інших нормативних актів суб'єктів Російської Федерації, виданих з питань, що належать до відання органів державної влади Російської Федерації і спільному ведення органів державної влади Російської Федерації органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, відноситься до компетенції тільки Конституційного Суду Російської Федерації. За змістом статей 125, 126 і 127 Конституції Російської Федерації, суди загальної юрисдикції та арбітражні суди не можуть визнавати названі в її статті 125 (пункти "а" і "б" частини 2 і частина 4) акти не відповідають Конституції Російської Федерації і тому що втрачають юридичну силу. Суд загальної юрисдикції або арбітражний суд, дійшовши висновку про невідповідність Конституції Російської Федерації федерального закону або закону суб'єкта Російської Федерації, не має права застосувати його в конкретній справі і зобов'язаний звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку конституційності цього закону. Обов'язок звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації з таким запитом, за змістом частин 2 і 4 статті 125 Конституції Російської Федерації у взаємозв'язку з її статтями 2, 15, 18, 19, 47, 118 і 120, існує незалежно від того, чи було дозволено справу , що розглядається судом, який відмовився від застосування неконституційного, на його думку, закону на основі безпосередньо діючих норм Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 16 червня 1998 року N 19-П у справі про тлумачення окремих положень статей 125, 126 і 127 Конституції Російської Федерації ; пункти 1 і 2 резолютивної частини). 8. У судовій практиці має забезпечуватися конституційне тлумачення підлягають застосуванню нормативних положень. Тому у випадках, коли колізія правових норм призводить до колізії реалізуються на їх основі конституційних прав, питання про усунення такого протиріччя набуває конституційний аспект і, отже, належить до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, який, оцінюючи як буквальний зміст розглянутого нормативного акта, так і сенс, надавав йому склалася правозастосовча практика (частина друга статті 74 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації"), забезпечує в цих випадках виявлення конституційного сенсу чинного права (Постанова Конституційного Суду від 23 лютого 1999 року N 4-П у справі про перевірку конституційності положення частини другої статті 29 Федерального закону від 3 лютого 1996 року "Про банки і банківську діяльність" у зв'язку з скаргами громадян О.Ю. Веселяшкіной, А.Ю. Веселяшкіна і Н.П. Лазаренка; абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини) . 9. ... Визнання оспорюваного Закону не відповідає Конституції Російської Федерації з порядком прийняття в зв'язку з порушенням депутатами Державної Думи принципу особистої участі в голосуванні давало б можливість поставити під сумнів конституційність та інших раніше прийнятих федеральних законів. Такий результат суперечив би цілям конституційного судочинства, якими є захист основ конституційного стоячи, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства і прямої дії Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 20 липня 1999 року N 12-П у справі про перевірку конституційності Федерального закону від 15 квітня 1998 року "Про культурні цінності, переміщені в Союз РСР в результаті Другої світової війни і знаходяться на території Російської Федерації"; абзац десятий пункту 13 мотивувальної частини). 10. Як випливає з даних статей / 4, частина 2; 5, частина 3; 15, частина 1; 76, частини 5 і 6; 125 / у взаємозв'язку зі статтями 66 (частини 1 і 2), 125 і 128 (частина 3) Конституції Російської Федерації, перевірка актів, що визначають конституційний статус суб'єктів Російської Федерації, може бути здійснена тільки в порядку конституційного, а не адміністративного або цивільного судочинства ... Розгляд судом загальної юрисдикції справи про перевірку закону суб'єкта Російської Федерації, в результаті якої він може бути визнаний суперечить федеральному закону, не виключає подальшої перевірки його конституційності в порядку конституційного судочинства (Постанова Конституційного Суду від 11 квітня 2000 року N 6-П у справі про перевірку конституційності окремих положень пункту 2 статті 1, пункту 1 статті 21 та пункту 3 статті 22 Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації" у зв'язку із запитом Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації; абзаци четвертий пункту 4, п'ятий пункту 7 мотивувальної частини). 11. З взаємопов'язаних положень статей 18, 46, 118, 120 і 125 Конституції Російської Федерації слід, що правосуддя повинно забезпечувати у передбачених Конституцією Російської Федерації формах судочинства захист прав і свобод громадян від будь-яких неконституційних законів і, отже, від рівних їм за рівнем актів, в тому числі шляхом виключення з правового поля їх неконституційних положень. Це є необхідною складовою частиною передбачених Конституцією Російської Федерації гарантій судового захисту. Тому стосовно до актів про амністію було б недостатнім визнання можливості їх оскарження тільки через оспорювання заснованих на них правозастосовних рішень. Останні перевіряються судами загальної юрисдикції тільки щоб встановити, чи підлягає застосуванню акт про амністію до конкретної особи. Позбавлення ж актів про амністію - у разі їх протиконституційним - юридичної сили не може бути прерогативою судів загальної юрисдикції, оскільки такого роду повноваження нині закріплені Конституцією Російської Федерації і федеральним конституційним законом - відповідно до статей 125 і 128 (частина 3) Конституції Російської Федерації - тільки за Конституційним Судом Російської Федерації. З цим узгоджується і сформована в судах загальної юрисдикції правозастосовна практика, яка виходить з того, що акти про амністію зізнаються мають для судів таку ж юридичну силу, якою володіють норми закону. Таким чином, слід визнати допустимої перевірку конституційності актів про амністію за скаргами громадян та запитами судів у Конституційному Суді Російської Федерації, який при цьому, відповідно до частини другої статті 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації "вирішуючи виключно питання права, повинен утримуватися від розгляду питань соціально - політичної чи економічної доцільності, керуючись вимогами статті 10 Конституції Російської Федерації про самостійність органів законодавчої, виконавчої та судової влади (Постанова Конституційного Суду від 5 липня 2001 року N 11-П по справі про перевірку конституційності постанови Державної Думи від 28 червня 2000 року N 492-Ш ГД "Про внесення зміни до постанови Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації" Про оголошення амністії у зв'язку з 55-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років "в зв'язку із запитом Радянського районного суду міста Челябінська і скаргами ряду громадян; пункт 2.3 мотивувальної частини). 12. Виходячи з безпосередньої дії прав і свобод, Конституційний Суд Російської Федерації забезпечує їх правову охорону на основі самої Конституції Російської Федерації, а не керуючись тільки федеральними законами, що мають пріоритет перед актами нижчого рівня. Отже, Конституційний Суд Російської Федерації не має права відмовити в перевірці конституційності закону суб'єкта Російської Федерації за скаргою громадянина в разі, якщо його конституційні права не були поновлені іншими судами на основі подлежавшего застосуванню щодо нього федерального закону ... (Постанова Конституційного Суду від 13 грудня 2001 року N 16-П у справі про перевірку конституційності частини другої статті 16 Закону міста Москви "Про основи платного землекористування в місті Москві" у зв'язку зі скаргою громадянки Т.В. Блізінской; абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини). 13. У силу прямої вказівки Конституції Російської Федерації Конституційний Суд Російської Федерації виступає як судової інстанції, уповноваженою остаточно вирішувати публічно-правові спори про відповідність Конституції Російської Федерації і федеральним законам нормативних актів суб'єктів Російської Федерації, в тому числі встановлюючи, що акти, якими визначається їх конституційний статус, суперечать федеральному закону (Постанова Конституційного Суду від 11 квітня 2000 ... і Визначення від 19 квітня 2001 року N 65-О). Це обумовлено тим, що оцінка відповідності акта суб'єкта Російської Федерації федеральному акту завжди конституційно обгрунтована закріпленим у Конституції Російської Федерації розмежуванням предметів ведення між Російською Федерацією і її суб'єктами (статті 71, 72, 73 і 76 Конституції Російської Федерації) ... ... Оскільки в основі заходів федерального впливу, спрямованих на дотримання суб'єктами Російської Федерації федеральних правових приписів, повинні лежати випливають з конституційних норм про розмежування компетенції Російської Федерації і її суб'єктів та про статус останніх остаточні висновки про невідповідність нормативних актів суб'єктів Російської Федерації федеральним нормативним актам , то застосування даних заходів передбачає у всякому разі перевірку зазначених актів Конституційним Судом Російської Федерації, в тому числі при наявності рішень інших компетентних судів ... (Постанова Конституційного Суду від 4 квітня 2002 року N 8-П у справі про перевірку конституційності окремих положень Федерального закону "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації" у зв'язку із запитами Державних Зборів (Іл Тумен) Республіки Саха (Якутія) і Ради Республіки Державної Ради - Хасе Республіки Адигея; абзаци четвертий та шостий пункту 2.1 мотивувальної частини). 14. ... Вибір стратегії щодо проблемних банків, особливо системоутворюючих, тобто визначення того, що більш доцільно - застосування заходів, спрямованих на скорочення операційних витрат, вдосконалення управління, стягнення боргів, реструктуризацію зобов'язань кредитної організації, або застосування ліквідаційних процедур, є елементом економічної політики, вироблення якої входить до компетенції Федеральних Зборів та Уряду Російської Федерації і яку Конституційний Суд Російської Федерації, вирішальний виключно питання права (стаття 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації"), не оцінює (Постанова Конституційного Суду від 22 червня 2002 року N 14-П у справі про перевірку конституційності ряду положень Федерального закону "Про реструктуризації кредитних організацій ", пунктів 5 і 6 статті 120 Федерального закону" Про неспроможність (банкрутство) "у зв'язку з скаргами громадян, скаргою регіональної громадської організації" Асоціація захисту прав акціонерів і вкладників "та скаргою ВАТ" Воронезьке конструкторське бюро антенно-фідерних пристроїв " ; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини). 15. При перевірці конституцій (статутів) суб'єктів Російської Федерації - в силу їх прямий нормативної зв'язку з Конституцією Російської Федерації - основоположним критерієм є їх відповідність Конституції Російської Федерації. За змістом положень статей 5, 66, 71, 72, 73, 76 і 125 Конституції Російської Федерації, виявлення відповідності конституцій (статутів) суб'єктів Російської Федерації федеральним законам без встановлення їх відповідності Конституції Російської Федерації не є достатньою підставою для визнання норми конституції (статуту) суб'єкта Російської Федерації, що втратила юридичну силу і тому не підлягає застосуванню. Дозвіл такого роду питань тягне за собою необхідність застосування процедур конституційного судочинства. / Конституційний Суд Російської Федерації в постановах від 16 червня 1998 року, від 11 квітня 2000 року і ряді визначень висловив правову позицію, згідно з якою перевірка актів, що визначають конституційно-правовий статус суб'єктів Російської Федерації, може бути здійснена тільки в порядку конституційного, а не адміністративного або цивільного, судочинства і що Конституції Російської Федерації не допускає перевірку судами загальної юрисдикції конституцій і статутів суб'єктів Російської Федерації /. Це стосується перевірки відповідності установчих актів суб'єктів Російської Федерації як безпосередньо Конституції Російської Федерації, так і федеральним законам, які, грунтуючись на конституційних нормах, зачіпають конституційний статус суб'єктів Російської Федерації. Публічно-правові спори, що виникають при цьому між федеральними органами державної влади та органами державної влади суб'єктів Російської Федерації щодо нормотворчої компетенції, неминуче пов'язані з тлумаченням відповідних норм Конституції Російської Федерації і, отже, підлягають вирішенню Конституційним Судом Російської Федерації, на який таке тлумачення покладено Конституцією Російської Федерації і Федеральним конституційним законом "Про Конституційний Суд Російської Федерації". Конституційний Суд Російської Федерації виступає, таким чином, в якості судової інстанції, уповноваженою на оцінку відповідності актів, що визначають конституційний статус суб'єктів Російської Федерації, федеральному закону, так як оцінка конституційності обгрунтовується закріпленим у Конституції Російської Федерації (статті 71, 72, 73 і 76) розмежуванням предметів ведення і повноважень між Російською Федерацією та її суб'єктами і залежить від того, чи підтверджується зазначеним розмежуванням конституційність федерального закону або установчого акта суб'єкта Російської Федерації ... ... Вирішення питання про правомірність відтворення статей Конституції Російської Федерації в тексті конституцій (статутів) суб'єктів Російської Федерації, в тому числі тих, предмет яких належить до відання Російської Федерації, ні за яких підстав не може бути віднесено до компетенції судів загальної юрисдикції, - це компетенція Конституційного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 18 липня 2003 року N 13-П у справі про перевірку конституційності положень статей 115 і 231 ЦПК РРФСР, статей 26, 251 і 253 ЦПК Російської Федерації, статей 1, 21 і 22 Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації" у зв'язку із запитами Державних Зборів - Курултаю Республіки Башкортостан, Державної Ради Республіки Татарстан і Верховного Суду Республіки Татарстан; пункт 4, абзац другий пункту 4.1 мотивувальної частини). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Постанови" |
||
|
||