| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Визначення |
||
|
Висновок Конституційного Суду / в постанові від 17 грудня 1996 / про те, що стягнення органами податкової поліції сум штрафів з юридичних осіб у безспірному порядку без їх згоди не відповідає Конституції Російської Федерації, повною мірою поширюється на аналогічні повноваження державних податкових інспекцій (Визначення Конституційного Суду від 1 жовтня 1997 року N 90-О; абзаци третій і п'ятий пункту 3 мотивувальної частини). 22. / Викладена в постанові Конституційного Суду від 21 березня 1997 правова позиція щодо поняття "встановлення податків і зборів" / має загальне значення і стосується всіх податків, у тому числі місцевих. Зокрема, положення про те, що визначення змісту поняття "встановлення податків і зборів" можливе тільки з урахуванням основних прав людини і громадянина, закріплених у статтях 34 і 35 Конституції Російської Федерації, а також конституційного принципу єдності економічного простору, поширюється і на встановлення податків і зборів органами місцевого самоврядування. Звідси випливає, що органи місцевого самоврядування не вправі встановлювати додаткові податки і збори, не передбачені федеральним законом. Інше розуміння сенсу міститься в статті 132 (частини 1) Конституції Російської Федерації поняття "встановлення місцевих податків і зборів" суперечило б дійсному змісту Конституції Російської Федерації ... Представницькі органи місцевого самоврядування мають право самостійно вирішувати лише питання, вводити чи не вводити ті місцеві податки, які перераховані в статті 21 Закону Російської Федерації "Про основи податкової системи в Російській Федерації" (Визначення Конституційного Суду від 5 Лютий 1998 N 22-О; абзац третій і п'ятий пункту 2 мотивувальної частини). 23. Підпунктом "а" пункту 3 постанови Верховної Ради Російської Федерації від 11 лютого 1993 року N 4463-1 "Про порядок введення в дію Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат" Уряду Російської Федерації було доручено у тримісячний строк привести свої рішення у відповідність із Основами, і при цьому пропонувалося мати на увазі, "що при нарахуванні прибуткового податку з нотаріуса, що займається приватною практикою, складу його витрат збільшується на загальну суму тарифів за вчинення нотаріальних дій, складання проектів документів, видачу копій документів, виконання технічної роботи щодо осіб, передбачених частиною четвертої статті 22 Основ, а загальна сума тарифів за вчинення зазначених дій обчислюється виходячи з ставок державного мита за аналогічні дії в державній нотаріальній конторі ". Доручення законодавця Урядом Російської Федерації виконане не було. Однак це не означає, що у разі порушення прав громадян, в даному випадку нотаріусів, що займаються приватною практикою, не може діяти припис, сформульоване в постанові Верховної Ради Російської Федерації, бо воно є актом більшої юридичної сили, ніж рішення органу виконавчої влади - Уряду Російської Федерації. В силу цього надалі до врегулювання питання про відшкодування нотаріусам, які займаються приватною практикою, витрат з обслуговування громадян, які мають право на пільги, судами загальної юрисдикції не може не враховуватися системний зв'язок між стосуються даного питання актами, які підлягають застосуванню при розгляді скарг нотаріусів, що займаються приватною практикою, на дії органів податкової інспекції, що включають названі витрати в оподатковувану базу. Отже, стаття 22 Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат повинна застосовуватися з урахуванням постанови Верховної Ради Російської Федерації "Про порядок введення в дію Основ законодавства Російської Федерації про нотаріат", чим може бути забезпечена і захист прав зацікавлених категорій громадян у судах загальної юрисдикції (Визначення Конституційного Суду від 4 березня 1999 року N 36-О; пункт 3 мотивувальної частини). 24. ... Висновок Конституційного Суду Російської Федерації / в постанові від 12 жовтня 1998 / про те, що обов'язок по сплаті податку припиняється з дня списання кредитними установами платежу з розрахункового рахунку платника незалежно від часу зарахування сум на відповідний бюджетний або позабюджетний рахунок, в зв'язку з чим неприпустимо повторне стягнення з сумлінного платника податку не надійшли до бюджету податків, поширюється на обов'язок по сплаті будь-яких податків і зборів, у тому числі страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 1 липня 1999 року N 97-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини). 25. Положення Федерального закону "Про єдиний податок на поставлений дохід для певних видів діяльності" про неприпустимість застосування надалі абзацу другого частини першої статті 9 Федерального закону "Про державну підтримку малого підприємництва в Російській Федерації" не може мати зворотної сили і не застосовується до триваючим правовідносин, виникли до дня офіційного опублікування нового регулювання, включаючи відповідний нормативний акт законодавчого (представницького) органу суб'єкта Російської Федерації про введення на його території єдиного податку. Подібне тлумачення зазначеного положення обумовлено конституційно-правовим режимом стабільних умов господарювання, виведеним з статей 8 (частина 1), 34 (частина 1) і 57 Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 1 липня 1999 року N 111-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини). 26. Встановлення податків і зборів органами державної влади суб'єктів Російської Федерації має здійснюватися відповідно з має пряму дію Конституції Російської Федерації і з загальними принципами оподаткування і зборів. Встановлення податку суб'єктом Російської Федерації означає його право самостійно вирішувати, вводити чи не вводити на своїй території відповідний податок, оскільки вичерпний перелік регіональних податків породжує тільки право, але не обов'язок встановити податок. ... Законодавчий (представницький) орган суб'єкта Російської Федерації має право самостійно вирішувати, чи зберегти колишню структуру податків і зборів або ввести на своїй території податок з продажів з одночасним скасуванням податків і зборів, перерахованих / у відповідній статті федерального закону /. Приймаючи рішення про введення на своїй території податку з продажів, він зобов'язаний, враховуючи конкретні умови та особливості, в тому числі інтереси муніципальних утворень, оцінити, як це відіб'ється на формуванні дохідної частини як регіонального, так і місцевих бюджетів (Визначення Конституційного Суду від 7 жовтня 1999 року N 169-О; абзаци третій пункту 2, п'ятий пункту 3 мотивувальної частини). 27. За змістом абзацу другого частини першої статті 7 Закону / "Про застосування контрольно-касових машин при здійсненні грошових розрахунків з населенням" /, до відповідальності притягується не продавець, а підприємство, оскільки / продавець / в даному випадку вступає в правовідносини з покупцем від імені підприємства , тобто стороною в договорі купівлі-продажу є саме підприємство. Відповідно і в податковому правовідносинах, що виникають з приводу підприємницької діяльності, стороною виступає не / продавець /, а підприємство. Тому й таку публічно-правову відповідальність, як адміністративна відповідальність за порушення правил застосування контрольно-касових машин при здійсненні розрахунків з покупцями, держава має право покласти саме на підприємство, що не перешкоджає останньому в установленому законом порядку пред'являти вимоги про відшкодування збитків, завданих йому з вини працівника ... У разі незастосування контрольно-касової машини при здійсненні грошових розрахунків з населенням штраф як міра адміністративної відповідальності може бути накладено за умови, що доведені не тільки сам факт вчинення вказаного правопорушення, а й вина даного підприємства - юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи (індивідуального підприємця), і допустили незастосування контрольно-касової машини. При цьому накладене стягнення (конкретна сума штрафу) має бути пропорційно ступеня види правопорушника (Визначення Конституційного Суду від 14 грудня 2000 року N 244-О; абзаци другий пункту 3, другий пункту 4 мотивувальної частини). 28. Зроблений Конституційним Судом Російської Федерації / в постанові від 15 липня 1999 / висновок про те, що невизначеність правового змісту складів податкових правопорушень суперечить принципам юридичної відповідальності, не був, проте, в повному обсязі враховано законодавцем при прийнятті Податкового кодексу Російської Федерації ... З урахуванням сформульованої в постанові від 15 липня 1999 правової позиції і виявленого Конституційним Судом Російської Федерації конституційно-правового сенсу складів податкових правопорушень положення пунктів 1 і 3 статті 120 та пункту 1 статті 122 Податкового кодексу Російської Федерації не повинні застосовуватися одночасно за вчинення дії (бездіяльності), які спричинили заниження оподатковуваної бази і, як результат, несплату податків та зборів, що не виключає можливості їх застосування окремо на основі оцінки судом фактичних обставин конкретної справи. Інша означало б подолання правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації, що неприпустимо в силу вимог статті 6, частин другої та третьої статті 79 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" (Визначення Конституційного Суду від 18 січня 2001 року N 6-О; абзаци четвертий і шостий пункту 3 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). 29. ... Положення пункту 12 статті 7 Закону Російської Федерації "Про податкові органи Російської Федерації", що застосовується одночасно зі статтею 119 Податкового кодексу Російської Федерації, дозволяє податковим органам двічі накладати на одне і те ж особа штрафне стягнення за одне й те саме діяння (неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи). Дане положення, як порушує принцип неприпустимості повторного притягнення особи до відповідальності за одне й те саме правопорушення, за своєю суттю відноситься до таких же положенням, які саме внаслідок порушення зазначеного принципу юридичної відповідальності були визнані Конституційним Судом Російської Федерації не відповідають Конституції Російської Федерації (Постанова від 15 липня 1999 ...), і, отже, також є не відповідним Конституції Російської Федерації, її статтям 19 (частина 1), 34 (частина 1), 45 (частина 1), 46 (частина 1), 55 (частини 2 і 3) і 57 (Визначення Конституційного Суду від 5 липня 2001 року N 130-О; пункт 3.3 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). 30. Відповідно до пункту 3 мотивувальної частини Постанови Конституційного Суду від 12 жовтня 1998 ... висновки, що містяться в резолютивній частині даної Постанови / про припинення обов'язки юридичної особи щодо сплати податку з дня списання кредитним установам платежу з розрахункового рахунку платника незалежно від часу зарахування сум на відповідний бюджетний або позабюджетний рахунок /, стосуються тільки сумлінних платників податків, що передбачає обов'язок податкових органів та інших органів держави здійснювати контроль за виконанням податкових зобов'язань у встановленому порядку, проводити перевірку сумлінності платників податків і банків та у випадках виявлення їх несумлінності забезпечувати охорону інтересів держави, у тому числі з використанням механізмів судового захисту (Визначення Конституційного Суду від 25 липня 2001 року N 138 -О; пункт 1 резолютивної частини). 31. ... / В ряді своїх рішень / Конституційний Суд Російської Федерації дійшов висновку, що положення Федерального закону "Про єдиний податок на поставлений дохід для певних видів діяльності" не тільки не виключають, але, навпаки, передбачають врахування фактичної здатності платника податків до сплати єдиного податку, чим забезпечується дотримання конституційних прав і свобод, закріплених статтями 19 (частини 1 і 2), 34 (частина 1), 35 (частина 1) і 57 Конституції Російської Федерації. У разі, якщо рішення податкових органів і судів засновані лише на вироблених податковими органами розрахунках поставленийдоходу, без застосування методів статистичних досліджень, без урахування результатів перевірок податкових та інших державних органів, а також без оцінки незалежних організацій, тобто всупереч приписам названого Федерального закону, вони можуть бути оскаржені в судовому порядку. Положення ж законів суб'єктів Російської Федерації, що суперечать федеральному законодавству, не підлягають застосуванню і повинні бути приведені у відповідність з ним (стаття 76, частина 5, Конституції Російської Федерації). Дані правові позиції Конституційного Суду Російської Федерації зберігають свою силу (Визначення Конституційного Суду від 17 жовтня 2001 року N 223-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини). 32. / Викладена в постанові Конституційного Суду від 17 грудня 1996 правова позиція щодо порядку стягнення з платника податків - юридичної особи недоїмки з податків, пені, штрафів за порушення податкового законодавства / стосується платників податків і податкових органів. Вона в повному обсязі застосовна і до комерційних банків, коли вони як господарюючі суб'єкти здійснюють свою підприємницьку діяльність із метою одержання прибутку (Визначення Конституційного Суду від 6 грудня 2001 року N 257-О; пункт 2 мотивувальної частини). 33. ... Міститься в абзаці п'ятому статті 4 Закону Російської Федерації "Про податок з майна, що переходить у порядку спадкування або дарування" положення про звільнення інвалідів I і II груп від оподаткування майна у вигляді житлового будинку, що переходить у їхню власність у порядку спадкування, не може розумітися як що виключає таку пільгу щодо що має той же правовий статус майна у вигляді квартири. Правоприменитель надалі не може надавати цьому положенню яке інше значення, розходиться з його конституційно-правовим змістом, виявленим Конституційним Судом Російської Федерації в сьогоденні Визначенні (Визначення Конституційного Суду від 7 лютого 2002 року N 13-О; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини) . 34. Стаття 2 Федерального закону "Про внесення змін і доповнень до Закону Російської Федерації" Про податок на прибуток підприємств і організацій "носить бланкетний характер, тому засновані на приписах статті 57 Конституції Російської Федерації правові позиції Конституційного Суду Російської Федерації про законно встановленому податок і його істотних елементах , викладені в / Постанові від 28 жовтня 1999 / і зумовили висновок про неконституційність статті 2 названого Федерального закону в зазначеній частині, мають загальний характер і поширюються на інші випадки допускаемого даною статтею регулювання за допомогою підзаконних актів, коли такими актами необхідні елементи податкового зобов'язання, в Зокрема об'єкт оподаткування, визначаються в протиріччя з чинним податковим законодавством і тим самим - в протиріччя конституційній вимозі про визначення істотних елементів податкового зобов'язання тільки законом (Визначення Конституційного Суду від 7 лютого 2002 року N 29-О; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини). 35. ... Саме по собі розширення законом складу платників того чи іншого податку - за умови, що вимоги про його сплату не поширюються на період, що передував нового податкового регулювання, - не може розглядатися як надання закону, погіршують становище платників податків, зворотної сили. Інше призвело б до неправомірного обмеження дискретних правомочностей законодавця при проведенні податкової реформи, що передбачає в тому числі і більш справедливий перерозподіл податкового обтяження між різними категоріями платників податків ... Заявник, якщо він вважає, що змінилося податкове законодавство створює менш сприятливі умови порівняно з раніше встановленими, має право захистити свої права платника податків в арбітражному суді, до компетенції якого належить і вибір підлягають застосуванню норм з урахуванням, зокрема, сформульованого в Конституції Російської Федерації заборони погіршувати становище платника податку шляхом надання закону зворотної сили і викладеної в сьогоденні Визначенні правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду Російської Федерації пільги, що надаються платникам податків, не відносяться до обов'язкових елементів оподаткування ... (Визначення Конституційного Суду від 7 лютого 2002 року N 37-О; абзаци другий пункту 2, п'ятий пункту 3, четвертий пункту 4 мотивувальної частини). 36. Положення пункту 3 статті 5 Федерального закону "Про податок на гральний бізнес" про можливість встановлення законодавчими (представницькими) органами суб'єктів Російської Федерації конкретних ставок податку для гральних закладів, що знаходяться на територіях суб'єктів Російської Федерації, що перевищують встановлені зазначеним Федеральним законом мінімальні розміри податкових ставок без обмеження федеральним законом граничних розмірів таких ставок, як аналогічне положення, визнані неконституційними в зберігають силу Постановах Конституційного Суду Російської Федерації від 21 березня 1997 року, від 8 жовтня 1997 року, від 11 листопада 1997 року і від 30 січня 2001 року, втрачає чинність і не підлягає застосуванню, оскільки не відповідає Конституції Російської Федерації, її статтям 57 і 75 (частина 3). Визначення за даною скаргою ... підлягає виконанню з 1 січня 2003 року, якщо відповідно до статті 80 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше зазначеного терміну законодавцем не будуть внесені зміни у Федеральний закон "Про податок на гральний бізнес" (Визначення Конституційного Суду від 9 квітня 2002 року N 69-О; пункти 1 і 2 резолютивної частини). 37. Конституційний Суд Російської Федерації, вказавши в Визначенні від 13 листопада 2001 р. N 239-О, що у зв'язку з набранням чинності Федерального закону "Про введення в дію частини першої Податкового кодексу Російської Федерації" норма частини сьомої статті 10 Федерального закону "Про пожежну безпеки "застосуванню не підлягає, виходив з того, що передбачені нею обов'язкові відрахування є податковим платежем. Тим часом Федеральне Збори у грудні 2001 року відхилив проект федерального закону, що передбачав виключення цієї норми з Федерального закону "Про пожежну безпеку". В результаті виникла правова невизначеність в питанні про те, чи можна вважати частину сьому статті 10 Федерального закону "Про пожежну безпеку" юридично діючою. Встановлені частиною сьомою статті 10 Федерального закону "Про пожежну безпеку" відрахування на користь територіальних підрозділів протипожежної служби в розмірі 0,5 відсотка від загальної кошторисної вартості робіт володіють всіма ознаками податку, закріпленими у статті 8 Податкового кодексу Російської Федерації. Зазначені платежі є обов'язковими. При цьому не передбачається, що обсяг послуг в рамках забезпечення державою пожежної безпеки відповідає сумі відрахувань. Тим самим всі платники відрахувань зрівнюються в правах, а самі відрахування носять знеособлено-безоплатний характер, тобто являють собою індивідуально-безоплатні платежі ... Відповідно до пункту 5 статті 3 Податкового кодексу Російської Федерації ні на кого не може бути покладено обов'язок сплачувати податки і збори, а також інші внески і платежі, що володіють встановленими Податковим кодексом Російської Федерації ознаками податків або зборів, не передбачені цим Кодексом або визначені в іншому порядку, ніж це визначено цим Кодексом. Отже, частина сьома статті 10 Федерального закону "Про пожежну безпеку" не може застосовуватися судами, іншими органами та посадовими особами ... Разом з тим, враховуючи, що передбачені частиною сьомою статті 10 Федерального закону "Про пожежну безпеку" відрахування є одним з основних джерел фінансування органів пожежної безпеки на 2002 рік і надходять до відповідних бюджетів, Конституційний Суд Російської Федерації вважає за необхідне встановити, що дана норма втрачає чинності з 1 січня 2003 року (Визначення Конституційного Суду від 9 квітня 2002 року N 82-О; абзаци третій і четвертий пункту 2, пункт 3, абзаци другий і третій пункту 4 мотивувальної частини). 38. На платіж, що стягується за проведення державного технічного огляду транспортних засобів, не поширюється правовий режим податкових платежів, він не володіє рядом необхідних ознак і елементів податкового зобов'язання у конституційно-правовому сенсі, виявленому Конституційним Судом Російської Федерації в постановах від 18 лютого 1997 року ... , від 1 квітня 1997 ..., від 11 листопада 1997 ... і від 28 жовтня 1999 ... Приймаючи Постанову "Про порядок проведення державного технічного огляду транспортних засобів, зареєстрованих в Державній інспекції безпеки дорожнього руху Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації", / що встановила, що державний технічний огляд проводиться на платній основі /, Уряд Російської Федерації виходило з повноважень, наданих йому Федеральним законом "Про безпеку дорожнього руху". Це відповідає правовій позиції Конституційного Суду Російської Федерації, згідно з якою Уряд Російської Федерації своїми нормативними актами може передбачати обов'язкові платежі, які стягуються в публічно-правовому порядку, за умови, що вони не носять податкового характеру і допускаються за змістом федерального закону, що покладає регулювання виконання передбачаються ним обов'язків, які зачіпають у тому числі сфери фінансової політики, громадського порядку та безпеки, на Уряд Російської Федерації; такого роду нормативне правове регулювання не суперечить Конституції Російської Федерації з точки зору розмежування компетенції між Федеральними Зборами та Урядом Російської Федерації (Постанова від 17 липня 1998 ...) (Визначення Конституційного Суду від 14 травня 2002 року N 88-О; абзаци одинадцятий пункту 2, третій і четвертий пункту 3 мотивувальної частини). 39. Положення підпункту 1 пункту 2 статті 212 та абзацу шостого пункту 2 статті 224 Податкового кодексу Російської Федерації, які веліли при обчисленні податку на матеріальну вигоду від економії на відсотках за користування платником податку позиковими (кредитними) засобами, отриманими від організацій або індивідуальних підприємців, виходити з ставки рефінансування , встановленої Центральним банком Російської Федерації на дату отримання таких коштів, застосовуються у випадках отримання цих позикових (кредитних) коштів після 1 січня 2001 року. Стосовно до сум, які залишилися непогашеними станом на 1 січня 2001 року, для обчислення податку на матеріальну вигоду від економії на відсотках повинна застосовуватися ставка рефінансування, що діяла на 1 січня 2001 року, оскільки інше тлумачення цієї норми означало б надання зворотної сили закону, погіршують становище платника податків, що неприпустимо в силу статті 57 Конституції Російської Федерації. В силу статей 6, 79 і 87 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" положення підпункту 1 пункту 2 статті 212 Податкового кодексу Російської Федерації підлягає застосуванню судами, іншими органами та посадовими особам з урахуванням зберігають свою силу постанов Конституційного Суду Російської Федерації від 24 жовтня 1996 року від 8 жовтня 1997 року і в його конституційно-правовому сенсі, виявленому в сьогоденні Визначенні (Визначення Конституційного Суду від 5 липня 2002 року N 203-О; пункт 1 резолютивної частини). 40. В силу сформульованих Конституційним Судом Російської Федерації правових позицій обов'язкові індивідуально-оплатне федеральні платежі, внесення яких є однією з умов здійснення державними органами певних дій щодо платників (у тому числі надання певних прав або видача дозволів) і які призначені для відшкодування відповідних витрат та додаткових витрат публічної влади, повинні розглядатися як законно встановлені в сенсі статті 57 Конституції Російської Федерації не тільки в тому разі, коли ставки платежів передбачені безпосередньо федеральним законом, але - за певних умов - і тоді, коли такі ставки на підставі закону встановлюються Урядом Російської Федерації. Зі статей 57, 71 (пункт "з"), 75 (частина 3) і 76 (частина 1) Конституції Російської Федерації у взаємозв'язку з її статтями 114 і 115 випливає, що у відповідності зі своїми конституційними повноваженнями Уряд Російської Федерації за допомогою нормативних правових актів може передбачати обов'язкові платежі, які стягуються в публічно-правовому порядку, якщо вони не носять податкового характеру і допускаються за змістом федерального закону, що покладає регулювання виконання закріплюються ним обов'язків на Уряд Російської Федерації. Уряд Російської Федерації також встановлює ставки неподаткових платежів (зборів), якщо це делеговано йому відповідним федеральним законом, у якому безпосередньо визначено платників та об'єкт оподаткування ... Мита за вчинення юридично значущих дій, пов'язаних з патентом, а також з реєстрацією товарного знака, реєстрацією та наданням права користування найменуванням місця походження товару, не володіють рядом ознак та елементів, властивих податковому зобов'язанню в його конституційно-правовому сенсі, як він був визначений Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 11 листопада 1997 року, і, отже, не включаються в систему податків, яка згідно зі статтею 75 (частина 3) Конституції Російської Федерації підлягає встановленню федеральним законом. Тому на них не може бути поширений випливає з статей 57, 71 (пункт "з"), 75 (частина 3) Конституції Російської Федерації і сформульований на їх основі Конституційним Судом Російської Федерації в Постановах від 4 квітня 1996 року і від 11 листопада 1997 критерій правомірності податкових платежів, відповідно до якого податковий платіж може вважатися законно встановленим лише за умови, що всі суттєві елементи податкового зобов'язання, у тому числі розмір плати, визначені безпосередньо федеральним законом. Разом з тим в ході подальшого реформування законодавства Російської Федерації про податки і збори не виключається можливість введення Федеральними Зборами - в силу його повноваження, що випливає зі статей 57, 71 (пункт "з"), 76 (частина 1), 75 (частина 3) , 94 і 106 (пункт "б") Конституції Російської Федерації, - іншого порядку справляння зазначених платежів. Однак при цьому законодавець пов'язаний вимогами названих статей Конституції Російської Федерації і правовими позиціями Конституційного Суду Російської Федерації, сформульованими у рішеннях у справах про перевірку конституційності актів податкового законодавства, у тому числі в сьогоденні Визначенні (Визначення Конституційного Суду від 10 грудня 2002 року N 283-О ; абзаци п'ятий пункту 3, сьомий і одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини). 41. Платежі за негативний вплив на навколишнє середовище не володіють рядом ознак, властивих податковому зобов'язанню в його конституційно-правовому сенсі, як він визначений Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 11 листопада 1997 року, і, отже, не включаються в систему податків, яка згідно зі статтею 75 (частина 3) Конституції Російської Федерації підлягає встановленню федеральним законом. Тому на них не може бути поширений випливає з статей 57, 71 (пункт "з"), 75 (частина 3) Конституції Російської Федерації і сформульований на їх основі Конституційним Судом Російської Федерації в Постановах від 4 квітня 1996 року і від 11 листопада 1997 критерій правомірності податкових платежів, відповідно до якого податковий платіж може вважатися законно встановленим лише за умови, що всі суттєві елементи податкового зобов'язання, у тому числі розмір плати, визначені безпосередньо федеральним законом. / Тому правомірно прийняття Урядом Російської Федерації на виконання повноважень, наданих йому федеральним законом, постанови про стягування платежів неподаткового характеру за забруднення навколишнього природного середовища /. Разом з тим в ході подальшого реформування законодавства Російської Федерації про податки і збори не виключається можливість введення Федеральними Зборами - в силу його повноваження, що випливає зі статей 57, 71 (пункт "з"), 76 (частина 1), 75 (частина 3) , 94 і 106 (пункт "б") Конституції Російської Федерації, - іншого порядку справляння зазначених платежів. Однак при цьому законодавець пов'язаний вимогами названих статей Конституції Російської Федерації і правовими позиціями Конституційного Суду Російської Федерації, сформульованими у рішеннях у справах про перевірку конституційності актів податкового законодавства, у тому числі в сьогоденні Визначенні (Визначення Конституційного Суду від 10 грудня 2002 року N 284-О ; абзаци п'ятий, восьмий і дев'ятий пункту 5 мотивувальної частини). 42. Стаття 349 Податкового кодексу Російської Федерації в частині, що допускає обкладання податком з продажів з вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються для підприємницької діяльності за готівку індивідуальними підприємцями, які здійснюють свою діяльність без утворення юридичної особи, містить положення, по суті таке ж, як раніше визнане неконституційним у зберігають свою силу Постановах Конституційного Суду Російської Федерації, а тому також не відповідає Конституції Російської Федерації, її статтям 19 (частина 1) і 57, і в усякому разі втрачає силу не пізніше 1 січня 2004 року (Визначення Конституційного Суду від 14 січня 2003 N 129-О; пункт 1 резолютивної частини). 43. ... Виходячи зі статті 57 Конституції Російської Федерації, правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації про розумний строк, після закінчення якого виникає обов'язок кожного сплачувати податки і збори, і наведених положень Податкового кодексу Російської Федерації / пункт 1 статті 5 /, законодавець, приймаючи акт законодавства про податки, повинен враховувати, що період, після закінчення якого даний акт набирає чинності, у всякому разі не може бути менше обумовленого Податковим кодексом Російської Федерації ... Положення Федерального закону "Про внесення доповнень і змін до Податкового кодексу Російської Федерації і в деякі законодавчі акти Російської Федерації про податки і збори", якими були змінені об'єкт оподаткування та податкова база по єдиному соціальному податку, стосовно платників податків - індивідуальних підприємців, які застосовують спрощену систему оподаткування, підлягають застосуванню принаймні не раніше ніж після закінчення одного місяця з дня опублікування даного Федерального закону, тобто не раніше ніж з 1 лютого 2002 (Визначення Конституційного Суду від 8 квітня 2003 року N 159-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Визначення" |
||
|
||