Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Л.В. Лазарєв. Правові позиції Конституційного Суду Росії, 2003 - перейти до змісту підручника

Визначення

13. Суди загальної юрисдикції не має права ні змінювати встановлену законом систему процедур судочинства, ні формулювати загальні розпорядження нормативного характеру про незастосування закону, який не скасований і не визнаний неконституційним, ні давати власне офіційне тлумачення постанов Конституційного Суду, обов'язкове для інших правозастосовних органів (Визначення Конституційного Суду від 7 жовтня 1997 N 88-О; абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).
14. ... Питання про розмежування компетенції в області встановлення судової системи однозначно вирішене самою Конституцією Російської Федерації. При цьому не передбачається якесь делегування повноважень Російської Федерації її суб'єктам на підставі договорів, оскільки на федеральному законодавця у всякому випадку лежить обов'язок самостійно визначити перелік всіх діючих судів, систему процесуальних інстанцій та їх компетенцію.
... Конституція Російської Федерації не містить положень, які обгрунтовували б створення замість федеральних судів, що здійснюють цивільне, адміністративне і кримінальне судочинство в передбачених федеральним законом процесуальних формах (статті 118, 126 і 127 Конституції Російської Федерації ), інших судів, що не відносяться до судової системи Російської Федерації. Така правова позиція була виражена Конституційним Судом Російської Федерації і в Постанові від 1 лютого 1996 року по справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту - Основного Закону Читинської області, в якому зазначено, що Конституція Російської Федерації встановлює єдину судову систему і що нею не передбачені в якості самостійних судові системи суб'єктів Російської Федерації. Дана Постанова зберігає юридичну силу (Визначення Конституційного Суду від 12 березня 1998 року N 32-О; абзаци другий пункту 2, третій пункту 3 мотивувальної частини).
15. Виправлення можливих помилок, допущених кваліфікаційними колегіями суддів при розгляді скарг громадян на дії або бездіяльність судді, применшують авторитет судової влади, входить до компетенції вищої кваліфікаційної колегії суддів, рішення якої, як випливає із Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян ", а також з постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 7 березня 1996 року у справі про перевірку конституційності пункту 3 статті 16 Закону Російської Федерації" Про статус суддів в Російській Федерації ", може бути оскаржене в судовому порядку (Визначення Конституційного Суду від 19 травня 1998 року N 92-О; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини).
16. Спеціальний порядок, встановлений пунктом 2 статті 14 Закону Російської Федерації "Про статус суддів в Російській Федерації" для розгляду скарг на рішення про припинення повноважень судді, обумовлений особливим правовим статусом суддів і не може розглядатися як такий, що порушує право на судовий захист, закріплене в статті 46 ( частина 1) Конституції Російської Федерації, і принцип рівності всіх перед законом і судом, встановлений у статті 19 (частина 1) Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 4 березня 1999 року N 24-О; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини).
17. / Пункт 26 Положення про кваліфікаційні колегії суддів / не виключає судової перевірки законності та обгрунтованості рішення кваліфікаційної колегії суддів про неможливість рекомендувати суддю, термін повноважень якого закінчився, для призначення на посаду судді без обмеження строку. Судова перевірка такого рішення може бути здійснена за скаргою самого судді одночасно з перевіркою законності та обгрунтованості рішення про припинення його повноважень, що зумовлюється як тісним взаємозв'язком, що існує між цими рішеннями, так і передбаченої частиною другою пункту 26 Положення про кваліфікаційні колегії суддів можливістю оскарження суддею рішення про припинення його повноважень у Вищу кваліфікаційну колегію суддів Російської Федерації, а потім і до Верховного Суду Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 19 квітня 2000 року N 155-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
18. Та обставина, що статтею 72 (пункт "л" частини 1) Конституції Російської Федерації кадри судових і правоохоронних органів віднесені до предмета спільного ведення Російської Федерації і її суб'єктів, не виключає дії положення статті 129 (частина 4) Конституції Російської Федерації.
Повноваження суб'єктів Російської Федерації в частині вирішення віднесеного до спільного ведення питання про кадри органів прокуратури вичерпним чином визначені у статті 129 (частина 3) Конституції Російської Федерації. Узгодження з суб'єктами Російської Федерації призначення на посаду або звільнення з посади працівників прокуратури у всіх інших випадках означало б не що інше, як перегляд положень Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 6 липня 2000 року N 129-О; абзаци третій і четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
19. Федеральним законом "Про прокуратуру Російської Федерації", зокрема, передбачається, що прокурор відповідно до процесуального законодавства Російської Федерації має право звернутися до суду із заявою або вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист прав громадян і охоронюваних законом інтересів суспільства чи держави; в разі порушення прав і свобод людини і громадянина, що захищаються в порядку цивільного судочинства, коли потерпілий за станом здоров'я, віком або інших причин не може особисто відстоювати в суді або арбітражному суді свої права і свободи або коли порушені права і свободи значної кількості громадян , або в силу інших обставин порушення придбало особливе громадське значення, прокурор пред'являє і підтримує в суді або арбітражному суді позов в інтересах постраждалих (пункт 3 статті 35, пункт 4 статті 27).
З названих положень випливає, що права, надані прокурору частиною першою статті 41 ЦПК РРФСР, повинні використовуватися для захисту прав і свобод громадян, особливо потребують правового і соціального захисту, а ситуації, що вимагають пред'явлення прокурором позовів до суду, повинні носити характер серйозних порушень, мати важливе суспільне значення і бути пов'язаними з необхідністю захисту так званого безмовного інтересу.
Таким чином, саме зазначені норми Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації", як прийнятого пізніше в порівнянні з ЦПК РРФСР законодавчого акта, конкретизуючи повноваження прокурора, передбачені частиною першою статті 41 ЦПК РРФСР, по суті, встановлюють, за яких умов в даний час прокурор вправі пред'являти і підтримувати позови на захист прав та інтересів інших осіб (Визначення Конституційного Суду від 6 липня 2000 року N 131-О; абзаци другий - четвертий пункту 2 мотивувальної частини).
20. Виходячи з прийнятих Конституційним Судом Російської Федерації рішень / постанови від 7 червня 2000 року N 10-П, визначення від 28 листопада 2000 року N 225-О / Міністерство внутрішніх справ Російської Федерації, як і будь-якій іншій федеральний орган виконавчої влади, має право при неотриманні у результаті проведення обов'язкових погоджувальних процедур згоди відповідних органів державної влади суб'єкта Російської Федерації на призначення конкретної особи на посаду керівника територіального органу, що здійснює в цьому суб'єкті Російської Федерації федеральні повноваження, самостійно вирішити питання про його призначення (Визначення Конституційного Суду від 21 грудня 2000 року N 246 - О; абзац шостий пункту 2 мотивувальної частини).
21. ... Зі змісту частини 6 статті 13 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації", що передбачає, що судді верховних судів республік у складі Російської Федерації призначаються на посаду Президентом Російської Федерації за поданням Голови Верховного Суду Російської Федерації, заснованого на укладанні кваліфікаційних колегій суддів цих судів і узгодженим з законодавчими (представницькими) органами державної влади відповідних республік, і аналогічної їй статті 6 Закону Російської Федерації "Про статус суддів в Російській Федерації" слід лише те, що при поданні Президенту Російської Федерації кандидатури для призначення на посаду голови відповідного суду необхідне дотримання певних погоджувальних процедур за участю законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації. При цьому незгоду законодавчого (представницького) органу з призначенням конкретної особи на посаду не виключає як можливість подання Головою Верховного Суду Російської Федерації даної кандидатури Президенту Російської Федерації, так і право Президента Російської Федерації призначити на посаду то особа, чия кандидатура не була узгоджена з законодавчим ( представницьким) органом. Інша означало б звуження компетенції Російської Федерації у вирішенні питань, віднесених до її відання статтею 71 (пункт "о") Конституції Російської Федерації, а також обмеження передбаченого статтями 83 (пункт "е") і 128 (частина 2) Конституції Російської Федерації повноваження Президента Російської Федерації.
Така правова позиція отримала закріплення в постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 7 червня 2000 року ... визначенні від 27 червня 2000 року N 92-О ... (Визначення Конституційного Суду від 21 грудня 2000 року N 252-О; пункт 2 мотивувальної частини).
22. ... Не може бути поставлена ??під сумнів випливає з статей 4 (частина 2) і 76 Конституції Російської Федерації обов'язок судів загальної юрисдикції застосовувати федеральний закон у випадках, коли дозволені їм питання, які стосуються ведення Російської Федерації або спільному ведення Російської Федерації і її суб'єктів , врегульовані конституцією (статутом) суб'єкта Російської Федерації в протиріччя з федеральними приписами (Визначення Конституційного Суду від 8 лютого 2001 року N 15-О; пункт 3 мотивувальної частини).
23. ... Відмова кваліфікаційної колегії суддів дати позитивний висновок особи, що претендує на заміщення судової посади, може бути оскаржена до суду. Правова позиція про можливість оскарження будь-яких рішень кваліфікаційних колегій - виходячи з вимог статті 46 (частини 1 і 2) Конституції Російської Федерації - висловлено Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 7 березня 1996 року у справі про перевірку конституційності пункту 3 статті 16 Закону Російської Федерації " Про статус суддів в Російській Федерації ". (Визначення Конституційного Суду від 5 жовтня 2001 року N 199-О; абзац другий пункту 3 мотивувальної частини).
24. ... Конституція Російської Федерації передбачає існування єдиної федеральної судової системи Російської Федерації, до якої входять суди, що діють в суб'єктах Російської Федерації, і не передбачає в якості самостійних судові системи суб'єктів Російської Федерації ...
... Конституційні (статутні) суди й світові судді діють на основі Конституції Російської Федерації і федеральних законів і не можуть розглядатися в якості самостійної системи судової влади суб'єкта Російської Федерації, що не входить в судову систему Російської Федерації .
Разом з тим з урахуванням федерального регулювання суб'єкти Російської Федерації самостійно визначають порядок організації та діяльності цих судів ...
Справи, віднесені Конституцією Російської Федерації, федеральними конституційними і федеральними законами до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, судів загальної юрисдикції та арбітражних судів, конституційним (статутним) судам суб'єктів Російської Федерації як судам, що входять в судову систему Російської Федерації, непідвідомчі. Надання ж їм повноважень поза зазначених меж чи не суперечить Конституції Російської Федерації, якщо ці повноваження відповідають юридичною природою і призначенням даних судів в якості судових органів конституційного (статутного) контролю і стосуються питань, що відносяться до ведення суб'єктів Російської Федерації в силу статті 73 Конституції Російської Федерації.
Отже, що міститься в частині 1 статті 27 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації" перелік питань, для розгляду яких суб'єкти Російської Федерації можуть створювати конституційні (статутні) суди, не можна вважати вичерпним. Оспорювана заявниками норма, залишаючи на розсуд суб'єкта Російської Федерації вирішення питання про створення конституційного (статутного) суду, носить не імперативний, а диспозитивний характер і одночасно орієнтує на те, які основні питання можуть розглядатися таким судом у разі його створення.
Частина 1 статті 27 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації" не перешкоджає закріпленню в конституціях (статутах) суб'єктів Російської Федерації додаткових, порівняно з встановленим переліком, повноважень конституційних (статутних) судів, які не вторгаються в компетенцію Конституційного Суду Російської Федерації, інших федеральних судів та відповідних компетенції суб'єкта Російської Федерації. При цьому з Конституції Російської Федерації і Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації", інших федеральних законів не випливає вимога встановлення конституціями (статутами) суб'єктів Російської Федерації однакового переліку повноважень конституційних (статутних) судів суб'єктів Російської Федерації ...
Частина 1 статті 27 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації" підлягає застосуванню відповідно до її конституційно-правовим змістом, виявленим Конституційним Судом Російської Федерації в сьогоденні Визначенні та є - в силу статті 6 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" - загальнообов'язковим, що виключає будь-яке інше тлумачення цієї норми в законодавстві і правозастосовчій практиці (Визначення від 6 березня 2003 року N 103-О; абзаци третій-восьмий пункту 2 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини) .
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Визначення"
  1.  Стаття 185. Зміст ухвали
      Коментар до статті Важливою змістовною частиною будь-якого визначення, у тому числі що виноситься в протокольній формі, є-ється зазначення в ньому мотивів, за якими арбітражний суд прийшов до своїх висновків. Стаття 185 АПК РФ, таким чином, зобов'язує суд виносити мотивовані визначення. Невиконання цієї вимоги може спричинити скасування відповідної ухвали судом вищої інстанції.
  2.  Стаття 49. Визначення про введення спостереження
      1. Визначення про введення спостереження виноситься суддею арбітражного суду одноосібно. 2. У визначенні арбітражного суду про введення спостереження повинні міститися вказівки на: визнання заяви про визнання боржника банкрутом обгрунтованим і введення спостереження; твердження тимчасового керуючого; абзац втратив чинність. - Федеральний закон від 19.07.2009 N 195 ФЗ. 3. У разі, якщо при
  3.  § 193. Індивідуально і генетично певні зобов'язання
      Індивідуально певними зобов'язаннями були ті, престаціі яких стосувалися індивідуально визначених речей (res non fungibiles) або речей, визначених in specia. Навпаки, зобов'язання, престаціі яких стосувалися генетично певних речей (res fungibiles), називалися генетично певними, або певними in genere. Розподіл зобов'язань на певні in specie і
  4.  Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті На інший порядок виконання ухвали фактично вказується в ч. 3 ст. 39 АПК РФ, що передбачає направлення справи за підсудністю до відповідного арбітражного суду на виконання ухвали про це після закінчення строку на оскарження цієї ухвали (10 днів), а в разі подання скарги - після прийняття постанови суду про залишення скарги без задоволення. Див:
  5.  Стаття 186. Напрямок визначення
      Коментар до статті Інший термін направлення копії ухвали встановлений, наприклад, у ч. 6 ст. 93 АПК РФ, згідно з якою копія ухвали про забезпечення позову надсилається особам, які беруть участь у справі, та іншим особам не пізніше наступного дня після дня його винесення. Див: коментар до ст. 93 АПК
  6.  Стаття 290. Касаційні скарги на визначення арбітражного суду першої і апеляційної інстанцій
      Коментар до статті Стаття, що встановлює правила перевірки законності визначень арбітражного суду першої та апеляційної інстанцій, поширюючи на них той же порядок, який встановлений для розгляду касаційних скарг на рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій. З положень ст. 290 АПК РФ виходять суди касаційної інстанції і при визначенні терміну
  7.  Стаття 187. Виконання ухвали
      Коментар до статті Оскільки у визначенні арбітражного суду найчастіше вирішуються окремі процесуальні питання, спрямовані на забезпечення справедливого судового розгляду у встановлений законом строк або на забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення, ухвали виконуються негайно. Винятки із загального правила можуть бути передбачені АПК 2002 р. або
  8.  Стаття 427. Ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
      Підсумковим процесуальним документом, що приймається судом за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, є визначення. Порядок винесення даного визначення, вимоги, пропоновані до нього, правові наслідки його прийняття, порядок оскарження ухвали й інші положення, передбачені статтею коментарів, в
  9.  Стаття 120. Наслідки винесення ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами
      1. Винесення арбітражним судом ухвали про перехід до розрахунків з кредиторами є підставою для початку розрахунків з усіма кредиторами відповідно до реєстру вимог кредиторів. 2. У визначенні про перехід до розрахунків з кредиторами встановлюється термін закінчення розрахунків з кредиторами, який не може перевищувати шість місяців з дати винесення зазначеного визначення. Після закінчення
  10.  Стаття 218. Оскарження ухвали суду про зупинення провадження у справі
      Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку будь-якою особою, бере участі у справі. Що стосується ухвал про відмову у зупиненні провадження у справі або про його відновлення (ст. 219 ЦПК), то на них не може бути подана скарга або подання прокурора, а заперечення щодо цих визначень можуть бути
  11.  Стаття 17.4. Невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи за поданням судді
      Залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або подання судді чи невжиття заходів щодо усунення зазначених у визначенні або поданні порушень закону - тягне за собою накладення адміністративного штрафу в розмірі від п'яти до десяти мінімальних розмірів оплати