| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Постанови |
||
|
2. Характер посадових обов'язків працівників прокуратури не може бути підставою для будь-якої їх дискримінації в області конституційних прав, зокрема для обмеження права на судовий захист (Постанова Конституційного Суду від 16 квітня 1993 року N 7-П у справі про перевірку конституційності правозастосовчої практики оскарження працівниками прокуратури накладених на них дисциплінарних стягнень ...; абзац двадцятий мотивувальної частини). 3. Згідно зі статтею 6 Закону Російської Федерації від 26 червня 1992 року "Про статус суддів в Російській Федерації" в редакції від 21 червня 1995 судді обласних судів призначаються з урахуванням думки законодавчого (представницького) органу відповідної області . Отже, чинне федеральне законодавство не вимагає "узгодження", згоди законодавчого органу при вирішенні даного питання. Це, однак, не виключає, що з урахуванням статті 72 (пункт "л" частини 1) Конституції Російської Федерації, відповідно до якої кадри судових та правоохоронних органів перебувають у спільному віданні Російської Федерації і суб'єктів Російської Федерації, законодавець може передбачити й інший порядок. Принаймні, це право залишається за федеральним, а не обласним законодавчим органом ... Вираз "судова система області" не означає створення якої- то особливої обласної судової системи поряд з єдиною судовою системою Російської Федерації, яка встановлена і діє на основі відповідних приписів Конституції і законодавства Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 1 лютого 1996 року N 3-П у справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту - Основного Закону Читинської області; абзаци другий пункту 8, третій пункту 9 мотивувальної частини). 4. Правосуддя за своєю суті може визнаватися таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. .. Помилкове судове рішення не може розглядатися як справедливий акт правосуддя і має бути виправлено (Постанова Конституційного Суду від 2 лютого 1996 року N 4-П у справі про перевірку конституційності пункту 5 частини другої статті 371, частини третьої статті 374 та пункту 4 статті 384 Кримінально-процесуального кодексу РРФСР у зв'язку з скаргами громадян К.М. Кульнева, В.С. Лалуева, Ю.В. Лукашова і І.П. Серебренникова; абзац сьомий пункту 6 мотивувальної частини). 5. Виявлення та усунення фактів порушень конституцій (статутів) та виборчих законів суб'єктів Російської Федерації відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції. Вони вправі не тільки скасовувати незаконні правозастосовні рішення, але і визнавати нечинними нормативно-правові приписи, що суперечать федеральному закону, основним установчим актам і законодавству суб'єктів Російської Федерації (якщо це не віднесено до компетенції їх конституційних або статутних судів) ... ... Суд загальної юрисдикції не має права визнавати не відповідними Конституції Російської Федерації і в силу цього паче не діючими прийняті на її основі норми статутів та виборчих законів, перевірка конституційності яких віднесена виключно до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації (стаття 3 Закону Російської Федерації від 27 квітня 1993 року "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян", статті 120, 125 Конституції Російської Федерації) (Постанова Конституційного Суду від 30 квітня 1997 року N 7-П у справі про перевірку конституційності Указу Президента Російської Федерації від 2 березня 1996 року N 315 "Про порядок перенесення терміну виборів в законодавчі (представницькі) органи державної влади суб'єктів Російської Федерації ", Закону Пермської області від 21 лютого 1996 року" Про проведення виборів депутатів Законодавчих Зборів Пермської області "та частини 2 статті 5 Закону Вологодської області від 17 жовтня 1995 року" Про порядок ротації складу депутатів Законодавчих Зборів Вологодської області "(в редакції від 9 листопада 1995 р.); абзаци одинадцятий пункту 5, перший пункту 8 мотивувальної частини). 6. За змістом конституційних норм / статей 72, пункти "б" і "л" частини 1; 77 , частина 2 /, регулювання порядку призначення керівника органу внутрішніх справ суб'єкта Російської Федерації, який в силу покладених на нього функцій входить в єдину систему виконавчої влади в Російській Федерації, має здійснюватися з урахуванням організаційно-функціонального єдності системи органів внутрішніх справ, включаючи територіальні управління. Тому пріоритетне значення в кадровому забезпеченні органів виконавчої влади, що входять в єдину систему виконавчої влади в Російській Федерації, має рішення федерального органу виконавчої влади (у даному випадку - Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації), який очолює відповідну систему. У той же час орган внутрішніх справ в суб'єкт Російської Федерації має двоїсту природу, так як виступає і як органу виконавчої влади даного суб'єкта Російської Федерації, що обумовлює необхідність узгодження кандидатури його керівника із суб'єктом Російської Федерації. Участь у процедурі узгодження законодавчого (представницького) органу державної влади області не суперечить Конституції Російської Федерації, якщо така участь буде передбачено федеральним законом: (Постанова Конституційного Суду від 10 грудня 1997 року N 19-П у справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту (Основного закону) Тамбовської області; абзац третій пункту 5 мотивувальної частини). 7 ... За змістом статей 125, 126 і 127 Конституції Російської Федерації, суди загальної юрисдикції та арбітражні суди не можуть визнавати названі в її статті 125 (пункти "а" і "б" частини 2 і частина 4) акти не відповідають Конституції Російської Федерації і тому що втрачають юридичну силу. Суд загальної юрисдикції або арбітражний суд, дійшовши висновку про невідповідність Конституції Російської Федерації федерального закону або закону суб'єкта Російської Федерації, не має права застосувати його в конкретній справі і зобов'язаний звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку конституційності цього закону. Обов'язок звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації з таким запитом, за змістом частин 2 і 4 статті 125 Конституції Російської Федерації у взаємозв'язку з її статтями 2, 15, 18, 19, 47, 118 і 120, існує незалежно від того, чи було дозволено справу, що розглядається судом, який відмовився від застосування неконституційного, на його думку, закону на основі безпосередньо діючих норм Конституції Російської Федерації. Статті 125, 126 і 127 Конституції Російської Федерації не виключають можливості здійснення судами загальної юрисдикції та арбітражними судами поза зв'язку з розглядом конкретної справи перевірки відповідності перерахованих у статті 125 (пункти "а" і "б" частини 2) Конституції Російської Федерації нормативних актів нижче рівня федерального закону іншому, має більшу юридичну силу акту, крім Конституції Російської Федерації. Такі повноваження судів можуть бути встановлені федеральним конституційним законом, з тим щоб у ньому були закріплені види нормативних актів, що підлягають перевірці судами, правила про предметну, територіальної та інстанційності підсудності таких справ, суб'єкти, уповноважені звертатися до суду з вимогою про перевірку законності актів, обов'язковість рішень судів за результатами перевірки акта для всіх правоприменителей по інших справах. Інакше суди не вправі визнавати незаконними і у зв'язку з цим втрачають юридичну силу акти нижче рівня федерального закону, перелічені у статті 125 (пункти "а" і "б" частини 2) Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 16 червня 1998 року N 19-П у справі про тлумачення окремих положень статей 125, 126 і 127 Конституції Російської Федерації; пункти 1-3 резолютивної частини). 8. Відсутність затверджених федеральним законом нормативів фінансування судів саме по собі не може служити підставою для визначення цього фінансування на розсуд законодавчої або виконавчої влади, оскільки необхідні витрати федерального бюджету на суди захищені безпосередньо самою Конституцією Російської Федерації і не можуть скорочуватися нижче такого рівня, який забезпечує виконання вимог її статті 124. ... Положення Конституції Російської Федерації, насамперед її статті 124, у взаємозв'язку з конкретизирующими її положеннями статті 33 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації" створюють механізм захищеності фінансування судової влади, який обов'язковий як для Федеральних Зборів, що приймає бюджет на відповідний фінансовий рік, так і для Уряду Російської Федерації, забезпечує його виконання (Постанова Конституційного Суду від 17 липня 1998 року N 23-П у справі про перевірку конституційності частини 1 статті 102 Федерального закону "Про федеральний бюджет на 1998 рік"; абзаци третій і четвертий пункту 2 мотивувальної частини) . 9. Відсторонення Генерального прокурора Російської Федерації від посади на час розслідування є обов'язковим наслідком порушення стосовно нього кримінальної справи ... (Постанова Конституційного Суду від 1 грудня 1999 року N 17-П по спору про компетенції між Радою Федерації і Президентом Російської Федерації щодо належності повноваження з видання акта про тимчасове відсторонення Генерального прокурора Російської Федерації від посади у зв'язку з порушенням стосовно нього кримінальної справи; абзац третій пункту 3 мотивувальної частини). 10. Не допускаючи перевірки судами загальної юрисдикції конституцій (статутів) суб'єктів Російської Федерації, Конституція Російської Федерації, однак, не виключає можливість наділення судів загальної юрисдикції на підставі федерального конституційного закону повноваженням перевіряти поза зв'язку з розглядом якого іншого справи відповідність законів суб'єкта Російської Федерації федеральному закону і в разі суперечності визнавати їх нечинними саме на цій підставі ... Суд загальної юрисдикції, дійшовши висновку про невідповідність Конституції Російської Федерації закону суб'єкта Російської Федерації, не має права застосувати його в конкретній справі і зобов'язаний звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку його конституційності. Цей обов'язок ... існує незалежно від того, чи було справу, що розглядається судом, який відмовився від застосування неконституційного, на його думку, закону, дозволено на основі безпосередньо діючих норм Конституції Російської Федерації. Однак такий підхід до розмежування компетенції в області нормоконтролю між Конституційним Судом Російської Федерації та іншими судами заперечує правомочності судів загальної юрисдикції підтверджувати недійсність законів суб'єкта Російської Федерації, що містять такі ж положення, які вже були визнані неконституційними Конституційним Судом Російської Федерації, т.е . засновувати своє рішення на відповідному рішенні Конституційного Суду Російської Федерації, що випливає з частини другої статті 87 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" (Визначення Конституційного Суду Російської Федерації від 5 листопада 1998 року N 147-О) ... ... Якщо повноваження судів загальної юрисдикції з перевірки відповідності закону суб'єкта Російської Федерації федеральному закону засноване на законі, прийнятому до набуття чинності Конституцією Російської Федерації, то воно не може бути анульоване лише з тієї причини, що відсутня (не прийнятий) відповідний федеральний конституційний закон. Разом з тим закон, що регулює це повноваження, підлягає застосуванню лише в частині, що не суперечить Конституції Російської Федерації, і, отже, його конституційність за змістом норм може бути перевірена Конституційним Судом Російської Федерації ... Розгляд судом загальної юрисдикції справи про перевірку закону суб'єкта Російської Федерації, в результаті якої він може бути визнаний суперечить федеральному закону, не виключає подальшої перевірки його конституційності в порядку конституційного судочинства. Отже, рішення суду загальної юрисдикції, яким закон суб'єкта Російської Федерації визнаний суперечить федеральному закону, за своєю природою не є підтвердженням недійсності закону, його скасування самим судом, тим більше позбавлення його юридичної сили з моменту видання, а означає лише визнання його нечинним і, отже, з моменту вступу рішення суду в силу що не підлягає застосуванню; як будь-яке судове рішення, воно обов'язкове до виконання всіма суб'єктами, яких воно стосується. Позбавлення ж акта юридичної сили можливе тільки за рішенням самого законодавчого органу, що видав акт, або у передбаченому Конституцією Російської Федерації порядку конституційного судочинства ... Визнати що не суперечать Конституції Російської Федерації положення абзаців першого і другого пункту 2 статті 1, пункту 1 статті 21 та абзаців першого і третього пункту 3 статті 22 Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації", оскільки у взаємозв'язку з частиною третьої статті 10, статтею 41, статтями 231 і 239.1-239.8 Цивільного процесуального кодексу РРФСР вони означають, що на їх підставі прокурор, здійснюючи нагляд, звертається до суду загальної юрисдикції з вимогою про перевірку відповідності закону суб'єкта Російської Федерації федеральному закону, а суд, вирішуючи такого роду справи за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом РРФСР, вправі визнавати закон суб'єкта Російської Федерації суперечить федеральному закону і, отже, не чинним, що не підлягає застосуванню, що спричиняє необхідність його приведення у відповідність з федеральним законом законодавчим (представницьким) органом суб'єкта Російської Федерації. Цим не зачіпається право відповідних органів та осіб на підставі статті 125 Конституції Російської Федерації звертатися до Конституційного Суду Російської Федерації з вимогою про перевірку конституційності федерального закону або закону суб'єкта Російської Федерації. Визнати не відповідає Конституції Російської Федерації, її статтям 10, 11, 15 (частини 1 і 2) і 125 (частини 2, 3 і 6), положення абзацу третього пункту 3 статті 22 Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації" в частині, що наділяє суди загальної юрисдикції повноваженням визнавати закон суб'єкта Російської Федерації, що суперечить федеральному закону, недійсним і що втрачає юридичну силу (Постанова Конституційного Суду від 11 квітня 2000 року N 6-П у справі про перевірку конституційності окремих положень пункту 2 статті 1, пункту 1 статті 21 та пункту 3 статті 22 Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації" у зв'язку із запитом Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації; абзаци четвертий і сьомий пункту 4, четвертий пункту 5, п'ятий пункту 7 мотивувальної частини, пункти 1 і 2 резолютивної частини). 11. ... Конституційний статус судді є не особистим привілеєм, а засобом, покликаним забезпечити кожному дійсну захист його прав і свобод правосуддям (стаття 18 Конституції Російської Федерації). Тим самим статус судді служить гарантією загального конституційного статусу особи і в якості такої підлягає конституційно-правового захисту, рівень якої не повинен знижуватися відносно до вже досягнутого: Конституційний статус судді включає і надання йому в майбутньому особливого статусу судді у відставці, що також служить гарантією належного здійснення правосуддя: ... Для суддів, перебувають у відставці, зниження матеріальних гарантій в порівнянні із спочатку встановленими законом неприпустимо ... Законодавець не може переслідувати мету звуження кола мають право на щомісячне довічне утримання суддів, які, згідно принципам Федерального закону "Про статус суддів в Російській Федерації", повинні були отримувати таке матеріальне утримання незалежно від моменту припинення повноважень судді та догляду у відставку: Визнати що не суперечать Конституції Російської Федерації: взаємопов'язані положення статті 2 Федерального закону від 21 червня 1995 року "Про внесення змін і доповнень до Закону Російської Федерації" Про статус суддів в Російській Федерації "та пункту 5 статті 15 Закону Російської Федерації" Про статус суддів в Російській Федерації ", оскільки вони - в їх конституційно-правовому сенсі, виявленому в сьогоденні Постанові, - не можуть служити підставою для відмови суддям, які мають стаж роботи на посаді судді не менше 10 років і пішли з посади судді у зв'язку із закінченням строку повноважень або на пенсію з підстав, сумісними зі статусом судді, у праві на отримання щомісячного довічного утримання після досягнення ними, в тому числі після відходу з суддівської посади, 50 - або 55-річного віку (відповідно для жінок і чоловіків), чого не перешкоджає і те, що до досягнення зазначеного віку пішов з суддівської посади міг займатися іншою оплачуваною діяльністю; взаємопов'язані положення частини першої статті 7 Федерального закону "Про додаткові гарантії соціального захисту суддів та працівників апаратів судів Російської Федерації" та пункту 5 статті 15 Закону Російської Федерації "Про статус суддів в Російській Федерації", оскільки в нормативному єдності з абзацом другим пункту 1 статті 19 Закону Російської Федерації "Про статус суддів в Російській Федерації" вони - згідно з їх конституційно-правовим змістом, виявленому в сьогоденні Постанові, - означають, що передувала суддівської діяльності робота на посаді державного нотаріуса за наявності вищої юридичної освіти зараховується в стаж, необхідний для призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці. В силу статті 6 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" виявлений в сьогоденні Постанові конституційно-правовий зміст зазначених положень є загальнообов'язковим і виключає будь-яке інше їх тлумачення в правозастосовчій практиці (Постанова Конституційного Суду від 19 лютого 2002 року N 5-П у справі про перевірку конституційності окремих положень статті 15 Закону Російської Федерації від 26 червня 1992 року "Про статус суддів в Російській Федерації", статті 2 Федерального закону від 21 червня 1995 року "Про внесення змін і доповнень до Закону Російської Федерації" Про статус суддів в Російській Федерації "та частини першої статті 7 Федерального закону від 10 січня 1996 року" Про додаткові гарантії соціального захисту суддів та працівників апаратів судів Російської Федерації "у зв'язку з скаргами ряду громадян - суддів і суддів у відставці; абзаци перший-третій пункту 6 мотивувальної частини, і пункт 1 резолютивної частини). 12. У Постанові від 16 червня 1998 року по справі про тлумачення окремих положень статей 125, 126 і 127 Конституції Російської Федерації Конституційний Суд Російської Федерації ухвалив, що передбачене статтею 125 Конституції Російської Федерації повноваження щодо вирішення справ про відповідність Конституції Російської Федерації федеральних законів та інших нормативних актів , названих у пунктах "а" і "б" частини 2 та частини 4 даної статті, належить до компетенції тільки Конституційного Суду Російської Федерації; за змістом статей 125, 126 і 127 Конституції Російської Федерації, суди загальної юрисдикції та арбітражні суди не можуть визнавати зазначені нормативні акти не відповідають Конституції Російської Федерації і тому що втрачають юридичну силу; суд загальної юрисдикції або арбітражний суд, дійшовши висновку про невідповідність Конституції Російської Федерації федерального закону, не має права застосувати його в конкретній справі і зобов'язаний звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку його конституційності; обов'язок звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації з таким запитом, за змістом статті 125 (частини 2 і 4) Конституції Російської Федерації у взаємозв'язку з її статтями 2, 15, 18, 19, 47, 118 і 120, існує незалежно від того , чи було дозволено справу, що розглядається судом, який відмовився від застосування неконституційного, на його думку, закону, на основі безпосередньо діючих норм Конституції Російської Федерації (пункти 1 і 2 резолютивної частини). ... Отже, якщо суд загальної юрисдикції при розгляді справи в будь-якої інстанції, дійшовши висновку про невідповідність Конституції Російської Федерації закону, застосованого чи підлягає застосуванню в конкретній справі, проте не звертається до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку його конституційності , то такий процес застосування цього закону означає, по суті, вторгнення в сферу конституційного судочинства (стаття 125, частина 4, Конституції Російської Федерації) і створює перешкоди для реалізації громадянами їх конституційних прав і свобод, в тому числі права на судовий захист на основі принципу рівності всіх перед законом і судом (стаття 19, частина 1, стаття 46, частина 1, Конституції Російської Федерації) (Постанова Конституційного Суду від 12 квітня 2002 року N 9-П у справі про перевірку конституційності положень статей 13 і 14 Федерального закону "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації "у зв'язку зі скаргою громадянина А.П. Бикова, а також запитами Верховного Суду Російської Федерації і Законодавчих Зборів Красноярського краю; абзаци перший і другий пункту 1.2. мотивувальної частини) . |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Постанови" |
||
|
||