| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Постанови |
||
|
Компетенція органів державної влади суб'єктів Російської Федерації встановлюється на основі правила, що випливає зі статті 77 (частина 1) Конституції Російської Федерації, згідно з яким повноваження органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, що не торкаються конституційні основи та прерогативи федерального законодавця, визначаються ними самостійно. Виходячи з цього правила, встановлення / законодавчим органом суб'єкта Російської Федерації / порядку утворення / позабюджетних і валютних / фондів, затвердження відповідних положень та звітів про виконання не можуть кваліфікуватися ні як порушення Конституції Російської Федерації, ні як втручання в управлінську діяльність / виконавчого органу влади суб'єкта Російської Федерації /, так як по суті мова йде про реалізацію представницькою владою своїх бюджетних повноважень, що саме по собі не порушує загального балансу повноважень законодавчих і виконавчих органів ... Конституція Російської Федерації відносить прийняття законів до виключного відання законодавчих органів. Одночасно вона передбачає право вето і промульгацію (підписання та оприлюднення) федеральних законів главою держави як суттєвий елемент законотворчої процедури, що забезпечує поділ влади, як гарантію від можливих помилок. В результаті закон, прийнятий органом законодавчої влади, знаходить силу правового акта єдиної державної влади. Прийняття та промульгация законів одним і тим же органом порушили б баланс влади в сфері законотворчості. Все це істотно і для законодавчого процесу на рівні суб'єкта Російської Федерації, де промульгация в принципі здійснюється головою адміністрації. Глава адміністрації тим самим набуває право вето щодо прийнятих законодавчими органами законів, а також право підписати і оприлюднити закон. Статут може врівноважити ці повноваження шляхом закріплення порядку подолання вето глави адміністрації та його обов'язки підписати закон при виконанні певних умов ... Конституційний принцип єдності державної влади вимагає, щоб суб'єкти Російської Федерації в основному виходили з федеральної схеми взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади. Оскільки відповідно до Конституції Російської Федерації законодавча і виконавча гілки влади є самостійними, неприпустимо, виходячи за межі, передбачені Конституцією Російської Федерації, закріплювати у статуті норми, що ставлять виконавчу владу в підпорядковане по відношенню до представницькому органу становище ... ... Оскільки федеративний устрій Російської Федерації грунтується на єдності системи державної влади (стаття 5, частина 3 Конституції Російської Федерації), органи державної влади в суб'єктах Російської Федерації формуються на тих же принципах , що і федеральні ... / Обрання голови адміністрації законодавчим органом суб'єкта Російської Федерації підміняє пряме волевиявлення виборців /. Такий порядок обрання не відповідає Конституції Російської Федерації та чинному законодавству. Обраний у такому порядку глава адміністрації не може вважатися легітимним незалежним представником виконавчої влади, оскільки ні законодавча, ні виконавча влада не має права визначати одна для іншої її представника, в тому числі у федеральних органах ... Конституційний принцип самостійності виконавчої влади суб'єкта Російської Федерації неминуче виявляється порушеним, якщо вводиться право представницького органу стверджувати структуру Ради адміністрації ... Визначення цієї структури належить до повноважень голови адміністрації, оскільки він несе відповідальність за діяльність виконавчої влади. З цієї ж причини не можна обмежувати главу адміністрації в праві звільняти від посади / відповідних керівників / без згоди / законодавчого органу суб'єкта Російської Федерації /. Не може бути витлумачено інакше як обмеження повноважень глави адміністрації право представницького органу висловлювати недовіру посадовим особам адміністрації ..., якщо рішення про недовіру розуміється як підстава для обов'язкового відходу у відставку відповідних посадових осіб. Збалансованість повноважень і стабільність двох влад можуть бути досягнуті тільки в тому випадку, якщо повноваження одного органу врівноважуються адекватними повноваженнями іншого. Можливі зловживання правом відправляти адміністрацію у відставку стримуються, коли голова адміністрації має право розпуску представницького органу. Законодавець повинен вирішувати ці питання в їх взаємозв'язку, забезпечуючи співпраця і взаємна довіра двох влад (Постанова Конституційного Суду від 18 січня 1996 року N 2-П у справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту (Основного Закону) Алтайського краю; абзаци перший пункту 3, другий пункту 4, третій, шостий-восьмий і десятий пункту 6 мотивувальної частини). 2. Наявність у Глави Адміністрації повноважень з розгляду, схваленню, відхиленню, напрямку на повторний розгляд і з оприлюднення закону означає, що оприлюднення закону передбачає його посвідчення Главою Адміністрації. Таке посвідчення може бути здійснено Главою Адміністрації чи шляхом підписання закону, або шляхом видання спеціального акта ... ... / Положення Статуту /, виключаючи необхідність підписання законів Головою Адміністрації, не відповідають Конституції Російської Федерації, що містяться в ній принципам єдності державної влади (стаття 5, частина 3) і поділу влади (стаття 10) ... ... Звільнення з посади / заступників Глави Адміністрації та керівників органів Адміністрації області / за згодою Думи фактично позбавляє Адміністрацію області можливості діяти в якості самостійного виконавчого органу державної влади в умовах поділу влади. Тому дане положення Статуту не відповідає статті 10 Конституції Російської Федерації ... ... Сама по собі обов'язок виконавчої влади звітувати в установленому порядку з певних питань перед представницької (законодавчої) владою випливає з природи виконавчої влади як влади, виконуючою закон, що пояснює необхідність відповідного парламентського контролю, наприклад з питань бюджету. Однак оспорюване положення Статуту про підзвітність Адміністрації, що розглядається в системному зв'язку з іншими його нормами ..., з яких випливає, що законом області можна необмежено розширювати повноваження Думи, в тому числі у визначенні форм і методів здійснюваного нею контролю, створює можливість фактичного перетворення Адміністрації з самостійного виконавчого органу державної влади до органу Думи. Це несумісно з принципом поділу влади і принципом самостійності органів законодавчої та виконавчої влади, закріпленими у статті 10 Конституції Російської Федерації ... (Постанова Конституційного Суду від 1 лютого 1996 року N 3-П у справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту - Основного Закону Читинської області; абзаци третій і четвертий пункту 4, пункти 5 і 7 мотивувальної частини). 3 ... Система органів державної влади республіки як суб'єкта Російської Федерації може включати в себе як вищі органи влади, так і територіальні органи, в тому числі органи відповідних адміністративно-територіальних одиниць, передбачених адміністративно-територіальним устроєм республіки ... Територіальний устрій як спосіб організації публічної влади, основа побудови і функціонування системи органів державної влади має істотне значення для характеристики конституційно -правового статусу республіки (держави) як суб'єкта Російської Федерації ... Не можуть бути створені органи представницької та виконавчої державної влади / територій, що не володіють згідно конституції (статуту) суб'єкта Російської Федерації статусом адміністративно- територіальних одиниць, які безпосередньо входять до її складу /. На цьому рівні публічна влада здійснюється за допомогою місцевого самоврядування та його органів, що не входять до системи органів державної влади (Постанова Конституційного Суду від 24 січня 1997 року N 1-П у справі про перевірку конституційності Закону Удмуртської Республіки від 17 квітня 1996 року "Про систему органів державної влади в Удмуртської Республіці"; абзаци третій, четвертий і шостий пункту 4 мотивувальної частини). 4. Визначення / у федеральному законі / граничних ориентирующих термінів / проведення виборів, як зазначено в постанові Конституційного Суду від 30 травня 1996 / »не порушує право органів державної влади суб'єктів Російської Федерації: призначати конкретну дату виборів, а лише ставить реалізацію цього права в певні рамки за часом", що служить однією з гарантій виборчих прав громадян ... ... Закон Російської Федерації від 5 березня 1992 року "Про крайовому, обласному Раді народних депутатів і крайової, обласної адміністрації" визначав, що представницькі органи обираються на п'ятирічний термін (стаття 23). Дана норма може бути витлумачена конституційним чином як встановлює максимально можливу тривалість терміну повноважень представницьких органів в суб'єктах Російської Федерації ... З Конституції Російської Федерації слід, що представницькі органи в суб'єктах Російської Федерації формуються на основі їх власних виборчих законів, що уповноважені органи Російської Федерації і її суб'єктів повинні забезпечувати відповідність загальних принципів формування цих представницьких органів федеральної Конституції і федеральним законам і що не можуть порушуватися встановлені суб'єктом Російської Федерації законні виборчі процедури. Інша призвело б до ущемлення права громадян брати участь в вільних демократичних періодичних виборах. Це означає, що на законодавця суб'єкта Російської Федерації лежить конституційний обов'язок своєчасно здійснювати власне правове регулювання порядку формування своїх органів законодавчої влади, наводити свої виборчі закони в частині, яка зачіпає спільне з Російською Федерацією ведення, у відповідність з федеральними законами (статті 5, частина 2; 76, частини 4 і 5; 77, частина 1), забезпечуючи захист конституційних, в тому числі виборчих, прав громадян (статті 32 і 72, пункт "б" частини 1). З метою забезпечення права громадян на участь у вільних періодичних виборах федеральний законодавець вправі встановити в якості загального принципу також максимальні терміни повноважень виборних органів суб'єктів Російської Федерації, що має запобігати відступу від реальної періодичності виборів, що забезпечує зміну легислатур у відповідності з волею виборців у строки , передбачені законом на федеральному і регіональному рівнях. Однак визначення конкретного терміну повноважень у всякому випадку залишається прерогативою законодавця самого суб'єкта Російської Федерації. При цьому порушенням періодичності виборів є як відмова законодавця суб'єкта Російської Федерації від дотримання максимального терміну повноважень, встановленого федеральними актами, так і недотримання законодавцем суб'єкта Російської Федерації при призначенні виборів конкретного терміну, який визначений ним же як органом, уповноваженим здійснювати таке регулювання (Постанова Конституційного Суду від 30 квітня 1997 року N 7-П у справі про перевірку конституційності Указу Президента Російської Федерації від 2 березня 1996 року N 315 "Про порядок перенесення терміну виборів в законодавчі (представницькі) органи державної влади суб'єктів Російської Федерації", Закону Пермської області від 21 лютого 1996 року "Про проведення виборів депутатів Законодавчих Зборів Пермської області" та частини 2 статті 5 Закону Вологодської області від 17 жовтня 1995 року "Про порядок ротації складу депутатів Законодавчих Зборів Вологодської області" (в редакції від 9 листопада 1995 р.); абзаци восьмий пункту 5, другий пункту 6, третій-п'ятий пункту 7 мотивувальної частини). 5. Участь / законодавчого органу / у формуванні органу виконавчої влади області саме по собі не суперечить основам конституційного ладу, так як відповідно до Статуту області він не наділяється правом звільняти з посади зазначених у оспорюваних положеннях осіб / перших заступників глави Адміністрації області /. Така участь вкладається в систему стримувань і противаг, притаманну принципом поділу влади в Російській Федерації: воно не перериває здійснення виконавчої влади Адміністрацією області, не порушує її самостійності і в той же час дозволяє здійснювати узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади області. Отже, попереднє узгодження с / законодавчим органом / призначення на посаду головою Адміністрації області перших заступників глави Адміністрації області, як воно закріплене в оспорюваних нормах / Статуту області /, що не суперечить принципу поділу влади в Російській Федерації та самостійності органів законодавчої та виконавчої влади (стаття 10 Конституції Російської Федерації) ... ... Підписаний головою / законодавчого органу / закон набуває сили правового акта єдиної державної влади лише за умови його промульгації (підписання і оприлюднення) головою Адміністрації області ... В силу оспорюваної норми / Статуту області / голова / законодавчого органу / вправі здійснювати належні йому згідно Статуту повноваження не тільки в період, на який обраний / законодавчий орган /, а й протягом конкретно не визначеного терміну понад те - до обрання голови / законодавчого органу / нового скликання. Продовження виконання обов'язків у даному випадку означає, по суті, необгрунтоване продовження депутатських повноважень і є порушенням рамок законною легіслатури, що пов'язано з втратою права на представництво народу, а тому суперечить принципу народовладдя і праву громадян Російської Федерації брати участь в управлінні справами держави через своїх представників (стаття 3, частина 1; стаття 32, частина 1, Конституції Російської Федерації) ... Як випливає з постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 1 лютого 1996 року по справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту - Основного Закону Читинської області, законодавче визначення схеми управління областю, структури органів адміністрації області, порядку організації та діяльності виконавчого органу влади відповідає конституційним завданням законодавчого органу і не виключає для виконавчої влади можливості на основі встановленого / законодавчим органом / порядку приймати власні правові акти конкретизуючого, підзаконного характеру ... Ні по одному з вказаних / в статті 55, частина 3, Конституції Російської Федерації / підстав чинне федеральне законодавство не встановлює обмежень залежно від місця проживання стосовно можливості заняття громадянином Російської Федерації посади голови адміністрації суб'єкта Російської Федерації і виконання ним відповідних повноважень. Тим більше їх не має право ввести законодавець суб'єкта Російської Федерації. Якщо неналежне виконання головою адміністрації своїх обов'язків залежить від обраного ним місця проживання, то саме неналежне виконання обов'язків, а не місце проживання як таке, повинно бути законною підставою для настання відповідальності, зокрема для вирішення питання про припинення повноважень ... (Постанова Конституційного Суду від 10 грудня 1997 року N 19-П у справі про перевірку конституційності ряду положень Статуту (Основного закону) Тамбовської області; пункт 4, абзац другий пункту 6, пункт 7, абзаци другий пункту 8, третій пункту 9 мотивувальної частини) . 6. ... / Положення федерального законодавства про зразковій рівності виборчих округів за кількістю виборців / не перешкоджає реалізації права суб'єкта Російської Федерації самостійно встановлювати власну систему органів державної влади та територіального устрою (статті 72, 73 і 77 Конституції Російської Федерації) з урахуванням особливостей державно-територіальної організації публічної влади в конкретному суб'єкті Російської Федерації, в тому числі шляхом створення двопалатної структури законодавчих (представницьких) органів, при якій одна з палат складається з представників адміністративно-територіальних одиниць або (і) муніципальних утворень. Тим часом і в цьому випадку повноваження палат повинні бути збалансовані, з тим щоб рішення палати, депутати якої обираються за виборчими округами з приблизно рівним числом виборців і представляють безпосередньо населення, що не блокувалися палатою, формованої без забезпечення рівного представництва, а саме на умовах, що відображають специфіку територіального устрою та організації публічної влади в суб'єкт Російської Федерації. Інше не відповідало б закріпленому статтею 3 Конституції Російської Федерації пріоритету народу, що припускає саме рівне його представництво в законодавчих (представницьких) органах влади (Постанова Конституційного Суду від 10 червня 1998 року N 17-П у справі про перевірку конституційності положень пункту 6 статті 4, підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 13, пункту 3 статті 19 та пункту 2 статті 58 Федерального закону від 19 вересня 1997 року "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації"; абзац третій пункту 5 мотивувальної частини). 7. / Згідно вираженою Конституційним Судом у постановах від 18 січня 1996 року, від 1 лютого 1996 року і від 10 грудня 1997 правової позиції / в конституції (статуті) суб'єкта Російської Федерації можуть бути передбачені положення про участь законодавчого (представницького) органу у призначенні на посади заступників вищої посадової особи виконавчої влади і окремих керівників органів виконавчої влади. Проте, як випливає з цієї правової позиції, для висновку про конституційність чи неконституційність таких положень необхідна їх оцінка у взаємозв'язку з іншими нормами конституції (статуту), з тим щоб визначити, чи створює конституційне (статутне) регулювання в цілому систему стримувань і противаг і забезпечується Чи при цьому баланс законодавчої та виконавчої влади суб'єкта Російської Федерації. / Конституцією (статутом) може бути визначено, призначення яких саме посадових осіб виконавчої влади вимагає згоди представницького органу /. Однак при цьому не повинен порушуватися баланс законодавчої та виконавчої влади, і, отже, такий перелік не може включати всіх членів уряду, а тим більше - не входять до нього керівників органів виконавчої влади / суб'єкта Російської Федерації /. Згода / представницького органу / на призначення тих чи інших членів уряду / суб'єкта Російської Федерації / у всякому разі не означає, що вони несуть перед ним відповідальність ... У постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 18 січня 1996 року і від 1 лютого 1996 виражена також правова позиція, відповідно до якої суб'єкти Російської Федерації не має права у своїх конституціях (статутах) закріплювати положення про необхідність згоди органів законодавчої (представницької) влади на звільнення від посади посадових осіб органу виконавчої влади суб'єкта Російської Федерації, оскільки такі положення є неправомірним вторгненням в повноваження вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації як глави виконавчої влади, що несе відповідальність за її діяльність, і позбавляє її можливості діяти в якості самостійної в системі поділу влади в Російській Федерації ... (Постанова Конституційного Суду від 7 червня 2000 року N 10-П у справі про перевірку конституційності окремих положень Конституції Республіки Алтай і Федерального закону "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації; пункти 8.1 і 8.2 мотивувальної частини). 8. ... Адміністративно-територіальний поділ республіки як суб'єкта Російської Федерації, оскільки воно пов'язане з її територіальним устроєм, яке обумовлює також організацію державної влади за територіальною ознакою, відноситься до елементів конституційного статусу суб'єкта Російської Федерації, і, за змістом статті 66 (частина 1) під взаємозв'язку зі статтями 1 (частина 1), 11 (частина 2), 71, 72, 73, 76 і 77 Конституції Російської Федерації, підлягає встановленню самою конституцією республіки, в якій повинен міститися конкретний перелік адміністративно-територіальних одиниць, які безпосередньо входять до її складу (Постанова Конституційного Суду Російської Федерації від 24 січня 1997 року по справі про перевірку конституційності Закону Удмуртської Республіки від 17 квітня 1996 року "Про систему органів державної влади в Удмуртської Республіці"). Це є необхідною передумовою також для визначення законами суб'єкта Російської Федерації організації виборчих округів (Постанова Конституційного Суду від 22 січня 2002 року N 2-П у справі про перевірку конституційності частини другої статті 69, частини другої статті 70 та статті 90 Конституції Республіки Татарстан, а також пункту 2 статті 4 та пункту 8 статті 21 Закону Республіки Татарстан "Про вибори народних депутатів Республіки Татарстан" у зв'язку зі скаргою громадянина М.М. Салямова; абзац третій пункту 6 мотивувальної частини). 9. У Постанові від 16 жовтня 1997 року ... Конституційний Суд Російської Федерації вказав, що припинення саме законом повноважень виборного органу місцевого самоврядування є суттєвою гарантією. Можливість прийняття федеральних законів особливого, по суті розпорядчого, характеру підтверджена їм також в Постанові від 20 липня 1999 ... Дані правові позиції поширюються і на регулювання дострокового припинення повноважень законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації ... / Забезпечення в ході законодавчої процедури / пропорційності федерального впливу негативних наслідків порушення суб'єктом Російської Федерації конституційного обов'язку слідувати Конституції Російської Федерації і федеральним законам - за наявності підтверджених судовими рішеннями законодавчо передбачених підстав - є умовою визнання передбачених розглядаються Федеральним законом заходів федерального впливу відповідними Конституції Російської Федерації і конституційної характеристиці Російської Федерації як правової держави, що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду Російської Федерації, вираженої в Постановах від 11 березня 1998 ..., від 12 травня 1998 ..., від 15 липня 1999 року ... ... Прийняття федерального закону про дострокове припинення повноважень (розпуск) законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації - навіть за наявності встановлених в судовому порядку підстав застосування даної міри федерального впливу - являє собою не обов'язок, а право федерального законодавця, що реалізує таким чином - в рамках, встановлених розглядаються Федеральним законом, - політичну волю Російської Федерації. Даний підхід узгоджується з правовими позиціями, вираженими Конституційним Судом Російської Федерації в Постановах від 16 жовтня 1997 року і від 1 грудня 1999 року, з яких випливає, що покладання на федерального законодавця обов'язки схвалити певне рішення, що виключає його дискреційні повноваження, не відповідає природі представницького органу ; і, навпаки, наявність у нього дискреційних повноважень при застосуванні такої міри, як розпуск законодавчого (представницького) органу державної влади суб'єкта Російської Федерації, не може бути визнано таким, що суперечить Конституції Російської Федерації ... Правова позиція, відповідно до якої дострокове припинення повноважень виборних посадових осіб виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації у зв'язку з їх незаконними рішеннями і діями (бездіяльністю) в принципі допустимо, сформульована Конституційним Судом Російської Федерації в Постанові від 18 січня 1996 ... / І / підтверджена в Постанові від 7 червня 2000 року ..., а також Визначенні від 14 січня 1999 року N 37-О. У Постанові від 18 січня 1996 Конституційний Суд Російської Федерації висловив зберігає свою силу і, що поширюється на аналізованих становище / про право Президента Російської Федерації за вмотивованим поданням Генерального прокурора Російської Федерації тимчасово усунути вища посадова особа суб'єкта Російської Федерації від виконання обов'язків у разі пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину / правову позицію, в силу якої допускається тимчасове відсторонення від посади вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації на період розслідування стосовно нього кримінальної справи - до винесення вироку за звинуваченням у скоєнні злочину. ... Тимчасове відсторонення такої особи від посади не в загальному, а в спеціальному порядку не є довільним відступом від принципу рівності перед законом і судом. Особа, обіймаючи високу публічну посаду, добровільно погоджується з особливостями публічно-правового статусу, пов'язаними з такою посадою; разом з тим воно в будь-якому випадку не позбавляється можливості судового оскарження тимчасового відсторонення від посади (Постанова Конституційного Суду Російської Федерації від 23 березня 1999 .. .). / За змістом законоположень про дострокове припинення повноважень (розпуск) законодавчого (представницького) органу суб'єкта Російської Федерації та про порядок відмови вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації від посади /, виходячи з їх місця в системі федеральних законодавчих актів, передбачається, що процедура реалізації даної міри федерального впливу, що завершується прийняттям федерального закону / при розпуску законодавчого органу / або виданням указу Президента Російської Федерації / при відмові вищої посадової особи від посади /, включає в себе в якості обов'язкових елементів рішення суду про визнання нормативного акта суб'єкта Російської Федерації не відповідає Конституції Російської Федерації і федеральним законам, а також рішення суду, яким підтверджується ухилення від виконання первісного судового акту і визнається необхідність федерального впливу з метою його виконання; при цьому дана міра федерального впливу не може бути реалізована у зв'язку лише з формальним протиріччям нормативного акта суб'єкта Російської Федерації / нормативного акта вищої посадової особи або виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації / федеральному регулювання, оскільки її застосування обумовлене обов'язковістю підтвердження в судовому порядку того, що неправомірний нормативний акт і його несвоєчасне усунення з правової системи Російської Федерації спричинили масові і грубі порушення прав і свобод людини і громадянина, загрозу єдності, територіальної цілісності, національної безпеки, обороноздатності, єдності правового та економічного простору Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 4 квітня 2002 року N 8-П у справі про перевірку конституційності окремих положень Федерального закону "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації "у зв'язку із запитами Державних Зборів (Іл Тумен) Республіки Саха (Якутія) і Ради Республіки Державної Ради - Хасе Республіки Адигея; абзаци другий-четвертий, восьмий, дев'ятий пункту 3.5, другий пункту 4, перший-третій пункту 6 мотивувальної частини, пункти 1 і 2 резолютивної частини). 10. Визнати положення статті 30.1 Федерального закону "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації" у взаємозв'язку з пунктом 5 його статті 18 не суперечать Конституції Російської Федерації, оскільки дане положення в його конституційно-правовому тлумаченні означає, що норма пункту 5 статті 18, яка містить загальний принцип, згідно з яким одна й та сама особа не може обиратися на посаду вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації (керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації) більше двох термінів поспіль, вступила в силу 19 жовтня 1999 року. Тому для суб'єктів Російської Федерації, законодавство яких на цей момент не містило обмеження числа термінів обрання одного і того ж особи на посаду вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації (керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації), першим строком з числа двох можливих для будь-якого особи, в тому числі для заміщає на той момент відповідну посаду, є термін, але який воно було обрано після 19 жовтня 1999; суб'єкти Російської Федерації, які в порядку випереджаючого правового регулювання передбачили у своїх конституціях і статутах що не суперечить названому загальному принципу обмеження, має право самостійно вирішити питання про те, як слід обчислювати зазначені терміни - чи продовжується числення, раніше встановлене суб'єктом Російської Федерації, або воно починається після набрання чинності названого Федерального закону ... У разі якщо в суб'єкті Російської Федерації буде прийнятий закон, відповідно до якого раніше діяли нормативні положення втрачають силу, то до обличчя, на день набрання чинності даного Федерального закону заміщати посаду вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації (керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації), положення пункту 5 статті 18 застосовується без урахування розпочався до набрання чинності даного Федерального закону терміну. Якщо ж раніше встановлені суб'єктом Російської Федерації законоположення, що забороняли займати відповідну виборну посаду більше двох термінів поспіль, їм не скасовані (не визнати такими, що втратили силу), то в такому випадку пункт 5 статті 18, як що містить ідентичну норму, по суті, надає законоположень суб'єкта Російської Федерації силу федерального регулювання ... / Якщо / в законодавстві суб'єкта Російської Федерації були відсутні положення, відповідно до якого одна і та ж особа не може обиратися на посаду вищої посадової особи суб'єкта Російської Федерації (керівника вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації) більше двох термінів поспіль, / то само по собі це / не є перешкодою для прямої дії норми пункту 5 статті 18 Федерального закону "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації". Дане встановлення федерального законодавця, виконання якого - безумовний обов'язок відповідних правоприменителей, що не потребує підтвердження в законодавстві суб'єктів Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 9 липня 2002 року N 12-П у справі про перевірку конституційності положень пункту 5 статті 18 та статті 301 Федерального закону "Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавчих органів державної влади суб'єктів Російської Федерації", статті 108 Конституції Республіки Татарстан, статті 67 Конституції (Основного Закону) Республіки Саха (Якутія) та частини третьої статті 3 Закону Республіки Саха (Якутія) "Про виборах Президента Республіки Саха (Якутія) "; пункт 1 резолютивної частини, абзаци четвертий пункту 2.5, третій пункту 3.2 мотивувальної частини). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Постанови" |
||
|
||