Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 2, 1996 - перейти до змісту підручника

Перші конституції країн Латинської Америки.

Розбіжності у поглядах і інтересах різних сил, що складали патріотичний табір, викликали гостру політичну боротьбу по ряду принципових питань організації нової державної влади. Але в цілому за наявності цих серйозних протиріч панівним було переконання в тому, що формується нова державна влада повинна мати самостійний конституційний базис.
У зв'язку з цим основним політико-ідеологічним і правовим кредо в усіх нових державах Латинської Америки із самого початку був конституціоналізм. Уже в ранніх документах латиноамериканського конституціоналізму знайшли своє відображення передові політико-правові ідеї й інститути свого часу, закріплені в конституційній практиці Іспанії, Англії, США та Франції.
Перші конституції латиноамериканських держав, незважаючи на відсталу соціально-економічну базу останніх, випробували на собі у величезній мірі вплив передових для свого часу ідей республіканізму. Приклад США, де республіканський лад не перешкоджав тривалого компромісу плантаторів-рабовласників Півдня і підприємницьких кіл Півночі, породжував республіканські настрої не тільки у радикальної інтелігенції і народних мас, чиї симпатії в ході визвольного руху виявилися на боці республіки, а й у частини латифундистів-креолів. Останні розраховували домогтися вирішального впливу на склад державних органів і на політику в нових республіках.
Проте у ряді держав твердження республіканського ладу проходило в гострій боротьбі. Наприклад, перша конституція Аргентини (Конституція Об'єднаних провінцій Південної Америки), прийнята в 1819 р. Установчими зборами, де сильні позиції займали поміщики-монархісти, обійшла мовчанням питання про форму правління. І тільки за Конституцією 1826 в Аргентині остаточно утвердилася "республіканська представницька форма".
У Мексиці після проголошення незалежності в 1821 р. консервативно налаштоване Установчі збори мало намір проголосити конституційну монархію. Але ініціативу в цьому питанні перехопив політичний авантюрист Ітурбіде, який в 1822 р. після військового перевороту оголосив себе імператором Августином I. Лише за конституцією 1824 р., прийнятої після нового повстання в армії і повалення непопулярного режиму самозванця Ітурбіде, в Мексиці була проголошена республіка.
Монархія як форма правління утвердилася на довгий час тільки в Бразилії, де рух за незалежність не вилилося у збройну боротьбу проти португальської корони. Керівництво визвольним рухом тут знаходилося в руках консервативних кіл бразильського суспільства - великих землевласників (фазендейро), прагнули не допустити військового розколу перед постійною загрозою повстань негрів-рабів. Оскільки в Бразилії складалася революційна ситуація, португальська корона сама зробила конституційні маневри, що мали на меті проголошення незалежності при збереженні монархічної влади і старої соціально-економічної структури.
Принц-регент Педру - представник португальської корони в колонії - 1 серпня 1822 видав маніфест про незалежність Бразилії, і незабаром був проголошений конституційним імператором країни. Після розгону занадто радикального, з його точки зору, Установчих зборів і придушення республіканського руху імператор Педру I октройовану в 1824 р. монархічну Конституцію Бразилії.
Конституція встановила своєрідне "поділ влади", яке мало замаскувати всесилля імператора. У його руках знаходилася виконавча і так звана регулятивна владу. Під останньою малися на увазі: призначення сенаторів, розпуск палати депутатів, право вето щодо законів, призупинення дії рішень провінційних рад, призначення і звільнення міністрів і т. д.
Законодавча влада здійснювалася Генеральною асамблеєю, що складалася з Сенату з довічно призначаються членами і Палати депутатів, що обирається на 4 роки двоступеневих виборами. Завдяки високому майновому і освітнього цензу брати участь у виборах могли лише поміщики і верхівка буржуазії. Права Генеральної асамблеї були вкрай обмежені. Конституція декларувала незалежність суддів, але в ряді випадків імператор міг усунути їх від посади.
Що отримала конституційне оформлення монархія в Бразилії надовго стала антиподом латиноамериканському республіканізму. Фактично імператор правил методами, близькими до абсолютизму. Урядовий апарат залишався в руках старих португальських чиновників, в країні зберігалися рабство, поміщицьке землеволодіння, військові та інші привілеї поміщиків-фазендейро.
У процесі створення національної державності і її конституційного оформлення гострі розбіжності виникали також з питань про державний устрій і ступеня адміністративної централізації, про правове становище окремих частин (провінцій). Але в цілому в період становлення латиноамериканських держав тут взяли гору ідеї і практика федералізму (Бразилія, Мексика, Центрально-Американська конфедерація та ін.)
Розбіжності з питань національної єдності носили аж ніяк не теоретичний або суто юридичний характер. Вони відображали класові і соціальні інтереси, а також етнічну неоднорідність суспільства, і виявлялися не тільки в стінах конституційних конвентів. Ці розбіжності нерідко ставали приводом до тривалої, а нерідко і кровопролитної збройної боротьби.
Ще в ході війни за незалежність найбільш далекоглядні лідери визвольного руху (Ф. Міранда, X. Сан-Мартін, С. Болівар та ін), які розуміли необхідність об'єднання всіх патріотичних сил, виступали за створення великих централізованих і унітарістской організованих держав. Вони сподівалися на те, що сильна урядова влада забезпечить в нових республіках твердий і демократичний порядок.
За допомогою твердої влади вони розраховували подолати намітився вже до того часу партикуляризм і навіть відкритий сепаратизм провінційних сил - місцевих поміщиків-латифундистів. Останні мали реальну владу над селянами і боялися радикальних змін, що випливає від центру.
Об'єктивно позиція унітаристів відображала потреби капіталістичного розвитку латиноамериканських країн. Але унітаризм нерідко означав відновлення надмірної централізації, бюрократизму і антидемократичних порядків.
Латифундистської і клерикальні кола, які не змогли створити в силу внутрішніх міжусобиць міцні позиції в формується державному апараті, відстоювали, як правило (виключення - Мексика), сепаратизм, партикуляризм, що забезпечують їм всю повноту влади на місцях . Ці політичні сили підтримували ідею конфедеративного або федеративного державного устрою. Вони боялися посилення центрального уряду, його втручання в економічне життя, особливо реформ, які зачіпають їхні відносини з селянством.
Великі латифундисти самі мали в своєму розпорядженні власними напівфеодальними збройними свитами і, виступаючи в якості місцевих військових ватажків (каудильйо), нерідко контролювали величезні території. У конституційних конвентах каудильйо і провінційні латифундисти меншого рангу, як правило, виступали проти створення централізованих держав. У результаті багато конституційні документи тієї епохи мали компромісний характер, закріплювали федеративний устрій держави. Але в ряді випадків сепаратизм був настільки сильний, що єдиний патріотичний табір розколювався, а молоді республіки втягувати в стан анархії.
Особливо гострою і тривалою була боротьба унітаристів і федералістів в Аргентині, де перші конституційні документи (1817, 1819) закріпили перемогу прихильників сильної централізованої держави, надали національному уряду важливі прерогативи в області військової, внутрішньої і зовнішньої політики . Однак реалізувати ці конституційні положення практично було неможливо.
Шалений опір централістською політиці надали провінційні поміщицьке-клерикальні кола, що призвели країну в міжусобну боротьбу. Хоча у прийнятій в 1826 р. Конституції Аргентини ідея унітарної республіки була знову підтверджена (ст. 7), федералісти домоглися зрештою прийняття (1831) так званого федерального пакту, який багато в чому нагадував Статті конфедерації 1781 в США.
Сама структура перших латиноамериканських конституцій і організація державних органів також випробували на собі помітний вплив європейського та північноамериканського конституціоналізму. Так, практично всі, навіть самі ранні конституції, містили декларації прав людини і громадянина та інші демократичні положення.
Перенесення передових демократичних державних інститутів на латиноамериканську грунт (виборність державних органів, політичні права і свободи і т. д.) носило чисто механічний характер, оскільки ні в одній з латиноамериканських республік війна за незалежність не привела до корінних змін соціальної структури та політико-правових традицій. Тому в своєрідних умовах Латинської Америки передові конституційні ідеї зазнали істотних змін. У них отримали відображення особливості латиноамериканського суспільства першій чверті XIX в. Еволюція латиноамериканського конституціоналізму до кінця цього періоду все більш виражалася в пошуках своїх власних конституційних зразків.
Перша спроба оформлення за допомогою конституції нової влади була зроблена патріотичними колами Венесуели. Проголошена в 1811 р. Конституція, що закріпила федеративний устрій республіки, копіювала багато положень конституційних документів США. Федеральна влада отримали право укладати договори, оголошувати війну, утримувати армію і флот, забезпечувати внутрішній порядок, стягувати податки і приймати закони з питань, що зачіпають інтереси федерації. Конституція гарантувала кожній провінції "суверенітет, свободу і незалежність" з усіх питань, що не були прямо делеговані федерації.
Федеральні органи створювалися за принципом поділу влади. Законодавча влада здійснювалася двопалатним Конгресом (Палата і Сенат), виконавча - консульської колегією з 3 осіб (під впливом французької Конституції 1799 р.), судова - Верховним судом і нижчестоящими трибуналами.
Під впливом французьких правових документів Конституція Венесуели 1811 (це стало традицією для латиноамериканського конституціоналізму в цілому) містила велику кількість статей, присвячених загальним принципам організації влади і природженим прав людини.
Конституція проголошувала формальне рівність всіх громадян, у тому числі метисів та індіанців, і навіть наказувала в загальній формі провінційним властям вживати заходів щодо поліпшення становища "природжених громадян" - індіанців і зближення їх з "рештою громадян" , зокрема відкривати для них школи та коледжі. У ній вказувалося, що землі, якими володіли індіанці, будуть закріплені за ними на праві власності.
Важливе значення мали також положення Конституції, що передбачають скасування дворянських, військових і церковних привілеїв. Разом з тим Конституція оголошувала католицьку релігію державної - "єдиною і винятковою релігією Венесуели". Прогресивні в цілому положення Конституції 1811 припинили своє існування разом з падінням Першої Венесуельської республіки.
Перші конституції виявилися недовговічними і в інших латиноамериканських республіках. Це пояснювалося вже не зовнішніми факторами (військові поразки), а відсутністю політичної стабільності, постійними розбратами між конкуруючими групами феодально-клерикальної олігархії, сепаратизмом окремих провінцій, не пов'язаних між собою міцними економічними узами. Політична нестійкість визначила вже в перші роки існування латиноамериканських держав конституційну нестабільність.
Своєрідну спробу запобігти внутрішні чвари і слабкість нової влади за допомогою ретельно розробленої державної організації почав у середині 20-х рр.. С. Болівар. Він в принципі вважав за необхідне створення в Південній Америці єдиного централізованого держави, здатної протистояти іноземному втручанню.
Розроблена ним в якості "ідеального зразка" Конституція Болівії 1826 передбачала сильну центральну владу. У ній закріплювався принцип поділу влади, але поряд із законодавчою, виконавчою і судовою владою вона виділяла "виборчу владу". Останньою Болівар, що стояв в цілому на демократичних позиціях, надавав велике значення. Але практично "виборчої владою", тобто правом участі у виборах, користувалися лише особи, які вміють читати і писати. Це виключало з політичного життя Болівії широкі маси трудящих, насамперед індіанців (грамотні становили менше 10% населення).
Законодавчий корпус включав три палати: Трибунат, Сенат і Цензорат. До відання законодавчої влади в цілому ставилися такі питання, як обрання президента, надання останньому особливих повноважень у разі війни або "надзвичайної небезпеки". Крім того, кожна палата мала спеціальну компетенцію. Трибуни розробляли державний бюджет, пропонували закони, що стосуються розвитку промисловості, проведення земельної реформи. Сенатори готували кодекси, вносили пропозиції про судові реформах. Цензори зобов'язані були стежити за дотриманням конституції і законів, обирали на вищі судові і церковні посади, складали законопроекти про друк, освіті, розвитку наук і мистецтва.
  Конституція встановила наступну систему затвердження законів. Акти, прийняті Трібунатом, надходили в Сенат. Якщо сенатори висували заперечення, то доля закону залежала від цензорів. Цензори схвалювали акти, запропоновані сенаторами, і, навпаки, Сенат - акти, які з цензорів. У разі розбіжності цих органів арбітром виступав вже Трибунат. Президент мав право відкладеного вето, яке конгрес міг подолати лише більшістю голосів всіх палат.
  Виконавча влада вручалася незмінних президентів, який призначав віце-президента (за згодою палат) і міністрів. Віце-президент (на відміну від конституції США) був главою уряду. У цій якості він разом з одним з міністрів скріплював своїм підписом акти президента. Після смерті президента віце-президент заміщав посаду, що звільнилася і займав її також довічно.
  Сильна президентська влада, трехпалатний парламент та інші елементи Конституції, що нагадували бонапартистські зразки, дали підставу супротивникам Болівара звинуватити його в прагненні до диктаторства. Але Болівар не припускав активного втручання президента у справи конгресу і відстоював ідею законності. Ряд демократичних принципів Конституції, на його думку, дозволяв уряду використовувати сильну владу для прогресивних соціально-економічних перетворень, для приборкання свавілля і егоїзму латифундистської кіл.
  Однак романтична надія Болівара вирішити складні суперечності латиноамериканського суспільства за допомогою лише чисто політичних засобів і простий централізацією урядової влади виявилися нездійсненними. Реальна влада в Болівії, як і в інших латиноамериканських республіках, перебувала в руках великих власників, поміщиків і клерикалів. Вже в 1829 р. після повстання в армії конституція 1826 була скасована. У Болівії, як і в інших країнах Латинської Америки, почалася тривала смуга політичної нестійкості.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Перші конституції країн Латинської Америки."
  1.  Тема 10. Правові системи країн Латинської Америки
      Формування правових систем країн Латинської Амери-ки. Роль рецепції права у розвитку правових систем на прикладі країн Латинської Америки. Історично склалося домінування романо-германської моделі. Поєднання в правових системах латиноамериканських країн рецепції і модернізації права. Особливості правових систем країн Латинської Америки. Зростаючий вплив права США в другій
  2.  Література
      Жидков О.А. Історія держави і права країн Латинської Америки. М., 1967. 2. Орлов AS. Законодавчі органи країн Латинської Америки. М., 1998. 3. Саїдов А.Х. Порівняльне правознавство та юридична географія світу. М., 1993. 4. Тихомиров Ю.А. Курс порівняльного правознавства. М., 1996. 5. Тихонов А.А. Система джерел права в буржуазних країнах Латин ської Америки / / Джерела права.
  3.  3. Особливості правових систем країн Латинської Америки
      В області приватного права правові системи латиноамериканських країн можна об'єднати в дві групи. У першу групу слід віднести правові системи, які практично повністю сприйняли Французький цивільний кодекс і обмежилися лише його перекладом. Сюди можна віднести Цивільні кодекси Гаїті (1825 р.), Болівії (1830/1975 рр..), Домініканської республіки (1845/1884 рр..) І, з деякими
  4.  1. Формування правових систем країн Латинської Америки
      Європейська колонізація територій Центральної і Південної Америки спричинила поширення романо-германського права. Кодифікація, розпочата в XIV і XX ст., Сприяла правової експансії французьких, іспанських, португальських і італійських кодексів. Спільність історичної долі латиноамериканських держав, схожість соціально-економічного ладу і політичної структури породили в
  5.  Контрольні запитання до розділу 2
      1. Визначення конституції. 2. Співвідношення конституції і конституціоналізму. 3. Основні риси конституцій зарубіжних країн. 4. Класифікація конституцій по різних підставах. 5. Поняття конституції юридичної й фактичної. 6. "Жива" Конституція. 7. Принципові відмінності і схожість писаної і неписаної конституцій. 8. Плюси і мінуси жорсткості конституцій. 9. Референдум як
  6.  Тема 10. Правові системи країн Латинської Амери-ки
      Тема 10. Правові системи країн Латинської
  7.  ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
      Підручники, навчальні посібники, монографії Цивільне та торгове право капіталістичних держав / Под ред. Е.А. Васильєва. М., 1993. Право Європейського союзу: правове регулювання торгового обороту / Под ред. В.В. Безбаха, А.Я. Капустіна, В.К. Пучінскій. М., 1999. Цивільне, торгове та сімейне право капіталістичних країн / За ред. В.П. Мозоліна і М.І. Кулагіна. М., 1980.
  8.  Конституційне розвиток Аргентини і Мексики в XIX в.
      До числа найбільш значних і діяли тривалий час конституцій в Латинській Америці в XIX в. належать конституції Аргентини 1853 і Мексики 1857 Перша з них була прийнята в результаті повалення в 1852 р. правив в Аргентині протягом більше 20 років одного з найодіозніших і лютих у всій Латинській Америці диктаторів - X. Росаса. Конституція, прийнята наступного року,
  9.  Стаття 1485. Знак охорони товарного знака
      Правовласник для оповіщення про своє виключне право на товарний знак має право використовувати знак охорони, який міститься поруч з товарним знаком, складається з латинської літери "R" або латинської літери "R" в окружності або словесного позначення "товарний знак" або "зареєстрований товарний знак" і вказує на те, що застосовується позначення є товарним знаком, охоронюваним на
  10.  КОНСТИТУЦІЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
      Переклад А.А. Мішина і В.А. Власіхіна Преамбула Ми, народ Сполучених Штатів, щоб утворити більш досконалий Союз, встановити правосуддя, гарантувати внутрішній спокій, забезпечити спільну оборону, сприяти загальному добробуту і закріпити блага свободи за нами і потомством нашим, урочисто проголошуємо і встановлюємо цю Конституцію для Сполучених Штатів
  11.  2. Кодифікація і джерела латиноамериканського права
      Кодифікація законодавства в країнах Латинської Америки почалася не відразу після завоювання державної незалежності і тривала не один рік. У ній виявилися відображені і багато особливостей ситуації на Американському континенті. Був врахований також досвід, накопичений в інших країнах. Цивільний кодекс Чилі 1855 був підготовлений венесуельським юристом Андресом Белло. Він вдало поєднав французькі
  12.  1. Перші спроби кодифікації, імператорський період
      1. Достаток і разнохарактерность нормативного матеріалу визначили в імператорський період потреба в об'єднанні і систематизації накопичився матеріалу. Перші кодіфікаціонние спроби були зроблені приватними особами, що становили збірники імператорських конституцій. Так, відомі дві збірки імператорських конституцій, складені в кінці III в. - Початку IV ст.н.е.: Codex
  13.  § 3. Поняття конституційного контролю
      Виходячи із значущості Конституції як системоутворюючого акту в її верховенстві і захисту зацікавлені всі державні органи, посадові особи та громадяни. Однак особливу, специфічну, роль тут відіграють органи конституційного контролю. Адже абсолютно очевидно, і про це свідчить досвід усіх держав, включаючи і європейські, що прийняті нормативно-правові акти часто суперечать
  14.  Визвольна війна 1810-1826 рр.. і утворення незалежних держав.
      Незважаючи на панування латифундизма і на численні заборони і обмеження з боку метрополій, в колоніях поступово зароджувалися паростки капіталістичних відносин. Саме на цьому тлі в другій половині XVIII в. в Латинській Америці пробудилося національну самосвідомість - процес, прискорений революційною боротьбою за незалежність США. Політика метрополій породжувала невдоволення у різних
  15.  Глава 6. ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
      У політичних системах зарубіжних країн політичні партії займають одне з найважливіших місць. Сам термін "партія" походить від латинського pars - частина, що стосовно до політичної системи означає групу однодумців, що мають одну спільну мету. З посиленням ролі партій у політичному процесі, із зростанням їх організованості партії стали розглядатися як свого роду соціальний механізм,
  16.  Стаття VII
      Ратифікація конвентами дев'яти штатів є достатньою для прийняття цієї Конституції штатами, таким чином ратифікують ону. Виконано на Конвенті за одностайним згодою присутніх штатів сімнадцятого дня вересня о тисяча сімсот вісімдесят сьомому році від Різдва Христового і на дванадцятому році незалежності Сполучених Штатів Америки. На посвідчення чого ми
  17.  § 3. Правове становище латинів і пригорнув
      1 патини спочатку називалися жителі Паціума, отримали латинське громадянство до середини III в.н. е.. (Це latini veteres, древні латини). Потім також стали називати членів колоній, утворених Латинським Союзом, і колоній, влаштованих Римом на завойованих територіях (latini coloniarii). Після союзницької війни (90-89 рр.. До н е..) Ius latini право латинського громадянства стали розуміти