| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Поняття злочину |
||
|
У статті 1.05 таким чином закріплений найважливіший прогресивний принцип кримінальної відповідальності - немає злочину без вказівки на те в законі (nullum crimen sine lege). Він був виритий на прапорі йшла до влади революційної буржуазії в боротьбі з беззаконням феодальної юстиції. Цей принцип зберігає своє прогресивне значення і в сучасних капіталістичних державах, так як є важливою гарантією захисту прав громадян. Закріплення його в Примірному кримінальному кодексі свідчить про прагнення його укладачів забезпечити дотримання законності при відправленні правосуддя, зокрема, шляхом точного визначення кола кримінально караних діянь. Термін «посягання», що вживається в Кодексі, є більш широким, ніж поняття злочину, і включає в себе і такий вид протиправної поведінки, як порушення. Порушення не є злочином і не тягне правових наслідків злочину. Згідно з Кодексом посягання є порушенням, якщо воно таким образам позначено в законі і за нього може бути призначено покарання, не пов'язане з позбавленням волі (штраф, штраф з конфіскацією майна), або цивільно-правове стягнення. Посягання згідно ст. 1.04 є злочином, якщо за нього може бути винесено вирок до тюремного ув'язнення. У Кодексі залежно від тяжкості правових наслідків діяння визначені різні категорії злочинів. Правовим наслідком діяння, віднесеного до розряду злочинів, є розмір встановленого в законі покарання. Відповідно до цього критерію передбачаються три категорії злочинів: фелония (трьох ступенів) - діяння, засудження за яке може тягти покарання у вигляді тюремного ув'язнення на термін більше одного року; мисдиминор і невеликий мисдиминор. З викладеного видно, що визначення посягання взагалі і категорій злочинів зокрема носить чисто нормативний характер. Критерієм віднесення протиправного діяння до числа злочинів і визначення категорії злочину є не небезпека діяння - первинна ознака, що розкриває соціальну сутність протиправної поведінки, а вторинний ознака - правові наслідки діяння, встановлені в законі, тобто розмір покарання, до якого може бути засуджений винний. Примірний кодекс не містить спеціальної норми, в якій розкривалася б сутність посягання на основі соціальної характеристики дії, його утворює. Проте спроба дати матеріальне визначення посягання зроблена авторами Кодексу в ст. 1.02 у зв'язку з встановленням завдань кримінального законодавства. Вони, як уже зазначалося, полягають у тому, щоб «заборонити або попередити поведінку, невиправдано і неізвінітельним причиняющее істотної шкоди інтересам особистості або суспільства або загрозливе заподіянням такої шкоди» (підкреслено мною. - Н. Л .). На підставі ст. 1.02 можна зробити висновок, що укладачі Кодексу під посяганням розуміють протиправну поведінку, що заподіює істотну шкоду інтересам особистості або суспільства або загрозливе заподіянням такої шкоди. Дане визначення матеріальним, тобто розкриває соціальну сутність злочинної поведінки, можна назвати тільки умовно. Насправді воно не розкриває справжньої спрямованості діянь проти певних суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом в інтересах пануючого класу. Навпаки, бажання підкреслити надкласовий характер кримінального права змусило авторів Кодексу повторити традиційну в науці буржуазного кримінального права абстрактну формулу про охорону та захист істотних інтересів особистості і суспільства. Наведене вище визначення посягання не розкриває дійсної сутності злочинної поведінки ще й тому, що, як уже зазначалося, Кодекс до посягань відносить і злочину, і порушення. Останні не тягнуть кримінального покарання, ступінь небезпеки їх набагато нижче. Оскільки, однак, заподіяння або можливість заподіяння істотної шкоди розглядається в якості основного матеріального ознаки будь-якого посягання (тобто і злочини, і порушення), остільки специфіка посягання, яке визнається законом злочином, залишається абсолютно невиділеної. При всіх недоліках і класової обмеженості визначення посягання в Примірному кримінальному кодексі включення його в норми закону (зазвичай таке визначення дається в кримінально-правовій літературі) свідчить про прагнення авторів Кодексу вийти за межі суто правових ознак діяння і пов'язати кримінальну відповідальність з об'єктивною небезпекою поведінки особи, що, безумовно, є позитивним моментом. Критерій небезпеки діяння використовується і в ряді інших статей Кодексу для характеристики посягання і вирішення питань кримінальної відповідальності. Відзначимо деякі з них. Так, наприклад, встановлено, що суд припиняє кримінальне переслідування, якщо поведінка підсудного фактично не завдало або не загрожувало спричиненням шкоди, передбаченого в законі, або це мало місце «в ступені занадто малозначної, щоб обгрунтувати пов'язане із засудженням осуд »(ст. 2.12, п. 2). Так і при замаху, підбурюванні, змові, якщо «ні сама поведінка, ні діяч не уявляють суспільної небезпеки, що обгрунтовує кваліфікацію такого роду посягань- тва відповідно до законом », суд може пом'якшити відповідальність або у винятковому випадку припинити кримінальне переслідування (ст. 5.05, п. 2). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Поняття злочину " |
||
|
||