Головна
ГоловнаПриродоресурсове, аграрне, екологічне правоАграрне право → 
« Попередня Наступна »
В. М. Гайворонський, В. П. Жушман, В. М. Корнієнко. Аграрне право України, 2003 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація


Перехід до ринкової економіки в Україні позначений економічними перетвореннями, реформуванням законодавчої та виконавчої влади, необхідністю перебудови аграрного сектора на основі формування приватної та колективної власності, розвитку підприємництва, рівноправністю різних форм ведення сільськогосподарського виробництва. Здійснення цих перетворень, а також у цілому аграрної реформи викликає необхідність формування відповідних виробників сільськогосподарської продукції (продуктів харчування, сировини, рослинного і тваринного продовольства). Такими виробниками є аграрні підприємці, в основному нові їх види і типи, які раніше практиці господарювання в аграрному секторі були невідомі. Це - приватні виробничі формування, селянські (фермерські) господарства, орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські товариства і спільні підприємства, міжгосподарські товариства і об'єднання та ін. Вони виступають носіями суб'єктивних прав та обов'язків і наділені спеціальною правосуб'єктністю. Право-суб'єктність надає правову можливість виробникам аграрного сектора брати участь в агарних правовідносинах, тобто бути їх суб'єктами. Аналіз основних ознак правосуб'єктності підприємців АПК дозволяє дати таке визначення поняття учасників аграрних правовідносин - суб'єктів аграрного права.
Суб'єкти аграрного права - це виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю), господарська діяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобу виробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктами харчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження.
Виробників сільськогосподарської продукції, як правило, законодавство називає «підприємствами» і «підприємцями». В умовах ринкової економіки вони можуть бути засновані на будь-якій формі власності і самостійно вибирати організаційно-правову форму (Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні»). При цьому аграрному підприємству (підприємцю) притаманні такі основі риси і принципи діяльності:
- основним предметом їх діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції; усі інші види сільськогосподарської діяльності (в тому числі переробки і реалізації продукції) мають допоміжний характер;
- основним засобом виробництва є, передусім, земля, а також інші природні ресурси.
Виробництво сільскогосподарської продукції (крім тваринництва) має сезонний характер. З урахуванням цих та інших ознак можна дати таке його визначення.
Аграрне підприємство - це суб'єкт аграрних правовідносин, що самостійно володіє і розпоряджається відособленим майном, у комплексі якого основним засобом виробництва є природне тіло - земля, що використовується ним для виробництва сільськогосподарської продукції (предмета його діяльності), а також переробки сировини рослинного і тваринного походження, виконання інших робіт і надання послуг для задоволення потреб побутового і соціально-культурного характеру як безпосередньо своїх працівників, так і працівників сфери обслуговування.
Основна ознака суб'єктів аграрного права, як і суб'єктів інших галузей права (господарського, цивільного та ін.) - наявність відособленого майна. Правовою формою такого відособлення є самостійний баланс, наявність якого дає власнику можливість займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю.
Оскільки суб'єкти (підприємці) аграрних правовідносин засновуються на різних формах власності, класифікувати їх слід саме за критерієм форм власності, що лягли в основу 'їх створення. Звичайно, це не єдиний критерій класифікації, її можна проводити за іншими ознаками, наприклад, за сферою і предметом, а також залежно від того, як визначається їх правовий статус, на базі якого закону.
За формами власності суб'єкти аграрного права поділяються на чотири взаємопов'язані групи.
До першої групи слід віднести суб'єктів, заснованих на приватній власності (селянські (фермерські) господарства тощо).
Другу становлять суб'єкти, засновані на колективній формі власності, тобто спілки селян, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо, а також виробники (підприємці) корпоративного типу: акціонерні товариства, асоціації, концерни, товариства з обмеженою відповідальністю, орендні формування та ін.
До третьої групи належать засновані на державній формі власності і такі суб'єкти, як державні підприємства (науково-дослідні організації, сільськогосподарські радгоспи-технікуми і т. ін.).
Четверту групу суб'єктів аграрного права становлять формування, засновані на змішаній формі власності, тобто на декількох формах власності в їх поєднанні: приватної і державної, державної і колективної, приватної, державної і колективної, в тому числі з іноземним інвестором тощо. До останніх можна віднести, зокрема, суб'єктів сфери сервісу, які можуть бути засновані на будь-якій формі власності (аграрні підприємства агротехнологічного та іншого сервісу, а також фінансово-кредитного, комерційного і страхового сервісу). Наприклад, сервісні підприємства по технологічному обслуговуванню і виконанню ремонтних робіт можуть засновуватись на приватній, державній або змішаній формах власності.

« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація"
  1. § 1. Господарська діяльність: поняття та види
    Поняття «господарської діяльності» є визначальним для подальшого розуміння і засвоєння форм та методів державного регулювання виробництва суспільно - необхідних матеріальних благ, яке є результатом діяльності людини і одночасно засобом забезпечення її життєдіяльності та суспільних потреб. На початку розвитку людства воно відбувалося шляхом ведення натурального господарства. При такому способі
  2. § 6. Господарське право як галузь правової науки і як навчальна дисципліна
    Крім галузі права і галузі законодавства господарське право є також галуззю правової науки та однією із правових навчальних дисциплін. В теорії права правова наука розглядається як система знань про об'єктивні закономірності розвитку держави і права та їх місце у суспільному житті, відокремлюючи її як самостійну галузь суспільних наук на вітчизняний і зарубіжний досвід, ідеї та цінності
  3. § 4. Цивілістика
    У вітчизняній правовій науці цивілістика розглядається з 2 позицій: 1) як узагальнююче поняття, що вживається для визначення суспільних відносин цивільно-правового характеру, пов'язаних з цивільним правом, проблемами нормативного регулювання майнових та особистих немайнових прав фізичних і юридичних осіб та практикою цивільних правовідносин (в тому числі сімейно-правових, цивільних
  4. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  5. § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
    У попередніх підрозділах зазначалися особливості формування цивільного права України та його концепції на перших етапах становлення останнього. Поступальний розвиток правових ідей був перерваний Жовтневим переворотом 1917 р. та наступними змінами в політичному житті країн, які знаходилися в сфері впливу РРФСР, а з часом утворили СРСР. Для цивільного права це означало відмову від можливості
  6. § 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
    Цивільне право - це поєднання концепції, ідей (принципів) та правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття та порядок реалізації й захисту прав та обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають як суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і
  7. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р. Разом із тим, акценти дещо зміщені і наголошується на
  8. § 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
    Передусім, потрібно зупинитися на співвідношенні термінів "об'єкти цивільних прав" і "об'єкти цивільних правовідносин", що зустрічаються у літературі. їх розмежування грунтується на таких міркуваннях: об'єктами правовідносин є те, на що вони спрямовані і справляють певний вплив. Як суспільні зв'язки, що виникають в результаті їхньої inat модії, цивільні правовідносини можуть впливати тільки на
  9. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав'. Відлуння цього підходу помітне іі у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи поняття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, присвячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав"
  10. § 2. Поняття власності і права власності
    Слово "власність" нерідко вживається для позначення належності комусь речей. Іншими словами, власність тлумачиться як присвоєння особою засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою певної суспільної форми.} Визначення власності за допомогою категорії присвоєння випливає з робіт К. Маркса, де категорії "власність" і "присвоєння" тісно пов'язані. Такий підхід до визначення власності