| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Постанови |
||
|
2. / Видання спільного правового акта органами різних гілок влади / як довільно обрана вищими посадовими особами форма правового регулювання суперечить Конституції Російської Федерації. Видання таких спільних актів також суперечить принципу поділу влади (Постанова Конституційного Суду від 2 квітня 1993 року N 6-П у справі про перевірку конституційності низки нормативних актів, що стосуються питань визначення та розмежування повноважень представницьких і виконавчих органів влади міста Москви; абзац другий пункту 2 мотивувальної частини). 3. Розгляд в Раді Федерації федерального закону, підлягає відповідно до статті 106 Конституції Російської Федерації обов'язковому розгляду у цій палаті, має розпочатися згідно частини 4 статті 105 Конституції Російської Федерації не пізніше чотирнадцяти днів після його передачі до Ради Федерації. Якщо Рада Федерації протягом чотирнадцяти днів не завершив розгляду прийнятого Державною Думою федерального закону, підлягає відповідно до статті 106 Конституції Російської Федерації обов'язковому розгляду у Раді Федерації, цей закон не вважається схваленим, і її розгляд триває на наступному засіданні Ради Федерації до винесення рішення про його схвалення або відхилення. / Дане тлумачення / не поширюється на федеральні закони, визнані самою Радою Федерації підлягають обов'язковому розгляду у Раді Федерації, якщо вони прийняті Державною Думою з питань, що не наведені в статті 106 Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 23 березня 1995 року N 1-П у справі про тлумачення частини 4 статті 105 та статті 106 Конституції Російської Федерації; пункти 1 і 2 резолютивної частини). 4. З встановленої Конституцією Російської Федерації процедури прийняття поправок до глав 3-8 Конституції Російської Федерації випливає, що поправки в сенсі статті 136 Конституції Російської Федерації приймаються у формі особливого правового акта - закону Російської Федерації про поправку до Конституції Російської Федерації. Положення статті 136 Конституції Російської Федерації про те, що поправки до глав 3-8 Конституції Російської Федерації приймаються в порядку, передбаченому для прийняття федерального конституційного закону, означає поширення на процедуру прийняття поправок вимог статті 108 (частина 2) Конституції Російської Федерації про схвалення даного акту більшістю не менше трьох чвертей голосів від загальної кількості членів Ради Федерації і не менше двох третин голосів від загального числа депутатів Державної Думи. При цьому вводиться особлива умова для вступу поправок в силу, а саме необхідність їх схвалення органами законодавчої влади не менше ніж двох третин суб'єктів Російської Федерації; крім того, має бути дотримано положення статті 134 Конституції Російської Федерації, встановлює коло суб'єктів, що володіють правом внесення пропозицій про поправки до Конституції Російської Федерації (Ухвала Конституційного Суду від 31 жовтня 1995 року N 12-П у справі про тлумачення статті 136 Конституції Російської Федерації; пункт 1 резолютивної частини). 5. Під "прийнятим федеральним законом" за змістом частини 1 статті 107 Конституції Російської Федерації розуміються: закони, прийняті Державною Думою і схвалені Радою Федерації відповідно до частин 1, 2, 3 і 4 статті 105 Конституції Російської Федерації; закони, повторно прийняті Державною Думою відповідно до частини 5 статті 105 Конституції Російської Федерації; закони, схвалені Державною Думою і Радою Федерації в Відповідно до частини 3 статті 107 Конституції Російської Федерації Прийнятий федеральний закон протягом п'яти днів направляється для підписання і оприлюднення Президентові Російської Федерації Радою Федерації незалежно від того, схвалений цей закон даної палатою шляхом голосування або без розгляду. У випадку, передбаченому частиною 5 статті 105 Конституції Російської Федерації, прийнятий федеральний закон Президенту Російської Федерації направляє Державна Дума. Відхилення федерального закону Президентом Російської Федерації, передбачений частиною 3 статті 107 Конституції Російської Федерації, означає ухвалене в протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання закону рішення Президента Російської Федерації про відмову в його підписанні (вето) із зазначенням мотивів такої відмови. Чи не є відхиленням федерального закону в сенсі частини 3 статті 107 Конституції Російської Федерації повернення Президентом Російської Федерації федерального закону у відповідну палату Федеральних Зборів, можливе тільки у випадку порушення палатою встановлених Конституцією Російської Федерації вимог до порядку прийняття федеральних законів і передбачених нею умов і процедур. Положення частини 3 статті 107 Конституції Російської Федерації про те, що у разі відхилення Президентом Російської Федерації федерального закону Державна Дума і Рада Федерації у встановленому Конституцією Російської Федерації порядку знову розглядають даний закон, означає, що на розгляд такого закону поширюються положення частин 1 і 3 статті 105, положення частини 4 статті 105 про чотириденний строк у тлумаченні, яке дано постановою Конституційного Суду Російської Федерації від 23 березня 1995 року, а також положення частин 1 і 3 статті 107 Конституції Російської Федерації. Якщо відхилений Президентом Російської Федерації федеральний закон не був повторно розглянутий Радою Федерації, він не може вважатися схваленим цією палатою, а вето подоланим (Постанова Конституційного Суду від 22 квітня 1996 року N 10-П у справі про тлумачення окремих положень статті 107 Конституції Російської Федерації; пункти 1, 2, 3 і 4 резолютивної частини). 6. Закріплений Конституцією Російської Федерації порядок прийняття федеральних законів (статті 104-108) не передбачає обов'язкового направлення законопроекту з предметів спільного ведення республікам у складі Російської Федерації та спеціального розгляду їх пропозицій у федеральному парламенті. Разом з тим, оскільки, згідно з Конституцією Російської Федерації, законопроекти вносяться саме до Державної Думи (стаття 104, частина 2) і федеральні закони спочатку приймаються Державною Думою (стаття 105, частина 1), то сама Державна Дума ... вправі, конкретизуючи дані конституційні норми, передбачити у своєму Регламенті положення, згідно з яким законопроекти з предметів спільного ведення направляються суб'єктам Російської Федерації для дачі пропозицій і зауважень (стаття 102 Регламенту Державної Думи) (Постанова Конституційного Суду від 9 січня 1998 року N 1-П у справі про перевірку конституційності Лісового кодексу Російської Федерації; абзац другий пункту 7 мотивувальної частини). 7. Саме по собі віднесення того чи іншого питання до ведення Російської Федерації (стаття 71 Конституції Російської Федерації) не означає неможливості його врегулювання іншим, крім закону, нормативними актами, крім випадків, коли сама Конституція Російської Федерації виключає це, вимагаючи для вирішення конкретного питання прийняття саме федерального конституційного або федерального закону (Постанова Конституційного Суду від 27 січня 1999 року N 2-П у справі про тлумачення статей 71 (пункт "г"), 76 (частина 1) і 112 (частина 1) Конституції Російської Федерації; абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини). 8. / Конституційними нормами про статус Державної Думи і порядку її діяльності - статті 94, 95 (частина 1) , 97 (частина 3), 100 (частина 2) і 101 (частина 4) / зумовлюється необхідність нормативно-правового закріплення в Регламенті Державної Думи відповідних процедур прийняття нею рішень, у тому числі встановлення порядку голосування при прийнятті законів, що припускає забезпечення особистої участі депутата у засіданнях і голосуванні в ході законодавчого процесу. Наявність такого роду правил та їх дотримання є суттєвим процесуальним елементом належного, заснованого на вимогах Конституції Російської Федерації порядку прийняття законів і гарантує відповідність прийнятого рішення реальному волевиявленню депутатів ... ... Виявлений Конституційним Судом Російської Федерації конституційно-правовий зміст дотримання вимоги Регламенту Державної Думи про особисту участь депутата в голосуванні є обов'язковою для всіх учасників законодавчого процесу (статті 79 і 80 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації"). Це означає , що порушення даної вимоги при прийнятті федерального закону, допущене після набрання чинності цієї Постанови, може служити підставою для визнання його не відповідає Конституції Російської Федерації по порядку прийняття. При цьому не виключається внесення до Регламенту Державної Думи доповнень, що стосуються порядку передачі депутатом свого голосу у зв'язку з відсутністю на засіданні за обставинами, які мають винятковий характер (Постанова Конституційного Суду від 20 липня 1999 року N 12-П у справі про перевірку конституційності Федерального закону від 15 квітня 1998 року "Про культурні цінності, переміщені в Союз РСР в результаті Другої світової війни і знаходяться на території Російської Федерації "; абзаци третій і дванадцятий пункту 13 мотивувальної частини). 9. Встановлення, виходячи з вимог Конституції Російської Федерації, процедури прийняття Державною Думою рішень, в тому числі її закріплення в Регламенті Державної Думи, і дотримання такої процедури є істотним процесуальним елементом належного, заснованого на Конституції Російської Федерації порядку прийняття актів і гарантує відповідність їх змісту реальному волевиявленню представницького органу. Недотримання випливають з Конституції Російської Федерації процедурних правил, що мають істотне значення і впливають на прийняття рішення , дозволяє, згідно правової позиції Конституційного Суду Російської Федерації, констатувати протиріччя цього рішення Конституції Російської Федерації (Постанова від 20 липня 1999 ...) ... ... Розподіл процедури розгляду проектів на читання і власне кожне з читань мають значення як для забезпечення пошуку найбільш адекватних нормативних рішень, так і для перевірки відповідності їх текстуально оформленого змісту справжнього волевиявленню законодавця відповідно до положень статей 3 і 94 Конституції Російської Федерації. Прийняття акта послідовно в кожному з трьох читань - при їх різному призначенні в єдиному нормотворчому процесі - є також гарантією обліку вихідної позиції суб'єктів законодавчої ініціативи, оскільки зміна концепції акта не може відбуватися на етапі внесення поправок до нього, щоб мають принципове значення зміни не з'являлися в результаті випадкових, не пов'язаних з обговоренням концепції рішень. Порушення ж вимог до читань у законодавчій процедурі, що приводить до спотворення початкового волевиявлення і тим самим впливає на долю акту в цілому, тим більше якщо сам законодавець підтверджує неадекватність вираження власної волі в прийнятих згодом нормах, свідчить про неконституційність такого акта не тільки по порядку прийняття, але, в кінцевому рахунку, і по його змісту: ... Прийняття закону в першому читанні означає, що його концепція отримала підтримку Державної Думи і не може бути довільно змінена. Стосовно до акту, що впливає на конституційно - правовий статус суб'єктів права, концептуальним є визначення кола суб'єктів, на яких він поширюється. Отже, з цього питання в другому читанні не повинно прийматися інше, ніж у першому, рішення без повернення до нового розгляду концепції акта (Постанова Конституційного Суду від 5 липня 2001 року N 11-П у справі про перевірку конституційності постанови Державної Думи від 28 червня 2000 року N 492-Ш ГД "Про внесення зміни до постанови Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації" Про оголошення амністії у зв'язку з 55-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років "у зв'язку із запитом Радянського районного суду міста Челябінська і скаргами ряду громадян; пункт 7 мотивувальної частини). 10. З названих конституційних положень / статей 71, пункт "в"; 72, пункт "б" частини 1; 76, частина 1; 84, пункт "в" / слід, що прийняття федерального конституційного закону, спрямованого на регулювання права громадян на участь в референдум Російської Федерації - всенародне голосування громадян Російської Федерації з найбільш важливих питань загальнодержавного значення, визначення порядку його підготовки і проведення, знаходиться у веденні Російської Федерації, а не в спільному віданні Російської Федерації і її суб'єктів ... Закріплений Конституцією Російської Федерації порядок прийняття федеральних законів, в тому числі федеральних конституційних законів (статті 104-108), не передбачає направлення відповідного законопроекту з предметів ведення Російської Федерації суб'єктам Російської Федерації та подальший розгляд їх пропозицій і зауважень Федеральними Зборами (Постанова Конституційного Суду від 11 червня 2003 року N 10-П у справі про перевірку конституційності Федерального конституційного закону "Про внесення зміни і в Федеральний конституційний закон" Про референдум Російської Федерації "; абзаци четвертий і п'ятий пункту 3 мотивувальної частини) . |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Постанови" |
||
|
||