| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Розвиток англійського законодавства у XVIII-XX ст. |
||
|
Характерною рисою англійської статутного права ще на початку XIX в. залишалося те, що поряд з актами, прийнятими під впливом нових суспільних потреб, як і раніше діяли численні закони, прийняті парламентом ще середньовічну епоху. Це надавало англійському законодавству вкрай заплутаний вид, створювало труднощі його застосування в судах. У XIX столітті, особливо після виборчої реформи 1832 р., законодавча діяльність парламенту різко активізувалася. Законодавство поступово стає важливим і динамічним засобом правового регулювання нових політичних і соціально-економічних відносин, що народжуються в ході капіталістичного розвитку. Воно ж стало основним інструментом для розчищення правової системи від явно застарілих, архаїчних і часто суперечать один одному середньовічних статутів. Нове законодавство, що було особливо важливо, проявило себе більш ефективним і швидкодіючим засобом модернізації права, ніж "загальне право" і "право справедливості". З 20-х рр.. XIX в. для впорядкування та перегляду старих законів парламент став використовувати такий засіб, як видання консолідованих актів, які об'єднують без зміни законодавчого тексту попередні статути, прийняті парламентом за якомусь одного. Так, наприклад, в 1823-1827 рр.. уряд Р. Піля здійснило через парламент часткову реформу старого кримінального законодавства, звівши в 4 консолідованих акта близько 300 старих заплутаних статутів. 7 нових консолідованих актів у галузі кримінального права були прийняті в 1861 р. Особливо широко консолідація законодавства стала застосовуватися в кінці XIX і ще більше в XX ст. З 1870 по 1934 р. було прийнято понад 109 консолідованих актів. Деякі з цих актів і раніше в тій чи іншій мірі несли в собі застарілу юридичну термінологію і відстале правове мислення. Багато з них були непомірно складні і громіздкі. Так, наприклад, Акт 1894 р. про морській торгівлі містив понад 748 статей, причому надзвичайно деталізованих. Особливістю англійського права в XIX-XX ст. стало і те, що воно залишилося некодіфіцірованним. Ще в першій половині XIX в., Зокрема, завдяки роботам відомого юриста І. Бентама, що критикував англійське право за його "непізнаваність", окремі юристи робили спроби кодифікувати "загальне право". Але їхні спроби виявилися безуспішними. У 1866 р. з ініціативи відомого юриста Стіф була утворена парламентська комісія з кодифікації права в Англії. Сам Стифен підготував проект кримінального кодексу. Але діяльність комісії наштовхнулася на шалений опір з боку адвокатів і суддів, для яких було простіше і вигідніше зберігати право в його первозданному вигляді. В результаті громадська думка Англії виявилося непідготовленим до ідеї кодифікації. Наприкінці XIX в. в англійському праві стали з'являтися своєрідні "сурогати кодексів" - консолідовані статути з елементами кодифікації. Такими були Акт про перекладному векселі 1882 р., Акт про товариствах 1890 р., Акт про продаж товарів 1893 р. та ін Ці статути не обмежувалися консолідацією, а досить істотно переглядали раніше діюче право, зокрема, принципи "загального права". Але на відміну від кодексів вони не представляли собою принципово нового правового регулювання в якій-небудь галузі права, а об'єднували в собі норми, які стосуються порівняно вузьким і спеціальним сферам (наприклад, Акт про лжесвідчення 1911 р., Акт про підробці документів 1913 р. і т. д.). У XIX столітті у зв'язку із зростанням законодавчої активності було здійснено офіційне видання збірників статутів Англії. У 1810-1822 рр.. були опубліковані статути парламенту (Statutes of the Realm) в 9 томах, прийняті за період з XIII в. по 1711 р. Але це видання не внесло ясності у вкрай заплутане статутне право, оскільки сюди були включені документи, що не були законодавчими актами, а багато статути були надруковані з пробілами, далеко не в точної редакції. Крім того, багато актів в цьому збірнику були явно застарілими і не застосовувалися на практиці. У 1870-1878 рр.. було здійснено нове офіційне видання - "Переглянуті статути" (Revised Statutes). У подальшому закріпилася практика щорічного видання збірників нових публічних і приватних актів парламенту. Зростання законодавства особливо наприкінці XIX - початку XX в. значно потіснив позиції прецедентного права. За словами відомого історика права У. Сігле, "загальне право стало подібно старої парі штанів, настільки латаній статутами, що латки замінили більшу частину первісної тканини". Проте і суддівське право не поступилося повністю своїх позицій, зокрема, воно поповнилося прецедентами - тлумаченнями самого статутного законодавства. У XX в. в Англії законодавство остаточно перетворилося в основний і найбільш продуктивний джерело права. Воно ставало все більш складним не тільки в силу своєї історичної специфіки, а й завдяки прийняттю великої кількості нових публічних актів з питань, які раніше не були предметом законодавчого регулювання (трансплантація людських органів, використання комп'ютерних даних і т. д.). Ускладненню статутного права сприяє поява і такого порівняно "молодого" джерела права, як акти делегованого законодавства. До їх числа відносяться акти виконавчої влади, що видаються на основі і в рамках спеціальних законів парламенту про делегацію своїх повноважень. Такі акти приймають різні форми, найчастіше "наказу" (order). Вищим за силою з таких наказів залишається "наказ в Раді", що видається урядом на основі отриманих ним делегованих повноважень від імені корони і Таємної ради. Але найбільш поширеною формою делегованого законодавства є накази міністрів. Акти делегованого законодавства в ряді сфер суспільного життя (освіта, охорона здоров'я і т. д.) за своїм числу і значенню перевершують статутне право. В умовах множинності джерел права і швидкого збільшення числа законодавчих актів питання про їх систематизації набув у XX в. особливої гостроти. Основною формою ревізії та впорядкування численних законів залишалася консолідація. Зручність цієї форми визначається тим, що консолідуючі акти проходять через парламент за допомогою спрощеної законодавчої процедури. Консолідація приймала різні види. Це і просте об'єднання раніше виданих з одного питання законодавчих положень, і така систематизація законодавства, яка не виключала внесення до нього окремих змін і удосконалень. Спеціальний парламентський Акт про процедуру консолідації законодавства 1949 узагальнив сформовану парламентську практику, підкресливши принцип незмінності консолідованих законодавчих положень. Він визнав допустимим консолідуючі акти з внесенням "змін і незначних удосконалень" в чинне право. Формально ці зміни покликані усувати двозначність і сумнівні або застарілі положення, але практично бурхливий процес консолідації англійського законодавства у другій половині XX в. привів до істотних змін у правовій системі в цілому. У Законі 1949 спеціально вказувалося, що зміни, встановлені консолідуючими актами після їх затвердження парламентом, мають силу закону. В останні десятиліття в Англії при складанні цілого ряду консолідованих актів було здійснено значне оновлення змісту законодавства (Акт про кримінальне право 1967 р., Акти про крадіжку 1968 і 1978 рр.., Акт про підробках і фальшивомонетничестве 1981 р. і т. д.). Масштаби консолідації в Англії були розширені прийняттям парламентом спеціального Акта 1965 про утворення правової комісії (окрема комісія була створена і для Шотландії), метою якої було проведення реформи права аж до його повної кодифікації. Були підготовлені кодифіковані акти, зокрема, по договірному і сімейному праву, з правового регулювання оренди нерухомості та ін Але процес створення кодифікованого права навіть у сучасній Англії дуже далекий від завершення. Він іде еволюційно і своєрідно з урахуванням англійських правових традицій та юридичної техніки. Зокрема, комісія з реформи права не слід принципом кодифікації, усталеному в континентальній системі: "один закон регулює єдиний коло відносин". Перед комісією, яка прагне в принципі до кодифікації, виникають важко вирішуються до теперішнього часу проблеми, пов'язані із збереженням прецедентного права. У процесі консолідації (кодифікації права) все частіше враховуються не тільки самі статути і наступні поправки до них, а й делеговане законодавство, а також і окремі прецеденти. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Розвиток англійського законодавства у XVIII-XX ст. " |
||
|
||