Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 2, 1996 - перейти до змісту підручника

Розвиток конституційного законодавства постсоціалістичних країн.

На початку 1990 р. майже у всіх постсоціалістичних країнах були прийняті нові конституції або суттєвим змінам і доповненням піддалися старі. Нова Конституція Республіки Болгарія (колишньої Болгарської Народної Республіки) була прийнята в 1991 р. У Конституції Угорщини 1949 р., як уже говорилося, ще в 1989 р. було внесено низку змін, а нові зміни та доповнення в 1990 р. призвели фактично до створення нині діючої Конституції 1990 Завдяки змінам і доповненням в 1989 і 1992 рр.. в стару Конституцію 1952 р., внесеним конституційними законами "Про взаємини між законодавчою і виконавчою владою Республіки Польща" та "Про територіальний самоврядування", була створена фактично нова Конституція Польщі. У листопаді 1991 р. була прийнята нова Конституція Румунії, розділ Чехословаччини в липні 1992 р. привів до схвалення у вересні 1992 р. нової Конституції Словаччини, а в грудні того ж року - Конституції Чеської Республіки. Складовою частиною Чеської Конституції залишилася, однак, прийнята раніше Федеральними зборами Чехословаччини "Декларація основних прав і свобод". Конституція Союзної Республіки Югославії, що складається нині з Сербії і Чорногорії (після референдуму в Боснії і Герцеговині, коли 66% його учасників висловлювалися за незалежність) була прийнята 27 квітня 1992
Всі конституції, разом із власним досвідом сприйняли загальнолюдські демократичні цінності, змінювали не тільки назви держав, а й сутність суспільного і політичного ладу. Примітною рисою цих конституцій (Болгарії, Румунії та ін) стало закріплення в них норм-принципів, в яких закріплювалися основи створення нових ринкових господарських відносин: про свободу і рівноправність форм власності, свободі підприємницької діяльності, про свободу праці, разом з різними сторонами соціального діяльності держави.
У всіх конституціях мова фактично йшла про створення нової держави за зразком держав зрілої демократії. У преамбулі Конституції Болгарії, наприклад, заявлялося про вірність загальнолюдським цінностям - свободі, миру, гуманізму, рівності, справедливості і терпимості, про визнання в якості вищих принципів прав особистості, її гідності та безпеки. Проголошення загальнолюдських цінностей органічно пов'язувалося з деідеологізацією конституцій. Конституція Словацької Республіки, наприклад, визначала словацьке держава як суверенна, демократична і правова, не пов'язане "ні з якою ідеологією або релігією" (ст. 1).
Нові постсоціалістичні конституції роблять акцент не на соціально-класову структуру суспільства, як соціалістичні конституції, а на форму держави, на загальну його характеристику як соціальної, правової, демократичної, федерального або унітарного (неподільного), закріплюючи при цьому в своїй переважній більшості парламентарну республіку в якості форми правління.
Відповідно до принципу поділу влади законодавча влада, як записано в усіх конституціях, належить обраним на основі загального виборчого права парламентам, однопалатним або двопалатним залежно від історичних традицій (у Польщі, Чехії) або федеративного державного пристрою (у Югославії). Демократичний характер виборів визначається в конституціях не лише загальним характером виборчих законів, а й гарантіями політичного плюралізму, багатопартійності, реальної участі у виборах вищих органів державної влади різних партій, організацій, громадських рухів.
Закріплення принципу політичного плюралізму в конституціях супроводжується, як правило, положеннями, що регламентують відносини між політичними партіями і державою. Так, за Конституцією Угорщини, "політичні партії можуть вільно утворюватися й вільно діяти, але не можуть здійснювати державну владу" (ст. 3 (1-3)), за Конституцією Румунії, від партій вимагається повагу національного суверенітету, територіальної цілісності, правопорядку та принципів демократії (ст. 2).
Політичний плюралізм, багатопартійність служать перетворенню парламентів постсоціалістичних країн в інструмент вирішення конфліктів, стикаються інтересів соціальних верств, груп та ін, пошуку консенсусу в ім'я загальних цілей.
Принциповим відходом від радянської концепції вищих органів державної влади є закріплення за парламентами не тільки законодавчої ролі, але й у відповідності з принципом народовладдя ролі представницької. При цьому простежується тенденція демократизації структур самого парламенту за рахунок встановлення рівності обох палат, що обираються всім народом. У Чехії, наприклад, парламент складається з двох всенародно обираються рівноправних палат: палати депутатів і сенату, що складається з 81 сенатора, переобирається на 1/3 через кожні 2 роки.
При аналізі конституцій можна виявити ще одну характерну тенденцію - визнання і зміна ролі президента в парламентській республіці, не позбавленого нині реальних повноважень: відкладеного вето, розпуску парламенту в деяких конституціях і пр. Президент при цьому все більше виступає як позапартійного арбітра, який уособлює єдність нації. Це підтверджується не тільки фактом відновлення поста одноосібного президента там, де він раніше був скасований (зараз на чолі всіх східноєвропейських держав стоять президенти), а й у зміні способів його обрання, що збільшують незалежність від представницького органу. Так, у Болгарії після відновлення поста президента в 1990 р. він обирався представницьким органом. Потім порядок вибору президента був змінений. Нині, за Конституцією 1991 р., "президент обирається безпосередньо виборцями" (ст. 93).
У Польщі відповідно до Закону від 7 квітня 1989 про зміну Конституції 1952 президент обирався сеймом і сенатом; Закон 1990 р. "Про зміну Конституції" ввів загальнонародний спосіб його обрання, але з урахуванням розстановки політичних сил у парламенті (ст. 28 (1)). Разом зі зміною порядку обрання значно були посилені і повноваження президента у сфері законодавчої і виконавчої влади, що давало підставу визначати форму правління в Польщі як напівпрезидентську республіку, так як тут саме президент визначав урядову програму, її загальний стратегічний напрям, контролюючи не тільки всю сферу зовнішньополітичних відносин, але і здійснюючи загальне керівництво у сфері зовнішньої і внутрішньої безпеки країни (ст. 34),
Президенту Польщі належало також самостійне право розпуску сейму, його послання сейму і сенату не піддавались обговоренню. Поряд з правом законодавчої ініціативи, ратифікації та денонсації міжнародних угод Конституція наділяла президента повноваженнями підписувати або відмовляти у підписанні "закону чи розпорядження, що має силу закону" (ст. 47 (5)), на яке не поширювалася контрасігнатура прем'єр-міністра, призначати не тільки уряд, а й вищих цивільних, військових, дипломатичних посадових осіб, вводити надзвичайний і військовий стан (за певних, визначених ним самим обставинах) і пр. *
* 2 травня 1997 була прийнята нова Конституція Польщі, яка розширила повноваження польського парламенту і уряду за рахунок звуження прав президента. Йому відтепер не належить виняткова роль у визначенні урядової програми; при призначенні нових міністрів і зміщення старих, він більшою мірою залежить від прем'єр-міністра, оскільки повинен враховувати його пропозиції з цього питання, і пр.
При всіх вадах суто формального "загальнонародного" обрання президента (як правило, він обирається меншістю виборців, як, наприклад, в Румунії, де за законом від 15 липня 1992 навіть не встановлюється вимога про необхідний числі виборців для визнання президента обраним) тенденцію посилення влади президента в перехідних східноєвропейських країнах не можна однозначно визначити як негативну. Чи не способи обрання президента в парламентських демократіях відіграють визначальну роль, а порядок формування і відповідальності уряду. У парламентських республіках (у Болгарії, разом з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Чехією та ін, де президент обирається представницьким органом) президент призначає уряд, але сам вибір прем'єр-міністра, який потім формує Рада міністрів, не є довільним. Їм стає лідер партії або кандидат, запропонований блоком представлених у парламенті партій, що несе разом з міністрами відповідальність не перед президентом, а перед парламентом.
Тут взаємодіють два важелі забезпечення балансу гілок влади: вотум недовіри уряду з боку парламенту та право президента розпустити парламент і призначити нові вибори, результати яких визначають, залишається та чи інша партія і її уряд при владі чи ні . Часта зміна правлячих партій і урядів є незмінним супутником загострення соціальних суперечностей несталого політичного курсу і його стратегії.
Щоб запобігти ситуації, при яких президент змушений розпускати парламент, наприклад, через неможливість сформувати уряд, ряд конституцій передбачає спеціальні заходи. Так, президент Угорщини вправі розпустити Державні збори одного скликання, якщо воно протягом 12 місяців, щонайменше, 4 рази виносило вотум недовіри уряду (ст. 28, 3 (2)). У Румунії уряд може бути розпущено 1 раз протягом року (ст. 89 (2)). Разом з тим президенти Чехії та Болгарії не можуть розпустити парламент протягом перших 3 місяців, президент Румунії - 6 місяців.
Конституції ряду держав (Польщі, Угорщини та ін) прямо наділяють главу держави законодавчою ініціативою, в інших країнах (у Румунії, Болгарії) це право не закріплено за ним, але фактично діє. Президент має право відкладального вето (у Румунії, Угорщини, Польщі).
Всі конституції східноєвропейських постсоціалістичних країн передбачають ту чи іншу форму імпічменту, відповідальність президента за порушення конституції чи кримінального закону, закріплюються при цьому й інші законні шляхи його усунення від влади, зокрема через нездатність правити країною за станом здоров'я або в силу "стійкої втрати здатності виконувати покладені на нього обов'язки".
При аналізі конституційних прав і обмежень президента слід, однак, враховувати, що реальний обсяг його повноважень залежить не тільки і не стільки від приписи конституції, скільки від розстановки соціально-політичних сил в країні, рівня соціальної напруженості і пр. Так, в січні 1997 р., після місяця демонстрацій в умовах важкої економічної кризи в Болгарії, президент не тільки відправив у відставку уряд, але й призначив позачергові вибори до парламенту. У тому ж році сам президент змушений був піти у відставку в Албанії. Масові демонстрації ошуканих вкладників комерційних структур і звинувачення в пособництві їм стали причиною цієї відставки і масових кривавих заворушень у країні.
Майже всі східноєвропейські конституції закріпили унітарну форму адміністративно-політичного устрою (крім Югославії і до 1993 р. - Чехословаччини, коли відбувся розділ країни на Чехію і Словаччину). Право сецесії не зізнається сучасними конституціями, але воно може відповідати принципам демократії, якщо мова йде про договірний характер федерації на основі союзу незалежних держав і якщо федерація будувалася за національною ознакою, як у Чехословаччині.
Майже в усіх конституціях визнаються і гарантуються "права національних меншин на збереження, розвиток і вираз їх етнічної, культурної, мовної та іншої самобутності" (в Югославії - ст. 10, в Румунії - ст. 6 ). Явним запереченням тоталітарної національної політики минулого є, наприклад, закріплене в Конституції Болгарії (ст. 29 (1)) положення про заборону "насильницької асиміляції", про права неболгар "вивчати свою рідну мову і користуватися ним" тощо (ст. 36 ( 2)).
Нові конституції, між тим, не зняли з порядку денного проблем національних протиріч, місцевого сепаратизму, які в ряді випадків навіть загострювалися в міру того, як руйнувався що зв'язує ці східноєвропейські країни тоталітарний обруч, про що свідчать тривалі кровопролитні війни в Югославії, перекроювання її внутрішніх кордонів та ін Непрямим свідченням цього є і спеціальна норма-принцип Болгарської Конституції, що не допускає "створення автономних територіальних утворень" разом із закріпленням недоторканності її "територіальної цілісності" (ст. 21 (1-2) ).
Широкий перелік прав і свобод громадян в постсоціалістичних конституціях випливає із загальної концепції державної влади як правової (правова держава), тобто влади, пов'язаної з правом, з визнанням і гарантіями прав людини та її рівний відповідальністю перед законом (з незалежністю суддів, вимогами здійснення правосуддя належним судом, з гарантіями "належної правової процедури" та ін.)
Постсоціалістичні конституції відбили процеси уніфікації прав і свобод громадян, приведення їх у відповідність із загальновизнаними міжнародними документами: Загальною декларацією прав людини 1948 р. та Міжнародними пактами про права людини 1963 р. і ін
Це позначилося на принципову подібність цих переліків, що розрізняються лише ступенем деталізації гарантій або структурними особливостями самих конституцій відсутністю в них (особливо в ранніх конституціях кінця 1989 р.) детально розробленої класифікації прав і свобод. Щодо чітка класифікація прав і свобод дана в Конституції Словаччини 1992 р., де в главі II виділені загальні положення (розділ I), основні права і свободи людини (розділ II), політичні права (розділ III), права національних меншин та етнічних груп ( розділ IV), економічні, соціальні та культурні права (розділ V) і права на охорону навколишнього середовища та культурної спадщини (розділ VI).
  У Конституції Югославії спеціально виділений розділ II присвячений не тільки правам і свободам, але і обов'язкам людини і громадянина. У "Декларації прав і свобод" Чехії, сприйнятої від постсоціалістичної Чехословаччини, поряд з основними правами і свободами (розділ I), політичними правами (розділ II) та ін, виділені права "на судову та іншу юридичну захист".
  У містяться в усіх конституціях розділах під назвою "загальні положення" або "основні початку" говориться "про недоторканних, невідчужуваних і основоположних правах людини". До них відносяться "природжені права на життя та людську гідність, яких ніхто не може бути позбавлений внаслідок сваволі" (Конституція Болгарії - ст. 4 (1)), або право на життя і фізичну недоторканність (Конституція Угорщини - ст. 54 (1) ), яке доповнено в Конституції Румунії аж ніяк не випадковим вимогою (помятуя минуле) права на "психічну цілісність", заборона тортур, або "нелюдського або принизливого покарання і поводження" (ст. 22 (1-2)). Примітно, що розділ I "Загальні положення" Конституції Словаччини починається з визнання (ст. 11) пріоритету перед місцевим законом ратифікованих і оприлюднених міжнародних договорів про права людини та основні свободи, якщо вони "забезпечують більший обсяг прав і свобод".
  Поряд з основоположними невідчужуваними правами в конституціях закріплюються всі "класичні" цивільні права і свободи: слова, друку, об'єднання, віросповідання, недоторканності приватної власності як неодмінної умови ринкових відносин і пр.
  Право приватної власності закріплюється, проте, при певних обмеженнях в інтересах суспільства. Стаття 41 (6) Конституції Румунії наказує, наприклад, власнику дотримання норм про охорону навколишнього середовища, добросусідства та інших обов'язків, покладених на нього: "законом і звичаєм". Проголошуючи "свободу господарської ініціативи", ст. 19 (2) Конституції Болгарії забороняє зловживання, "пов'язані з монополізмом, недобросовісною конкуренцією". Стаття 20 (3) Словацької Конституції майже повторює відповідне положення Веймарської конституції 1919: "Власність зобов'язує. Нею не можна скористатися для обмеження прав інших осіб або в суперечності із загальними інтересами, охоронюваними законом".
  Жодна з конституцій не передбачає і повного роздержавлення власності. Найчастіше в конституціях прямо передбачаються об'єкти державної власності, які не підлягають приватизації. До них Конституція Болгарії відносить, наприклад, підземні багатства, дороги, водойми, ліси і пр.
  Інші класичні права і свободи набувають у конституціях більш повне вираження за рахунок більшої деталізації та розширення обсягу гарантій. Так, "свобода вираження думки, думок, вірувань або будь-якого виду творчої діяльності", за Конституцією Румунії, підкріплюється забороною цензури, свободою підстави друкованих видань, правом на інформацію (ст. 31) та ін Разом з тим в Конституції передбачаються і певні обмеження цієї свободи шляхом заборони наклепу на країну і націю, підбурювання до агресивної війни, національної, расової, класової, релігійної ворожнечі, до дискримінації, територіальним сепаратизму, публічного насильства, а також "непристойних проявів, що суперечать укладу суспільного життя".
  Говорячи про традиційні політичні права, слід зауважити, що вже після прийняття конституцій в ряді країн істотно оновилося законодавство про парламентські вибори, в ньому закріплюється мінімальний коло вимог для осіб, що балотуються до представницьких органів. В Албанії, наприклад, від кандидата потрібне постійне проживання в країні, в Румунії - проживання та наявність законних занять, при цьому допускаються і обмеження виборчих прав осіб, які були співробітниками колишніх служб безпеки і міліції.
  У всіх конституціях серед політичних прав закріплюється право громадян на петиції (скарги, вимоги), що звертаються в державні органи, а також на об'єднання для захисту їхніх інтересів. Але об'єднання громадян, включаючи і профспілки, як зазначено, наприклад, в Конституції Болгарії, "не можуть ставити перед собою політичних цілей і здійснювати політичну діяльність", притаманну політичним партіям (ст. 12 (2)).
  Безперечною реакцією на тоталітарне минуле стало закріплення в ряді конституцій гарантій того, що "ніхто не може бути позбавлений громадянства або висланий з країни" (Конституція Угорщини, ст. 61 (1)).
  У переліку прав і свобод особливе місце відводиться економічним, соціальним, культурним правам громадян. Серед цих прав (у Конституції Болгарії, ст. 48, Конституції Угорщини, ст. 70 (Б)), передбачено право на працю, але воно тлумачиться обмежувально, як право на "вільний вибір професії та роду занять". У "Декларації прав і свобод" Чехії право на працю зведено до права кожного "добувати кошти для своїх життєвих потреб за допомогою трудової діяльності".
  Принципово новими для східноєвропейських країн серед інших соціально-економічних прав стало право на страйк, яке не передбачалося соціалістичними конституціями, що виходять з постулату, що трудящі як "господарі своєї економіки не страйкують". Право на охорону здоров'я пов'язане, як правило, зі страховою медициною і правом на медичне посібник (Конституція Словаччини, ст. 40).
  Включення до конституції спеціальних свобод на художнє, наукове, технічне творчість і викладання (Конституція Болгарії, ст. 51) обумовлено не в останню чергу відторгненням існуючого раніше жорсткого ідеологічного преса, контролю, цензури за усіма проявами творчої діяльності людини.
  У конституціях знайшло закріплення "третє покоління" прав, що мають колективний характер: право на мир, на охорону сприятливого навколишнього середовища та культурної спадщини (ст. 44 Словацької Конституції). У ст. 15 Болгарської Конституції забезпечення охорони та відтворення довкілля і підтримка живої природи закріплюється в якості обов'язків держави.
  Примітною рисою всіх постсоціалістичних конституцій є закріплення в них положень про створення спеціальних правових механізмів, покликаних здійснювати нагляд за дотриманням прав і свобод. У більшості країн таким головним механізмом став Конституційний суд, в обов'язок якого входить розгляд конституційних скарг, до числа яких відносяться скарги фізичних та юридичних осіб, які вважають, що їхні конституційні права порушені державними органами і посадовими особами. У сфері захисту конституційних норм, і насамперед прав і свобод громадян, діють і інші спеціальні державні установи. В Угорщині, наприклад, це Комісія Державних зборів з прав громадян і з прав національних та етнічних меншин (глава V), в Румунії - Народні адвокати (глава IV), у Польщі - Уповноважені з прав людини (ст. 80).
  Більш того, в конституційних документах прямо передбачається чи мається на увазі і такий ефективний засіб захисту прав громадян, народного суверенітету, як пряме опір і громадянську непокору репресивного режиму, якщо діяльність конституційних органів та ефективне використання законних засобів не можуть бути здійснені ("Декларація прав і свобод" Чехії, ст. 23).
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Розвиток конституційного законодавства постсоціалістичних країн."
  1.  Контрольні запитання до розділу 15
      1. Основні риси постсоціалістичної моделі конституції. 2. Основи конституційного ладу постсоціалістичних держав. 3. Особливості конституційного закріплення прав і свобод особистості. 4. Питання конституційної економіки в постсоціалістичних державах. 5. Конституційні засоби забезпечення дії та захисту конституцій. 6. Форми правління в постсоціалістичних
  2.  § 1. Загальне та особливе в конституційному розвитку постсоціалістичних держав
      § 1. Загальне та особливе в конституційному розвитку постсоціалістичних
  3.  1. Загальна характеристика
      . Конституції постсоціалістичних держав мають низку спільних рис і закономірностей, що дозволяє говорити про появу нової, постсоціалістичної моделі основного закону. --- Азербайджан - Конституція від 12 листопада 1995; Албанія - Конституція від 21 жовтня 1998 р .; Вірменія - Конституція від 5 червня 1995; Білорусь - Конституція від 24 листопада 1996 р.;
  4.  1. Загальна характеристика форм правління
      . В основу організації державної влади всіх постсоціалістичних держав покладено принцип поділу влади. Наприклад, Конституція Казахстану прямо вказує, що взаємини трьох гілок влади складаються з використанням системи стримувань і противаг (ч. 4 ст. 3). Фактично в цій Конституції доктрина поділу влади постає в її первісному варіанті, при якому всі
  5.  Контрольні запитання до розділу 1
      1. Поняття "конституційне право". 2. Конституційне право як галузь національного права. 3. Поняття конституційно-правових відносин, їх види. 4. Суб'єкти конституційно-правових відносин. 5. Основні джерела конституційного права зарубіжних країн. 6. Основні тенденції розвитку конституційного
  6.  6. Конституції та питання міжнародного права
      . Особливістю постсоціалістичних конституцій стало розширення блоку конституційних норм, які відображають розвиток інтеграційних процесів. В окремі конституції включені положення про можливість передачі частини суверенних прав держави міжнародним наднаціональним організаціям. Практично всі конституції визнають обов'язковий характер загальновизнаних принципів і норм міжнародного
  7.  § 2. Особливості форм правління в постсоціалістичних державах
      § 2. Особливості форм правління в постсоціалістичних
  8.  7. Правові механізми захисту конституцій
      . Практично всі постсоціалістичні конституції містять норми про захист і забезпечення їх дії. Особливе значення в ряду правозахисних механізмів мають конституційні суди, які дають тлумачення конституції, виносять рішення про конституційність законів та інших нормативних правових актів, вирішують спори про компетенцію органів державної влади. В окремих країнах їм надаються
  9.  4. Державний устрій
      . В даний час практично всі постсоціалістичні держави відмовилися від федеративної форми державного устрою. Довгий час федерація зберігалася в Югославії, але 14 березня 2002 вона припинила своє існування (на її основі створено нове, фактично конфедеративний освіта - Сербія і Чорногорія). Певні елементи федералізму зберігаються зараз тільки в
  10.  6. Перспективи розвитку соціалістичного права
      Після розпаду СРСР і соціалістичної системи утворилося правовий простір, де право характеризувалося такими моментами: 1) соціалістичне право тривалий час вважалося класовим, виражає інтереси робітників і селян, трудящих; 2) право розглядалося як знаряддя державної влади; 3) у праві забезпечувалися домінуючі інтереси держави і звідси пріоритетна
  11.  Тема 9. Правові системи Скандинавських країн
      Підстави виділення правових систем Скандинавських країн в самостійну правову сім'ю. Історичний розвиток правових систем Скандинавських країн. Уніфікація та гармонізація законодавства Скандинавських країн. Особливості правових систем Скандинавських країн. Система джерел
  12.  Висновок
      Діяльність Конституційного Суду Республіки Білорусь з моменту його створення становить величезний інтерес не тільки для практики, а й для розвитку наукових уявлень про право. Конституційний Суд самим безпосереднім чином впливає на правову систему нашої держави, все більше наближаючи її до стандартів, які склалися в країнах з давніми демократичними традиціями, стверджуючи
  13.  Список рекомендованої літератури
      1. Питання бюджетно-податкового федералізму в Росії і США. Матеріали російсько-американських семінарів. - М.: Агентство США з міжнародного розвитку, 1996. 2. Державне право Німеччини. У 2 т. - М.: Інститут держави і права РАН, 1994. Т. 2. Частина 5. Конституційні основи фінансової системи ФРН. 3. Лексин В.М., Швецов А.М. Держава та регіони. Теорія і практика державного