| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Революції XVII-XVIII ст. і їх роль у формуванні права нового типу. |
||
|
Історико-культурні корені сучасного права складалися на грунті рецепірованногоримського права, міського права, міжнародного торгового права і були досить глибокими і міцними. Але разом з тим правові системи епохи середньовіччя були дуже недосконалі, а багато їх положення гальмували розвиток політичної демократії і капіталістичного підприємництва. Ці риси середньовічних правових систем, що відрізнялися до того ж відсутністю внутрішньої єдності, перешкоджали прогресивним змінам у праві. Важливу роль у реформуванні старого феодального права на новій основі зіграли англійська революція XVII в. і французька революція XVIII в. Ці революції, особливо французька, були серйозним випробуванням на міцність залишилася від середньовіччя правової надбудови. Як всякі суспільно-політичні катаклізми, ці революції не сприяли безпосередньому зміцненню правових засад у суспільстві. Навпаки, вони привели в чому до невиправданого руйнування правового будівлі, створюваного століттями, до зламу традиційної правової культури, до правового нігілізму і волюнтаризму. Як показав історичний досвід Франції та Англії, створення нового права відбувалося не тільки в роки революційних потрясінь, а, навпаки, в роки, що характеризуються політичною стабілізацією і духом консерватизму. Проте в широкій історичній перспективі ці революції, поклавши початок перевороту в області економіки і політико-державних структур, в кінцевому рахунку привели до значних змін і в області права, до формування нового правового порядку, що сприяв становленню і швидкому розвитку капіталізму. Межі вторгнення революції в середньовічне право, темпи оновлення та перебудови правової системи багато в чому залежали і від конкретних історичних умов різних країн. Там, де конфлікт між інтересами підприємців та всього суспільства з феодальним правом прийняв найбільш гострі форми, де в боротьбу з архаїчним феодальним правопорядком активно включилися плебейські верстви населення, зміна середньовічної правової системи новим правом (як показує приклад Франції) відбулася швидше і в більш радикальних формах . Там, де революція не призвела безпосередньо до політичного панування буржуазії, де останні йшли до влади довгим шляхом і через серії компромісів із землевласниками (особливо показовий приклад Англії), післяреволюційний право більшою мірою була перейнята духом традицій і зберігало елементи середньовічної правової системи. Таким чином, сучасне право в країнах Заходу (в першу чергу в Англії і Франції) складалося і розвивалося як логічне продовження сформованих раніше систем середньовічного (наприклад, "загального права") і навіть античного (римського) права. Нове право не могло бути чимось суттєво іншим, ніж попереднє право, оскільки в своєму саморозвитку воно увібрало в себе, зберегло і використовувало багато його конструктивні, суспільно-корисні елементи. Ступінь правонаступництва сучасного та передував йому права (наприклад, римського, звичайного) була настільки велика, що, по суті, ніде дореволюційні правові системи не зникли безслідно. Значна їх частина увійшла в оновленому вигляді в сучасне право, трансформувалася в його норми, так як і середньовічне право функціонувало в суспільстві, знавшем вже і приватну власність, і ринкові відносини, і досить високий рівень юридичної техніки. Заперечення середньовічного права в ході революцій XVII-XVIII ст. і в наступні періоди відбувалося переважно стосовно тієї частини його норм, які ігнорували корінні інтереси приватних власників, утруднювали подальшу еволюцію і внутрішнє погодження самої правової системи, приходили в протиріччя з економічними і політичними потребами капіталізму. Становлення нового права означало великий прогрес в історії людського суспільства. Воно проходило не тільки шляхом заперечення і скасування середньовічних інститутів в економіці та політиці. Право виявило величезний творчий потенціал, створювало необхідний простір для зростання виробництва і торгівлі, для прояву особистої ініціативи, для всебічного задоволення потреб швидко розвивається. На новій історичній щаблі розвитку права в ньому проявився ряд важливих властивостей і якостей. Право нового часу, на відміну від дореволюційного, яке характеризувалося роз'єднаністю і правовим партикуляризмом, повсюдно народжувалося у вигляді інтегрованих національних правових систем. Саме капіталізм, що ламає всілякі станові, регіональні, митні та інші бар'єри, привів до виникнення не тільки національних держав, а й національних правових систем. У нових правових системах проявляється той рівень розвитку, коли держава починає відігравати вирішальну роль у формуванні самого вигляду правової системи. Правова система отримує нову якість, новий спосіб свого існування - систему законодавства і систему права, яка практично лише в зародковому вигляді присутня в стародавньому та середньовічному суспільствах. Національні правові системи, на відміну від розщеплених правових систем попередньої епохи, набувають не тільки загальнодержавну силу, але і новий зміст. Вони вбирають в себе і правовий досвід попередніх поколінь, і чинне право, і систему права, і правова свідомість. Нові правові системи породжували й нові форми існування самого права, яке виростало в більшості випадків не на звичаях і судовій практиці, а на законодавчих та інших нормативних актах. Домінуючим початком, свого роду ядром у правових системах нового часу з самого початку стає конституційне (державне, публічне) право, на базі якого будувалося правове будівлю будь-якого суспільства. Нові правові системи склалися під впливом несформованого капіталізму, що потребує і в адекватній правовій системі, і в єдиному правовому полі. Особливу системообразующее значення в становленні нового права мало законодавство. Умовно світову історію права можна розділити на дві великі епохи. У стародавньому світі і в середні віки право народжувалося в основному не з встановлень держави, а з реально існуючих і визнаних самим суспільством відносин. У новий час право в своєму саморозвитку раніше відображає внутрішні потреби суспільства і мінливі життєві умови. Але в ньому, особливо з розвитком конституційних почав, законодавство стає вже провідним джерелом права. Саме воно, а не кошти саморегуляції, стає стрижнем правової системи, правообразующим фактором. Законодавство виступає як найважливіший інструмент розвитку права, надаючи йому системність, цілісність. У стародавньому світі і в середні століття навіть найбільш повні законодавчі акти (наприклад, звід законів Юстиніана та ін.) ніколи не створювали основної маси правових норм, відрізняючись казуистичностью. Правові норми в ці епохи формувалися через народні звичаї і через судову практику. Тільки в новий час і особливо в XX в. право, зберігаючи загальнолюдську цінність, яка знаходить вияв у доктрині "верховенства права", виступає в значній мірі в якості приписи державних органів. Сформовані після революції й отримали свій розвиток сучасні правові системи поряд з принципом "верховенства права", "верховенства закону" включають в себе й інші принципи. На відміну від середньовічного нове право базувалося на принципах індивідуалізму, отражавшего в свою чергу розкріпачення особистості, її звільнення від корпоративних, станових та інших феодальних уз. Це знайшло своє вираження вже в перших конституційних та інших законодавчих актах французької революції (Декларації прав людини і громадянина та ін.) У центр правових систем нового часу був поставлений саме людина, особистість, а не станово-корпоративні утворення. Звідси і права людини в самих юридичних документах стали розглядатися як природні, священні та невідчужувані. У свою чергу вони підкріплювалися цілою сукупністю прав громадянина в публічній і приватній сферах. Найважливішим принципом нових правових систем стала свобода. Вона була не тільки вираженням загальнолюдського гуманістичного ідеалу, але і виступала як складовий елемент громадянського суспільства з властивими йому свободою підприємництва, свободою торгівлі, свободою конкуренції та інших економічних і соціальних свобод, які в свою чергу немислимі без свободи політичної. Не менш важливим принципом права в новий час стає рівність, яке відобразило егалітарістскіе настрої в суспільстві. У юридичному сенсі рівність було необхідним елементом самої системи підприємництва, бо воно покладено в основу всіх договірних відносин, у тому числі трудових. Як показав сам процес формування післяреволюційного права, зазначені вище принципи і засади права, в тому числі і політичні свободи, не могли бути забезпечені без міцного правопорядку. Підприємницька діяльність особливо потребувала впорядкованості та стабільності, з чим пов'язувалися уявлення про розумне ладі. Тому іншим основним принципом нового права стала законність. Вона стала умовою реалізації політичних і громадянських прав, гарантією демократичних інститутів влади, а також стабільності всього економічного обороту. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Революції XVII-XVIII ст. та їх роль у формуванні права нового типу. " |
||
|
||