| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. |
||
|
Єдність і цілісність державної території означають, що складові її частини - адміністративно-територіальні одиниці - знаходяться у нерозривному взаємозв'язку, визначаються внутрішньою єдністю. Поєднання централізації і децентралізації в здійсненні державної влади проявляється в тому, що за центральними органами держави зберігається право охорони та забезпечення загальнодержавних інтересів, а місцеві органи державної влади вирішують питання регіонального та місцевого значення, сприяють реалізації загальнодержавних програм. Місцеве самоврядування, що є правом територіальної громади, наділено правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. З проголошенням 24 серпня 1991 р. незалежності України і взяттям курсу на розбудову соціальної ринкової економіки, входженням країни у світове співтовариство монополія на державну владу хоч і повільно, але стала послаблятись, а натомість поступово створювалась основа для здійснення демократичної децентралізації влади України. Проте еволюція правової системи, що регулює різні аспекти поєднання централізації та децентралізації, впродовж останніх дванадцяти років зазнала значних стримувань, здійснювалась на тлі соціального напруження, в умовах планово-централізованого виробництва і розподілу. Після прийняття у березні 1992 р. Закону України «Про місцеве і регіональне самоврядування» діяльність Рад, що існували на той час, стала істотно обмежуватися тим, що виконавчі функції передавалися органам державної виконавчої влади - представникам Президента України в областях і районах, а також у містах Києві та Севастополі. Однак з прийняттям 3 лютого 1994 р. нового закону стосовно місцевих Рад - «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (нова редакція від 26 червня 1994 р.) місцевим Радам було повернуто всі функції, що були передані органам державної виконавчої влади. В той же час проблеми щодо децентралізації у здійсненні державної влади та запровадження місцевого самоврядування набули ще гострішого характеру. 18 травня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», в якому знову підтверджувались основні позиції повноти влади Рад на місцях. Разом з тим кардинальних змін у територіальному устрої держави, як того вимагають адміністративна та політико-правова реформи, демократичні перетворення, до цього часу не сталося. Нині в державі, крім декількох положень Конституції України, базовим нормативним актом з цих проблем залишається Положення «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР», затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 р. Це положення безумовно застаріло, оскільки чинною Конституцією не передбачено створення Президії Верховної Ради України, на яку було покладено вирішення відповідних питань. Згідно з п. 13 ст. 92 Конституції територіальний устрій держави визначається виключно законами України, а інші пов'язані з цим питання віднесені до повноважень Верховної Ради України (п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції). Президент України визначив проведення адміністративно-територіальної реформи як один з пріоритетних напрямків зміцнення демократичних засад в управлінні державою. Комісія з питань адміністративно-територіального устрою, створена як дорадчий орган при Президентові України, розробила Концепцію удосконалення системи адміністративного устрою України, яку було розглянуто Кабінетом Міністрів України. На її основі підготовлено проект Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України». Деякі питання, пов'язані із статусом адміністративно-територіальних одиниць України, вирішуються в законах «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та ін. Що стосується збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій, то це означає передусім диференційований підхід до вирішення питань оптимального економічного розвитку, демографічної політики, історичного розвитку та зміцнення територіальної єдності складових частин України. Тобто, адміністративно-територіальні одиниці повинні створюватися на засадах відповідності загальновизнаному поняттю «регіон» і мати можливості ефективно вирішувати економічні, соціальні, політичні та інші проблеми згідно з інтересами конкретних територіальних громад. Це означає, що регіон являє собою завершений територіально-господарський комплекс, який дає можливість здійснювати ефективне самоврядне та державне управління окремими складовими частинами в межах єдиної державної соціально-економічної політики. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій." |
||
|
||