| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. |
||
|
Коментована стаття закріплює основи конституційного статусу Конституційного Суду України. Перша частина статті містить визначення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. За змістом цього визначення можна стверджувати, що в Україні прийнято європейську (австрійську, кельзеніанську, централізовану) модель судового конституційного контролю. Такий висновок випливає також з аналізу Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України». На відміну від американської (дифузивної, децентралізованої) моделі, за умов якої конституційний контроль здійснюється практично усіма судами загальної юрисдикції або тільки найвищим судом загальної юрисдикції, в Україні відповідна функція, по суті, централізовано реалізується спеціалізованим судовим органом, не включеним до системи судів загальної юрисдикції. Вперше подібний орган - конституційний суд - був утворений в 1925 р. на європейському континенті в Австрії, а його теоретично обґрунтував видатний вчений Ганс Кельзен. Цим і пояснюються наведені назви відповідної моделі судового конституційного контролю. Визначення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції означає, що в Україні відсутня система судів конституційної юрисдикції. Зазначене характеризує всі без винятку країни з унітарною формою державного устрою, де прийнято австрійську модель судового конституційного контролю. Певний виняток становлять окремі федеративні держави, де конституційні суди створені як на рівні федерації, так і на рівні усіх або окремих суб'єктів (Росія, ФРН). Централізованість, організаційна єдність, односуб'єктність конституційної юрисдикції за умов унітарної держави пояснюється змістом і характером функції конституційного контролю, здійснюваної Конституційним Судом України. За Конституцією України об'єктами такого контролю є в першу чергу правові акти вищих органів держави, уповноважених здійснювати нор-мотворчість, - Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України. Частина з цих актів має універсальну природу, тобто вони діють у просторі в межах усієї держави. Створення «місцевих» конституційних судів могло б призвести до дезінтеграції національної правової системи, до деформації міжнародно-правових відносин нашої держави і, нарешті, до партикуляризації практики конституціоналізму. Не дивно, що вищезгадана організаційна єдність чи односуб'єктність конституційної юрисдикції є загальним правилом для країн, де прийнято австрійську модель судового конституційного контролю. Односуб'єктність конституційної юрисдикції зумовлена соціальним призначенням і природою функції судового конституційного контролю. Реалізація цієї функції об'єктивно може призвести до певних дій безпосередньо політичного характеру: внесення Верховною Радою України чи Президентом України змін до їх актів, окремі положення яких визнані неконституційними, зміни у правозастосуванні офіційно протлумачених положень Конституції України, ненадання Верховною Радою України згоди на обов'язковість міжнародних договорів тощо. Наявність політичних наслідків здійснюваної Конституційним Судом України функції не означає, що він є учасником прямого політичного процесу. Учасниками цього процесу об'єктивно можуть бути лише вищі органи держави, функціонально поєднані із законодавчою і виконавчою владою, - Верховна Рада України, Президент України і Кабінет Міністрів України. Конституційний Суд України нерідко бере участь у вирішенні компетенційних спорів, які є юридичними за зовнішніми ознаками і політичними за характером. Однак вирішувати ці спори він покликаний на основі Конституції України і виключно правовими засобами. Згідно з визначенням Конституційного Суду України, що містить перша частина коментованої статті, він є єдиним органом конституційної юрисдикції. Тим самим на конституційному рівні уникнуто вживання терміна «суд конституційної юрисдикції». Це, зокрема, відобразило наявність різних підходів до питання місця і ролі відповідного органу в державному механізмі, які виявилися у процесі розробки і прийняття чинної Конституції України. Проте сьогодні загальноприйнятою є характеристика Конституційного Суду України як судового органу (органу судової влади). Більше того, Конституцією України він певною мірою поєднаний із судами загальної юрисдикції. Такий висновок можна зробити з того, що за змістом конституційної норми судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Свідченням на користь наведеного висновку є й те, що на суддів Конституційного Суду України поширюються ті ж самі гарантії незалежності і недоторканності, а також підстави щодо звільнення з посади і вимоги щодо несумісності, які передбачені для суддів судів загальної юрисдикції. Але чи не найсуттєвішим у визначенні Конституційного Суду України як судового органу є те, що основні принципи його діяльності збігаються або можуть бути порівняні із засадами судочинства, здійснюваного судами загальної юрисдикції. З іншого боку, між Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції не існує відносин субординації. Він не є наглядовою, касаційною чи апеляційною інстанцією щодо цих судів. Відповідні відносини можна визначити як координаційні. При цьому статус Конституційного Суду України відмінний від статусу судів загальної юрисдикції, включно найвищого судового органу в системі цих судів - Верховного Суду України. Відмінність полягає не тільки у змісті відповідних статусів, а й у їх рівнях. Конституційний Суд України є одним з вищих органів держави і має статус конституційного органу державної влади (у вузькому значенні цього поняття). Основний зміст його статусу визначений саме в Конституції України, причому в окремому, відповідно поіменованому її розділі. У такий же спосіб визначений статус інших вищих органів держави - Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України. До того ж статус Конституційного Суду України деталізовано у спеціальному, так званому статусному законі - Законі України «Про Конституційний Суд України». Згідно з визначенням, що містить перша частина коментованої статті, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції. Основний зміст поняття конституційної юрисдикції викладено в другій частині цієї статті. Зміст цього поняття характеризує функція конституційного контролю, здійснювана Конституційним Судом України. Формою (формами) реалізації такої функції є конституційне судочинство. Термін «конституційний контроль» має різні значення, а вчинення відповідних дій іноді відносять до повноважень різних державних органів (звичайно - до різних вищих органів держави). Феномен конституційного контролю концептуально не сприймався за радянських часів, адже тоді було задеклароване верховенство «найвищого органу державної влади» - Верховної Ради. Передбачений ст. 108 Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978 р. «контроль за додержанням Конституції» був зведений до розгляду Президією Верховної Ради УРСР питань виконання усіма іншими органами союзної республіки (окрім самої Верховної Ради) так званих конституційних вимог. Однак Президія Верховної Ради УРСР не була уповноважена скасовувати на підставі неконституційності акти «підконтрольних» органів. У світовому вимірі, починаючи з другої половини XX ст., саме судовий конституційний контроль почали, по суті, ототожнювати із загальним поняттям конституційного контролю. Такий контроль, як зазначалось, є функцією загальних або спеціалізованих судів, яка за умов нашої держави здійснюється Конституційним Судом України. Конкретний зміст цього контролю в першу чергу полягає в застосуванні спеціальної процедури (конституційного судочинства) при вирішенні питань відповідності Конституції України (консти-туційності) законів та певного кола інших правових актів. Юридичними наслідками визнання неконституційними законів та інших правових актів чи їх окремих положень є втрата ними чинності. Природа судового конституційного контролю відображена в завданні і в основних принципах діяльності єдиного органу кон- ституційної юрисдикції, закріплених у Законі України «Про Конституційний Суд України». Так, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України (ст. 2), а його діяльність ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень (ст. 4). Повноваження Конституційного Суду України перевіряти і оцінювати відповідність Конституції України законів та інших правових актів мають так званий «титульний» характер, вони засвідчують його головне призначення. Тому ці повноваження встановлені не тільки ст. 150 Конституції України, яка містить відповідний перелік, а й більш загальною за змістом ст. 147, де, як зазначалось, визначено основи конституційного статусу Конституційного Суду України. Контрольний характер мають також повноваження Конституційного Суду України, зафіксовані в низці інших положень Конституції України. Сюди віднесений п. 28 ч. 1 ст. 85, яким передбачене дострокове припинення Верховною Радою України повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення представницьким органом територіальної автономії, Конституції України або законів України. Конституційний Суд України здійснюватиме контроль, якщо відповідно до ч. 6 ст. 111 і ч. 2 ст. 151 Конституції України надаватиме Верховній Раді України висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Контроль буде здійснюватися і тоді, коли згідно зч. 1 ст. 151 Конституції України надаватимуться висновки про консти-туційність чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. В останньому випадку конституційний контроль об'єктивно матиме попередній (превентивний, прелімінарний, допарламентський) характер. Попереднім є і контроль за змістом ст. 159 Конституції України, яка передбачає розгляд Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Конституції України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо його відповідності певним конституційним вимогам. Такий характер цього контролю визнаний, зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України від 9 червня 1998 р. у справі щодо внесення змін до Конституції України. Проте конституційний контроль здійснюється також у процесі і за наслідками офіційного тлумачення Конституції України і законів. Відповідні повноваження Конституційного Суду України передбачені ч. 2 ст. 147 і ст. 150 Конституції України. Здійснюючи тлумачення Основного Закону, Конституційний Суд України тим самим вчиняє своєрідну превенцію, профілактику: його акти тлумачення (інтерпретаційні акти) мають захистити Конституцію України від порушень як тими, хто відповідно звертається до нього, так й іншими суб'єктами права. Однак таке убезпечення має не тільки превентивне значення. Офіційно тлумачучи Конституцію України, Конституційний Суд України роз'яснює зміст його окремих положень і тим самим виконує завдання гарантувати верховенство Конституції України. Це ж саме завдання виконує Конституційний Суд України, здійснюючи офіційне тлумачення законів. Така його діяльність є за природою конституційним контролем вже через те, що згідно зі ст. 95 Закону України «Про Конституційний Суд України» в разі, якщо при тлумаченні конкретного закону буде встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд України у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності відповідного закону. По суті здійснення офіційного тлумачення законів завжди співвіднесене і навіть прямо залежить від одночасного вирішення питань про їх відповідність Конституції України. Виходячи з аналізу повноважень Конституційного Суду України, його можна визначити як орган судового конституційного контролю, або судовий орган конституційного контролю. Знаменно, що єдиний орган конституційної юрисдикції майже відразу відповідно самовизначився: в Рішенні Конституційного Суду України від 24 грудня 1997 р. у справі щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій він названий «органом конституційного контролю». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 147. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні." |
||
|
||