Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування


Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,-
карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток дитини або особи, стосовно якої встановлена опіка чи піклування, а також встановлений порядок догляду за такими особами. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.
2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) діти; 2) інші, крім дітей, особи, стосовно яких встановлена опіка чи піклування.
Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Повнолітньою вважається особа, яка досягла 18 років.
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Опіка встановлюється над малолітніми дітьми (такими є діти, що не досягли 14 років), які позбавлені батьківського піклування або які є дітьми-сиротами, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки. Дітьми, позбавленими батьківського піклування, є діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з: позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.
Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (такими є особи у віці від 14 до 18 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права. Одну з основних категорій осіб, над якими на практиці встановлюється піклування, становлять діти, позбавлені батьківського піклування,- діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення прав, визнанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти.
За загальним правилом опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою встановлює орган опіки та піклування. У певних випадках рішення про встановлення опіки та піклування приймає суд. Це має місце при встановленні опіки над особою у разі визнання її недієздатною та при встановленні піклування над особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Суд також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.
Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. При встановленні опіки або піклування судом таке призначення робить суд. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.
3. Об'єктивна сторона проявляється у бездіяльності - у формі злісного невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування.
Закон зобов'язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Опікун та піклувальник зобов'язані вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічних. Обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно. Стосовно інших підопічних опікун та піклувальник у певних випадках мають право на оплату своїх послуг згідно з порядком, встановленим КМ.
Невиконання таких обов'язків може проявлятися у: залишенні впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухиленні від виховання дітей (у т. ч. незабезпеченні відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпеченні потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжитті заходів щодо їх лікування; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових умов тощо.
Обставинами, які вказують на злісний характер такого невиконання, можуть, зокрема, бути його тривалість, системність, багаторазовість, а також неодноразові звернення представників влади, освітніх, медичних та інших закладів, органів опіки та піклування, громадян з приводу неналежного виконання зазначених вище обов'язків.
Злісне невиконання вказаних у ст. 166 обов'язків утворює склад цього злочину лише у разі, коли воно потягло тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки - ознака оціночна, яка потребує свого визначення у кожному конкретному випадку. Такими наслідками можуть визнаватися смерть, каліцтво дитини чи особи, стосовно якої встановлено опіку чи піклування, захворювання їх на небезпечну хворобу, вчинення ними суспільно небезпечних діянь, які призвели до смерті інших осіб, заподіяння істотної шкоди їх здоров'ю або потягли за собою великі матеріальні збитки тощо. При цьому обов'язковою умовою кримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є те, що зазначені наслідки перебувають у причиновому зв'язку із їх діянням.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише батьки, усиновлювачі, опікуни та піклувальники. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, на що вказує злісний характер діяння. Психічне ставлення винної особи до наслідків є необережним.
6. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, яке тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 166, слід відмежовувати від такого адміністративного правопорушення, як вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису (ст. 173-2 КАП). Останнє полягає, зокрема, в позбавленні потерпілого (у т. ч. дитини або іншої особи, стосовно якої встановлено опіку або піклування) житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода його фізичному або психічному здоров'ю.
Ці правопорушення відрізняються одне від одного передусім за ознаками об'єктивної сторони. Умовою кваліфікації дій винного за ст. 166 є їх злісний характер і спричинення ними тяжких наслідків. Для складу зазначеного адміністративного правопорушення злісність дій та вказані наслідки не є характерними. У разі, коли описані у ст. 173-2 КАП дії мали злісний характер і призвели до спричинення тяжких наслідків, вчиненому необхідно давати правову оцінку за правилами, визначеними
ч. 2 ст. 9 КАП.
Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р
СК (статті 6, 211, 243, 249).
ЦК (статті 34, 39, 55, 58,59, 60, 61, 62, 68, 69, 72, 73).
КАП (ст. 173-2).
Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (ст. 1).
Закон України «Про попередження насильства в сім "і» від 15 листопада 2001 р.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування"
  1. Стаття 135. Залишення в небезпеці
    1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для
  2. Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
    1. Не можуть бути усиновлювачами особи, які: 1) обмежені у дієздатності; 2) визнані недієздатними; 3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної
  3. § 12. Опіка та піклування
    Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК). Разом з тим, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі стосовно 2 груп осіб, права й інтереси
  4. § 2. Договори перевезення вантажів, пасажирів і багажу
    Договори перевезення на загальному рівні регулюються гл. 64 ЦК. Глава 32 ГК регулює перевезення вантажів; ч. 6 ст. 306 цього Кодексу вказує, шо відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК та іншими нормативно-правовими актами. Спеціальне правове регулювання відносин перевезення вантажів, пасажирів і багажу залежить від виду транспорту, яким здійснюється таке
  5. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  6. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    Дарування - договір, за яким одна сторона (даруваль-ник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Двостороння реституція - наслідок недійсності право-чину, який зобов'язує кожну зі сторін повернути другій стороні все одержане за правочином, а у разі неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його
  7. Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов'язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб
    99.1. Грошові зобов'язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. Претензії спадкоємцям пред'являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України для
  8. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  9. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  10. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
    1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині,- карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. 2. Умисне вбивство: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) заручника або викраденої людини; 4) вчинене з особливою жорстокістю; 5) вчинене способом, небезпечним для життя