| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами |
||
|
1. Не можуть бути усиновлювачами особи, які: 1) обмежені у дієздатності; 2) визнані недієздатними; 3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини; 5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; 6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; 7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); 8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я України; 9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини; 10) були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів. 2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. На відміну від загальних підстав виникнення відносин батьківства, материнства, при якому не встановлено жодних обмежень за віком, станом здоров'я, рівнем інтелектуального розвитку чи інших факторів, законом визначаються певні передумови виникнення відносин із усиновлення. Серед них є вимоги щодо особи, яка може бути усиновлювачем. При цьому на відміну від визначення осіб, які можуть бути усиновлювачами відповідно до ст. 211 СК України, коментована стаття встановлює не правові, а соціальні та інші ознаки особи, яка може бути усиновлювачем. Зумовлене це, насамперед, основним завданням інституту усиновлення, де, на відміну від біологічного походження дитини, законом можуть бути встановлені соціально бажані передумови виникнення відносин батьківства, материнства. Наприклад, якщо у подружжя, котрі хворі на хронічний алкоголізм чи мають дворічний стійкий психічний розлад, народжуються діти, то, як правило, тягар піклування про таких дітей лягає на членів сім'ї такого подружжя, інших родичів, державу. У випадку ж здійснення усиновлення державою визначаються його передумови, які повинні унеможливити перекладання виконання батьківських обов'язків, батьківського піклування на інших осіб. Так не можуть бути усиновлювачами особи, які визнані недієздатними або обмеженими у дієздатності. Відповідно до ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Звичайно якщо особа не здатна розуміти значення своїх дій та/або керувати ними, вона не взмозі буде виконувати обов'язки, покладені на усиновлювача. Обмеження дієздатності фізичної особи відбувається судом в разі, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК). Особа вважається обмежено дієздатною або недієздатною з моменту набуття законної сили відповідним судовим рішенням про це. Не відповідатиме завданням інституту усиновлення передання особи у сім'ю тій особі, котра позбавлена батьківських прав і не поновлена в них (ст. ст. 164, 169 СК України). Позбавлення батьківських прав є санкцією за серйозні сімейні правопорушення, вчинені батьками (жорстоке поводження з дитиною, хронічний алкоголізм або наркоманія тощо). Отже якщо батьки не виконували батьківських обов'язків щодо власної дитини, їм не може бути дозволено усиновлювати чужу дитину. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" вказується на те, що у разі одночасного подання до суду заяви про усиновлення та заяви про поновлення батьківських прав необхідно об'єднати ці заяви і розглянути в одному провадженні. На наш погляд, вказана позиція є такою, що не відповідає суті та завданням інституту усиновлення, а також суті та значенню провадження у справах про усиновлення зокрема та окремого провадження взагалі. Такі справи не можуть розглядатися в одному провадженні, оскільки належать до різних видів проваджень (справи про поновлення батьківських прав до позовного провадження, а про усиновлення - до окремого). У цьому випадку доцільно зупиняти провадження у справі про усиновлення до вирішення справи про поновлення батьківських прав на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України, тобто неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Справа про усиновлення за таких обставин може розглядатися тільки після вирішення справи про поновлення батьківських прав по суті. І тоді, з урахуванням рішення суду, вирішувати справу про усиновлення, адже навіть поновлення батьківських прав не виключає можливість усиновлення дитини. Не можуть бути усиновлювачами особи, які в минулому вже намагалися виконувати щодо чужої для них дитини батьківські обов'язки (були усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями), але вищевказані відносини були припинені з їх вини. Також забороняється бути усиновлювачами особам, які перебувають на обліку або лікуванні у наркологічному або психоневрологічному диспансері або зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Причому, якщо перебування на обліку чи лікуванні можна підтвердити довідками із наркологічних чи психоневрологічних диспансерів, то зловживання спиртними напоями доводиться загальними доказами (показаннями сусідів, співробітників міліції тощо). Відсутність заробітку та незабезпеченість житлом є суттєвою перешкодою для повноцінного існування самої людини, не говорячи про створення умов для існування, виховання та створення інших складових розвитку дитини. У випадку усиновлення повнолітньої особи це також має значення, оскільки може призвести до претензій усиновлювача до усиновленої особи щодо майнового та житлового забезпечення. Під місцем проживання визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає (ст. 29 ЦК України), при цьому воно може бути постійним, переважним або тимчасовим. У цьому аспекті слід виходити з того, що постійна зміна місця проживання особою в силу професійного заняття чи інших подібних причин, не повинна бути підставою для відмови у здійсненні усиновлення. Положення щодо наявності постійного заробітку (доходу) як складової матеріальної незалежності та спроможності забезпечити реалізацію засад та мети усиновлення, повинно визначатися у кожному конкретному випадку. За загальним правилом, під постійним заробітком (доходом) слід розуміти систематичне отримання грошових коштів за виробництво товарів, виконання робіт та інших завдань, надання послуг, заробітної плати, в тому числі заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму. Однак в окремих випадках у поняття постійного заробітку (доходу) в аспекті коментованої статті можуть братися до уваги інші грошові надходження, які входять у розуміння поняття "доходу", яке міститься у ст. 1 Закону України 22.05.2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб". Наприклад, це може бути отримання ренти за відповідним договором, наявність значних вкладних (депозитних) рахунків. Тому особа не може бути визнана такою, що не може бути усиновлювачем, лише у зв'язку з тим, що вона не працює. Перелік хвороб, які виключають можливість бути усиновлювачем, визначається у зв'язку з тим, що при їх наявності особи, які претендують на усиновлення, не зможуть здійснити належне піклування та виховання дитини, або ж взагалі перебування (контакт) з такою особою може складати небезпеку для самої усиновленої особи. Перелік захворювань, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем, затверджений наказом МОЗ України від 20 серпня 2008 р. N 479. Не може бути усиновлювачем також іноземець, який не перебуває у зареєстрованому шлюбі за правилами своєї країни. Винятком з цього правила є випадки, коли такий іноземець є родичем дитини. Перешкодою для усиновлення є також не знята та непогашена судимість усиновлювача за ряд злочинів. До таких злочинів відносяться злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Також окремо виділені такі злочини, як Підміна дитини (ст. 148 КК), Експлуатація дітей (ст. 150 КК), Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 1501 КК), Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК), Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК), Зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК), Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК), Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК), Розбій (ст. 187 КК), Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК), Геноцид (ст. 442 КК). Перелік обставин, за наявності яких особа не може бути усиновлювачем, не є вичерпним. Тому ще однією з перешкод для набуття статусу усиновлювача є конфлікт інтересів - усиновлювача та дитини. Складність визначення цієї суперечності полягає у тому, що їх подекуди надзвичайно важко визначити. Інтереси особи, яка претендує на статус усиновлювача, можуть суперечити інтересам дитини по-різному: вони можуть суперечити інтересам будь-якої дитини (напр., особа була засуджена за вбивство, зокрема дитини), а можуть суперечити інтересам конкретної дитини, яку ця особа бажає усиновити (напр., проживання чи переїзд у ту місцевість, проживання в якій протипоказане цій дитині). У судовій практиці окремо наголошується на тому, що метою усиновлення не повинно виступати отримання у зв'язку з цим матеріальної чи іншої вигоди, а також те, що правовий інститут усиновлення не може бути зведений лише до виконання усиновлювачем обов'язку з утримання усиновленого, оскільки це суперечило б його засадам і принципам. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами" |
||
|
||