Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу

Цивільна дієздатність (гіравочиноздатність) осіб, що не досягли 14 років, обмежується правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них - тим, з ким дитина проживає (якщо батьки живуть окремо), або опікуном.
Схвалення можливе як у активній (шляхом заяви про схвалення), так і^_пасивній формі. Причому перевага у ЦК надається пасивному схваленню: правочин вважається схваленим, якшо батьки (усиновлювачі або опікун), дізнавшись про вчинення правочину малолітнім, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.
У разі відсутності схвалення дій малолітньої особи, правочини, вчинені нею, є недійсними. Для визнання такого правочину недійсним необхідно:
1) щоб хоча б однією з його сторін виступала особа, яка не досягла 14 років;
2) щоб правочин виходив за межі дрібного побутового;
3) щоб було відсутнє схвалення дій малолітнього з боку осіб, вказаних у ч. 1 ст. 221 ЦК.
Наслідки визнання договору, вчиненого малолітнім, недійсним відрізняються залежно від того, хто є його контрагентом, - особа з повною дієздатністю, особа частково дієздатна чи особа недієздатна.
Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то має місце двостороння реституція. При цьому фізична особа з повною цивільною дієздатністю зобов'язана повернути батькам (усиновлювачам) або опікуну малолітнього все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи. У свою чергу, батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
Поверненням у первісний стан відносини сторін вичерпуються у випадку, якщо дієздатна особа доведе, що не знала про вік другої сторони. Проте якщо буде встановлено, що у момент вчинення правочину дієздатна особа знала або могла знати про вік другої сторони, вона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину.
Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, ст. 221 ЦК передбачає двосторонню реституцію: кожна зі сторін правочину зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. При цьому наявність чи відсутність вини самого малолітнього, його батьків (усиновлювачів) або опікуна до уваги не береться - досить самого факту укладення та виконання такого правочину. Але вина батьків (усиновлювачів) або опікуна набуває юридичного значення в тому разі, коли повернення майна неможливе. Толі відшкодування вартості майна, переданого за правочином одним малолітнім іншому, провадиться батьками (усинов- лювачами) або опікуном, якщо суд встановить, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було його предметом, сприяла винна поведінка цих осіб.
Якщо неповнолітня особа вчинила правочин з малолітньою особою, то має місце двостороння реституція, але з можливістю субсидіарного залучення до участі у відшкодуванні збитків батьків (усиновлювачів) або піклувальника (ч. З ст. 222 ЦК).
На вимогу заінтересованої сторони правочин, вчинений малолітнім, може бути визнаний судом дійсним за умови, що він вчинений на користь малолітнього. Вимоги про визнання такого ірлкомину дійсним можуть пред'являти батьки (усиновлювачі), опікуни особи, що не досягла 14 років, або дієздатна сторона прлвочину.
Особи у віці від 14 до 18 років можуть укладати правочини, за .пальним правилом, лише зі згоди своїх батьків (усиновлювачів) лГю піклувальника. Проте будь-який укладений неповнолітніми иравочин може набути юридичного значення у випадку активного або пасивного схвалення його батьками (усиновлювачами) або піклувальником неповнолітнього (ст. 221 ЦК).
Відсутність згоди і наступного схвалення батьків (усинов- новачів), піклувальників правочину, укладеного неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, і підставою для визнання судом такого прагючину недійсним за позовом заінтересовані« осіб (батьків, усиновлювача, піклувальника). У випадку, якщо такий позов не пред'явлений, правочин є дійсним, оскільки фактично має місце схвалення його вказаними особами.
У разі визнання недійсним правочину, укладеного між неповнолітніми, настає двостороння реституція: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник залучаються до субсидіарної відповідальності. Це означає, що вони зобов'язані відшкодувати завдані таким правочином збитки, якщо їхня винна поведінка сприяла вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.
Якщо контрагентом неповнолітнього у правочині була повнолітня особа, то у випадку визнання правочину недійсним настає двостороння реституція: сторони повертаються у стан, який існував до правочину. Крім того, якщо друга сторона правочину знала або мала знати про вік неповнолітнього і про відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника на здійснення правочину, то вона зобов'язана відшкодувати неповнолітньому збитки або втрату його майна.
Дія ст. 222 ЦК не поширюється на правочини, укладені неповнолітніми особами, яким дієздатність надана до досягнення 18-річного віку.
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може вчиняти правочини за межами її цивільної дієздатності тільки зі згоди піклувальника або з наступним схваленням ним такого правочину (ст. 223 ЦК).
Правочини, вчинені фізичною особою, що обмежена у дієздатності, належать до оспорюваних, а, отже, для визнання такого правочину недійсним піклувальник має подати позовну заяву до суду з вимогою про це.
Суд може визнати іакин иравочин недійсним, якщо буде встановлено наявність таких умов:
1) иравочин суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати;
2) відсутня згода піклувальника на вчинення такого правочину.
У разі визнання такого правочину недійсним настають загальні
наслідки, передбачені ст. 216 ЦК.
Недієздатна фізична особа не може вчиняти будь-якого правочину. Цс від її імені та в її інтересах робить призначений їй опікун. Тому усі вчинені недієздатною фізичною особою правочини є нікчемними (ст. 226 ЦК).
Разом з тим, правове значення діям недієздатної особи може бути надане опікуном або судом. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, або шляхом спеціальної заяви про схвалення дій підопічного), або у пасивній формі - не заявивши претензії другій стороні протягом одного місяця після того, як дізнається про вчинення правочину недієздатною особою (ст. 221 ЦК).
Суд може визнати юридичну силу будь-якого правочину, вчиненого недієздатною фізичною особою, за умов, що: 1) опікун звернувся до суду з позовом про визнання правочину дійсним; 2) правочин вчинений на користь недієздатної фізичної особи.
Основним наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого недієздатною фізичною особою, є двостороння реституція. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування. У свою чергу, опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за цим правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла його винна поведінка. Проте у випадку, коли опікун доведе відсутність своєї вини у вчиненні правочину, відшкодування шкоди третій особі не відбудеться. Таке рішення є логічним, оскільки у цьому випадку на третю особу покладаються негативні наслідки її необачних дііі.
Додаткові наслідки визнання правочину недійсним можуть настати для дієздатного учасника договору. Зокрема, дієздатна особа зобов'язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан. ГІри цьому застосовуються загальні правила про відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦК).
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Стаття 227 ЦК, що регулює відповідні правовідносини, продовжує традицію обмеження так званих "позастатутних правочинів", передбачених ст. 50 ЦК 1963 р. Остання виходила з того, що кожна юридична особа має спеціальну правосуб'єктність, межі якої визначаються її статутом або загалі,ним положенням про юридичні особи певного виду. Гіравочини, вчинені за цими межами, визнавалися і іедійсними.
Разом з тим, ст. 227 ЦК переноси і ь обмеження у іншу площину. Ге пер правочиноздатність юридичної особи обмежується не її статутними цілями, а вимогою наявності у неї відповідного дозволу (ліцензії) на вчинення певного правочипу або правочинів певного типу. Правочин, укладений без такого дозволу (безліиензійнии правочин). може бути визнаний судом недійсним. При цьому наявність вини учасників правочину значення не має.
Однією зі сторін такого недійсного правочипу завжди є юридична особа, яка діє без відповідного дозволу (ліцензії). Другою стороною може бути будь-який суб'єкт цивільного права.
Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція, Додаткові наслідки визнання безліиен- зійного правочину недійсним мають місце, коли юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину. У такому випадку вона зобов'язана відшкодувати контрагенту за договором моральну шкоду, завдану безліцензій- ним правочином. Умовою відшкодування моральної шкоди є вина юридичної особи, що уклала безліцензійний правочин, оскільки введення в оману може бути лише свідомим.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу"
  1. § 6. Недійсність правочинів
    правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжують бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висуваються до юридичного
  2. § 2. Підстави виникнення та види представництва
    правочинів для спільного сімейного господарства він виступає як особа, що діє від імені і в інтересах іншого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається - за винятком тих, що виходять за межі дрібних побутових). Залежно від значення волевиявлення для встановлення правовідносин представництва і виникнення повноваження розрізняють такі види представництва:
  3. § 3. Склад правовідносин представництва
    правочин виходить за межі тих, котрі він має право вчиняти самостійно (ст.ст. 33, 37 ЦК). Таким чином, хоча для того, щоб у принципалі виникли ті чи інші юридичні наслідки, насамперед, необхідним є волевиявлення представника, тому що саме він здійснює правочин. Разом з тим, у волевиявленні представника при добровільному представництві висловлюється й воля тієї особи, від імені якої він
  4. § 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
    правочини з третьою особою, будучи уповноваженими на їх здійснення. Різниця між представництвом та комісією полягає в такому: 1) комісіонер діє від власного імені, а тому правовий результат його дій настає дія нього самого, хоч і не відображається на його майні. Існування комітента (особи, в інтересах якої вчиняється правочин) для третьої особи юридичного значення не має; 2) оскільки
  5. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження І цільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню гд (або) державнііі реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо
  6. § 5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
    правочину відчуження суперфіцію та вимагати плати за таке відчуження, як це передбачено в разі продажу емфітевзису. Землекористувач мусить лише повідомити власника земельної ділянки про заміну його іншою особою в зобов'язанні оплати користування ділянкою (ч. 4 ст. 415 ЦК). Суперфіціарій (землекористувач) зобов'язаний: - вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для
  7. § 5. Зміна зобов'язань. Заміна осіб у зобов'язанні
    правочином; 2) правонаступництво. Воно може бути як універсальним (наприклад, спадкування за загальними правилами), так і сингулярним, тобто частковим (наприклад, у деяких випадках реорганізації юридичних осіб); 3) суброгація - виконання зобов'язання за боржника третьою особою зі вступом зазначеної особи у права кредитора (може мати місце у двох випадках: при виконанні обов'язку боржника
  8. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    правочином, а у разі неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачено законом. Деліктне зобов'язання -- зобов'язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у
  9. § 4. Види недійсних угод
    дефектами суб'єктного складу волі все ж таки породжують права та обов'язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дійсність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець надав право відповідним особам заперечувати угоди у суді або в арбітражі, а тому вони можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються вони відносно дійсними, або заперечними. До них належать угоди, укладені: а)
  10. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    правочинів встановлюються цивільним законодавством. Ці вимоги повною мірою застосовуються і до сімейно-правових правочинів. Зокрема для чинності сімейно-правових договорів необхідне додержання наступних загальних вимог: 1) сімейно-правові договори не можуть суперечити вимогам закону та моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст. 9 СК України); 2) особа, яка вчиняє правочин,