ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

3.1. Поняття і види права спільної власності

Майно може належати на праві власності не тільки одній особі, а декільком особам одночасно. В такому випадку виникають відносини спільної власності.
Право спільної власності - це право 2 і більше осіб на один і той самий об'єкт, який може складатися з однієї речі або з сукупності речей. Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак як об'єкт права власності вони є єдиним цілим. Тому право власності кожного учасника спільної власності поширюється на весь об'єкт, а не на його частину.
З поняттям права спільної власності пов'язані катеюрії "ідеальна частка" і "реальна частка".
Ідеальна частка - це частка у праві на річ. Наприклад, якщо 2 особи мають в рівних частках право спільної власності на річ, то кожній з них належить не половина речі, а половина права на цю річ.
Реальна частка визначається при припиненні права спільної власності і розподілі речі. У цьому випадку йдеться саме про право на частину речі.
Співвласники можуть визначити порядок користування спільною річчю без визначення реальних часток. У цьому випадку право спільної власності не припиняється, кожний зберігає свою частку в праві на річ.
Проілюструємо це таким прикладом.
Двом братам на праві спільної власності належить будинок, перший поверх якого кам'яний, а другий дерев'яний. За угодою між ними один з братів користується першим, а інший - другим поверхом. Якщо за невідомих обставин другий поверх згорить, ризик випадкової загибелі речі ляже на обох власників: загальний розмір будинку поменшає, але обидва зберігають частку у праві на час і цну будинку, що вціліла. Отже, той з братів, який користувався дерев'яною частиною будинку, зберігає право користування першим поверхом. Якщо ж верхня частина будови з випадкової причини загине після того, як будуть визначені реальні частки і відбудеться поділ будинку, то власник другого поверху не зможе претендувати на частину будинку, що вціліла. Як кожен власник, він несе ризик випадкової загибелі речі.
Стаття 3 Закону "Про власність" зняла обмеження, що існували раніше в законодавстві відносно суб'єктного складу учасників спільної власності. Тепер можливе виникнення відносин спільної власності за участю громадян, юридичних осіб і держави, тобто незалежно від форми власності.
Види спільної власності. Спільне майно може належати сторонам на праві спільної часткової та спільної сумісної власності.
Спільна часткова власність має місце тоді, коли частка співвласників у праві власності на спільне майно (ідеальна частка) чітко визначена наперед. Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачене інше, до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності (ет. 355 ПК). Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст. 356 ЦК).
При спільній сумісній власності розміри часток заздалегідь не визначені, хоч і припускається, що вони рівні. Спільна сумісна власність виникає у випадках, безпосередньо передбачених у законі (наприклад, спільна сумісна власність подружжя), а також на підставі угоди учасників спільної часткової власності.
Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. У зв'язку з цим правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, але і між співвласниками. У літературі розрізняють зовнішні правовідносини спільної власності (між співвласниками з однієї сторони і невлас- никами - з іншої) і внутрішні правовідносини спільної власності (між самими власниками)1.
Змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного із співвласників на володіння, користування і розпорядження спільною річчю й обов'язок кожного зі співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками , тобто кожен зі співвласників при здійсненні права спільної власності зобов'язаний не тільки до пасивної поведінки не перешкоджати один одному в здійсненні права спільної власності, але і до активної поведінки, змістом якої є право і і обов'язок кожного зі співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками.
Спільна часткова власність може виникати в силу будь-яких підстав, не заборонених законом. Зокрема, такими підставами можуть пули:
1) спільне створення двома або більше особами спільної речі або її переробка, крім випадків, передбачених законом (ст.ст. 331, і32 ЦК, ч. 2 ст. 17 Закону "Про власність");
2) одержання плодів від спільної речі або доходів від спільного манна, якщо ці плоди або доходи не розподілені між учасниками спільної часткової власності (ст. 359 ЦК);
3) придбання декількома особами неподільної речі;
4) угода подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток в спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності,
5) шлюбний договір, яким встановлено режим спільної сумісної власності для того чи іншого майна;
6) відчуження власником частки в праві власності на річ;
7) спадкування двома або більше особами за умови, що успадковане майно не розподілене між спадкоємцями.
Цей перелік не є вичерпним. Тому можливі й інші підстави виникнення права спільної часткової власності, наприклад, у випадку приватизації квартири (будинку), коли члени сім'ї домовляються, що приватизована квартира (будинок) буде належати їм на праві спільної часткової власності (ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду"); виконання договору про спільну діяльність (ст. 1130 ЦК).
Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Співвласник житловою будинку, іншої будівлі, споруди може зробити в установленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників (ст. 357 ЦК).
Здійснення права спільної власності грунтується на простому принципі: реалізація права одним з співвласників не повинна заважати реалізації інтересів інших співвласників. Іншими словами, воля і права кожного учасника спільної власності обмежені правами інших її учасників. (Тому право спільної власності ще називають "утисненим правом власності").
На цьому загальному принципі грунтується вирішення всіх конкретних питань здійснення права спільної власності, передбачених ст.ст. 357-364 ІДК.
Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.
Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для осо би, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно (ст. 358 ЦК).
Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном (ст. 360 ЦК). Якщо хто-небудь з учасників права спільної часткової власності ухиляється від участі в спільних витратах, інші співвласники, що внесли за нього платежі за спільним майном, можуть стягнути з нього відповідну частину витрат, як безпідставно збережене майно (ст. 1212 ЦК).
Важливою правомочністю співвласника є його право розпорядитися своєю часткою в праві спільної часткової власності (ст. 361 ЦК). При цьому гарантією захисту прав та інтересів інших співвласників є передбачене ст. 362 ЦК їхнє переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, суть якого полягає в тому, но у разі продажу частки в праві спільної часткової власності спів- к іасник має переважне право перед іншими особами на її купівлю і ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Для реалізації цього права передбачено, шо продавець частки в праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а шодо рухомого майна - протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Якщо бажання придбати частку в праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.
У разі продажу частки в праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред'яви- і и до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Проте пред'явлення такого позову не тягне визнання недійсним договору купінлі-продажу (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"). Натомість, у даному випадку співвласник, у межах установленого законом терміну, може вимагати переводу на нього прав і обов'язків покупця за укладеною угодою.
До таких вимог застосовується позовна давність у один рік.
Право переважної купівлі застосовується лише у випадку продажу одним зі співвласників своєї частки стороннім особам. Тобто, воно не застосовується у випадку продажу співвласником його частки іншому співвласнику, а також у випадку відчуження частки іншим способом (зокрема, при безоплатній передачі). У цьому разі дотримання викладеної вище процедури не потрібне. Відчужувач може передати безоплатно свою частку в праві спільної власності будь- якій особі, не сповіщаючи про це інших співвласників, не питаючи на це їх згоди тощо.
Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
При відчуженні частки у праві спільної часткової власності, вона переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Момент укладення договору визначається за правилами ст. 640 ЦК. Хоча ч. 2 ст. 363 ЦК стосовно відчуження частки у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню га (або) державній реєстрації, відсилає до ст. 334 ЦК ("Момент набуття права власності за договором"), але, очевидно, в цьому випадку слід керуватися не ті и.кн і не стільки положеннями цієї статті, скільки с г. 640 ЦК.
Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного майна не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Договір про пиділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. З ст. 364 ЦК). У такій же формі має вчинятися договір про виплату компенсації замість виділу частки.
Право вимагати виділу частки у спільному майні має не лише сам учасник, але іі його кредитор (у разі недосіагносп в учасника іншого майна, на яке може бути звернене стягнення). Якщо виділ в натурі частки зі спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки зі спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу, кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника, кредитор має прано вимагати продажу цієї частки 3 публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ст. 366 ЦК).
Право особи на частку в спільному майні може бути припинене за рішенням суду за позовом інших співвласників. Ллє для задоволення такого позову судом необхідне існування таких умов:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членами його сім'ї;
5) позивач попередньо вніс вартість цієї частки на депозитний рахунок суду.
Якщо виділ частки зі спільного майна відбувається зі збереженням спільної власності (вона припиняється тільки для особи, частка якої виділена), то в разі поділу майна в натурі між співвласниками за домовленістю між ними право спільної часткової власності на нього припиняється.
Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.
Підставами припинення права спільної часткової власності може
,іи
1) відчуження частки одним із двох співвласників іншому;
2) відчуження часток всіма співвласниками одному з них;
3) перехід до одного з двох співвласників частки іншого у спадщину;
4) реалізація майна, що знаходиться в спільній частковій і. ідсності. При цьому отримана грошова сума розподіляється між ¦ швиласниками пропорційно розмірам належних їм часток у праві і цільної часткової власності.
Право спїіьної сумісної власності - це спільна власність двох ті»} більше осіб без визначення часток кожного з них у праві в іасності.
Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦК).
Підставами виникнення права спільної сумісної власності є:
- придбання майна подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачено законом або шлюбним договором (ч. З ст. 368 ЦК, ч. ) . і. 60 СК);
- придбання майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо шше не встановлено письмовою угодою між ними (ч. 1 ст. 17 Закону "Про власність", ч. 4 ст. 368 ЦК);
- придбання майна внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо письмовою угодою між ними встановлений режим спільної сумісної власності на придбане внаслідок такої діяльності майно (ст. 17 Закону "Про власність");
- придбання майна особами, що ведуть фермерське госпо- іарство, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними (ч. 1 ст. 18 Закону "Про власність", ст. 19 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство");
- передання квартири або будинку, з державного житлового фонду шляхом приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача в їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону "Про гіриваги- іанію державного житлового фонду");
- домовленість суб'єктів щодо встановлення правового режиму сумісної власності стосовно майна, що перебуває у їх спільній власності.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюють право управління такою власністю спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження І цільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню гд (або) державнііі реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Гіравочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, може бути визнаний СУДОМ недійсним за позовом іншого співвласника (ст. 369 ЦК).
Співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, в тому ж порядку, що встановлений для виділу частки зі спільної часткової власності (ст.ст. 364, 370 ЦК). У цьому разі вважається, шо частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Так само, як і при спільній частковії! власності, провадиться виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї на вимогу кредитора (ст.ст. 366, 371 ЦК), а також поділ майна, що є у спільній сумісній власності. При цьому вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Проте за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ст. 372 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "3.1. Поняття і види права спільної власності"
  1. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    поняття юридичної особи. Разом з тим, не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує законодавець; немає і самого визначення цих категорій. Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Значна частина їх розміщена в тих або інших розділах розділу "Право власності". Зате в "Загальних положеннях" значна увага приділена угодам
  2. § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    поняттям їх дієздатності, утворює єдину категорію - цивільну правосуб'єктність зазначених суб'єктів. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад - це соціально-правова можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин. Основні засади участі держави та українського народу у правовідносинах визначені у Конституції - Основному законі держави. Держава може
  3. § 3. Спільна діяльність
    види та обсяг внесків кожної зі сторін, умови використання результатів спільної діяльності тощо. Частина 2 ст. 1131 ЦК додатково встановлює, що за домовленістю сторін у договорі про спільну діяльність можуть бути визначені умови щодо координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правового статусу виділеного для спільної діяльності майна, порядку покриття витрат та збитків
  4. § 3. Поняття та види організаційно - правових форм підприємства
    поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак уніфіковано
  5. § 5. Поняття та види кооперативів
    види кооперативів також встановлюються Законом України «Про кооперацію», згідно зі ст. 6 якого відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на: виробничі, обслуговуючі та споживчі. Виробничий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з
  6. § 1. Поняття, підстави виникнення та види господарських зобов'язань
    права. А з іншого обов'язок виконати певні дії (поставка, капітальне будівництво, лізинг тощо). Підставами виникнення господарських зобов'язань є певні юридичні дії (юридичні факти) або їх поєднання, з настанням яких господарське законодавство пов'язує виникнення тих чи інших прав і обов'язків. Зауважимо, що власне законодавство не підставою виникнення господарських зобов'язань, воно лише
  7. § 1. Поняття, підстави та функції господарсько - правової відповідальності
    поняття (англійсько - французьке слово: force - сила, французьке majer - найбільший). До загального принципу визнання не переробної сили можна віднести об'єктивний і абсолютний характер обставин як дію факторів, що стали перешкодою виконання зобов'язань, тобто вони мають стосуватися не тільки заподійника шкоди, а поширюватися на інших. Неможливість виконання повинна бути абсолютною, а не
  8. Що таке строки, терміни та позовна давність у цивільному праві?
    поняттям "строк" (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати. Терміном визнається певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Цивільно-правові строки (терміни) класифікують за різними
  9. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    поняттям «пов'язана особа» є поняття «афілійована особа», що застосовується в банківському та інвестиційному законодавстві. Згідно зі ст. 2 Закону від 07.12.2000 № 2121-Ш «Про банки і банківську діяльність», афілійованою особою банку вважається будь-яка юридична особа, в якій банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку. Відповідно до ст. 1 Закону від 12.07.2001 № 2664-Ш «Про
  10. Стаття 160. Особливості оподаткування нерезидентів
    поняття «резиденти». Під ним розуміють: а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет; в) фізичні
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка