ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник, 2008 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття, підстави та функції господарсько - правової відповідальності

При розгляді цього питання господарсько - правової відповідальності необхідно зрозуміти, що відсутність правопорушень у господарських правовідносинах - це ідеальний, а не реальний стан економічного життя. Вони мають здебільшого деструктивний вплив як на економіку в цілому, так і на майновий стан господарюючих субєктів. Тому одним з найбільш ефективних засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення, яка називається господарсько - правовою відповідальністю. Така відповідальність у разі господарського правопорушення базується на загальнотеоретичних засадах і означає обов'язок суб'єкта господарювання за допущенні ним правопорушення протерпівати обтяжливі для нього наслідки.
Інакше кажучи, господарська відповідальність - це зафіксована в нормативних актах або передбачена договором міра примусу, і негативні (обтяжливі наслідки), які застосовуються до учасника господарських правовідносин, який вчинив правопорушення чи не виконав умов господарського договору.
Це також економічні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення у сфері господарювання. Її особливостями є :
­ сфера застосування - господарські правовідносини (господарсько-майнові або господарсько-організаційні публічні і т. д.);
­ вона є реакцією на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в порушенні закону (діяльність з порушенням ліцензійних умов);
­ вона полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання (санкції за правопорушення спрямовані на його майно);
­ передбачається в законі або договорі;
­ забезпечується державним примусом (порядок застосування: судовий або претензійнопозовний (ст. 222-223 ГК);
­ безпосередньо кредитором в оперативному порядку (ст. 235-237 ГК), спеціально-уповноваженими органами (ст. 238 ГК).
Основними підставами господарсько - правової відповідальності.
Правова, що є сукупністю норм права, про відповідальність суб'єктів господарських відносин.
Господарська правосуб'єктність правопорушника і потерпілого. Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством відповідно до ч. 2 ст. 55 ГК.
Юридико-фактична. Це протиправні дія або бездіяльність особи - господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи чи заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, визначених в теорії права які в господарських правопорушеннях називаються умовами господарсько-правової відповідальності, а саме:
­ факт господарського порушення тобто порушення норми у сфері господарювання норм господарського законодавства, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора); до складу господарського правопорушення, за аналогією будь - яких інших правопорушень входять: об'єктивна сторона (невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання); об'єкт (державний або інших учасників в господарських відносин інтерес); суб'єкт (суб'єкт господарських правовідносин - сторона зобов'язання, що порушив його умови); суб'єктивна сторона (конкретна посадова особа, органу управління суб'єкта господарювання);
­ протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;
­ причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Цей зв'язок необхідно доводити відповідними документальними доказами;
­ вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.
Вина у господарській практиці - це наявність двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність в особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.
Формою вини може бути: умисел правопорушника; необережність правопорушника.
Сукупність цих чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.
Основними ознаками господарсько - правової відповідальності є:
­ майновий та організаційний характер відповідальності;
­ така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб'єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті госпо-дарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування);
­ господарсько-правова відповідальність полягає у зменшенні благ суб'єкта господарювання, однак вона спрямована не на саму особу суб'єкта господарювання, а на його майнову базу (безпосередньо чи в кінцевому рахунку);
­ господарсько-правова відповідальність передбачається юридично - в законі та/або договорі;
­ господарсько-правова відповідальність забезпечується державним примусом, який проявляється по-різному: явно (винесення арбітражним судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов'язань неустойки) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту);
­ господарсько-правова відповідальність застосовується як за принципом вини (відшкодування збитків, сплата неустойки), так і безвідносно від її наявності (господарсько-правова конфіскація, господарсько-адміністративний штраф, оперативно-господарські санкції, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції);
­ можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, повернення завдатку тощо).
Господарсько - правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
­ потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
­ передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
­ сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
­ у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК).
За сукупністю дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а також правових наслідків такого застосування, визначаються функції господарсько - правової відповідальності. Види і зміст функцій господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права визначаються по-різному. Узагальнено є підстави виділити шість основних функцій.
1.Стимулююча функція. Господарсько-правова відповідальність, яка полягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання. Стимулювання це є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до І неї економічних санкцій. Стимулююча функція притаманна практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, вдовольнити економічний інтерес потерпілою суб'єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до зміни протиправної поведінки. Реальне виконання господарських зобов'язань господарюючими суб'єктами сприятиме реальному задоволенню суспільних потреб у продукції, роботах, послуг.
2.Компенсаційна функція. Полягає у відновленні порушеного господарського правопорядку й у відшкодуванні правопорушником майнових ї грошових робіт потерпілій стороні, у поновленні її майнової бази шляхом стягнення на її користь сум компенсаційних майнових санкцій.
3.Штрафна функція. Відповідальність суб'єктів господарських правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності. Як така, вона викликається протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).
4.Функція попередження правопорушень. Суть її полягає в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (арбітражним судом, судом) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність найбільш ефективна в тих випадках, коли відмічається матеріально-правовий зв'язок відповідальності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) - це так звані невиробничу витрати, які відносяться на прибуток господарюючих суб'єктів.
5.Сигналізаційна функція. Проявляється в тому, що застосування до суб'єкта господарювання господарсько-правової відповідальності є сигналом для нього про необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від застосування такої відповідальності, а для контрагентів такого господарюючого суб'єкта - сигналом про необхідність зважити доцільність продовження з ним договірного зв'язку або розірвання існуючого.
6.Інформаційна (сигналізаційна) функція. Факт пред'явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки - це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб'єкта. Водночас це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку у власній діяльності. це також інформація для партнерів, контрагентів господарюючого суб'єкта для вирішення питання про доцільність провадження з ним своїх відносин.
При цьому, щодо господарсько - правової відповідальності діє принцип презумпції вини, тобто «відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання», що передбачено ч.2 ст.614 ЦК. Так, відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської діяльності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Визначення непереробної сили передбачено у ст. 263 ЦК. Як надзвичайна або невідтворна за даних умов подія.
Такі обставини у практиці укладання господарських договорів означаються терміном «форс - мажорні обставини». В принципі цей термін відображають їх зміст, але не передбачений законодавством і вживається як іноземне поняття (англійсько - французьке слово: force - сила, французьке majer - найбільший).
До загального принципу визнання не переробної сили можна віднести об'єктивний і абсолютний характер обставин як дію факторів, що стали перешкодою виконання зобов'язань, тобто вони мають стосуватися не тільки заподійника шкоди, а поширюватися на інших. Неможливість виконання повинна бути абсолютною, а не скрутною лише для боржника. До нездоланної сили в законодавстві і договірній практиці відносять стихійні лиха (землетруси, повені) чи інші обставини, що неможливо передбачити чи запобігти (або можливо передбачити, але неможливо запобігти) при сучасному рівні людського знання і можливостей. В усіх цивільно - правових системах нездоланна сила є обставиною, що звільняє від відповідальності. До юридичного форс-мажору також відносяться рішення вищих державних органів (заборона імпорту чи експорту, валютні обмеження й ін.), страйки, війни, революції і т.п. Не визнаються форс - мажорними обставини, що по суті с комерційним ризиком, наприклад, труднощі у зв'язку з несприятливою кон'юнктурою ринку, зміна цін і т.п. Поняття юридичного форс-мажору не має чіткого юридичного визначення. Тому, як правило, контрагенти установлюють випадки непередбачених обставин і їхні правові наслідки в договірному порядку.
3а невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами. Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта.
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережністю сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення.
Ст. 222 ГК встановлює судовий порядок реалізації господарсько правової відповідальності. Відповідно до цієї статті учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
У претензії зазначаються: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії.
Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. Претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити.
При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку. У разі порушення встановлених строків розгляду претензії або залишення її без відповіді суд при вирішенні господарського спору стягує в доход держави з винної особи штраф у розмірі, встановленому законом.
В ГК окремо передбачені особливості відповідальності за прострочення боржника і прострочення кредитора. Так, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідно до ст. 220 ГК відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор відповідно ст. 221 ГК вважається таким що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.
У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.
При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК, якщо інші строки не встановлено ГК.
Зокрема, за ст. 257 ЦК загально позовна давність встановлена тривалістю три роки.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 цього Кодексу); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 цього Кодексу; у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 цього Кодексу);про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 цього Кодексу).
Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Строки застосування адміністративно - господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються ст. 250 ГК вони можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття, підстави та функції господарсько - правової відповідальності"
  1. § 3. Поняття та види організаційно - правових форм підприємства
    Домінуюче місце серед суб'єктів господарювання належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб'єкта господарювання є центральною частиною системи господарського права України,
  2. § 4. Поняття і види господарських товариств
    Така організаційно-правова форма підприємництва, як господарське товариство, має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства як відповідно до ГК, такі на основі Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (далі Закон), який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх
  3. § 1. Поняття, ознаки і функції господарського договору
    Господарський договір в умовах ринкової економіки є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Він є однією із найбільш поширеніших підстав виникнення договірних господарських зобов'язань як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв'язку та
  4. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    153.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті. 153.1.1. Доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що
  5. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  6. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    Господарський договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського
  7. § 2. Право на знаки для товарів і послуг
    Значення знаків для товарів і послуг. В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. При перевищенні виробництва товарів і наданні послуг над попитом споживачів гостро постає питання певної індивідуалізації їх. Товари і послуги, що виробляються (надаються)
  8. § 2. Формування інституту права власності в період ринкових реформ в Україні
    Реальним втіленням споконвічного прагнення українського народу до утвердження своєї державності стало прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 p. Декларації про державний суверенітет України', яка заклала основоположні політико-правові, соціально-економічні принципи побудови Української держави. На основі Декларації 3 серпня 1990 p. Верховна Рада України прийняла Закон "Про економічну
  9. Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень
    1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб,- карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк
  10. § 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
    Свого часу мала поширення теорія господарського договору як особливого виду договору. Зараз цей вид угод набув дещо інших рис, він активно використовується у сфері підприємницької діяльності. З'явився цей договір у СРСР ще під час кредитної реформи 30-х років. Але протягом тривалого часу термін "господарськіїй Договір" вживався у законодавчих актах не часто і, як правило, лише стосовно одного з
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка