ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

8.2. Правочини з дефектами волі

Одним з видів дефектів волі є тимчасовий стан, за якого людина внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явиш не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Правочин, укладений у такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення цивільних прав і обов'язків.
Стан, за якого особа не усвідомлює сгюїх дій, може мати одну з З форм вияву:
1) вольову (стан, коли особа, хоча й більш або менш адекватно оцінює те, що відбувається, але водночас не може керувати своїми діями);
2) інтелектуальну (особа не розуміє значення своїх дій, хоча може керувати ними);
3) змішану (у людини відсутня здатність як розуміти значення своїх дій, так і керувати ними).
Неспроможність дієздатної особи розуміти значення своїх лій та (або) керувати ними може бути викликана різними обставинами: нервовим стресом, шоком від фізичної травми, алкогольним або наркотичним сп'янінням тошо.
Такий прапочин може бути визнаний судом недійсним за позовом фізичної особи, котра у момент вчинення правочину перебувала у стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У разі смерті згаданої особи правочин може бути визнаний недійсним за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Такими заінтересованими особами можуть бути родичі цієї особи, її спадкоємці за заповітом, треті особи.
Оскільки тимчасова нездатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними може бути початковою стадією важкого психічного захворювання, ч. 2 ст. 225 ЦК передбачає, що у разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.
Для того, щоб визначити стан фізичної особи у момент укладення правочину, суд призначає судово-психіатричну експертизу і виносить рішення про визнання правочину недійсним, враховуючи при цьому як висновок судово-психіатричної експертизи, так і інші докази, котрі підтверджують перебування фізичної особи у момент укладення правочину в стані, за якого особа не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правові наслідки визнання такого правочину недійсним можна поділити на основні і додаткові. Основним наслідком є двостороння реституція. Додатковими наслідками є те, що сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину (ст. 23 ЦК).
Стаття 229 визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.
Помилка - не спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце.
Як роз'ясняв Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", під помилкою треба розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним.
Для визнання правочину недійсним необхідно, щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При цьому помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Питання, чи є помилка істотною, вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи, виходячи з того, наскільки помилка є істотною і взагалі, і для учасника правочину. Слід також враховувати, що на відміну від обману, помилка не є результатом навмисних дій іншого учасника правочину, хоча, як і обман, зумовлює спотворене формування волі учасника правочину. Помилці може сприяти відсутність належної обачності, переоцінка і вого досвіду чи можливостей учасниками правочину, дії третіх осіб 1 ото.
Основним наслідком визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок помилки, є двостороння реституція. Додаткові наслідки полягають у розподілі збитків, які виникли при укладенні такого правочину, між його учасниками залежно від наявності їхньої вини. Якщо у визнанні правочину недійсним винна особа, яка помилишся (проявила недбальство), то вона зобов'язана відшкодувати іругій стороні завдані їй збитки. Якщо помилці своєю необережною поведінкою сприяла інша сторона, то остання зобов'язана відшкодувати тій стороні, що помилилася, завдані їй збитки.
Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав га обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Крім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їхнє існування. Отже, для визнання правочину недійсним байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення неправдивих відомостей) або ж виражаються у бездіяльності (навмисне замовчування обставин, знання яких може перешкодити здійсненню правочину). Обман має місце і тоді, коли неправильні відомості про обставини, що мають значення для укладення правочину, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони правочину.
Основним наслідком правочину, визнаного недійсним внаслідок обману, є двостороння реституція. Додаткові наслідки для винної сторони передбачені ч. 2 ст. 230 ЦК, котра встановлює, що сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку зі вчиненням цього правочину (ст.ст. 22, 23 ЦК).
ГІравочин, укладений під впливом насильства, є оспорюваним, оскільки воля учасника формувалася не вільно. Насильство - це психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому). При цьому не обов'язково, щоб насильство здійснювалося іншою стороною правочину. Достатньо, щоб вона знала про насильство з боку інших осіб і використала цю обставину в своїх інтересах.
Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція. Додатковими наслідками є те, що винна сторона, яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну школу, що завдані у зв'язку з вчиненням цього право- чину (ст.ст. 22, 23 ЦК). Такі самі наслідки настають для винної у застосуванні насильства особи, якщо результатами насильства скористалася не вона, а контрагент потерпілого від такого правочину.
Правочин, укладений особою під впливом тяжких для неї обставин на вкрай невигідних умовах, є оспорюваним (ст. 233 ЦК).
Для того, щоб суд задовольнив позов про визнання такого правочину недійсним, необхідна наявність 2 умов:
І ) особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини. Під тяжкими обставинами розуміють важке майнове становище особи, яке виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини, наприклад, для придбання предметів першої необхідності (продуктів харчування, ліків тощо). Це може бути зумовлене не тільки станом самої фізичної особи, але і становищем його близьких (наприклад, хвороба дружини, батьків, дітей тощо);
2) умови правочину вкрай невигідні для цієї особи. При цьому поняття вкрай невигідних умов правочину охоплює 2 моменти: об'єктивний і суб'єктивний. Перший з них відображає нееквіва- лентність передачі майна (наприклад, квартира продана за половину її реальної вартості), другий - очевидність цієї обставини для сторін правочину (хоча умисел другої сторони не є обов'язковим). Чи був ініціатором такого правочину сам потерпілий, чи друга сторона правочину, значення не має.
Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція. Додаткові наслідки полягають в тому, що на особу, яка скористалася тяжкою обставиною, покладається обов'язок відшкодувати другій стороні правочину збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину (ст.ст. 22', 23 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "8.2. Правочини з дефектами волі"
  1. § 6. Недійсність правочинів
    правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжують бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висуваються до юридичного
  2. 8.3. Правочини з дефектами форми
    правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Отже, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо "простої" письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачений наслідок у вигляді визнання правочину недійсним у разі недодержання письмової форми. Але порушення
  3. СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ, Д-І
    правочином, а у разі неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачено законом. Деліктне зобов'язання -- зобов'язання, в якому особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у
  4. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює такі різні категорії як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії
  5. § 3. Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи
    правочини, котрі обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними, а правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним. Процесуальною гарантією дотримання
  6. § 1. Поняття і ознаки правочину
    правочину дається у ст. 202 ЦК, яка передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Однак, це формулювання потребує деяких уточнень. По-перше, щодо того, хто може вчиняти правочини. У ст. 202 ЦК сказано, що правочини можуть вчиняти "особи". Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК "особами" іменуються лише такі учасники цивільних відносин, як
  7. § 3. Форми правочинів
    правочину - це спосіб вираження волі осіб, які беруть у т.чму участь. І [и вільне законодавство і практика укладення правочинів допус- і .чит різноманітні форми останніх - від найпростіших до ускладнених спеціальними процедурами, державною реєстрацією тощо, '.окрема, достатньо поширеними у вітчизняній практиці є такі форми вчинення правочинів: 1) конклюдентними діями; 2) шляхом мовчання; 3)
  8. § 4. Тлумачення змісту правочину
    правочину - це з 'ясування автентичності волі і ¦ ¦і «'виявлення осіб, які вчинили правочин. Правочин - це волевиявлення, тобто дія, яка відображає внутрішню волю особи. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад нікого тлумачення. Зазначені засади тлумачення правочину встановлює ст. 213 ЦК, і отра визначає: 1) суб'єкти
  9. 8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
    правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них - тим, з ким дитина проживає (якщо батьки живуть окремо), або опікуном. Схвалення можливе як у активній (шляхом заяви про схвалення), так і^_пасивній формі. Причому
  10. 8.4. ІІравочини з дефектами змісту та порядку укладення
    правочину недійсним, оскільки дії вчиняються не в її інтересах, що суперечить самій суті представництва (ст. 237 ЦК). Умовами задоволення такого позову с: І) укладення правочину через представника; 2) існування відносин добровільного представництва (це випливає з ч. 2 ст. 232 ЦК, де йдеться про "довірителя", тобто суб'єкта добровільного представництва); 3) наявність зловмисної домовленості