ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

8.3. Правочини з дефектами форми

Згідно зі ст. 218 ЦК недодержання сторонами письмової форми
правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Отже, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо "простої" письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачений наслідок у вигляді визнання правочину недійсним у разі недодержання письмової форми.
Але порушення простої письмової скорми все ж таки тягне певні негативні наслідки для його сторін. Вони полягають у тому, що у разі заперечення його учасниками факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Визнання існування правочину, встановлення його змісту може ґрунтуватися на письмових доказах, фіксації угоди засобами аудіо-, відеозапису, інших аналогічних доказах.
Для деяких видів прнвочинів спеціальним законом може перед- оачатися недійсність у разі недодержання простої письмової форми. Наприклад, згідно зі ст. 547 ЦК гіравочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (неустоііка, порука, застава та ін.), вчинений і І недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Отже для цих видів правочинів загальним правилом є визнання їх недійсними у випадку порушення вимоги щодо форми такого правочину. Проте із цього правила, у свою чергу, існує виняток. Якщо такий гіравочин укладений усно, і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такті гіравочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. Наприклад, домовленість щодо сплати неустойки на випадок невиконання договору була досягнула в усній формі. Після порушення умов основного договору порушник сплатив штраф, але потім зажадав ного повернення, посилаючись, що усна угода про неустойку є недійсною. Але суд згідно з ч. 2 ст. 218 ЦК може визнати угоду про встановлення неустойки дійсною, оскільки сторони своїми діями (виконання та прийняття виконання) під- і всрджують наявність між ними правовідносин та свої права і обов'язки у цих правовідносинах.
Стаття 219 та 220 ЦК встановлюють наслідки недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення правочинів.
При цьому розрізняються:
1) порушення вимоги про нотаріальну форму одностороннього правочину;
2) порушення вимоги про нотаріальну форму дво- і багатостороннього правочину (договору).
У разі недотримання обов'язкової нотаріальної форми одностороннього правочину (заповіту, довіреності на здійснення правочинів, які потребують нотаріальної форми, довіреності, яка видається в порядку передоручення тощо), такий правочин є нікчемним.
Проте за певних умов відсутність необхідного нотаріального посвідчення правочину може бути компенсована судовим рішенням. Частина 2 ст. 219 ЦК передбачає, що суд може визнати такий правочин дійсним за таких умов: а) якщо буде встановлено, шо він відповідав справжній волі особи, яка ііого вчинила; б) якщо нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі особи. При визнанні такого правочину дійсним суд також має перевірити, чи підлягав цей правочин нотаріальному посвідченню і чи не містить цей правочин якихось умов, що суперечать закону (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними").
Недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність, він не породжує тих прав і обов'язків, яких бажали сторони. Натомість настає двостороння реституція: сторона договору повертає іншій стороні усе отримане за таким договором, а у разі неможливості повернути отримане у натурі - відшкодовує його вартість у грошовій формі (ч. 1 ст. 216 ЦК).
Іноді нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду. Це можливо за дотримання таких вимог: а) сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору; б) така домовленість підтверджу«: гься письмовими доказами; в) відбулося повне або часткове виконання договору; г) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення (ч. 2 ст. 220 ЦК). У разі позитивного рішення суду наступне нотаріальне посвідчення договору не потрвне: судове рішення має тут "компенсаторне" значення.
При визнанні договору дійсним суд має перевірити, чи підтягає цей договір нотаріальному [(освідченню, чому він не був нотаріально посвідченим і чи не містить цей договір протиправних умов (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними").
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "8.3. Правочини з дефектами форми"
  1. § 6. Недійсність правочинів
    правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжують бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висуваються до юридичного
  2. 8.4. ІІравочини з дефектами змісту та порядку укладення
    правочину недійсним, оскільки дії вчиняються не в її інтересах, що суперечить самій суті представництва (ст. 237 ЦК). Умовами задоволення такого позову с: І) укладення правочину через представника; 2) існування відносин добровільного представництва (це випливає з ч. 2 ст. 232 ЦК, де йдеться про "довірителя", тобто суб'єкта добровільного представництва); 3) наявність зловмисної домовленості
  3. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює такі різні категорії як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії
  4. § 12. Опіка та піклування
    правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти їх, від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, вчиняє будь-які правочини. Разом з тим, закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного. Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а
  5. § 1. Поняття і ознаки правочину
    правочину дається у ст. 202 ЦК, яка передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Однак, це формулювання потребує деяких уточнень. По-перше, щодо того, хто може вчиняти правочини. У ст. 202 ЦК сказано, що правочини можуть вчиняти "особи". Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК "особами" іменуються лише такі учасники цивільних відносин, як
  6. § 3. Форми правочинів
    правочину - це спосіб вираження волі осіб, які беруть у т.чму участь. І [и вільне законодавство і практика укладення правочинів допус- і .чит різноманітні форми останніх - від найпростіших до ускладнених спеціальними процедурами, державною реєстрацією тощо, '.окрема, достатньо поширеними у вітчизняній практиці є такі форми вчинення правочинів: 1) конклюдентними діями; 2) шляхом мовчання; 3)
  7. 8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
    правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них - тим, з ким дитина проживає (якщо батьки живуть окремо), або опікуном. Схвалення можливе як у активній (шляхом заяви про схвалення), так і^_пасивній формі. Причому
  8. 8.2. Правочини з дефектами волі
    правочину перебувала у стані, за якого не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У разі смерті згаданої особи правочин може бути визнаний недійсним за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Такими заінтересованими особами можуть бути родичі цієї особи, її спадкоємці за заповітом, треті особи. Оскільки тимчасова нездатність фізичної особи
  9. § 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
    правочини з третьою особою, будучи уповноваженими на їх здійснення. Різниця між представництвом та комісією полягає в такому: 1) комісіонер діє від власного імені, а тому правовий результат його дій настає дія нього самого, хоч і не відображається на його майні. Існування комітента (особи, в інтересах якої вчиняється правочин) для третьої особи юридичного значення не має; 2) оскільки
  10. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження І цільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню гд (або) державнііі реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо