ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Форми правочинів

Форма правочину - це спосіб вираження волі осіб, які беруть у т.чму участь.
І [и вільне законодавство і практика укладення правочинів допус- і .чит різноманітні форми останніх - від найпростіших до ускладнених спеціальними процедурами, державною реєстрацією тощо, '.окрема, достатньо поширеними у вітчизняній практиці є такі форми вчинення правочинів: 1) конклюдентними діями; 2) шляхом мовчання; 3) усно; 4) письмово; 5) письмово з нотаріальним посвідченням; 'і) письмово з дотриманням спеціальних вимог (державна реєстрація і ото).
1. Одним з найпростіших способів вираження волі є конклюдентні іії, гобто, звичайна за певних обставин поведінка особи, з якої ясно випливає намір (бажання) особи здійснити правочин на заздалегідь відомих умовах. Правочини за допомогою конклюдентних дій можуть вчинятися лише у випадках, коли це не суперечить їх суті й .льоном не встановлений інший спосіб вираження волі стосовно них. Наприклад, банк, виставляючи банкомат, виражає свій намір пиплачувати гроші володільцям кредитних карток; володілець картка, виконуючи необхідні дії, виражає свою волю на отримання ірошей з рахунку.
2. Вираження волі в правочині можливе також шляхом мовчання (ч. З ст. 205 ЦК). Мовчання має правове значення тільки у випадку, якщо законом або домовленістю сторін правочину йому надане іаке значення. Так, якщо орендар продовжує користуватися майном після спливу строку договору за відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк (ст. 764 ЦК). У цьому випадку подовження орендних відносин відбувається фактично шляхом мовчазної згоди е і орін.
3. Більш поширеним варіантом вираження волі суб'єктів цивільних відносин є словесний спосіб (усна форма правочину), коли висновок про волю особи робиться не приблизно, а на підставі безпосередньо висловленого нею бажання.
Така форма правочинів може мати місце внаслідок переговорів с горін при їх особистій зустрічі, проведенні переговорів телефоном, радіозв'язком тощо, що не супроводжуються складанням письмового документа.
Згідно зі ст. 206 ЦК за загальним правилом усно можуть вчинятися
правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.
Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі 2 стадій їх розвитку - виникнення і припинення шляхом виконання.
Зазвичай у такій формі укладаються правочини на невелику суму або такі, з приводу яких рідко виникають спори. Зокрема, до них належать:
1) правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує 20-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян;
2) правочини з будь-яким суб'єктним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час їх укладення, як, наприклад, договір купівлі-продажу за готівку. У цьому випадку будь- якій фізичній особі, яка оплатила товари або послуги на підставі усного правочину з іншими юридичними або фізичними особами, за її бажанням має бути виданий документ, що підтверджує підстави і суму отриманих грошей. Разом з тим, ч. 2 ст. 207 ЦК встановлює фактично обов'язок юридичних осіб, які оплатили товари або послуги, вимагати від контрагента письмового підтвердження отриманої суми грошей та підстав їх отримання.
У кожному разі не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (наприклад, договору про надання поруки, застави тошо).
Правочини на виконання договору за домовленістю сторін можуть вчинятися в усній формі навіть тоді, коли за загальним правилом для самого договору передбачена письмова форма. Проте усні правочини на виконання письмового договору не допускаються, якщо це суперечить договору або закону.
У зв'язку з нетривалістю договору зберігання речей фізичних осіб у гардеробах установ, організацій тощо, цей договір також укладається усно незалежно від вартості речі, переданої на зберігання. При цьому виникає питання про правове значення так званих легітимаційних знаків (номерного жетона), які видаються в таких випадках особі, що здає речі на зберігання (ст. 937 ЦК). Такий знак є лише одним з можливих способів доказу наявності договору зберігання, а не його формою. Тому при його втраті фізична особа не позбавляється права доводити існування договору показаннями свідків.
4. У простій письмовій формі мають укладатися правочини:
а) між юридичними особами;
б) між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент вчинення правочину співпадає з його виконанням;
в) фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
г) інші правочини, для яких письмова форма передбачена законом (ст. 208 ЦК).
{гідно зі ст. 207 ЦК письмовою формою вважається фіксація змісту правочину у одному (договір, довіреність тощо) або у кількох ічкументах (листи, телеграми тощо). Правочин вважається також "чиненим у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допо- моюю телетайпного, електронного або інших технічних засобів ш'я іку.
Обов'язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні нрлвочину. Документи у правочині, сторонами якого є юридичні особи, підписуються особами, уповноваженими на це установчими іокументами (статутом, засновницьким договором) та скріплю- кмься печаткою юридичної особи.
Частина 3 ст. 207 ЦК допускає використання при укладенні пра- вочину факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису в тому разі, коли такий порядок підпису: а) передбачений законом; б) сторонами заздалегідь досягнута згода, яка містить зразки відповідного аналога власноручного підпису.
Якщо фізична особу внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших причин не може власноручно підписатися, правочин за її дорученням може підписати інша особа. Підпис останньої засвідчує відповідна посадова особа (керівник установи, начальник відділу кадрів, іекан, головний лікар тощо) за місцем роботи, проживання, навчання або лікування особи, яка його вчиняє (ч. 4 ст. 207 ЦК).
У документі, шо є письмовою формою правочину, має бути вказаний зміст правочину, його сторони. При цьому останні мають засвідчити документ своїм підписом (а юридичні особи повинні скріпити його печаткою). Законодавчими актами та угодою сторін можуть встановлюватися додаткові вимоги, яким має відповідати укладений правочин.
У випадках, прямо зазначених в законі, або за погодженням сторін, недотримання простої письмової форми тягне недійсність правочину (ст. 218 ЦК). Зокрема, ЦК передбачає нікчемність правочину у випадках порушення вимоги про його письмову форму, якщо ним встановлюються засоби забезпечення виконання зобов'язання (ст. 547).
5. Правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб'єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини перевірені та офіційно зафіксовані нотаріусом, а тому розглядаються як встановлені і достовірні.
Нотаріальне посвідчення правочину здійснює нотаріус. У разі відсутності в населеному пункті нотаріуса необхідні дії здійснюють уповноважені на це службові особи органів місцевого самоврядування. Крім того у випадках, встановлених законом, до нотаріального посвідчення правочину прирівнюється його посвідчення певною посадовою особою: командиром військової частини, головним лікарем лікарні, капітаном морського судна тощо (ст.ст. 245, 1252 ЦК).
Необхідність дотримання нотаріальної форми законом, як правило, передбачається для вчинення правочину щодо майна, котре має значну цінність. Це, зокрема, договори про відчуження (купівля- продаж, дарування, рента, довічне утримання) житлового будинку, іншої нерухомості (ст.ст. 657, 719, 732, 745 ЦК); договори застави нерухомого майна транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 577 ЦК); договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону "Про приватизацію державного майна"); шлюбний договір (ст. 94 СК); заповіти (ст. 1247 ЦК); спадковий договір (ст. 1304 ЦК); довіреність на вчинення правочинів, які потребують нотаріальної форми, а також довіреність, що видається у порядку передоручення (ст. 245 ЦК).
За згодою суб'єктів, які вчиняють правочин, нотаріальному посвідченню підлягає будь який правочин, навіть той, для якого ця вимога не є обов'язковою. Використання такої можливості часто є доцільним, оскільки перевірка змісту правочину нотаріусом є гарантією того, що цей правочин укладений відповідно до вимог закону. До того ж, нотаріальне посвідчення правочину полегшує з'ясування обставин справи, якщо виникає спір щодо істотних умов правочину та їхнього тлумачення.
6. Державній реєстрації підлягають ті правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законі. Наприклад, ст. 657 ЦК передбачає обов'язкову письмову форму з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією для договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.
Державна реєстрація виконує 2 функції. По-перше, проводиться облік цивільних прав, які виникають з такого правочину. По-друге, має місце додатковий контроль законності змісту правочину, дотримання порядку його укладення тощо.
Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненим лише з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК). Отже, уразі недотримання цієї вимоги у тих випадках, коли реєстрація визнана законом обов'язковою, такий правочин вважається неукладеним, а, отже, не має юридичної сили.
Ця вада правочину може бути усунена шляхом його реєстрації. У цьому випадку виникає питання про момент, з якого такий правочин може вважатися укладеним: підписання, нотаріальне посвідчення чи момент реєстрації? Аналіз змісту ст. 210 ЦК дозволяє зробити висновок, що цивільні права і обов'язки у сторін такого правочину можуть виникати тільки з моменту його реєстрації (дати внесення відповідного запису в документи, де фіксується реєстрація).
Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок р' і с іранії, а також порядок ведення відповідних реєстрів встанов- імються законом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Форми правочинів"
  1. § 1. Договір дарування
    форми договору дарування встановлені ст. 719 11К; крім того на нього поширюються загальні вимоги щодо форми правочинів (ст.ст. 205-210 ЦК; ст. 181 ГК). Договір дарування предметів особистого користування та побу- іового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі, дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів
  2. Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    форми прояву - письмову з нотаріальним засвідченням, просту письмову або усну. Вибір форми згоди другого з подружжя закон пов'язує з об'єктом права власності подружжя і, в першу чергу, - його цінністю. Для найбільш цінного майна передбачається нотаріально засвідчена згода другого з подружжя, по відношенню до майна, що складає предмет дрібних побутових правочинів, достатньо усної згоди, яка
  3. Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    форми правочинів (ст. ст. 205-210 ЦК України). У практиці нерідко зустрічаються випадки нотаріального посвідчення договору про поділ майна подружжя навіть у випадках, коли закон не вимагає такої форми договору. Це може бути поділ рухомих речей - меблевих гарнітурів, предметів домашнього вжитку, аудіо-, відеоапаратури тощо. Подружжя за власним бажанням звертається до нотаріуса для надання більшої
  4. § 12. Опіка та піклування
    форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі фактичні обставини мали місце; 2) договори з цінним майном (незалежно від їхньої форми); У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого пунктами 1-3 ч. 1 ст. 71 ЦК. Його наявність свідчить про порушення закону і тягне недійсність правочину (ст. 215 ЦК). У другому випадку суд має встановити, чи
  5. § 1. Поняття і ознаки правочину
    форми правочину. При укладенні правочину обов'язкове (отримання передбаченої законом форми (ч. 4 ст. 203). Порушення вимог шодо форми правочину тягне визнання його недійсним або настання інших наслідків (ст.ст. 218-220 ЦК); 5) щодо реальності правочину. Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203). Тому правочин, вчинений
  6. § 6. Недійсність правочинів
    форми; 4) дефекти (незаконність і/або аморальність) змісту та порядку укладення правочину. Наявність цих дефектів тягне за собою недійсність правочину. Виняток складають випадки недотримання вимоги шодо форми правочину, встановленої законом. Як правило, недотримання простої письмової форми правочину не тягне недійсності останнього, а лише ускладнює доведення його існування. Оскільки за
  7. 8.3. Правочини з дефектами форми
    форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Отже, загальне правило про наслідки недодержання вимоги щодо "простої" письмової форми правочину полягає у встановленні презумпції дійсності такого правочину, якщо законом не передбачений наслідок у вигляді визнання правочину недійсним у разі недодержання письмової форми. Але
  8. 8.4. ІІравочини з дефектами змісту та порядку укладення
    форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; 2) відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин може бути укладений у
  9. § 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
    форми посередництва розмежування цих форм і представництва можуть стосуватися сфери діяльності, суб'єктного складу, мети, характеру і результату дій посередника як учасника певних правовідносин. При цьому принципова відміна представництва від усіх інших форм встановлення та реалізації цивільних правовідносин між двома і більше особами за участі третьої особи полягає у характері взаємних суб'єк-
  10. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    форми власності. Види спільної власності. Спільне майно може належати сторонам на праві спільної часткової та спільної сумісної власності. Спільна часткова власність має місце тоді, коли частка співвласників у праві власності на спільне майно (ідеальна частка) чітко визначена наперед. Якщо законом або угодою учасників спільної власності не передбачене інше, до спільного майна застосовується
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка