Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя


1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Спільність майна, як правило, найбільш повною мірою забезпечує інтереси подружжя. Проте в житті можуть виникати ситуації, коли подружжя доходить висновку про припинення режиму спільності та поділ належного йому майна. В коментованій статті закріплюється право подружжя на поділ спільного майна або на виділ з нього певної частки.
В цивільному праві поняття «виділ» та «поділ» майна не є тотожними, хоча, як в першому, так і у другому випадку мова йде про відносини спільної власності Як відомо, спільна власність означає право двох або більше осіб (співвласників) стосовно одного об'єкта (спільного майна) (ч. 1 ст. 355 ЦК України). У свою чергу поділ майна означає припинення права спільної власності і виникнення в його основі права власності кожного із колишніх співвласників на окреме майно. Наприклад, дружина та чоловік вирішили у зв'язку з припиненням шлюбу поділити усе спільне майно, розподіливши його між собою певним чином. Після такого поділу кожна із сторін стає одноособовим власником певного майна, а відносини права спільної власності припиняються.
Виділ майна означає виокремлення певної частки майна з загальної маси спільного майна співвласників та збереження в частці, що залишилася, права спільної власності двох або більше осіб. Наприклад, подружжя може домовитися, що дачний будинок, який було набуто за час шлюбу, буде виділено із спільного майна подружжя і передано у власність дружини. За таких обставин режим спільності щодо усього майна подружжя зберігається, окрім окремої речі, яка і вділяється.
Окрім поділу та виділу можна згадати ще один варіант трансформації права спільної власності - визначення часток в майні, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, тобто заміну права спільної сумісної власності на право спільної часткової власності. В такому випадку право спільної власності зберігається як стосовно майна в цілому, так і його окремих об'єктів, однак кожна із сторін одержує відповідну частку в праві власності на майно.
2. Поділ та виділ майна можуть здійснюватися у добровільному порядку. В цивільному законодавстві встановлено загальні правила: а) майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними (ч. 1 ст. 372 ЦК України); б) співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності (ч. 1 ст. 370 ЦК України). У разі поділу майна або виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України).
Новий СК України вперше чітко визначає два види договорів подружжя: а) договір про поділ подружнього майна; б) договір про виділ майна одному з подружжя (дружині або чоловікові) зі складу усього майна подружжя.
Такі договори можуть укладатися стосовно будь-якого майна. Закон лише визначає, що якщо предмет договору складає нерухоме майно, то він має бути нотаріально посвідчений. В усіх інших випадках форма договору визначається за загальними правилами, що встановлені нормами цивільного законодавства до форми правочинів (ст. ст. 205-210 ЦК України). У практиці нерідко зустрічаються випадки нотаріального посвідчення договору про поділ майна подружжя навіть у випадках, коли закон не вимагає такої форми договору. Це може бути поділ рухомих речей - меблевих гарнітурів, предметів домашнього вжитку, аудіо-, відеоапаратури тощо. Подружжя за власним бажанням звертається до нотаріуса для надання більшої вірогідності договору про поділ майна. Законодавство не забороняє такі дії. Подружжя, як і будь-які інші фізичні особи, вправі нотаріально посвідчити будь-який договір (ч. 1 ст. 209 ЦК України).
3. Не викликає сумнівів, що поділ майна подружжя або виділ з нього частки мають здійснюватися лише шляхом укладення дружиною та чоловіком відповідного договору. Проте в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вказано, що нотаріус на підставі письмової заяви подружжя видає одному або кожному з них свідоцтво про право власності на частку в спільному майні, набутому ними за час шлюбу (п. 239). Аналогічне положення містилося в попередній редакції Інструкції (п. 126). Це положення Інструкції суперечить чинному законодавству і не може застосовуватися. Кожна дія, яка спричиняє виникнення певних правових наслідків, має відповідну юридичну кваліфікацію. Як поділ, так і виділ майна подружжя не можуть бути кваліфіковані інакше, ніж двосторонній правочин (договір), тобто погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України). Письмова заява подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні - це певною мірою завуальований договір про поділ майна. Протягом багатьох років саме таким чином (не шляхом укладення договору) оформлювалися дії подружжя. Це пояснюється загальним ставленням до договорів в сімейному праві, яке панувало за радянських часів. Сімейне право визнавалося окремою від цивільного права галуззю права, в якому не було місця цивільним договорам. Про договори подружжя було прийнято згадувати лише в окремих випадках, коли цього не можна було уникнути. За таких обставин поділ майна подружжя можна було здійснювати за заявою подружжя, не застосовуючи поняття «договір».
Проте подання заяви про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя не вписується в загальну систему юридичних фактів, і: яких належить будь-яка дія цивільно-правової природи. До неї входять правочини як правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків сторін. Окрім правочинів (зокрема договорів), не існує правомірних лій. які б визначалися іншою назвою. Немає в такій системі місця і заявам подружжя про видачу свідоцтва на право власності. Коли подружжя звертається до нотаріуса, то сторони висловлюють свою узгоджену волю на настання відповідних правових наслідків, до яких вони прагнуть - припинення спільної сумісної власності і набуття права власності кожним з них на певне майно. Така правомірна дія може мати лише одну назву - двосторонній правочин (договір). Якщо, наприклад, нотаріально посвідчується договір купівлі-продажу будинку, сторони не звертаються до нотаріуса із заявою про видачу покупцю свідоцтва про право власності на будинок, а підписують відповідний договір. Така ж саме ситуація виникає у разі поділу майна подружжя або виділу з нього частки.
Тому абсолютно правомірним є те, що новий СК прямо визначає домовленості подружжя щодо поділу їхнього майна або виділення з нього частки договорами. Поділ та виділ нерухомого майна подружжя мають оформлюватися лише у вигляді відповідного нотаріально посвідченого договору, а не шляхом видачі свідоцтва про право власності на майно. Положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і раніше в суворому розумінні не відповідало закону. Сьогодні ж питання щодо цього взагалі не повинно виникати, оскільки в законі закріплено пряме визначення поділу та виділу майна як різновидів подружніх договорів.
4. В літературі аналізувалася правова природа договору подружжя про поділ - належного їм майна. Його можна розглядати як сімейно-правовий договір, який є двостороннім і консенсуальним. Аналогічною є правова природа договору про виділ одному з подружжя частки у спільному майні.
Умови поділу майна подружжя або виділу з нього частки можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, у той час як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає у майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору (див. п. 3 коментаря до ст. 97 СК України). У зв'язку з цим умови шлюбного договору можуть мати менш визначений характер і моделюватися за принципом умовних правочинів («...якщо за час шлюбу сторони одержать за договором купівлі-продажу автомобіль, то у разі його поділу, частка дружини буде складати 2/3, а чоловіка - 1/3 в праві на це майно»). Якщо у майбутньому виникне необхідність поділу майна подружжя, то сторони мають керуватися шлюбним договором за виключенням випадків, які передбачені законом, зокрема (ст. ст. 102, 103 С К України).
5. У договорі про поділ майна подружжя сторони можуть дійти згоди щодо розміру часток кожного з них в праві на майно та про спосіб його поділу. В цілому способи поділу майна, що встановлюються в договорі, схожі з тими, що застосовуються судами при виникненні майнового спору між подружжям (див. ст. 71 СК України та коментар до неї).
В договорі дружина та чоловік можуть:
а) розподілити речі між собою з урахуванням їх вартості та частки кожного з них у спільному майні. При цьому сторони можуть встановити у договорі, що частки дружини та чоловіка будуть як рівними, так і нерівними. Наприклад, сторони можуть вказати, що у разі поділу їх майна частка дружини складатиме 3/10,а чоловіка7/10 в праві на майно. Згідно з цим частками дружина одержить у разі поділу майна певну квартиру та предмети домашнього вжитку, що в ній знаходяться. У свою чергу чоловік отримає житловий будинок, автомобіль та дивіденти від акції певного акціонерного товариства;
б) передати майно в натурі одному з подружжя, з покладанням на нього обов'язку компенсувати іншому з них його частку грошима. Такий спосіб поділу застосовується у випадку, коли до майнової маси входять неподільні речі - автомобіль, дача тощо. Така річ не може бути фізично поділена на частки без її ушкодження, тому вона може передаватися у власність одного з подружжя. У свою чергу той з подружжя, хто одержав таке майно за договором, буде повинен компенсувати іншому з подружжя його частку грошима. Так, сторони можуть домовитися, що у разі поділу подружнього майна чоловік одержить у власність автомобіль, а дружина - половину його вартості. При цьому дружина та чоловік можуть у договорі точно вказати, в якому порядку та протягом якого часу буде сплачена відповідна сума компенсації;
в) розділити майно в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення. Такий спосіб поділу спільного майна застосовується до подільних речей, які при поділі не змінюють своїх корисних властивостей, а лише зменшуються в кількісному значенні (борошно, цукор, пісок, цегла тощо).
Поділу можуть підлягати також неподільні за своєю природою речі, які незважаючи на це, можуть бути віднесені до розряду подільних. Так, поділ може здійснюватися відносно житлового будинку, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, якщо це можливо в технічному плані і відповідає волі сторін;
г) продати річ та розділити між собою отриману суму. Чинним сімейним законодавством не передбачений такий спосіб поділу подружнього майна. Проте він не суперечить закону, тому може бути включений до шлюбного договору. Необхідність у продажу спільного майна може виникнути у випадку, коли йдеться про цінне майно, що не підлягає поділу у разі відсутності у того з подружжя, хто одержує річ, можливості компенсувати другому з подружжя його частку грошима У зв'язку з неможливістю її реального поділу доцільним може бути продаж такого майна та поділ між сторонами одержаної суми.
Дружина та чоловік можуть за своєю домовленістю застосувати і комбінований спосіб поділу майна: деякі речі можуть бути поділені між ними в натурі, інші реалізовані з поділом одержаної суми, треті розподілені між подружжям тощо.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя"
  1. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  2. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я,- карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. 2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я - карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
  3. Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
    1. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. 1. В коментованій статті визначається порядок застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Вона має принципово важливе
  4. Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
    1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України. Час має важливе значення в процесі виникнення, розвитку та припинення сімейних правовідносин. У зв'язку з цим в СК України містяться посилання на строки як на обставини, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки. Поняття строків та порядок їх обчислення визначаються не сімейним, а цивільним
  5. Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
    1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної
  6. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
    1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. 3. Якщо одним із подружжя укладено
  7. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
    1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу
  8. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: 165.1.1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів
  9. Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
    1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу. 2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не
  10. Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
    1. Недійсний шлюб (стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України. 2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної