Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин


1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
1. Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно позовна давність, що застосовується при регулюванні сімейних відносин, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого сімейного права або інтересу. Треба зазначити, що легальне визначення строку позовної давності в новому ЦК України є невдалим. Строк позовної давності є строком не для звернення особи до суду, а строком для захисту права особи. Цей момент має принципове значення. Якби строк позовної давності був саме строком для звернення, то його формальне пропущення унеможливлювало би подальший захист прав особи. Однак це не так. Навіть після спливу строку для звернення особа має право подавати заяву до суду. В ч. 2 ст. 267 ЦК України сказано, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом незалежно від спливу позовної давності. Більш того, за новим ЦК України позовна давність застосовується не завжди, а лише за заявою сторони у спорі (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Таким чином, більш коректним було б визначення строку позовної давності як строку для захисту порушеного цивільного або сімейного права.
2. Особливість сімейних відносин полягає у тому, що до них за загальним правилом позовна давність не застосовується. Це означає, що особа може звернутися до суду за захистом свого сімейного права або інтересу будь-коли незалежно від того, скільки часу спливло після моменту порушення цього права, моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а також інших обставин, які слугують початком відліку строку позовної давності.
Проте вказане загальне правило має певні виключення. В ч. 1 коментованої статті визначаються випадки, коли до сімейних відносин застосовується позовна давність (ч. 2 ст. 72 СК України, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 СК України).
Так, за загальним правилом до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, позовна давність не застосовується (ч. 1 ст. 72 СК України). Це означає, що подружжя може звертатися до суду з вимогою про поділ спільного майна при наявності шлюбу у будь-який час. Однак для колишнього подружжя встановлено інше правило. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. При цьому закон чітко визначає, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).
Другий випадок застосування позовної давності пов'язується з наявністю спору про батьківство. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства (ч. 1 ст. 129 СК України). До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік. Важливо відзначити, що перебіг позовної давності починається не від дня народження дитини, а від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. ч. 1, 2 ст. 129 СК України).
Позовна давність застосовується також при оспорюванні матір'ю дитини батьківства свого чоловіка. Так, згідно з ч. 1 ст. 138 СК України жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Закон визначає, що до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини (ч. 3 ст. 138 СК України).
Останнім випадком застосування позовної давності є спір про материнство. Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства (ч. 2 ст. 139 СК України). До вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. 3 ст. 139 СК України).
Встановлення скороченого (один рік) строку позовної давності має за мету чітке та оперативне визначення правового статусу дитини. Якщо особа (мати або батько) вважає себе матір'ю (батьком) дитини, то може доводити цей факт протягом одного року від дня, коли вона дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю (батьком) дитини. Якщо особа не звертається до суду з відповідною вимогою, стає очевидним, що вона в цьому не зацікавлена. Немає підстав збільшувати вказаний строк позовної давності, оскільки це може негативно вплинути на становище дитини, усвідомлення нею свого сімейного стану. Аналогічний скорочений строк позовної давності встановлено також для оспорювання матір'ю дитини батьківства свого чоловіка.
3. ЦК України визначає, що з точки зору їх тривалості строки позовної давності поділяються на загальні та спеціальні. Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Окрім цього, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Враховуючи, що в сімейному праві строки позовної давності не мають широкого застосування, поділ позовної давності на два види (загальну та спеціальну) не набуває великого значення. Згідно з СК України позовна давність встановлюється у три роки (ч. 2 ст. 72 СК України) та в один рік (ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 СК України).
4. При розгляді сімейних спорів позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено СК України. Так, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін (ч. ч. 1,2 ст. 260 ЦК України). До спорів, що випливають із сімейних відносин, застосовуються передбачені в ЦК України правила щодо початку перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК України), зупинення перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України) та переривання перебігу позовної давності (ст. 264 ЦК України).
Можна вважати, що, оскільки в СК України не міститься спеціальних застережень, до сімейних відносин можна застосовувати і інші правила цивільного законодавства щодо визначення строків. Наприклад, про можливість збільшення позовної давності та, навпаки, неможливість її зменшення за домовленістю сторін (ст. 259 ЦК України).
5. Треба підкреслити, що згідно з новим цивільним законодавством позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Якщо жодна із сторін не звернеться до суду з заявою про врахування факту пропуску позовної давності, то суд виноситиме рішення, незважаючи на сплив встановленого законом строку. У свою чергу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). В СК України не міститься статті, яка б встановлювала спеціальні правила щодо дії вказаної норми ЦК України. Це дає підстави припустити, що застосування позовної давності при розгляді сімейних спорів також здійснюється лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Проте такий висновок не є беззаперечним. Він ґрунтується лише на загальному розумінні співвідношення норм чинного законодавства.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин"
  1. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  2. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові
  3. § 3. Позовна давність
    статті 229 і 230 ЦПК). Після усунення умов, які послужили підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла; б) у спорах, в яких однією або обома сторонами є громадяни, перебіг строку позовної давності переривається здійсненням
  4. § 2. Види цивільно-правових строків (термінів)
    статті 76 і 165 ЦК). Отже, закон допускає кілька способів визначення строку (терміну), кожний з яких може бути використаний самостійно або водночас з іншими. Найбільша визначеність у взаємовідносинах сторін досягається при позначенні термінів календарними датами. Останні можуть бути конкретизовані вказівкою на години і навіть хвилини, які приурочені до певної дати. Наприклад, у договорах на
  5. § 5. Цивільне право як наука
    застосування цивільних норм, суть термінології норм. З наведеного визначення випливає, що сучасна циві-лістична наука - це наука про сучасне цивільне право. Її предметом є: а) норми цивільного права; б) суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання; в) цивільні правовідносини; г) юридичні факти; д) судова, арбітражна та адміністративна практика застосування
  6. Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
    статті визначається порядок застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Вона має принципово важливе значення. Закріплення цієї норми в СК України є свідченням недостатності норм сімейного законодавства для регулювання сімейних відносин, тому застосування норм ЦК є цілком виправданим. Хоча сімейні відносини і мають суттєві особливості, все ж таки за своєю природою вони
  7. Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
    статті сказано, що чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. З цієї норми випливає, що може мати місце сукупність таких обставин: - жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі; - жінка перебуває у стані вагітності; - чоловік, з яким жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі, не визнає себе
  8. Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину
    статтями 122 та 125 цього Кодексу. Однак у сімейному праві відсутня єдина точка зору щодо підстав виникнення прав й обов'язків з утримання між батьками й дітьми. Одні вчені вважають підставою виникнення прав й обов'язків батьків і дітей фактичний склад, що включає в себе споріднення (походження дитини) і факт його засвідчення у встановленому законом порядку. На їхню думку, саме така позиція
  9. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    статті були скасовані, а замість них введено ряд норм, що закріпляли право безстрокового користування земельними ділянками для зведення на них будівель на праві власності житлово-будівельного кооперативу. Застава майна не могла не бути обмеженою в зв'язку із звуженням кола об'єктів приватних прав. Тому іпотека не передбачалася. Існував також ряд обмежень щодо предмета застави (ст. 87). Поза
  10. § 4. Засади цивільного права
    застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Судам підвідомчі усі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд не має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, шо його вимоги можуть бути захищені в іншому порядку. Проте, слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту цивільного права та інтересу не означає