Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину


1. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
1. Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад для відносин, що складаються в сім'ї, характерною є турбота про малолітніх, неповнолітніх, інших непрацездатних членів сім'ї, надання їм посильної підтримки й матеріальної допомоги. Батьки забезпечують інтереси дитини в житлі, харчуванні, відпочинку, лікуванні тощо.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення СК України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 СК України.
2. Традиційно в сімейному праві під аліментами (від лат. alimentum - харчування, утримання) розуміються кошти, надані у визначених законом випадках одними особами на утримання інших, які потребують матеріальної допомоги1. Хоча в цьому визначенні поняття «аліменти» розкривається за допомогою такого терміну, як «утримання», співвідношення цих понять не є простим. У сімейно-правовій науці немає єдиного підходу до вирішення цього питання. Перша позиція полягає в тому, що поняття «аліменти» та «утримання» є рівними за обсягом, друга - у тому, що «утримання» є ширшим поняттям, ніж «аліменти».
Своєрідним відбиттям суперечки про співвідношення термінів «аліменти» й «утримання» є дискусії про розмежування між аліментними правовідносинами й правовідносинами з утримання. Одними вченими в юридичній літературі обґрунтовується теза про неприпустимість ототожнення аліментних зобов'язань і зобов'язань щодо утримання дитини. На їхню думку, обов'язок батьків щодо утримання дитини ще не є аліментним обов'язком, оскільки такий обов'язок перетворюється в аліментний тільки при наявності певних умов (розірвання шлюбу між батьками, ухилення одного з них від утримання дитини)2. Інші вважають, що аліментні правовідносини і правовідносини з утримання є тотожними3. «Аліментні правовідносини виникають не з часу розладу нормальних сімейних відносин, а з часу настання умов, передбачених законом. ...При визначенні моменту виникнення правовідносин між дитиною, на користь якої стягуються аліменти, та її батьками необхідно враховувати, що аліментний обов'язок батьків виникає з моменту народження дитини. У разі ухилення аліментозобов'язаних осіб від утримання створюється лише реальна можливість вимагати примусового виконання аліментного обов'язку, який виник раніше й певний час виконувався добровільно».
У сімейному законодавстві співвідношення термінів «аліменти» та «утримання» також чітко не визначене. Свого часу КпШС України 1969 р. не відрізнявся строгою послідовністю в застосуванні зазначених термінів. У новому СК України це питання також не вирішене однозначно. З загального аналізу норм СК України не можна зробити твердого висновку, що закон використовує поняття «аліменти» виключно у випадку примусового стягнення коштів на дитину, а поняття «утримання» включає до того ж добровільне надання таких коштів. Наприклад, у ст. 189 СК України передбачено договір про сплату аліментів, а не договір про утримання дитини.
Можна також зазначити, що в ч. 2 ст. 75 СК України (першій у кодексі спеціальній нормі, в якій йдеться про аліменти) слово «аліменти» міститься в дужках після слова «утримання». З аналізу норм СК України можна зробити висновок, що в законі терміни «аліменти» та «утримання» не мають самостійного змістовного навантаження і використовуються як синоніми.
3. Права й обов'язки батьків і дітей з утримання виникають із підстав, установлених законом. Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів громадянського стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Однак у сімейному праві відсутня єдина точка зору щодо підстав виникнення прав й обов'язків з утримання між батьками й дітьми. Одні вчені вважають підставою виникнення прав й обов'язків батьків і дітей фактичний склад, що включає в себе споріднення (походження дитини) і факт його засвідчення у встановленому законом порядку. На їхню думку, саме така позиція закріплена в законодавстві. Інші вчені норму ст. 121 СК України трактують трохи інакше й розглядають споріднення як єдину підставу виникнення правовідносин з утримання між батьками і дітьми. На їхню думку, посвідчення походження дитини державним органом РАЦС являє собою завершальний етап установлення наявності зазначеної підстави передбаченими законом способами.
Важко погодитися з тим, що визначення походження дитини є самостійним юридичним фактом. Тим самим виникнення обов'язку батьків з утримання дитини ставиться в залежність від факту засвідчення її походження. Відповідно до Розділу III Підрозділу І п. 8 «Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції наказу Мін'юсту від 22.11.2007 p. № 1154/5)1 заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов'язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини. З цього випливає, що батьки можуть своїми діями, а точніше бездіяльністю, впливати на виникнення в них обов'язку з утримання дитини. Якщо вони з якихось причин не подають заяву про реєстрацію народження й відповідні документи, на підставі яких орган РАЦС засвідчує походження дитини (ч. 1 ст. 122 СК України), обов'язок з утримання не виникає? Було б неправильно вважати, що обов'язок батьків з утримання своєї дитини не виникає доти, поки її походження від них не засвідчено належним чином.
Основне значення тут має факт походження дитини від особи, тобто кровне споріднення. Посвідчення походження дитини є формальною ознакою, що надає кровному спорідненню правове значення. Розривати ці два моменти не можна. Орган РАЦС лише реєструє народження дитини, і при дотриманні батьками відповідних вимог закону, не вправі відмовити в реєстрації. Видача свідоцтва про народження як така нових юридичних наслідків не породжує, а лише засвідчує факт народження дитини.
Однак слід зазначити, що в ст. 121 СК України таке формулювання обране не випадково. Наприклад, у тому випадку, якщо батьківство стосовно дитини визначене судом, не можна стягнути аліменти за минулий час. Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач вживав заходів по одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їхньої сплати. У спірній ситуації, якщо батьківство не встановлене, неправильно було о уважати ухиленням від виконання обов'язку з утримання дитини невиконання особою відповідних вимог матері дитини. Вимогу про стягнення аліментів може бути подано одночасно з вимогою про визнання батьківства. У випадку визнання батьківства аліменти можуть бути присуджені від дня подачі позовної заяви до суду.
Таким чином, обов'язок з утримання дитини не можна виконати примусово в тому випадку, якщо її походження не засвідчене в порядку, встановленому законом. Проте загальне правило полягає в тому, що обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає в результаті народження дитини автоматично з моменту її народження.
4. Право дитини на утримання від своїх батьків має самостійний характер і не залежить від існування формально закріпленого зв'язку між останніми. Обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав й обов'язків батьків і дитини, що народилася у цьому шлюбі.
Особи, які пов'язані кровним спорідненням, можуть мати сімейні права й обов'язки, не будучи членами однієї сім'ї. Батьки й діти можуть у минулому становити сім'ю або ніколи не бути членами однієї сім'ї. Дитина має право на одержання аліментів від свого батька або матері, які проживають в іншій сім'ї. Хоча такі відносини виникають за межами сім'ї, вони визнаються сімейними.
5. Обов'язок з утримання дітей покладається законом рівною мірою на обох батьків. У СК України ідея юридичної рівності учасників сімейних відносин знайшла яскраве втілення в різних аспектах. Зокрема у ньому послідовно провадиться принцип рівності прав й обов'язків матері й батька з утримання дитини.
Сама назва гл. 15 СК України вказує на обов'язок кожного з батьків утримувати дитину. Аліменти на утримання дітей стягуються, як правило, з того з батьків,який проживає окремо від дітей. Якщо діти проживають із батьком, позов про стягнення аліментів може бути поданий до матері.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним. Закон не передбачає яких-небудь спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей. Безумовний характер батьківського обов'язку має різні аспекти свого прояву.
По-перше, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чиє в них кошти, достатні для надання утримання. З одного боку такий підхід не можна не визнати справедливим. Права дитини мають пріоритету співвідношенні із правами й обов'язками її батьків. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. З іншого боку така вимога закону, безумовно, є вимушеною на нинішньому етапі розвитку системи соціального забезпечення нашої держави й обумовленою її нездатністю матеріально забезпечити всіх нужденних непрацездатних громадян. Тому нерідко непрацездатна й нужденна особа утримує дитину, опиняючись разом з нею у вкрай складному матеріальному становищі, що не забезпечує їхнього нормального існування. На практиці покладення обов'язку з утримання на нужденних батьків нерідко приводить до неправомірних дій з їхнього боку (приховання доходів; підробка документів, що засвідчують особу; вчинення інших дій, спрямованих на ухилення від сплати коштів на утримання дітей). Непрацездатність і матеріальний стан платника враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів (ст. 182 СК України).
По-друге, не має значення, потребує дитина надання їй утримання батьками чи ні. Іноді трапляється так, що потреби дитини можуть бути забезпечені за рахунок її власних доходів. З огляду на вік діти мають неповний обсяг дієздатності, однак вони можуть бути самостійними власниками майна й одержувати від нього дохід. Неповнолітні діти у віці від 14 до 18 років можуть самостійно вчиняти низку юридичних дій, у тому числі розпоряджатися своїм заробітком, здійснювати права на результати інтелектуальної діяльності, бути учасником (засновником) юридичних осіб. І все-таки в переважній більшості випадків з огляду на вік діти не здатні самостійно створити для себе необхідні умови життя. Тому тільки в окремих випадках, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з батьків і забезпечує повністю її потреби, батьки можуть бути звільнені від обов'язку з її утримання (ст. 188 СК України).
У попередньому Кодексі відповідна норма не відрізнялася подібною безумовністю формулювання. Згідно ст. 80 КпШС України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. Очевидно, що в даній нормі фраза «які потребують матеріальної допомоги» вживається лише стосовно непрацездатних повнолітніх дітей. Можливість розуміння її як визначення до неповнолітніх дітей була скоріше недоліком юридичної техніки, ніж принциповим підходом до регулювання відносин батьків і дітей з утримання, що підтверджується практикою застосування цієї норми. Однак її буквальне тлумачення приводило до прямої вказівки в юридичній літературі на те, що відповідно до закону батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, якщо вони потребують матеріальної допомоги. Недолік цього положення з успіхом усунутий у СК України, який виходить із презумпції того, що діти потребують матеріальної допомоги.
По-третє, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від обсягу їх цивільної дієздатності. У випадку, якщо один з батьків є недієздатним, обов'язок з утримання за його рахунок виконує опікун (ч. 2 ст. 15 СК України). Батько, що обмежений у дієздатності, виконує свої обов'язки за допомогою піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, і розпорядження ними здійснюється піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи й розпоряджатися ними (ч. 4 ст. 37 ЦК України).
Недосягнення батьками повноліття не звільняє їх від обов'язку з утримання своїх дітей. Народження дитини або вагітність може стати однією з підстав для надання судом права на шлюб особі, яка досягла чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 23 СК України). У випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК України). Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, записаній матір'ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35 ЦК України). Однак навіть набуття повної цивільної дієздатності в переважній більшості випадків не гарантує повної майнової самостійності неповнолітніх батьків. Тому в СК України передбачені норми, що закріплюють субсидіарний обов'язок баби й діда з утримання своїх малолітніх, неповнолітніх онуків, якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу (ст. 265 СК України). Якщо батьки дитини або один з них є неповнолітніми, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані надавати йому допомогу в здійсненні ним батьківських прав і виконанні батьківських обов'язків (ст. 16 СК України).
З аналізу коментованої статті можна діти висновку, що набуття дитиною поєної дієздатності до досягнення повноліття не є підставою для припинення обов'язку батьків з її утримання.
Це правило пояснюється наступним. Дитина може набути повний обсяг дієздатності в результаті укладення шлюбу, народження дитини, укладення трудового договору або реєстрації як підприємця (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК України). Разом з цим укладення шлюбу або народження дитини не свідчить про раптове виникнення здатності такої особи створити для себе й своєї сім'ї необхідні умови життя. Навпаки, виникнення в неповнолітньої особи власної сім'ї призводить до значного зростання її майнових витрат, і потреба в матеріальній підтримці з боку батьків не тільки залишається, але й нерідко зростає. Навіть дохід неповнолітньої особи у зв'язку з виконанням нею обов'язків за трудовим договором або здійсненням підприємницької діяльності, як правило, виявляється недостатнім для повного забезпечення її потреб.
В абз. 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. вказано, що при вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття. Примітний той факт, що в постанові йдеться тільки про один з випадків набуття неповнолітнім повної дієздатності, а саме якщо це відбувається в результаті реєстрації шлюбу. Позиція Верховного Суду відносно обов'язку батьків утримувати своїх дітей у випадку надання їм повної цивільної дієздатності з інших підстав (ст. 35 ЦК України) у постанові не представлена. Чи є такий поділ випадковим? Імовірно, ні. Як видно, зазначене положення автоматично перенесене з попередньої Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12.06.1998 р. у тому вигляді, в якому воно було закріплене раніше (абз. 2 п. 17), і тому знаходиться у відриві від нових норм законодавства, з якими тепер безпосередньо пов'язане.
У російському сімейному праві обрано протилежний підхід. Відповідно до ч. 2 ст. 120 СК РФ виплата аліментів, які стягуються у судовому порядку, припиняється у випадку набуття неповнолітніми дітьми повної дієздатності до досягнення ними повноліття. Звідси виходить, що фактично батьки можуть продовжувати надавати утримання добровільно, але обов'язок як такий не існує, оскільки його не можна виконати примусово.
6. Обов'язок батьків з утримання своїх неповнолітніх дітей є строго особистим. Особистий характер властивий зобов'язанням з утримання в цілому. Суб'єктами його можуть бути лише особи, що зазначені в законі. Сімейні права й обов'язки є тісно пов'язаними з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі й відповідно перекладені на іншу особу (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Тому зобов'язання з утримання не може припинятися шляхом переведення боргу, відступлення права вимоги (ст. 515 ЦК України). Не допускається зарахування зустрічних вимог про стягнення аліментів (ст. 602 ЦК України).
Зобов'язання з утримання є відносними, оскільки їхній суб'єктний склад завжди конкретизований. Сторонами в зобов'язанні з утримання є батьки дитини, один із яких виступає платником, а інший одержувачем аліментів. Стосовно дитини вживається формулювання «особа, на утримання якої провадяться виплати». СК України виходить з того, що одержувачем аліментів на дитину є той з батьків, з яким дитина проживає. Більш того, за концепцією СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються (див. ст. 179 СК України та коментар до неї). Таким чином, хоча аліментні виплати провадяться на утримання дитини, стороною в зобов'язанні, тобто одержувачем аліментів, є той з батьків, з яким дитина проживає. Одержувач аліментів й особа, на утримання якої провадяться виплати, не збігаються.
У російському законодавстві дане питання врегульоване інакше. Стороною в аліментному зобов'язанні завжди виступає сама дитина. Батьки при стягненні аліментів на дитину діють як її законні представники, тобто від імені дитини й у її інтересах. Те ж саме стосується й укладення аліментної угоди1.
Разом з тим, у СК України передбачено низку випадків, коли на стороні одержувача в зобов'язанні з утримання виступає сама дитина. У випадку смерті того з батьків, з ким проживала дитина, вона має право на самостійне одержання аліментів (ч. 2 ст. 179 СК України). Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні договору про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ч. 1 ст. 190 СК України). За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ст. 186, ч. 3 ст. 193 СК України).
7. Батьки виконують обов'язок з утримання своїх неповнолітніх дітей безоплатно. Зобов'язання з утримання є безоплатним, оскільки воно не пов'язане з яким-небудь зустрічним наданням одержувача аліментів. Така риса зобов'язання з утримання випливає з його мети, що полягає в забезпеченні нужденної особи матеріальною допомогою за рахунок іншої особи, яка перебуває з першою у сімейно-правових відносинах. Виділення коштів на утримання дитини іншим з батьків, який проживає з дитиною, виступає на стороні одержувача аліментів і відповідно до закону теж зобов'язаний її утримувати, не може розглядатися як зустрічне надання, оскільки кошти адресуються не йому, а дитині. Тобто той факт, що обов'язок з утримання дитини покладається на обох батьків, не означає взаємності зобов'язання з утримання.
8. Обов'язок батьків утримувати свою дитину не пов'язаний з обов'язком дитини утримувати своїх батьків.
Залежно від фігури зобов'язаної особи можна виокремити зобов'язання з утримання, у яких зобов'язаною особою виступають:
а) мати або батько щодо дитини;
б) повнолітня, а у випадках, передбачених законом, і неповнолітня дитина (ст. 206 СК України) щодо матері або батька.
Надання батьком утримання дитині не створює для неї жодного обов'язку стосовно батька. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати непрацездатних і нужденних у матеріальній допомозі батьків виникає самостійно. Його виникнення не пов'язане з виконанням батьками обов'язку з утримання дитини. Так, звільнення батьків від обов'язку утримувати дитину (ст. 188 СК України) не звільняє її в майбутньому від утримання батьків при настанні передбачених законом підстав. Таким чином, навіть якщо батьки з підстав, передбачених законом, не сплачували аліменти на дитину, вона зобов'язана утримувати своїх батьків. Проте закон містить й інші правила. Так, не виникає обов'язку з утримання батьків у дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав (ч. 2 ст. 202 СК України), однак самі батьки й після позбавлення їх батьківських прав не звільняються від обов'язку утримувати дитину (ч. 2 ст. 166 СК України). Також відповідно до ст. 204 СК України діти можуть бути звільнені судом від обов'язку з утримання батьків, якщо буде встановлено, що останні ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків (ч. 1 ст. 204 СК України). Втім, у цій нормі йдеться про ухилення від виконання батьківських обов'язків у цілому, а не про окремо взятий обов'язок з утримання дітей. До того ж в ч. 2 цієї ж статті говориться, що у виняткових випадках суд все-таки може присудити з дочки, сина аліменти на певний строк, незважаючи на те, що батьки ухилялися від виконання своїх обов'язків. В даному випадку превалює мета зобов'язання з утримання - матеріально забезпечити нужденних непрацездатних осіб (батьків). Таким чином, зазначена норма також не свідчить про який-небудь прояв ознак взаємності зобов'язання з утримання.
Правовідносини батьків та дітей з утримання мають самостійні підстави їх виникнення та припинення, їх існування не залежить одне від одного.
На підтвердження цієї тези можна надати наступні аргументи. 1. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків може взагалі не виникнути у випадку смерті батьків до настання їхньої непрацездатності й нужденності. 2. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків не виникає, якщо батьки не мають потреби в матеріальній допомозі. 3. Розмір аліментів в зобов'язаннях з утримання дітей і непрацездатних батьків не є взаємозалежним і визначається судом з урахуванням передбачених законом обставин в кожному конкретному випадку індивідуально. 4. Батьки можуть добровільно відмовитися від здійснення права на утримання навіть за наявності передбачених законом підстав. Це не виключено у випадку, якщо діти не мають достатнього доходу для власного життєзабезпечення. Адже обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати непрацездатних батьків виникає незалежно від того, чи можуть діти надавати матеріальну допомогу.
9. У юридичній літературі зобов'язання батьків і дітей з утримання відносять до аліментних зобов'язань першої черги, тому що зазначені особи зобов'язані надавати утримання одне одному незалежно від наявності в них інших родичів. Крім зобов'язань першої черги, виділяють зобов'язання другої й третьої черги, які можуть виникати й існувати тільки за наявності умов, зазначених у нормах глави 22 СК України.
10. Характерною рисою зобов'язань з утримання є їх довгочасний характер. Цей момент позначається й на особливостях захисту майнових прав учасників сімейних відносин. На вимоги, що випливають із сімейних відносин, включаючи вимогу про стягнення аліментів, позовна давність не поширюється (ч. 1 ст. 20 СК України, ч. 2 ст. 268 ЦК України). Вимога про стягнення аліментів може бути подана протягом усього строку існування права на утримання. Право на утримання не погашається давністю, оскільки потреба в матеріальному утриманні об'єктивно існує протягом тривалого часу.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей носить строковий характер. Його існування завжди обмежене певними часовими рамками, а виникнення й припинення пов'язане з конкретним моментом у часі. Такий обов'язок виникає з моменту народження дитини й припиняється, як правило, з досягненням нею повноліття.
11. Обов'язок батьків з утримання своїх дітей припиняється з підстав, що передбачені в законі, до досягнення дитиною повноліття.
Обов'язок батьків з утримання своїх дітей припиняється у випадку смерті (оголошення померлими) батька або дитини. Перехід відповідного права або обов'язку до спадкоємців (правонаступництво) не допускається законом, оскільки не відповідає самій суті зобов'язання з утримання. Право на аліменти не входить до складу спадщини як нерозривно пов'язане з особою спадкодавця (ст. 1219 ЦК України).
У випадку визнання одного (обох) з батьків безвісно відсутнім обов'язок з утримання дітей не припиняється. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов'язана утримувати (ст.44 ЦК України). Таким чином, опікун над майном того з батьків, якого визнано безвісно відсутнім, виконує обов'язок з утримання його дитини.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей припиняється у випадку їхнього усиновлення (удочеріння). З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена (ч. 1 ст. 232 СК України). Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини (ч. 4 ст. 232 СК України). Іншими словами, усиновлювачі прирівнюються в правах і обов'язках до батьків. Тому у випадку, якщо аліменти на дитину стягувалися в судовому порядку, рішення суду про всиновлення, що набрало чинності, є непорушною підставою для припинення виплати аліментів. При усиновленні дитини однією особою батьківські права й обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка (абз. 2 ч. 1 ст. 232 СК України). Якщо при всиновленні дитини права й обов'язки були збережені за одним з батьків, його обов'язок з утримання дитини не припиняється.
Слід особливо підкреслити, що позбавлення батьківських прав не є підставою для припинення зобов'язання з утримання між батьками та дітьми. Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, суд на вимогу позивача або за власною ініціативою одночасно з позбавленням батьківських прав може вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
У випадку влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального закладу або іншого закладу обов'язок батьків щодо її утримання не припиняється. Відповідно до ч. 1 ст. 193 СК України на користь того з батьків, з ким проживала дитина до влаштування у відповідний заклад, триває стягнення аліментів на дитину, за умови, що вони витрачаються за цільовим призначенням. Згідно з абз. 2 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. саме по собі утримання дитини в державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття. Нерідко суди, ухвалюючи рішення щодо позбавлення батьківських прав і передачі дітей органам опіки й піклування з метою їхнього подальшого влаштування, одночасно стягують із батьків аліменти на користь державного закладу, куди будуть поміщені діти.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 180. Обов'язок батьків утримувати дитину"
  1. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  2. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  3. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    статтях 31, 34 і 63. Особисті немайнові інтереси громадян визначаються їх множинністю, що, в свою чергу, породжує різні цивільно-правові форми їх регулювання. Тому охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визнання за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав, кожному з яких притаманні свої специфічні засоби захисту. Індивідуалізація особистості - ще одна важлива
  4. Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості
    статтями 155 і 156. Добровільні статеві зносини неприродним способом з особою, яка не досягла статевої зрілості, за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 156. За загальним правилом, розглядуваний склад злочину передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У разі, коли статевим зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або
  5. Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей
    статтею,- карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років. (Стаття 164 із змінами, внесеними згідно із законами № 2456-І\/ від 03.03.2005 р., № 270А/І від 15 квітня 2008 р.) 1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та
  6. Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків
    статтею,- карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років. (Стаття 165 із змінами, внесеними згідно із законами № 2456-М від 03.03.2005 р., № 270Л/І від 15 квітня 2008 р.) 1. Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про
  7. Стаття 401. Поняття військового злочину
    статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також інші особи, визначені законом. 3. Особи, не зазначені у цій статті,
  8. Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
    статті фактично встановлює в загальних рисах зміст Сімейного кодексу України. Частково положення ч. 1 коментованої статті дублюють ст. 2 СК щодо визначення кола суспільних відносин, що регулюються Сімейним кодексом. Сімейні правовідносини за своєю суттю є цивільними, оскільки відповідають ознакам цивільних відносин, встановлених ст. 1 ЦК України. Тобто це особисті немайнові та майнові відносини,
  9. Стаття 3. Сім'я
    стаття, яка має назву «Сім'я». Етимологічно слово «сім'я» походить від слова «сьемь», що означає «робітник, слуга, домочадець». Таким чином в первісному розумінні сім'я - це коло осіб, які визначаються як робітники, слуги та домочадці, тобто особи, які об'єднані певними економічними зв'язками. Сучасне розуміння поняття сім'ї є більш складним і неоднозначним. Це пояснюється тим, що сім'я як
  10. Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
    статті визначається загальний порядок виконання учасниками сімейних відносин своїх обов'язків. Суб'єктивний сімейний обов'язок - це вид і міра належної поведінки особи як учасника сімейних правовідносин, тобто сфера належного. Сімейні обов'язки тісно пов'язані із сімейними правами, оскільки наявність певного обов'язку у одного з учасників таких відносин свідчить про наявність відповідного права у