|
Засади цивільного права - це фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання відносин, що складають предмет цивільного права.
Слід зазначити, що незалежно від того, чи йдеться про особи приватного, чи про особи публічного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством на однакових засадах, вказаних у ст. З ЦК. У кожній із вказаних тут засад проявляються ті чи інші вимоги до практичного забезпечення правового становища приватної особи.
Засадами цивільного права (законодавства) України визнаються:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Це означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують "суверенітетом особистості", вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві у системі цивільних відносин на власний розсуд;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом. Цей принцип означає, що правова охорона власності забезпечується усім власникам, незалежно від її форм та видів. Разом з тим, власник може бути позбавлений свого права, наприклад, у випадку реквізиції, конфіскації майна за вироком суду, вилучення майна у інших випадках, передбачених ст.ст. 350-354 ЦК;
3) свобода договорів. Вона полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості;
4) свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом, означає закріплення у законодавчому порядку загального правила про право зайняття підприємницькою діяльністю, а також встановлення юридичних гарантій реалізації цього права. Стаття З ЦК розмежовує підприємницьку діяльність, заборонену законом, таку, що не заборонена законом. Перша з них є правопорушенням і тому не належить до сфери цивільно-правового регулювання. Що стосується підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, то право займатися нею є однією з важливих засад цивільного законодавства України;
5) принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Цей принцип цивільного права грунтується, передусім, на положенні Конституції України, згідно з яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносин, що виникають в державі (ст. 124). При цьому судовий захист можливий як щодо тих цивільних прав, що прямо вказані у ЦК, так і відносно тих, що випливають з норм Конституції чи іншого закону (див. постанову Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").
Судам підвідомчі усі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд не має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви або скарги, наприклад, на тій підставі, шо його вимоги можуть бути захищені в іншому порядку.
Проте, слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту цивільного права та інтересу не означає встановлення вимоги звернення за захистом виключно до суду. Наприклад, згідно зі ст.ст. 17-19 ЦК захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом, а також власними силами у порядку самозахисту. Спір про порушене цивільне право може бути вирішений також третейськими судами, котрі створюються за домовленістю суб'єктів відповідних цивільних відносин:
6) вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного права (законодавства) практично виражається у встановленні по! о иормами рівних умов для участі усіх осіб у цивільних відносинах: закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; створення норм, спрямованих на ілбезпечення реалізації цивільного права, з урахуванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.
Характеристику цивільного права, як галузі національного права, доповнюють перелік його функцій і внутрішня система побудови.
|
- § 1. Поняття цивільного правовідношення
Характерними ознаками правовідносин є такі: 1) вони виникають, змінюються, припиняються, поновлюються тощо на підставі правових норм, котрі їх породжують і реалізуються через них. Між цими феноменами існує причинний зв'язок; 2) саме у правовідносинах досягається мета правових норм, проявляється їхня реальна сила та ефективність. Інші суспільні відносини опосередковуються іншими (неюридичними)
- § 4. Виконання цивільних обов'язків
Виконання цивільного обов'язку, на відміну від здійснення суб'єктивного цивільного права, завжди є юридичним фактом. Згідно з ч. 4 ст. 14 ЦК підставами звільнення від виконання цивільних обов'язків є: 1) умови договору; 2) положення актів законодавства. При цьому договору надається перевага перед актами законодавства: у тих випадках, коли є договір, спочатку мають бути з'ясовані умови договору;
- § 1. Поняття і ознаки правочину
Легальне визначення правочину дається у ст. 202 ЦК, яка передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Однак, це формулювання потребує деяких уточнень. По-перше, щодо того, хто може вчиняти правочини. У ст. 202 ЦК сказано, що правочини можуть вчиняти "особи". Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК "особами" іменуються лише такі учасники
- § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
- § 3. Співвідношення приватного і цивільного права
Підґрунтя розуміння засад визначення такого співвідношення було закладене ще в Стародавньому Римі, де один з найбільш блискучих теоретиків у галузі приватного права - Ульпіан поділяв приватне право на 3 частини: jus naturale ("природне право"), jus gentium ("право народів"), jus civile ("право цивільне", а точніше - "право громади") (Д.1.1.2). Jus naturale (природне право) - це право, якому
- § 4. Цивілістика
У вітчизняній правовій науці цивілістика розглядається з 2 позицій: 1) як узагальнююче поняття, що вживається для визначення суспільних відносин цивільно-правового характеру, пов'язаних з цивільним правом, проблемами нормативного регулювання майнових та особистих немайнових прав фізичних і юридичних осіб та практикою цивільних правовідносин (в тому числі сімейно-правових, цивільних
- § 3. Європейські традиції приватного права
Оскільки європейські правові системи звичайно пов'язують з належністю до східної або західної традиції права, попереднього роз'яснення потребують два ключових поняття: 1) система "Схід- Захід"; 2) традиція права. Суть конструкції "Схід - Захід" полягає у виокремленні двох маг істральних шляхів соціоісторичного розвитку. При цьому "Схід" або "Орієнт" характеризується такими рисами: - пріорітет
- 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
- § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
У попередніх підрозділах зазначалися особливості формування цивільного права України та його концепції на перших етапах становлення останнього. Поступальний розвиток правових ідей був перерваний Жовтневим переворотом 1917 р. та наступними змінами в політичному житті країн, які знаходилися в сфері впливу РРФСР, а з часом утворили СРСР. Для цивільного права це означало відмову від можливості
- § 5. Створення ЦК України
Підготовка проекту ЦК України, яка почалася у 1994 р., зумовила необхідність пошуку відповіді на низку концептуальних питань. Зокрема, чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини? Яка система права має бути обрана як зразок? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини? У процесі обговорення цих питань знову виникла характерна для радянської
|