ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття цивільного правовідношення

Характерними ознаками правовідносин є такі:
1) вони виникають, змінюються, припиняються, поновлюються тощо на підставі правових норм, котрі їх породжують і реалізуються через них. Між цими феноменами існує причинний зв'язок;
2) саме у правовідносинах досягається мета правових норм, проявляється їхня реальна сила та ефективність. Інші суспільні відносини опосередковуються іншими (неюридичними) нормами як правило тому, що не потребують правового втручання;
3) суб'єкти правовідносин взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами та обов'язками. Цей зв'язок по суті і є правовим відношенням, в межах якого праву однієї сторони кореспондує обов'язок другої і навпаки;
4) правове відношення - це завжди двосторонній зв'язок, оскільки, власне, норма права має характер надання права та покладення зобов'язання, вона завжди когось уповноважує, а когось зобов'язує; 5) правовідносини мають вольовий характер. По-перше, тому що через норми права у них відображується державна воля або воля інших суб'єктів нормотворчості. По-друге, в силу того, що навіть за наявності правової норми правове відношення не з'являється автоматично і функціонувати без волевиявлення його учасників або хоча б одного з них не може. Необхідним є вольовий акт, котрий породжує таке правове явище. Правовідносини, перш ніж з'явитися проходять через свідомість та волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення;
6) правовідносини охороняються державою. Інші суспільні відносини такого захисту не мають. Звичайно, далеко не в усіх правовідносинах держава є зацікавленою (наприклад, у правовідносинах, що виникають з правопорушень), але інтерес держави полягає у розв'язанні належним чином цих соціальних ексцесів, притягненні винних осіб до відповідальності тощо. Тому захист правопорядку та законності означає і охорону правовідносин;
7) правовідносини відзначаються індивідуалізацією суб'єктів, персоніфікацією прав та обов'язків. Правове відношення є не безособовим абстрактним зв'язком, це завжди конкретний зв'язок однієї особи з іншою. Сторони, як правило, відомі, можуть бути названі, а їхні дії - скоординовані. Цього немає в інших суспільних відносинах, котрі не настільки формалізовані та впорядковані.
З врахуванням цих ознак правове відношення з точки зору загальної теорії права може бути визначене як врегульоване нормами права і таке, що забезпечується державою, вольове суспільне відношення, що має вияв у конкретному зв'язку між уповноваженими та зобов'язаними суб'єктами1. Можливе також визначення правовідносин як таких специфічних вольових суспільних відносин, що виникають і здійснюються на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками2.
Спираючись на таке розуміння суті та загальне визначення поняття правовідносин, у найбільш простому варіанті цивільні правовідносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульовані нормами права.
Разом із тим, можливе і більш точне визначення, яке може виглядати так: цивільне правовідношення - це правовий зв'язок, що грунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними учасниками цивільних відносин.
З'ясування властивостей і характеру цивільного правовідношення належить до числа найбільш складних питань теорії цивільного права. Значна частина аспектів цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, встановлення співвідношення їх з реальними, виробничими відносинами, визначення можливості впливу права на суспільні відносини тощо) належить до сфери не тільки приватного (цивільного) права, але має загальнотеоретичний характер. Це дозволяє не розглядати їх детально у курсі цивільного права, а обмежитися відсиланням до спеціальних робіт (О. Йоффе, Р. Халфіна) і характеристикою лише специфічних ознак та особливостей цивільних правовідносин.
' Див,: Скакун О.Ф. Теория государства и права (Энциклопедический курс). Учебник. - Харьков, 2005. - С. 568.
- Див.: Теорія держави і права. Навч. посібник / За заг. ред. СЛ. Лисенкчча, В.В. Копейчикова. - К, 2002. - С. 225.
Головными ознаками цивільного правовідношення є:
1) суб'єктний склад - учасники цивільних правовідносин є юридично рівними суб'єктами, шо в організаційно-правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного;
2) об'єкт - цивільні правовідносини є правовим зв'язком, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які являють інтерес для окремої (приватної) особи;
3) можливість вибору варіанту поведінки його учасниками. Такі відносини сторін складаються на засадах ініціативи учасників, їх вільного розсуду, що ґрунтується на уповноважувальному характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною підставою виникнення правового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є договір між ними, котрий, до того ж, може виступати як норма цивільного законодавства;
4) характер прав і обов'язків його учасників, котрі виступають як носії цивільних прав і обов'язків;
5) способи захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків. Захист здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку;
6) підстави виникнення, припинення і трансформацій цивільних правовідносин, які ґрунтовно відрізняються від юридичних фактів в інших галузях права за видами, змістом і характером правових наслідків. Зокрема, цивільні права і обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не лише з підстав, передбачених актами цивільного законодавства, але також внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, котрі на загальних засадах цивільного права (законодавства) наділяються і беруть на себе відповідно цивільні права і обов'язки.
Цивільне правове відношення являє собою складну правову категорію, що складається з 3 обов'язкових елементів: і) суб'єктів, 2) об'єкта, 3) змісту.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття цивільного правовідношення"
  1. Глава б Цивільні правовідносини
    цивільного
  2. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    поняття не тотожні. Як згадувалося вище, право - категорія ширша. Цим поняттям охоплюються усі загальнообов'язкові норми, що існують у суспільстві, утому числі ті, Що грунтуються на приписах природного права, звичаях, домовленості сторін тощо. Оскільки право не може бути зведеним лише до сукупності законодавчих актів, що видаються у державі, від урегульованості цивільних відносин законодавчими
  3. 2.1. Суб'єкти цивільних правовідносин
    поняття тут виступають як єдине ціле, а отже йдеться про цивільну право- суб'єктність зазначених суб'єктів. Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є постійним і може змінюватися внаслідок
  4. § 3. Зміст цивільного правовідношення
    поняття права, що належить певній особі. У зв'язку з цим можна дійти висновку, що таке акцентування уваги на "суб'єктивності" або "об'єктивності" права поступово має втрачати сенс, оскільки вже з самого контексту відповідних відносин цілком зрозуміло, чи йдеться про право окремої особи на певну поведінку, чи про сукупність норм та правил поведінки, що встановлені для певної категорії осіб.
  5. § 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
    поняття тотожні . Очевидно, слід погодитися з тією точкою зору, що розмежування зазначених понять є штучним. Адже коли йдеться про блага, шо являють інтерес для суб'єктів цивільного права, то вони є не тільки об'єктом прав однієї особи, але породжують також обов'язки інших осіб, без яких суб'єктивне право не може бути реалізоване. Але якщо навколо відповідних матеріальних або нематеріальних
  6. § 3. Сервітути
    поняття "сервітут" та "право користування чужим майном" вживаються як рівнозначні. Отже, сервітут - це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і в установлених межах. Призначення сервітуту - дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або
  7. § 1. Поняття зобов'язання
    поняття цієї категорії. З врахуванням цих уточнень визначення зобов'язання у цивільному праві може виглядати так. Цивільно-правове зобов'язання - це цивільне правовідношення, учасники якого мають права та/або обов'язки, спрямовані на опосередкування динаміки цивільних відносин: передачу майна, виконання роботи, надання послуг, сплату грошей тощо. Варто звернути увагу на те, що ЦК не лише дає
  8. § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
    поняття. Разом з тим, можливий і відступ від цього принципу для більш докладних класифікацій. 1. Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні. Договірні зобов'язання виникають на підставі домовленості його учасників (дво- або багатосторонній договір). Недоговірні зобов'язання виникають внаслідок інших юридичних фактів (одностороннього лравочину,
  9. § 1. Поняття цивільно-правової відповідальності
    поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують з санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати так: цивільно-правова відповідальність - це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О. Иоффе). Однак тут увага загострюється на зовнішній стороні. Але у визначенні має бути відображена й суть відповідальності, й
  10. § 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
    поняття, суті й складу правопорушення. Зокрема, при визначенні поняття правопорушення нерідко головна увага звертається на те, що воно є порушенням правової заборони. Недоліком такого визначення є те, що воно загострює увагу на активних протиправних діях і не враховує протиправне невиконання обов'язку, що уже існує, наприклад, у договірних зобов'язаннях. Тому таке визначення прийнятне для