Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття цивільно-правової відповідальності

Передусім нагадаємо, що існують 2 різних підходи до розуміння відповідальності, суть яких полягає в тому, що юридична відповідальність, в тому числі й цивільно-правова, тлумачиться як відповідальність за минулі вчинки (ретроспективна відповідальність) або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність).
Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної з цим дискусії, зазначимо лише, що більш вірною уявляється точка зору, згідно з якою поділ юридичної відповідальності на позитивну і негативну (проспективну і ретроспективну) не відповідає її природі. Підґрунтям юридичної відповідальності є правова оцінка, а підґрунтям позитивної відповідальності є оцінка моральна. Тому такий поділ, в цілому, є не зовсім точним.
Ґрунтуючись на таких міркуваннях, цивільно-правову відповідальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вчинене правопорушення.
Відносно визначення цивільно-правової відповідальності та її характерних ознак, в юридичній літературі вже багато років точиться дискусія.
Зокрема, поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують з санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати так: цивільно-правова відповідальність - це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О. Иоффе).
Однак тут увага загострюється на зовнішній стороні. Але у визначенні має бути відображена й суть відповідальності, й особливості реалізації санкції. Адже до заходів відповідальності можуть бути віднесені не всі санкції, а тільки деякі з них, що відповідають певним вимогам. Суть юридичної відповідальності взагалі і цивільно-правової відповідальності зокрема полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбаченого санкцією правової норми заходу державного примусу.
Разом з тим, не будь-яка реалізація санкції, не будь-який державний примус підпадає під поняття цивільно-правової відповідальності.
Особливостями цивільно-правової відповідальності є:
1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності (наприклад, моральної);
2) крім державного примусу, який характеризує право загалом, і иповими для відповідальності є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо);
3) державний і суспільний осуд порушника за порушення норм, встановлених державою, який дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.
Не рідше ніж з категорією "санкція", юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше, або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обгрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.
Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі - в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність - це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним відносно первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок полягає нерідко в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються додатково до обов'язків, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є покаранням, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.
Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності, необхідним є деяке уточнення. Воно полягає в тому, що, говорячи про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, необхідно мати на увазі, що йдеться не лише про порушення останнім норми права, але і суб'єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права управомоченої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, що застосовується за вчинене правопорушення. Разом з тим, таку санкцію не можна вважати відповідальністю, тому що вона не пов'язана з якимись позбавленнями для порушника, в якого вилучається річ, що йому не належить. Тому для цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а таким заходом, який спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.
З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв'язку з порушенням встановленого договором або законом обов'язку, що має змістом покладання на особу, винну в учиненні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків.
Ведучи мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності взагалі, необхідно детальніше зупинитися на такій її особливості, що вона за своїм характером є заходом державного примусу. У зв'язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше і сьогодні не втратило своєї актуальності питання про те, чи є заходом цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Це питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки іа невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
Логіка міркувань противників того, щоб віднести добровільне відшкодування збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов'язана з осудом і державним примусом щодо правопорушника. Якщо останній виконує обов'язок відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а, отже, немає і державного осуду (С. Братусь).
Однак цьому можна протиставити зауваження Г. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, за якої суд від імені держави висловлює осуд за вчинення правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть за добровільного відшкодування збитків або сплати неустойки з боку держави присутній осуд.
Традиційно в юридичній літературі виділяють 3 функції цивільно- правової відповідальності: превентивну (виховно-запобіжну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід уявляється невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі зазначені функції. Наприклад, у випадку, коли на боржника, винного в невиконанні зобов'язань, покладається обов'язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов'язок відшкодування має потрійний вплив.
По-перше, кредитору відшкодовується збитки, тобто виконується компенсаційна функція. По-друге, оскільки компенсація відбувається за рахунок несправного боржника, тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання. Нарешті, факт покладення обов'язку відшкодування збитків, що були результатом винного правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших, схильних до правопорушень осіб.
Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою. Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується, передусім, у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття цивільно-правової відповідальності"
  1. § 1. Поняття цивільного правовідношення
    поняття правовідносин, у найбільш простому варіанті цивільні правовідносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульовані нормами права. Разом із тим, можливе і більш точне визначення, яке може виглядати так: цивільне правовідношення - це правовий зв'язок, що грунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними учасниками цивільних відносин. З'ясування властивостей і
  2. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    цивільному праві - це обставини, наявність яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов'язків (цивільних правовідносин). Від юридичних фактів відрізняють так звані "юридичні умови" - обставини, що мають юридичне значення для настання правових наслідків, але пов'язані з ними не прямо, а через проміжні ланки (С. !саков). Наприклад, підставою
  3. § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    поняттям їх дієздатності, утворює єдину категорію - цивільну правосуб'єктність зазначених суб'єктів. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад - це соціально-правова можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин. Основні засади участі держави та українського народу у правовідносинах визначені у Конституції - Основному законі держави. Держава може
  4. § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
    поняття. Разом з тим, можливий і відступ від цього принципу для більш докладних класифікацій. 1. Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні. Договірні зобов'язання виникають на підставі домовленості його учасників (дво- або багатосторонній договір). Недоговірні зобов'язання виникають внаслідок інших юридичних фактів (одностороннього лравочину,
  5. § 7. Виконання зобов'язань
    поняттям виконання зобов'язання належним чином. Що стосується принципу економічності, то в умовах переходу до ринкових відносин "економічність" є поняттям відносним, оскільки кожен з їх учасників, як правило, сам визначає, що йому вигідно, а економічні інтереси сторін часто протилежні. Стабільність договірних зобов'язань - це швидше не принцип їх виконання, а певна тенденція розвитку договірних
  6. 4.1. Неустойка
    поняття "альтернативна неустойка" для позначення можливості кредитора обирати між стягненням неустойки або збитків2. Оскільки у ст. 549 ЦК згадуються, крім неустойки, ще і штраф, пеня, то виникає питання про їх правове значення. У літературі існує думка, що це різновиди неустойки, які мають свої особливості. Ця позиція отримала підтримку й у ЦК, який містить визначення цих традиційних для
  7. § 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
    поняття, суті й складу правопорушення. Зокрема, при визначенні поняття правопорушення нерідко головна увага звертається на те, що воно є порушенням правової заборони. Недоліком такого визначення є те, що воно загострює увагу на активних протиправних діях і не враховує протиправне невиконання обов'язку, що уже існує, наприклад, у договірних зобов'язаннях. Тому таке визначення прийнятне для
  8. § 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
    поняттям "господарський договір", а "підприємницький договір" При цьому, звичайно, слід мати на увазі, що існує вже згадувана вище дискусія відносно того, чи охоплюється господарська діти, ність нормами цивільного законодавства, чи вона складає еамое ми ний предмет правового регулювання. Однак, незалежно від ті о. чи вважати господарське право самостійною галуззю чи ні, правильніше уявляється
  9. § 5. Укладення, зміна та розірвання договорів
    поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а тільки та, яка направлена конкретній особі або декільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними для цього
  10. § 6. Договір найму транспортного засобу
    поняття "транспортний засіб" законодавство не пегить. Його можна визначити, виходячи із загального поняття Транспорт", який, у свою чергу, згідно зі ст. 1 Закону України від ІІ) листопада 1994 р. "Про транспорт" є галуззю суспільного вироб- пцтва, що покликана задовольняти потреби населення та суспільно виробництва в перевезеннях. Відповідно, технічні засоби, за чюмогою яких здійснюються такі