Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Поняття зобов'язання

Термін "зобов'язання" має декілька значень. Зокрема, він використовується для позначення: 1) документа, що видається боржником кредитору; 2) окремого обов'язку; 3) обов'язку, що відповідає правомочностям певної особи; 4) сукупності обов'язків з відповідними їм правомочностями.
Якщо права на речі опосередковують статику суспільних відносин (стан належності речей) у сфері цивільного обігу, то зобов'язання, передусім, засвідчують його динаміку, регулюючи обов'язки з передачі речей від однієї особи до іншої, виконання дій, надання послуг.
Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають усі ознаки останніх. Разом з тим, вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, відокремити від речових відносин.
До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести:
1) те, що сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор - особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) - особа, яка несе обов'язок, відповідний праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютних правовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженій особі протиставлене не конкретне коло зобов'язаних осіб, а "усі й кожен";
2) те, що об'єктами зобов'язальних правовідносин можуть бути дії, пов'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання від здійснення дій, в той час як об'єктами речових правовийю- син є речі;
3) те, що здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальних правовідносинах можливе тільки у разі здійснення боржником дій, що складають його обов'язок, тоді як у речових правовідносинах уповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб;
4) те, що зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Речові права - це його статика.
З урахуванням названих ознак, зобов'язання у цивілістичній літературі найчастіше визначають як цивільні правовідносини (або "закріплені цивільним законом суспільні відносини"), пов'язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення або утримання від вчинення певних дій1.
Практично так само виглядає і легальне визначення зобов'язання, котре міститься у ст. 509 ЦК, за якою зобов'язанням^є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Звісно, таке визначення може використовуватися на практиці. Проте, враховуючи ту обставину, що позначення "зобов'язання" є багатозначним і може враховуватися в різних галузях права та інших сферах гуманітарних знань, здається доцільним вести мову не взагалі про "зобов'язання" і "правовідношення", а саме про "цивільно-правові зобов'язання" і "цивільні правовідносини".
Крім того, недоліком запропонованих визначень зобов'язань є некоректна вказівка на те, що одна їхня сторона (кредитор) має права, а інша (боржник, дебітор) - обов'язки. Проте такий найпростіший правовий зв'язок на практиці зустрічається досить рідко (у договорах простого дарування, безоплатної позики, позички, довічного утримання, а також у зобов'язаннях про відшкодування шкоди). Набагато частіше йдеться про взаємну пов'язаність сторін зобов'язання правами і обов'язками. Наприклад, у договорі купівлі- продажу продавець зобов'язаний передати покупцю певну річ, і в цьому відношенні він є боржником. Натомість, він має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, і в цьому відношенні є кредитором. Покупець, у свою чергу, виступає як кредитор, вимагаючи передачі речі, і як боржник - виконуючи обов'язок заплатити за покупку.
'Див,, наприклад: Иоффе О.С. Обязательственное право. - М., 1975. - С. 6; Цивільне право України. - Т. 1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К., 2002. - С. 610.
З'ясування того, чи діє сторона у конкретній ситуації як боржник чи як кредитор, має велике значення для правильного застосування інших норм (наприклад тих, що встановлюють наслідки прострочення боржника чи прострочення кредитора). Отже й ця обставина має бути врахована при визначенні поняття цієї категорії. З врахуванням цих уточнень визначення зобов'язання у цивільному праві може виглядати так.
Цивільно-правове зобов'язання - це цивільне правовідношення, учасники якого мають права та/або обов'язки, спрямовані на опосередкування динаміки цивільних відносин: передачу майна, виконання роботи, надання послуг, сплату грошей тощо.
Варто звернути увагу на те, що ЦК не лише дає загальне визначення зобов'язання, але й визначає його засади. Зокрема, у ч. З ст. 509 ЦК зазначено, що зобов'язання має Грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Оскільки ці категорії названі серед загальних засад цивільного законодавства (ст. З ЦК), можна зробити висновок, що у Кодексі зобов'язання розглядаються як результат реалізації цивільного законодавства. Така точка зору знаходить підтвердження при аналізі джерел цивільного законодавства та підстав виникнення зобов'язань, про що йдеться далі.
З наведених вимог до зобов'язань випливають деякі їхні особливості, що мають безпосереднє практичне значення.
Зокрема, ст. 511 ЦК встановлює, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Таке положення закону обумовлене тим, що встановлення обов'язків для третіх осіб, які не є учасниками зобов'язання, не відповідало б засадам справедливості, на яких мають ґрунтуватися зобов'язання.
Разом з тим, у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права боржника та (або) кредитора. Це можливе, наприклад, у випадку укладення договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Поняття зобов'язання"
  1. Книга п'ята ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
    поняття, правовідносини, в яких сторонами є кредитор і боржник, а змістом - права і обов'язки сторін. Як і будь-які правовідносини, зобов'язання підлягає захисту з боку держави. У сфері майнових відносин зобов'язання посідають провідне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівництво, транспортування, цивільний обіг товарів, побутове
  2. Що таке зобов'язання? Які підстави його виникнення?
    поняття зобов'язання, сторони в зобов'язанні; виконання зобов'язання; забезпечення виконання зобов'язання; припинення зобов'язання; відповідальність за порушення зобов'язання. Особлива частина врегульовує конкретні види зобов'язань. Як і будь-яке цивільне правовідношення, зобов'язання включає такі елементи: суб'єкти, об'єкти, зміст. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона
  3. § 1. Поняття та склад зобов'язання
    поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що зобов'язання - це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах - це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і
  4. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    поняття власне акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю в теперішньому їх тлумачення українським законодавством. Проте, досить скоро потреба Радянської держави в господарських товариствах відпала взагалі; норми, присвячені ним, вже являли навіть не теоретичний, а швидше - історичний інтерес. Деяке значення зберегли лише акціонерні товариства. Діяли вони на основі не норм
  5. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    поняття юридичної особи. Разом з тим, не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує законодавець; немає і самого визначення цих категорій. Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Значна частина їх розміщена в тих або інших розділах розділу "Право власності". Зате в "Загальних положеннях" значна увага приділена угодам
  6. § 6. Структура (система) цивільного права
    поняття "структура цивільного права" визначають як сукупність норм, що об'єднані в правові інститути або існують самостійно і знаходяться у певному ієрархічному взаємозв'язку (Ю. Калмиков). Проте на сучасному етапі розвитку цивільного права його структура ускладнюється, в зв'язку з чим деякі цивілісти, наприклад, О. Пушкін, звертали увагу на необхідність враховувати існування не тільки
  7. § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
    поняття "прогалина в праві (законодавстві)" слід взяти до уваги, що йдеться лише про ті відносини, які можливо врегулювати за допомогою права. Скажімо, не є предметом правового регулювання інтимні стосунки подружжя, внаслідок чого відсутність відповідних норм у цивільному праві (законодавстві) не .можна розглядати як недолік правового регулювання. Разом із тим, прогалиною цивільного законодавства
  8. § 1. Поняття цивільного правовідношення
    поняття правовідносин, у найбільш простому варіанті цивільні правовідносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульовані нормами права. Разом із тим, можливе і більш точне визначення, яке може виглядати так: цивільне правовідношення - це правовий зв'язок, що грунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними учасниками цивільних відносин. З'ясування властивостей і
  9. § 3. Зміст цивільного правовідношення
    поняття права, що належить певній особі. У зв'язку з цим можна дійти висновку, що таке акцентування уваги на "суб'єктивності" або "об'єктивності" права поступово має втрачати сенс, оскільки вже з самого контексту відповідних відносин цілком зрозуміло, чи йдеться про право окремої особи на певну поведінку, чи про сукупність норм та правил поведінки, що встановлені для певної категорії осіб.
  10. § 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
    поняття: "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою" (сі 44 ЦК). Різниця між ними полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки га піклування ло нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається