Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 5. Створення ЦК України

Підготовка проекту ЦК України, яка почалася у 1994 р., зумовила необхідність пошуку відповіді на низку концептуальних питань. Зокрема, чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини? Яка система права має бути обрана як зразок? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини?
У процесі обговорення цих питань знову виникла характерна для радянської цивілістики розбіжність у поглядах відносно доцільності створення окремого господарського кодексу.
Думка про корисність існування двох кодексів, які регулюють майнові відносини, активно відстоювалася "господарниками" з посиланням на те, що господарський кодекс - це те ж саме, що і Торговий кодекс, який визнається законодавством багатьох країн з ринковою економікою (Г. Знаменський, В. Мамутов).
Цивілісти слушно зазначали, що структура та зміст цих кодексів не мають нічого спільного, і наполягали на тому, що приватне право, яким є цивільне право, має акумулювати весь комплекс питань правового статусу приватної особи у громадянському суспільстві. Тому майбутній ЦК має бути найбільш повним виявленням захисту прав осіб - як фізичних, так і юридичних, - охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних із підприємництвом (Н. Кузнецова, Я. Шевченко).
Деякі вчені вказували на те, що створення Цивільного та Господарського кодексів виправдане з практичних міркувань, однак слід чітко розмежувати предмети їхнього правового регулювання, що поки не вдається (В. Опришко, О. Підопригора).
На цю дискусію наклалася проблема вибору зразків при створенні проекту ЦК, яка постала ще на початку роботи над проектом. Власне, і дискусія між "цивілістами" та "господарниками" значною мірою пов'язана з вибором зразку. "Господарники" дорікали і дорікають "цивілістів" тяжінням останніх до римського права. Самі ж вони тяжіли і тяжіють до радянських зразків регулювання господарських відносин (В. Лаптев, В. Мамутов, В Гайворонський).
Розмаїття позицій щодо бачення суті та співвідношення основних законодавчих актів, що мають регулювати майнові та немайнові відносини, природно, загальмувало прийняття ЦК (для порівняння можна пригадати, що при таких значних кодифікаціях у галузі приватного права як систематизація Юстиніана, створення Австрійського цивільного кодексу, Кодексу Наполеона, Німецького цивільного кодексу та ін. проблема дуалізму приватного права не виникала: торговельні кодекси, котрі з'явилися пізніше у Франції, Німеччині, були природним продовженням законопроектних робіт у окремих напрямах).
При підготовці проекту ЦК України також постала проблема вибору напрямів та зразків для наслідування. Підходи до неї визначилися ще на самому початку роботи над проектом. Зокрема, зазначалося, що сучасна правова система України є ближчою до романо-германської, хоч і має низку істотних відмінностей від неї. Останнім часом посилився процес запозичення елементів із англосаксонського права, пов'язаний із об'єктивними закономірностями зближення суспільно-політичних національних систем на європейському континенті (Ю. Шемшученко). Слушно підкреслювалося, що чинні цивільні кодекси західних держав повинні бути в полі зору авторів нового ЦК України з тим, щоб використати все те цінне, що увійшло в золотий фонд світовий цивілістики (О. Бандурка, О. Пушкін, О. Скакун).
Багато цивілістів справедливо звертали увагу на доцільність використання положень Основ цивільного законодавства 1991 р., котрі не набрали чинності, але стали вищим досягненням радянської цивілістики. При цьому наголошувалося, що йдеться не про сліпе копіювання, а про творче використання ідей і положень Основ цивільного законодавства з їхньою доробкою, уточненнями, пере- усвідомленням і оновленням (Г. Матвеев, О. Підопригора).
Зазначалася також доцільність використання ідей і модернізованих положень римського приватного права, що було "першоджерелом" багатьох західних кодифікацій, поєднаного з урахуванням специфіки цивілізаційного та історичного розвитку України і національних особливостей українського права (Є. Харитонов).
У процесі дискусій було створено декілька проектів ЦК України, що помітно відрізнялися один від одного.
Трансформації концепції проекту ЦК та її динаміку можна прослідкувати, наприклад, порівнюючи структуру його першого і наступних варіантів.
Перший варіант проекту ЦК передбачав існування 7 розділів: 1 - "Загальні положення"; 2 - "Право власності"; 3 - "Володіння та інші речові права"; 4 - "Зобов'язальне право"; 5 - "Право інтелектуальної власності"; 6 - "Спадкове право"; 7 - "Міжнародне приватне право".
У цьому варіанті проекту привертає увагу введення до розділу "Загальні положення" глави про об'єкти цивільних прав, а також глави, що регламентує участь держави у цивільно-правових відносинах.
Цікавим є розділ 3. Якщо попередній розділ в основному відображає положення Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність", то цей - концентрує норми про інститути як уже відомі радянському праву - право повного господарського відання, право оперативного управління, так і про ті, що не були відомі йому взагалі або застосовувалися частково: сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій, довірча власність.
Розширено перелік зобов'язань: з'явилися зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, ведення чужих справ, створення загрози заподіяння шкоди та деяких інші.
Проект ЦК від 20 березня 1996 р. відрізнявся від наведеного варіанту структурою (у ньому 8 книг), більшим обсягом, системою викладу (книги поділяються на розділи, розділи - на підрозділи, підрозділи - на глави, деякі розділи поділені на параграфи), низкою конкретних рішень.
Тенденція до забезпечення прав особистості знайшла, зокрема, відображення у виокремленні спеціальної книги 2 "Особисті немай- нові права фізичних осіб", де містяться норми, спрямовані на забезпечення природного і соціального існування фізичної особи.
Змінився підхід до регулювання речових прав. Усім цим правам у сукупності присвячена книга 3 "Речове право", яка містить розділ, що регулює загальні положення речового права, а також два спеціальних розділи: "Право власності" і "Володіння та інші речові права".
Було розширене коло відносин, що регламентуються книгою 4 - "Право інтелектуальної власності" та книгою 5 - "Зобов'язальне право".
Істотною новелою цього варіанту проекту ЦК було включення до нього спеціальної книги "Сімейне право", що було відображенням тенденції до регулювання відносин між фізичними особами єдиним ЦК.
Проект ЦК України від 25 серпня 1996 p., прийнятий Верховною Радою України у 2002 p., зберігаючи наведену вище структуру, містив норми, що відображали положення Конституції України, детальніше регламентували низку відносин.
Порівняно з цим варіантом проекту ЦК найбільш помітними змінами у структурі і змісті ЦК, прийнятому 16 січня 2003 p., стали: вилучення книг "Сімейне право" та "Міжнародне приватне право", перейменування книги 3 (вона тепер називається "Право власності та інші речові права", що відбиває певні зміни концепції регулювання цих прав), зміна низки концептуальних положень книги 1 щодо предмету цивільно-правового регулювання та його обсягу тощо.
Природно, що після прийняття Кодексу постає питання: наскільки відчутними є згадані вище зміни його структури та змісту окремих норм і яким може бути їх відлуння у майбутньому?
Щоб визначити місце ЦК у системі вітчизняного законодавства, варто звернути увагу на те, що будь-які кодекси можуть бути за своїм характером двох видів.
Перший вид можна назвати "пасіонарним", оскільки у цьому випадку має місце не стільки узагальнення та систематизація вже накопиченого законодавчого матеріалу, скільки створення важливого законодавчого акту на принципово новій або значно оновленій порівняно з тією, що існувала раніше, основі. Такі кодекси є реалізацією концепції, що суттєво різниться від тієї, що існувала раніше. Вони істотно змінюють рівень регулювання певного виду суспільних відносин, переводячи його у нову якість, внаслідок чого впливають на суспільні відносини, що регулюються ними. Нерідко вони стають взірцем для наслідування у процесі правотворчості в інших державах, надихаючи розробників на нові рішення або на прямі запозичення. Яскравим прикладом такого типу кодексів може слугувати Французький цивільний кодекс 1804 р. (Кодекс Наполеона), що успішно крокував світом і діє більше 200 років. Австрійський цивільний кодекс 1807 р. набув меншого поширення у Європі, але з точки зору концептуальної основи та законодавчої техніки, безумовно, заслуговує на увагу. Серед кодексів, прийнятих останнім часом, взірцевим є Цивільний кодекс Нідерландів.
Другий вид кодексів являє собою підсумок певного етапу розвитку відповідної галузі права. Тому його можна назвати "підсумко- ним", оскільки він ніби підводить риску під досягненнями у тій та іншій сфері, фіксуючи їх стан на момент створення нового узагальнюючого закону. Кодифікації такого виду мали місце раніше і мають місце тепер. Прикладом тут може бути німецький Цивільний кодекс (BGB), прийнятий у 1896 р. У вітчизняному праві прикладом "підсумкової кодифікації" є створення "Руської Правди". А у наші дні - прийнятий одночасно з ЦК - Господарський кодекс (ГК) України. Названі законодавчі акти об'єднує та ознака, що вони фіксують позицію, яка сформувалася на певному ортодоксальному підґрунті або у кожному разі є компромісом "законсервованих" ідей і вимог суспільства, що розвивається. Як правило, такі кодекси достатньо успішно обслуговують потреби цивільного (торгового) обігу і навіть іноді можуть слугувати взірцем для наслідування (як наприклад, у випадку з Німецьким цивільним кодексом, котрий, втім, набув поширення, скоріше, внаслідок авторитету німецької юриспруденції та політичних зусиль держави). Але внаслідок консерватизму концептуального підґрунтя або недостатньої методологічної основи незабаром відчуваються недоліки таких кодексів і вони піддаються усе більш активній критиці, навіть з боку колишніх прихильників.
Отже, ЦК України можна віднести до законодавчих актів "пасіонарного типу". Це пов'язано з тим, що він створювався на новій концептуальній основі як загальний кодекс приватного права, з врахуванням сучасних європейських тенденцій і досвіду. Закиди противників Кодексу в тому, що в ньому відчувається вплив Модельного кодексу СНД, Цивільного кодексу Російської Федерації, тих чи інших європейських країн є безпідставними, оскільки має місце не запозичення окремих правничих рішень, а врахування загальних тенденцій розвитку приватного права у Європі, котрим слідують і названі законодавчі акти.
За своїм характером ЦК є актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, котрі знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентуються спеціальним законодавством. Це означає, що він може субсидіарно застосовуватися, навіть без окремої згадки про це, до сімейних, підприємницьких та інших відносин, які безпосередньо не врегульовані нормами спеціального закону і ґрунтуються на рівноправності становища сторін.
Оцінюючи ЦК у цілому, слід зазначити, що хоча його концепція і зміст зазнали певних втрат, проте це не впливає на загальну високу оцінку цього законодавчого акту, котрий іноді слушно називають "конституцією громадянського суспільства" або "економічною конституцією держави", як закону, що визначає принципові засади визначення правового статусу приватної особи (фізичних та юридичних осіб) і створює надійне підґрунтя для розвитку громадянського суспільства та реформування відносин у галузі цивільного обігу.
Окремо про зміст та новели ЦК буде йтися при викладі відповідних положень у наступних главах підручника.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 5. Створення ЦК України"
  1. § 2. Джерела приватного права
    створення відповідних актів. По-друге джерелом права Європи є його концепція, тобто визначальна ідеологічна складова, інтегрована сума поглядів на суть, характер і значення права, що формується на основі європейської традиції права, положень природного права, котре стає таким чином складовою частиною згаданої концепції. Виправданим здається вести мову як про загальну концепцію європейського
  2. § 1. Особливості формування цивільного права в Україні
    створення трастових компаній, багато в чому зумовлений спробою некритичного, без достатньої теоретичної основи перенесення інституту англосаксонського права в принципово іншу правову систему. Не забезпечена можливістю захисту за допомогою "права справедливості" і прецедентного права, як це має місце в англосаксонській системі цивільного права, діяльність товариств з "довірчого управління" майном
  3. § 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
    створення у XVI ст. статутів Великого Князівства Литовського, в котрих намітився, хоч і вельми приблизно, але все ж досить виражений поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути. Перший зі статутів - "Старий", прийнятий в 1529 р., - був першим загальним кодексом Литовської держави, до складу якого входила тоді Україна. За
  4. § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
    створенню матеріально-технічної бази комунізму та формуванню нової людини". Однак у другій половині 70-х років СРСР почав втрачати темпи руху, почались збої у народному господарстві, гальмування та стагнаційні явища у економіці все відчутніше впливали на інші сфери суспільства, - так характеризував стан справ М. Горбачов - людина, яка мала повну інформацію про реальну ситуацію у країні. До
  5. § 4. Засади цивільного права
    створення норм, спрямованих на ілбезпечення реалізації цивільного права, з урахуванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Характеристику цивільного права, як галузі національного права, доповнюють перелік його функцій і внутрішня система
  6. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. При цьому поняття "інші юридичні факти" охоплює такі різні категорії як правомірні дії (оголошення конкурсу, рятування, ведення чужих справ тощо), неправомірні дії (безпідставне збагачення,
  7. § 12. Опіка та піклування
    створення необхідних їм побутових умов, здійснювати за ними догляд, забезпечувати їхнє виховання, навчання та розвиток, а у необхідних випадках і лікузання (ст.ст. 67, 69 ЦК, ст. 249 СК). Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки і піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом
  8. § 3. Правосуб'єктність юридичної особи
    створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно зі ст. 91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним
  9. § 4. Класифікація юридичних осіб
    створення і діяльності - на. а) комерційні юридичні особи; б) некомерційні юридичні особи. У основі цього розмежування перебуває ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною. Юридичні особи, що не є комерційними, можугь створюватися у формі громадських або релігійних організацій,
  10. § 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
    створення юридичних осіб у інших формах, "встановлених законом". Враховуючи особливості методу цивільно-правового регулювання, про які йшлося у перших главах цієї книги, це положення ст. 83 ЦК, очевидно, слід тлумачити у тому сенсі, що йдеться не лише про форми юридичних осіб, прямо передбачені законом, але й узагалі - про будь-яку форму юридичної особи, котра прямо не заборонена законом.