| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу |
||
|
1. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. 2. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. 3. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. 4. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. 5. Опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним. Сімейне законодавство встановлює правила, що визначають порядок розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя (див. ст. 109 СК України та коментар до неї), а також при відсутності такої згоди. При наявності між сторонами спору до суду може звернутися лише один з подружжя. Такі ситуації виникають у випадках, коли один із подружжя ініціює розірвання шлюбу, а другий вважає за можливе подальше збереження сімейних стосунків або просто ухиляється від подачі спільної заяви до суду або від розірвання шлюбу в органах РАЦС. Якщо між сторонами існує спір, то розірвання шлюбу здійснюється судом у порядку позовного провадження. Розгляду справи передує подача заінтересованою особою позовної заяви про розірвання шлюбу. Законодавство містить певні вимоги до позовної заяви. Відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява про розірвання шлюбу повинна бути оформлена належним чином. До неї додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо позовна заява подається представником позивача, до неї додається доручення або інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. ч. 3, 5, 7 ст. 119 ЦПК України). Позивач може об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог до відповідача, якщо вони є однорідними, тобто випливають із тих самих правовідносин. Найчастіше разом з вимогою про розірвання шлюбу в одному позові може бути виражена вимога про поділ майна подружжя та про визначення місця проживання дитини після шлюбу. Однак залежно від обставин справи суд має право постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК України). 2. Відповідно до законодавства України шлюб не є довічним союзом жінки та чоловіка. Тому подружжя має право на розірвання шлюбу. Разом з тим закон встановлює, що дружина та чоловік не можуть звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (ч. 2 ст. 110 СК України). Хоча в законі прямо не сказано, можна вважати, що заборона на звернення до суду стосується і тих випадків, коли дитина у подружжя померла, не доживши до одного року. Зазначене правило істотно відрізняється від того, що діяло раніше. Відповідно до ч. 2 ст. 38 КпШС України 1969 р. лише чоловік був позбавлений права на звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини. Дружина, навпаки, могла виступати ініціатором розірвання шлюбу. Зазначена норма була спрямована на забезпечення інтересів жінки-матері та дитини. Ці особи є вкрай уразливими в такий складний період, як вагітність і перший рік життя. Якщо чоловік і звертався до суду з позовом, достатньо було жінці надати докази вагітності або наявності спільної дитини віком до одного року, як справа мала бути судом припинена. Новий СК України значно посилює це правило та встановлює заборону звернення до суду не лише для чоловіка, а й для дружини. Це пояснюється необхідністю забезпечення рівності прав подружжя в сім'ї та захисту жінки «не лише від дій свого чоловіка, а й від власних поспішних рішень, агресії проти самої себе». З такими доводами важко погодитися. Нове правило представляється вкрай невдалим. Проведення в життя принципу тендерної рівності повинно мати свої логічні межі. Немає необхідності детально зупинятися на тому, що жінка протягом вагітності та протягом певного часу після народження дитини має особливий фізичний і психічний стан, який не може бути відомий чоловіку. Тому встановлення рівності прав подружжя в цьому питанні носить суто формальний характер і, навпаки, встановлює реальну нерівність сторін. Якщо заборона на звернення до суду за розірванням шлюбу щодо чоловіка є виправданою (забезпечення спокою дружини протягом вагітності та після народження дитини), щодо дружини вона представляється несправедливою. Нове правило встановлює формальний зв'язок подружжя протягом тривалого часу. За таких обставин шлюб буде існувати і у випадках, коли сімейні відносини між сторонами повністю відсутні і збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам. 3. Важливим є ще один аспект цього питання. Із аналізу ч. 2 ст. 110 СК України можна дійти висновку, що обмеження на пред'явлення позову про розірвання шлюбу поширюється і на той випадок, коли дитина померла до досягнення нею одного року. Таким чином, навіть смерть дитини до одного року не надає подружжю права звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу. Можна вважати, що аналогічні наслідки виникатимуть і при народженні мертвої дитини. В Правилах реєстрації актів цивільного стану сказано, що у тих випадках, коли смерть дитини настала незабаром після її народження (навіть якщо вона прожила хоч декілька хвилин), складаються два записи: про народження і смерть, але видається тільки свідоцтво про смерть. У цьому разі підставою для реєстрації народження є медичне свідоцтво про народження, а для реєстрації смерті - лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (п. 2.27). Якщо батькам необхідно одержати документ, що підтверджує народження дитини (мертвої або живої, але померлої на першому тижні життя), то відділ реєстрації актів цивільного стану видає довідку про народження з указівкою про мертвонародження або про те, що дитина померла (п. 2.28). Таким чином, народження дитини, яке є підставою для заборони на розірвання шлюбу, може стосуватися також випадків народження мертвої дитини. Свого часу в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 р. №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю» прямо зазначалося, що справа про розірвання шлюбу не може порушуватися протягом одного року після народження дитини, в тому числі, коли вона народилася мертвою або померла. 4. Правило про те, що подружжя не може звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, має ряд виключень. Закон допускає звернення до суду кожного із подружжя, якщо: - один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК України); - батьківство щодо зачатої або народженої дитини визнане іншою особою (ч. ч. 3, 4 ст. 110 СК України); - за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК України). 5. Першою з названих умов є вчинення одним з подружжя протиправної поведінки, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Очевидно маються на увазі випадки, коли чоловік ображає або б'є дружину, загрожує їй, принижує її честь і гідність. Уявити собі зворотну ситуацію, коли такі дії робить жінка, яка має на руках маленьку дитину, досить складно. Тому можна говорити, що ця норма закону спрямована на захист інтересів жінки, якій надається можливість розірвати шлюб. Потрібно визнати, що вживане в законі поняття «протиправна поведінка, що містить ознаки злочину», у юридичному сенсі є вкрай неточним. Вирішити питання про те, містить або не містить поведінка особи ознаки злочину, може лише суд, а не позивач, що звертається до суду з позовом про розірвання шлюбу. Тому ця вказівка закону є досить умовною і розрахована на побутове, а не юридичне розуміння ситуації. Очевидно, що при зверненні до суду позивачеві не потрібно буде надавати копію вироку, у якому дії другого з подружжя будуть визнані злочинними. Досить буде вказати в позові, що відповідач у справі б'є або ображає позивача, влаштовує в будинку скандали тощо. 6. Другою умовою, яка надає можливість кожному з подружжя звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини або після народження дитини, є визнання іншою особою батьківства відносно: а) зачатої дитини (ч. 3 ст. 110 СК України); б) народженої дитини (ч. 4 ст. 110 СК України). Загальна заборона подружжю вимагати розірвання шлюбу в період вагітності дружини та після народження дитини пов'язана з презумпцією (припущенням), що чоловік жінки є батьком або майбутнім батьком її дитини. З урахуванням цієї обставини з метою збереження сім'ї, в якій народиться або проживає дитина, закон і забороняє подружжю звертатися з позовом до суду. Проте, якщо така обставина відпаде, то встановлена заборона втрачає свій сенс. Іншими словами, якщо дружина повідомляє, що її чоловік не є батьком її дитини (майбутньої ди- тини) і є інший чоловік, який визнає себе батьком цієї дитини, то заборона на пред'явлення позову про розірвання шлюбу подружжя не діє. У цьому випадку як дружина, так і чоловік можуть звернутися до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу. 7. В ч. 3 коментованої статті сказано, що чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. З цієї норми випливає, що може мати місце сукупність таких обставин: - жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі; - жінка перебуває у стані вагітності; - чоловік, з яким жінка перебуває у зареєстрованому шлюбі, не визнає себе батьком зачатої дитини; - інший чоловік визнає своє батьківство щодо зачатої дитини. Проблема полягає у співвідношенні вказаної норми з іншими положеннями СК України. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 122 СК України, дружина та чоловік можуть подати заяву про невизнання чоловіка батьком дитини лише після народження дитини. Натомість, згідно із ч. 3 ст. 110 СК України чоловік, який не перебуває з матір'ю дитини у шлюбі, може подати заяву про визнання свого батьківства щодо зачатої дитини. Виникає парадокс. З одного боку, подружжя протягом вагітності дружини позбавлені права подати до органу РАЦС заяву про невизнання чоловіка батьком дитини, з іншого - жінка може подати до органу РАЦС спільну заяву з іншим чоловіком, з яким вона у шлюбі не перебуває, про визнання ним батьківства щодо зачатої дитини. Такий очевидний незбіг норм СК України може спричинити негативні наслідки і призвести до порушення прав учасників сімейних відносин. Крім того, виникають питання суто процедурного плану, оскільки не зовсім зрозуміло, як саме має реагувати орган РАЦС на заяву чоловіка, який хоче визнати батьківство щодо майбутньої дитини жінки, з якою він у шлюбі не перебуває і яка перебуває у шлюбі з іншою особою у той час, як ця особа (чоловік цієї жінки) не має права на невизнання свого батьківства. Це питання залишається відкритим. 8. Згідно із ч. 4 коментованої статті кожен з подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою. На відміну від ч. 3 ст. 110 СК України в цьому випадку мова йде про визнання батьківства іншою особою щодо народженої дитини. Відповідно до ч. 3 ст. 122 СК України дружина та чоловік мають право подати до державного органу РАЦС спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. Це можливо лише за умови одночасного подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства. Цей момент безпосередньо пов'язаний із питанням про розірвання шлюбу. Для того, щоб чоловік або дружина могли звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом одного року після народження дитини, необхідно, щоб: а) чоловік разом із дружиною подав заяву про невизнання себе батьком дитини; б) інший чоловік подав разом з жінкою заяву про визнання ним батьківства відносно народженої дитини. Зазначені заяви подаються до органу РАЦС. На підставі заяви жінки та чоловіка, які не перебувають між собою у шлюбі, державний орган РАЦС вносить відповідні зміни в Книгу реєстрації народжень і видає нове Свідоцтво про народження (ст. 134 СК України). Таке свідоцтво буде підтвердженням того, що чоловік і жінка не мають спільної дитини, і батьком народженої у шлюбі дитини є не чоловік матері, а інша особа. З врахуванням цього виникає можливість для звернення дружини або чоловіка до суду з позовом про розірвання шлюбу. 9. Аналогічні наслідки виникають і у випадку судового оспорювання батьківства (ст. 136 СК України). Якщо за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини, вважається, що чоловік не є батьком дитини (ч. 4 ст. 110 СК України). У зв'язку із цим кожен з подружжя може звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу. 10. Ініціатором розірвання шлюбу в переважній більшості випадків є один з подружжя. Однак до суду може звернутися і опікун особи, яка була визнана недієздатною. Відповідно до ч. 5 ст. 110 СК України опікун має право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним. Ця норма певною мірою співвідноситься із п. 2 ч. 1 ст. 107 СК України. В ній, зокрема, передбачається, що шлюб з особою, визнаною судом недієздатною, розривається державним органом РАЦС. Такий адміністративний (несудовий) порядок застосовується лише до випадків, коли шлюб розривається на вимогу того з подружжя, який є дієздатним. Якщо ж розірвання шлюбу ініціює опікун недієздатної особи, то розірвання шлюбу здійснюється виключно судом в порядку позовного провадження. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу" |
||
|
||