Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна


1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка ,за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
1. В коментованій статті встановлюється порядок визначення часток подружжя у праві власності на майно у разі його поділу. Дружина та чоловік можуть визначити свої частки з метою перетворення права спільної сумісної власності у право спільної часткової власності подружжя (без подальшого його поділу). Проте визначення часток подружжя не є зазвичай тим правовим результатом, для досягнення якого сторони діють. Як правило, визначення часток - це перший крок саме до поділу подружнього майна. Таким чином, поділ майна подружжя здійснюється за два етапи: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві власності на майно (ст. 70 СК України), по-друге, здійснюється поділ майна відповідно до встановлених часток (ст. 71 СК України).
Добровільний поділ майна може здійснюватися подружжям в менш «формалізованому» порядку, коли сторони здійснюють предметний розподіл речей з врахуванням загальної вартості того, що отримує кожен з подружжя. При судовому поділі визначення часток кожного з подружжя в праві власності на майно є необхідним, оскільки суд має порівнювати вартісне вираження отриманого кожним з подружжя в результаті поділу з розміром його частки в праві власності на майно.
Суд може відступити від засад рівності часток подружжя в праві на майно лише у випадках, передбачених законом (ч. ч. 2, 3 коментованої статті). Розмір часток кожного з подружжя може визначатися: а) дружиною та чоловіком за їх взаємною згодою (ч. 1 ст. 70 СК України); . б) судом уразі виникнення між подружжям спору щодо поділу їхнього спільного майна (ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України).
2. В коментованій статті повторюється традиційний підхід до визначення часток подружжя при поділі їхнього майна, хоча його важко визнати вдалим. В статті йдеться про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Водночас поділу підлягають не лише речі, тобто об'єкти права спільної сумісної власності подружжя, а й належні їм майнові права та обов'язки. В ст. 190 ЦК України вказано, що поняття «майно» охоплює: а) окремі речі та сукупність речей; б) майнові права; в) майнові обов'язки. З такого широкого розуміння поняття «майно» слід виходити при вирішенні питання про об'єкт поділу майна подружжя. Не викликає сумніву, що при поділі частки кожного з подружжя визначаються з урахуванням не лише речей, а й майнових прав та обов'язків (боргів) подружжя. Тому більш правильним було б визначення в ст. 70 СК України розміру часток дружини та чоловіка при поділі їхнього майна без вказівки на те, що таке майно є об'єктом права спільної власності подружжя. Хоча такий підхід і не знайшов свого відображення в коментованій статті, він має випливати з загального розуміння майна, визначеного цивільним законодавством.
3. Визначення розміру часток дружини та чоловіка в праві власності на майно може бути здійснене: а) у період шлюбу; б) в процесі його припинення; в) після розірвання шлюбу. При цьому не має значення, в добровільному чи в судовому порядку здійснюється визначення розміру цих часток.
Проте визначення часток, здійснене у період шлюбу, має особливі наслідки. Поділ буде змінювати правовий режим лише того майна, яке було поділене сторонами. Якщо подружжя поділило між собою певні речі, вони в подальшому належатимуть дружині та чоловікові окремо на праві приватної власності. Втім, будь-які інші речі, набуті ними за час шлюбу у подальшому, автоматично набуватимуть режиму спільного майна подружжя. їх поділ потребуватиме нового договору подружжя або відповідного рішення суду.
4. Як у добровільному, так і у судовому порядку поділ майна подружжя може бути здійснений:
а) у рівних частках, коли за кожним із подружжя визначається право на 1/2 частку в праві власності;
б) у нерівних частках, коли дружина та чоловік отримують більшу або меншу частку у порівнянні із тим, що отримує друга сторона.
Частки подружжя в праві власності на майно визначаються арифметично.
Загальний принцип полягає у тому, що частки дружини та чоловіка визнаються рівними. Саме з цього, як правило, виходить подружжя при добровільному поділі спільного майна. Новий СК України закріплює широкі можливості врегулювання сімейних відносин безпосередньо їх учасниками (див. ч. 2 ст. 7 СК України та коментар до неї). Тому, якщо сторони бажають здійснити поділ спільного майна за власним вибором, вони можуть зробити це за допомогою відповідного договору, закріпивши в ньому, що дружина та чоловік виходять з принципу рівності часток подружжя в праві власності на майно.
В ч. 1 коментованої статті вказано, що рівність часток подружжя зберігається, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Звертає на себе увагу використання в законі двох понять - «домовленість» та «шлюбний договір» подружжя (див. п. 2 коментаря до ст. 9 СК України). Треба вважати, що як в першому, так і в другому випадку йдеться про договори подружжя, якими встановлюється розмір часток в праві власності на майно. Визначення цього питання може здійснюватися подружжям в різний спосіб. По-перше, сторони можуть укласти спеціальний договір про визначення часток в праві власності на майно, трансформувавши режим спільної сумісної власності на майно у режим спільної часткової власності. По-друге, сторони можуть визначити в договорі свої частки в праві на майно та здійснити його реальний поділ відповідно до розміру цих часток. Нарешті, по-третє, сторони можуть визначити розмір часток кожного з них у шлюбному договорі (див. п. 4 коментаря до ст. 69 СК України).
5. Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом при розгляді спору. За загальним правилом, що закріплене в ч. 1 коментованої статті, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (ч. 1 ст. 60 СК України). Принцип рівності часток подружжя реалізується при вирішенні судом відповідного майнового спору.
Разом із тим законодавство встановлює два виключення із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки другого з подружжя. Відступаючи від засад рівності часток подружжя, суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення або зменшення частки одного з подружжя в майні. Такі обставини можна поділити на дві групи:
а) негативні, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (приховання, знищення спільного майна тощо), - ч. 2 ст. 70 СК України)
б) позитивні, що надають можливість суду збільшити розмір частки одного з подружжя (проживання з одним із подружжя дитини), - ч. 3 ст. 70 СК України.
6. В ч. 2 коментованої статті визначається приблизний перелік негативних обставин, що впливають на розмір часток кожного з подружжя в праві власності Суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч. 2 ст. 70 СК).
На жаль, практика демонструє непоодинокі випадки недобросовісної поведінки подружжя за час шлюбу та в процесі поділу спільного майна. Свідченням цього може бути намагання дружини або чоловіка приховати окремі речі, передати їх на зберігання родичам, продати спільне майно без згоди другого з подружжя. Одним із способів впливу на недобросовісну особу, що застосовується судом може бути зменшення розміру її частки при поділі подружнього майна.
7. В коментованій статті також передбачаються позитивні обставини для зміни одного з подружжя в праві власності на спільне майно. Суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до 18 років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК).
З прямої вказівки закону випливає, що частка в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина, може бути збільшена лише у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вони одержують. Таким чином, закон передбачає такий розвиток подій: а) дитині призначаються аліменти; б) розмір аліментів, які вона одержує, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; в) при поділі майна подружжя частка в майні того з них, хто опікується дитиною, за рішенням суду збільшується.
Зрозуміло, що виникає питання про можливість збільшення частки у майні у тому разі, коли поділ майна подружжя здійснюється до того, як дитині призначені аліменти. Із тексту закону, на жаль, випливає, що таке збільшення неможливе і суд зобов'язаний поділити подружнє майно порівну. Саме на такому розумінні ч. 3 ст. 70 СК України наполягає і З.В. Ромовська. В своєму коментарі до СК України вона пише, що «сфера чинності норми частини третьої статті 70 СК може бути звужена або навіть зведена до мінімуму, якщо вимога про поділ майна заявлена другим з подружжя одночасно із вимогою про розірвання шлюбу. Тобто, коли ще невідомо, наскільки сумлінно він виконуватиме свій батьківський обов'язок». Іншими словами, вимога про збільшення частки при поділі майна подружжя не може бути заявлена одночасно із вимогою про розірвання шлюбу, якщо розмір аліментів ще не було визначено. Така вимога можлива лише після розірвання шлюбу, поділу майна та стягнення аліментів і лише у тому разі, якщо розмір аліментів, які одержує дитина, недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування.
При цьому виникає питання про можливість подання нового позову про поділ майна подружжя після розірвання шлюбу. З.В. Ромовська відповідає на нього таким чином: «Якщо після поділу майна на рівні частки згодом виявиться, що розмір аліментів дітям є недостатнім, заінтересована особа не позбавлена права на звернення до суду... За умови появи інших, додаткових обставин спір про той самий предмет та між тими ж сторонами може бути предметом судового розгляду. А це означає, що поділене в минулому майно може бути перерозподілене». Зрозуміло, що виникає питання, а чи буде що перерозподіляти у той час, коли з'ясується, що розмір аліментів, які діти одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування?
Треба відзначити, що Кодекс про шлюб та сім'ю України 1969 р. містив інше формулювання. Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України суд міг відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або такі, що заслуговують на увагу, інтереси одного з подружжя. Вказане правило вбачається більш гнучким. Новий СК України у ч. 3 коментованої статті пов'язує збільшення розміру частки одного з подружжя в майні лише з випадками стягнення аліментів на дитину.
Разом з тим, як показує судова практика, розмір частки одного з подружжя нерідко збільшується судами і у тих випадках, коли аліментні вимоги заявлені не були, якщо, наприклад, дитина хворіє, потребує матеріальної допомоги. Суди практично повністю ігнорують новий порядок збільшення розміру частки подружжя в праві на майно і не пов'язують його із процедурою стягнення аліментів. "Це пояснюється «незручністю» вказаної норми та неможливістю її практичного застосування. Намагаючись якось «прив'язати» ч. 3 ст. 70 СК України до конкретних ситуацій, суди лише вказують, що «відповідач не сплачує аліментів на дитину», «суд може відійти від засад рівності часток подружжя з урахуванням наявності дітей» тощо. Такий підхід не відповідає вимогам ч. 3 ст. 70 СК України, однак він застосовується судами для забезпечення інтересів того з подружжя, з яким залишається проживати дитина. В окремих випадках суди, формально виконуючи вимоги закону, відмовляють в проханні одного з подружжя збільшити його частку в праві на майно на тій підставі, що з ним залишається проживати дитина (якщо аліменти не були нараховані та сплачені). Таке рішення відповідає вимогам ч. 3 ст. 70 СК України, однак за своєю суттю залишає питання. Важко погодитися з тим, що підхід, закріплений в ч. 3 ст. 70 СК України, має на меті забезпечити інтереси того з подружжя, який опікується дитиною і несе основний тягар її утримання після розірвання шлюбу. Вказане свідчить про те, що закріплена в ч. 3 ст. 70 СК України норма є невдалою як в теоретичному аспекті, так і з практичної точки зору.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна"
  1. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові
  2. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
    статті визначаються об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. До таких об'єктів належить будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) мають бути прямо встановлені у законі. Сьогодні ще зберігає чинність постанова
  3. Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    статті закріплюється право подружжя на поділ спільного майна або на виділ з нього певної частки. В цивільному праві поняття «виділ» та «поділ» майна не є тотожними, хоча, як в першому, так і у другому випадку мова йде про відносини спільної власності Як відомо, спільна власність означає право двох або більше осіб (співвласників) стосовно одного об'єкта (спільного майна) (ч. 1 ст. 355 ЦК
  4. Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    статті містяться правила, що стосуються поділу майна подружжя в натурі відповідно до цих часток. Поділу в натурі підлягають лише речі, тобто об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. Проте до подружнього майна входять також майнові права та обов'язки подружжя. Ця обставина враховується і при поділі речей (майна в натурі). В процесі поділу між подружжям згідно з їх частками в праві
  5. Стаття 93. Зміст шлюбного договору
    статті визначається зміст шлюбного договору, тобто ті умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сімейне законодавство не містить умов, які можна б було визначити як обов'язкові умови
  6. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  7. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    статтею, не включаються доходи та витрати у вигляді позитивних чи від'ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті. 153.1.
  8. Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
    стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України. 2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.
  9. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    статті визначається питання щодо видів роздільного майна подружжя. Реєстрація шлюбу за загальним правилом (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно. Разом з тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, що належить на праві власності йому особисто (роздільне майно). Щодо визначення права, на
  10. Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
    статті закріплено загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що