| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка |
||
|
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. 3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. 4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. 5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням. 6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. 7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. 1. В коментованій статті визначається питання щодо видів роздільного майна подружжя. Реєстрація шлюбу за загальним правилом (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно. Разом з тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, що належить на праві власності йому особисто (роздільне майно). Щодо визначення права, на якому подружжю належить роздільне майно, в теорії та законодавстві виникають певні труднощі. Не викликає сумнівів, що роздільне майно належить до об'єктів права приватної власності. Однак для того, щоб підкреслити відмінність цього майна від спільного майна подружжя нерідко використовувалися терміни «особиста власність», «роздільна приватна власність подружжя». Новий СК України закріпив поняття «особиста приватна власність подружжя» (гл. 7 СК України). Як перші, так і останній терміни не можна визнати вдалими. Особливе занепокоєння в даному випадку викликає останній, адже саме його закріплено в СК України. У науці термін «особиста приватна власність» зазнав справедливої критики. Ущербність цього терміну виявляється в різних аспектах. По-перше, як відзначалося в літературі, особиста власність була основною категорією права соціалістичного суспільства. Хочемо ми того чи ні, але в нашій країні термін «особиста власність» завжди буде персоніфікувати певний період історії, що характеризувався всебічним обмеженням прав суб'єктів власності. Професор З.В. Ромовська вважає, що така критика не може сприйматися всерйоз, тому що справа не в термінах, а в тому значенні, який в них вкладає закон. Однак з цим важко погодитися. Основні, базові категорії в праві повинні відрізнятися особливою чіткістю й однозначністю тлумачення. У даному ж випадку терміни мають особливе значення. Немає необхідності нагадувати, що в радянський період особиста власність завжди протиставлялася власності приватній. Ці дві форми власності розглядалися як антагоністичні, протилежні за своєю суттю. Неприйняття приватної власності становило основу соціалістичного вчення про власність, у той час як особиста власність розглядалася як база соціалістичного суспільного ладу. Виключення із правового обороту поняття «особиста власність» та його заміна категорією «приватна власність» стали своєрідною віхою прогресивного розвитку нашої країни. Всі ці етапи добре пам'ятні юристам для того, щоб критикувати ідею реанімації терміну «особиста власність», а тим більше ідею створення такого правового «гібриду» як «особиста приватна власність», що включає два несумісних за своєю правовою природою явища. І який би новий зміст не вкладався в поняття особистої приватної власності СК України, у ньому неминуче будуть проступати риси віджилої правової категорії. По-друге, закріплюючи особисту приватну власність, СК України суперечить Конституції України, в якій, як відомо, не міститься такого поняття. Відсутнє воно і в ЦК України, що визначає основні положення права власності. Відповідно до закону фізичній особі майно належить на праві приватної власності, яких-небудь виключень стосовно майна подружжя не існує. Стосовно цієї критики З.В. Ромовська зазначила, що введення терміну «особиста» власність не означає створення нової форми власності, і, отже, не тягне виникнення суперечності між СК і Конституцією України. Однак введення в оборот нового поняття порушує питання про правову природу такого явища, як «особиста приватна власність». Так чи інакше доведеться шукати відповідь на питання про співвідношення таких категорій, як «приватна власність» та «особиста приватна власність». Тому такі пояснення вбачаються недостатньо переконливими. Останнім аргументом З.В. Ромовської є те, що латинське слово «приватум» означає «особистий», «несуспільний». Якщо так, то словосполучення «особиста приватна власність» взагалі позбавлена змісту, оскільки означає «особиста (несуспільна) власність». Наведене надає підстави вважати, що реанімація віджилого правового поняття «особиста власність» стосовно подружнього майна є абсолютно невиправданою. Більш точною була б назва «Право приватної власності на майно кожного з подружжя» або з урахуванням постійних намагань СК України конкретизувати учасників сімейних відносин - «Право приватної власності на майно дружини та чоловіка». Такі поняття природно б включилися в загальний категоріальний апарат сучасного цивільного права. В сімейному праві щодо майна подружжя традиційно вживається термін «роздільне майно». Треба зазначити, що в українській мові «роздільний» означає явище, в якому чітко виявляються складові елементи, тобто коли одне відокремлюється від іншого. Такі пов'язані між собою парні поняття, як «спільне майно» та «роздільне майно подружжя» є чітко визначеними та зручними у використанні. На жаль, термін «роздільне майно подружжя» не знайшов свого відображення в СК України, хоча він широко застосовується в літературі та на практиці. 2. Сімейний кодекс визначає певні види роздільного майна подружжя. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК роздільним є майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу. Це правило є традиційним для вітчизняного сімейного законодавства. Реєстрація шлюбу не змінює правового режиму майна, яке було набуте кожним із подружжя раніше. В літературі відзначалося, що «автоматичне поширення режиму спільності на дошлюбне майно одного з подружжя суперечило б правовій природі права власності як абсолютного суб'єктивного права. Без згоди власника дошлюбне майно одного з подружжя не повинно переходити у спільну власність». Майно, яке було набуте кожним із подружжя до шлюбу, зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не лише власник, а й другий з подружжя. До роздільного належить майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України). Хоча дружина та чоловік мають спільні майнові інтереси і разом укладають різноманітні правочини, кожен з подружжя може виступати самостійним учасником цивільних правовідносин. Зокрема, кожен з них за час шлюбу може отримати у власність майно на підставі договору дарування. В цьому випадку майно є роздільним і належить тому з подружжя, хто виступав в договорі дарування як обдаровуваний. Таке майно слід відрізняти від майна, яке за час шлюбу було подароване подружжю. Таке майно належить чоловікові та дружині на праві спільної власності. Питання про те, кому саме дарувалося майно - подружжю або одному з них, у разі спору вирішується судом, виходячи з усіх обставин справи. Зазвичай суди враховують характер подарованого майна. Якщо майно забезпечує інтереси подружжя (холодильник, меблевий гарнітур тощо), то вважається, що дарування було здійснене на користь подружжя, якщо дарунок мав персональне спрямування, то стороною в договорі дарування вважається лише один з подружжя (комп'ютер, медичне обладнання, спеціальна література тощо). До роздільного майна подружжя належить також майно, одержане кожним з них у порядку спадкування. Щодо правового режиму такого майна на практиці питань в цілому не виникає. Право на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, яке видається нотаріусом в порядку, передбаченому законом (ст. ст. 1296-1301 ЦК України). Тому кожен з подружжя може довести факт одержання ним майна у спадщину. 3. СК закріплює нове правило, відповідно до якого майно, набуте кожним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали кожному з них особисто, є роздільним майном (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК). Це правило є цілком справедливим. У випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя. Професор В.П. Маслов вказував, що в цьому випадку об'єкт роздільної власності подружжя лише перетворюється, змінює свою форму. Проте як кошти, за рахунок яких майно було набуте, так і сама річ мають однаковий правовий режим - режим роздільності. Це правило стосується як грошей, які були набуті одним із подружжя до шлюбу, так і тих, які були одержані одним із подружжя за час шлюбу (за договором дарування, внаслідок спадкування тощо). Правило залишається єдиним: майно, набуте за роздільні кошти, складає роздільне майно кожного з подружжя. При з'ясуванні правового режиму такого майна можуть виникати певні складнощі. В Україні діє загальний режим спільності майна подружжя (див. ст. 60 СК та коментар до неї), згідно з яким майно, набуте за час шлюбу, вважається таким, що належить подружжю. Протилежне має бути доведене особою, яка вважає майно роздільним і таким, що належить їй особисто. У зв'язку з цим речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя. Під час розгляду судами спорів щодо поділу майна подружжя, суди нерідко вирішують питання щодо визнання роздільним майна, набутого за час шлюбу одним з подружжя на власні кошти. Лише у випадку, коли чоловік/дружина зможуть довести в суді, що гроші, за які була набута річ, належали йому/їй особисто, майно може визнаватися роздільним. У разі спору доведення вказаних обставин буде здійснюватися заінтересованою стороною в суді. Якщо дружина (чоловік) не заперечують проти того, що майно (в тому числі нерухома річ) було набуте хоча і за час шлюбу, але на власні кошти одного з них, вони можуть визнати цей факт та закріпити його в договорі. Це може бути, наприклад, договір про поділ майна подружжя (ст. 69 СК України) або шлюбний договір (ст. 97 СК України). 4. Згідно із ч. 2 ст. 57 СК України до роздільного майна належать речі індивідуального користування кожного з подружжя. До таких речей можна віднести одяг, аксесуари, косметичні засоби та інші речі, які обслуговують повсякденні потреби кожного з подружжя. Вперше СК України визначає правовий режим коштовностей, якими користується один з подружжя і які були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 57 СК України коштовності є власністю того з подружжя, хто ними користується. У разі поділу майна ці речі не враховуються і поділу не підлягають. Це дуже важливий момент, оскільки правило, закріплене в коментованій статті, є прямо протилежним тому, що існувало раніше. Свого часу в ч. 2 ст. 24 КпШС України 1969 р. зазначалося, що правило про роздільність речей індивідуального користування не поширюється на цінності й предмети розкоші, навіть якщо ними користувався лише один з подружжя. Це правило вперше було сформульоване Цивільною колегією Верховного суду РСФСР. У визначенні від 4 серпня 1928 р. Колегія вказала, що предмети розкоші, нажиті при спільному житті, хоча б і перебували в індивідуальному користуванні одного з подружжя, належать до спільного майна чоловіка та дружини. Новий СК України кардинально змінив підхід до визначення правового режиму коштовностей. Законодавство не містить спеціального переліку предметів, які можуть належати до категорії «коштовності». Можна відзначити, що у свій час такий перелік існував. Він був затверджений Наркомфіном РСФСР в 1929 р. Однак своє значення він втратив багато років тому й сьогодні може бути цікавий лише в історичному плані. Сучасна судова практика до коштовностей відносить прикраси з дорогоцінних металів, антикварні та унікальні речі, якими користується один із подружжя. Термін «коштовності» є оціночною категорією і повинен визначатися судом при розгляді конкретної справи. 5. Протягом тривалого часу в теорії та практиці виникало питання щодо правового режиму премій та нагород, які були одержані одним з подружжя за час шлюбу. Важливо відзначити, що мова йде не про звичайні премії, які нараховуються працівникові за місцем його праці (наприклад, премії до певного свята або професійного дня працівника), а такі, що надаються за особисті заслуги людини і відзначають її внесок у розвиток науки, культури, мистецтва, спорту. Спори стосовно саме цих премій та нагород точилися з ряду причин. З одного боку, такі премії та нагороди віддзеркалюють особисті здібності одного з подружжя і є результатом його творчої праці. З іншого - за час роботи така особа отримує підтримку та допомогу іншого з подружжя, який повністю або частково бере на себе турботи про сім'ю. Треба враховувати й інші міркування. Творча праця, яка завершилася отриманням певної нагороди, могла здійснюватися протягом тривалого часу, коли один з подружжя не робив внесків до сімейного бюджету й тягар утримання сім'ї перекладався на другого з подружжя. Новий СК України вперше чітко вирішує цю проблему. Відповідно до ч. 3 коментованої статті премії та нагороди, які один з подружжя одержав за свої особисті заслуги, належатимуть йому на праві приватної власності. Якщо відносно цього майна виникає спір і буде встановлено, що другий з подружжя своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню, суд може визнати за ним право на частку цієї премії або нагороди. Розмір частки буде визначатися судом залежно від усіх обставин справи. 6. У судовій практиці іноді виникало питання щодо правового режиму майна, одержаного одним із подружжя як відшкодування шкоди, завданої належному йому майну. Наприклад, коли майно одного з подружжя було знищене (пошкоджене) і йому призначалася певна сума для відшкодування завданих збитків. Питання поставало у зв'язку з тим, що отримання таких коштів відбувалося за час шлюбу і тому формально могло бути віднесене до спільного майна подружжя. СК України закріплює режим роздільності щодо такого майна. Цей підхід убачається цілком правильним. Якщо пошкоджене або знищене було майно, що належало лише одному з подружжя, то і кошти, які спрямовані на відновлення цього майна або відшкодування його вартості, також мають бути віднесені до роздільного майна подружжя. Кошти, отримані для відновлення пошкодженої речі або відшкодування завданих збитків, сприяють поверненню подружжя-власника в той стан, в якому він перебував до порушення його майнових прав. 7. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування завданої їй моральної шкоди. Ця шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї або інших членів сім'ї та родичів або у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у зв'язку з приниженням її честі, гідності та ділової репутації. Законодавство встановлює можливість відшкодування моральної шкоди грішми, іншим майном або в іншій спосіб. У зв'язку з тим, що моральна шкода була завдана певній особі і ця особа перетерпіла фізичні або душевні страждання, саме вона має право на відповідну компенсацію. Це правило не має виключень, тому, якщо моральна шкода була завдана одному з подружжя, другий з подружжя не набуває права власності щодо майна, яке було надано потерпілому у зв'язку з компенсацією моральної шкоди. Таке майно належить до роздільного майна подружжя (ч. 4 ст. 57 СК України). 8. В новому СК України вперше визначається правовий режим страхових сум, одержаних одним з подружжя за час шлюбу. В даному випадку мова йде про особисте страхування одного з подружжя. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 980 ЦК України предметом договору особистого страхування можуть бути майнові інтереси, які пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням особи. Ця норма зазнала змін. їх було внесено Законом України від 22.12.2006 р. № 524-У «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України». Відповідно до ч. 5 коментованої статті власністю дружини або чоловіка є страхові суми, одержані кожним з них за обов'язковим або добровільним страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Треба сказати, що тлумачення оновленої ч. 5 коментованої статті викликає певні складнощі. З деякими припущеннями можна зробити наступні висновки. В попередній редакції ч. 5 ст. 57 СК України будь-які страхові суми було віднесено до роздільного майна подружжя. Нова редакція встановлює нове правило. Сьогодні виокремлюються два правових режими страхових сум залежно від того, одержані вони одним з подружжя за обов'язковим особистим страхуванням чи за добровільним особистим страхуванням. Правовий режим страхових сум першого виду не змінився. Страхові суми, одержані за обов'язковим особистим страхуванням, належать до роздільного майна подружжя. У свою чергу суми другого типу можуть мати різний правовий режим залежно від джерела виникнення цих сум. У зв'язку з цим страхові суми, одержані одним із подружжя за добровільним особистим страхуванням, можуть належати: а) одному з подружжя - страхувальникові, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були приватною власністю страхувальника (роздільне майно подружжя); б) подружжю, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були спільною власністю подружжя (спільне майно подружжя). Таким чином, правовий режим страхових сум залежить від того, спільне чи роздільне майно було витрачено подружжям при сплаті страхових внесків у випадку добровільного страхування одного з них. Залежно від цього страхові суми можуть належати як до спільного, так і до роздільного майна подружжя. Цей режим визначає й інші правові наслідки. Так, якщо один з подружжя внаслідок настання страхового випадку помре, то страхові суми будуть входити до спадкової маси: а) повністю, якщо страхові суми були одержані одним із подружжя за обов'язковим особистим страхуванням або якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були приватною власністю страхувальника; б) в частці, що належить тому з подружжя, котрий помер, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були спільною власністю подружжя. Треба відзначити ще один момент. У ч. 5 ст. 57 СК України визначається правовий режим страхових сум, які сплачуються лише при особистому страхуванні. В даному випадку мова не йде про інші види страхування, зокрема, майнове страхування та страхування відповідальності. 9. За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільним майном (ч. 1 ст. 60 СК). Утім, із цього правила є певне виключення. Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК, якщо шлюб не розірвано, але чоловік та дружина проживають окремо у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, то майно, набуте сторонами за цей період може бути за рішенням суду визнане роздільним. Це пов'язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише формально зареєстрований шлюб, а й дійсні стосунки чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і сторони фактично не складають однієї сім'ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. В сучасних умовах таке питання може бути вирішене подружжям за взаємною згодою. Сторони вправі укласти договір про поділ спільного майна, вказавши при цьому, що та чи інша річ була набута чоловіком (дружиною) під час окремого проживання сторін, тобто фактично на власні кошти. Така річ (речі) за домовленістю подружжя може бути визнана такою, що належить на праві власності чоловікові або дружині. При цьому її вартість не буде враховуватися при поділі спільного майна подружжя. 10. СК України вперше встановлює режим майна, яке в сімейно-правовій літературі іноді називають «змішаним майном» (ч. 7 ст. 57 СК). Мова йде про випадки, коли в придбання майна вкладені окрім спільних також роздільні кошти подружжя. Необхідність врахування вкладень дружини або чоловіка в спільне подружнє майно була підкреслена В.П. Масловим, який зазначав, що деякі речі можуть бути лише в частині своєї вартості включені в спільну власність. Це можливо, зокрема, якщо в придбання спільної речі чоловік та дружина вкладали не лише майно, нажите в період шлюбу, а й отримане кожним з них окремо (у порядку дарування, спадкування тощо). До цього часу це питання в законодавчому порядку не вирішувалося, хоча воно нерідко виникало в судовій практиці. СК України закріплює складну юридичну структуру «змішаного майна». У частці, яка відповідає внеску одного з подружжя, майно належить йому на праві приватної власності, в іншій частці - майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності (ч. 7 ст. 57 СК України). Таке вирішення проблеми в літературі піддавалося критиці. Так, Ю.С. Червоний зазначає, що, якщо майно належить особам на праві спільної сумісної власності, то частки учасників взагалі не визначаються, оскільки таке право є без частковим. Якщо ж майно належить сторонам на праві спільної часткової власності, то кожній стороні належить право на частку у праві власності щодо усього майна. Таким чином, частка у майні, що дорівнює розміру його внеску, не може бути об'єктом права приватної власності одного з подружжя. Раціональне зерно у наведених міркуваннях, без сумніву, існує. В теоретичному плані положення ч. 7 ст. 57 СК важко визнати бездоганними. Одночасне існування щодо одного предмета: а) права приватної власності одного з подружжя (щодо однієї частки в праві на річ); б) права спільної часткової власності дружини та чоловіка (щодо іншої частки в праві на цю ж річ) суперечить загальному розумінню сутності спільної власності. Тому більш простою може бути інша відповідь на запит практики. Так, ч. 7 коментованої статті могла б мати наступний вигляд: якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то у разі поділу майна частка у праві спільної часткової власності одного з подружжя збільшується відповідно до розміру внеску, зробленого за рахунок його роздільного майна. Це надавало б суду при вирішенні спору можливість врахувати часткове збільшення спільного майна подружжя за рахунок роздільного майна одного з них, не порушуючи загальної теоретичної концепції права спільної власності. З аналізу чинного СК України можна дійти висновку, що виникнення «змішаного майна» подружжя можливе двома шляхами: а) за договором подружжя; б) за рішенням суду. Не викликає сумнівів, що найбільш оптимальним є добровільне врегулювання майнових відносин подружжя. Сторони можуть укласти договір, в якому вони визнають факт внесення в придбання майна окрім спільних коштів подружжя коштів одного з них або кожного з них. Хоча такий різновид договорів і не передбачений безпосередньо в законі, немає підстав для сумнівів щодо можливості їх укладення за ініціативою подружжя. У разі виникнення спору заінтересована сторона буде доводити факт внесення до спільного майна тих майнових «елементів», які належать на праві приватної власності їй особисто. 11. В новому СК України, на жаль, не визначається правовий режим приватизованого майна подружжя. В першу чергу мова йде про квартири та інші житлові приміщення, які були приватизовані подружжям або одним з них за час шлюбу. Такі об'єкти мають не лише значну майнову цінність, а й відіграють роль місця проживання подружжя або сім'ї в цілому. Питання щодо належності приватизованого майна до спільного або роздільного майна подружжя не має однозначного вирішення ні в теоретичному, ні в практичному плані. Деякі фахівці вважають приватизоване майно спільним майном подружжя, інші відносять його до роздільного майна подружжя. Виходячи з аналізу чинного законодавства, можна припустити, що рішення може мати подвійний характер, тобто приватизоване майно може належати як до спільного, так і до роздільного майна подружжя залежно від того, як воно було приватизоване. Для вирішення цього питання необхідно визначитися щодо суті приватизаційного процесу в цілому. Приватизація - це процес зміни власника шляхом передачі об'єктів державної власності в приватну власність. В процесі приватизації правовідносини виникають між державою Україною та її громадянами, котрі в силу закону мають право на одержання у власність частки державного майна. Із закону випливає, що право на приватизацію певного житлового приміщення мають: громадяни України (1), які на час приватизації проживали в певному житловому приміщенні (наймач, особи, які постійно проживали разом з наймачем, або особи, за якими зберігається право на житло) (2), які висловили своє бажання на приватизацію житла (3) (ст. ст. 1, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Якщо чоловік та дружина - громадяни України, проживали разом в квартирі або мали право на це житло і разом висловили свою волю на приватизацію житла, то приватизована квартира переходить в їх спільну власність (див. п. 5 коментарю до ст. 61 СК України). Невідповідність хоча б одній з вказаних умов створить неможливість виникнення спільної власності подружжя на приватизовану квартиру. Іншими словами, квартира не може стати об'єктом права спільної власності подружжя, якщо один з подружжя: - не є громадянином України; - постійно не проживав в квартирі, яка приватизується, на момент приватизації, і за ним не зберігається право на житло; - не висловив свого бажання на приватизацію квартири. В преамбулі Закону сказано, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Звертає на себе увагу те, що в Законі використовується виключно поняття «громадянин», а не «фізична особа». Таким чином, іноземці не можуть розраховувати на отримання частки державного житлового фонду. Якщо, наприклад, подружжя постійно проживає в квартирі, яка належить до державного житлового фонду, але один з них є іноземцем, він не може претендувати на отримання права на приватизацію. Це свідчить про те, що при приватизації виникають відносини «громадянин - держава Україна», а не «чоловік - дружина». Право на приватизацію мають особи, які постійно проживали в квартирі або за якими (при їх відсутності) збереглося право на житло. Дружина та чоловік можуть не проживати в одному житловому приміщенні. Якщо, наприклад, один з подружжя постійно проживає в квартирі «А», а другий - в квартирі «Б», то кожен з них як громадянин України має право на приватизацію відповідного житла. В порядку, передбаченому законом, кожен з подружжя в процесі приватизації може набути право власності відповідно на квартиру «А» та «Б». Якщо один з подружжя був наймачем (постійно проживав з наймачем або зберіг право на житло), а другий з подружжя постійно не проживав в певному житловому приміщенні і за ним не зберігалося право на житло, він не набуває право на приватизацію цієї квартири, незважаючи на те, що він перебуває у шлюбі. Приватизація житла - це право, а не обов'язок громадян України. Закон не виключає можливості, що особа, яка мешкає у певному приміщенні, не висловить свого бажання на приватизацію житла. Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму. Кожен з подружжя - це самостійна особа з власними бажаннями і уявленнями про свою вигоду. Тому не можна виключити можливість того, що один з подружжя висловить бажання приватизувати квартиру, в якій він мешкає, а іншій - ні. Якщо подружжя проживає в різних місцях, то питань не виникає. Більш складною є ситуація, коли сторони проживають разом, однак один з подружжя не бажає приватизовувати житло. Можливий вихід міститься в ст. 2 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». Тут, зокрема, сказано, що до об'єктів приватизації належать не тільки квартири багатоквартирних будинків, а й окремі кімнати у квартирах, які використовуються громадянами на умовах найму. Тому теоретично можна припустити, що один з подружжя приватизує окрему кімнату, а інший буде проживати в іншій кімнаті на умовах договору найму. Про те, що приватизована кожним з подружжя квартира є об'єктом права власності кожного з подружжя (роздільне майно), свідчить і факт, на який звертають увагу нотаріуси. У випадку смерті громадянина, який мав у власності 1/2 частину приватизованої квартири (або акції, отримані шляхом приватизації чи приватизовану земельну ділянку) нотаріуси не видають його дружині/чоловікові свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. В даному випадку особа отримує свідоцтво про право на спадщину відносно 1/2 частини квартири,усіх акцій або всю приватизовану земельну ділянку, яка належала померлому. В цьому випадку зрозуміло, що це власність громадянина, а не спільна сумісна власність подружжя. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що квартира, яка була приватизована одним з подружжя, якщо другий з подружжя не мав права на приватизацію або не захотів його реалізувати, належить до роздільного майна подружжя і є об'єктом права приватної власності лише цієї особи. При приватизації житла одним з подружжя другий з подружжя не набуває автоматично прав щодо цього майна з усіма відповідними наслідками. 12. Приватизація земельних ділянок - це різновид приватизації, який означає перехід земельних ділянок із державної власності у власність окремих громадян України. Згідно із ст. 116 Земельного кодексу України кожен громадянин має право скористатися своїм особистим правом на безоплатне отримання земельних ділянок у власність. Цим правом може скористатися як чоловік, так і дружина, приватизувавши (кожен з них окремо) земельні ділянки різного цільового призначення (ст. ст. 116, 121 ЗК України). Такі ділянки належатимуть кожному з подружжя окремо і кожен з них може самостійно визначати порядок користування належною йому земельною ділянкою. Подружжя може також приватизувати земельну ділянку разом, реалізувавши право кожного з них на отримання частки державного земельного фонду у спільну власність (див. п. 5 коментаря до ст. 61 СК України). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка" |
||
|
||