Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна


1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.
2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.
4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
1. Сенс шлюбного договору полягає в створенні подружжям власних (відмінних від законодавчих) правил (міні-норм), які будуть визначати їх права та обов'язки у майновій сфері. В опублікованих зразках шлюбних договорів нерідко можна зустріти умови, які відтворюють норми СК України. Такі умови не несуть ніякого смислового навантаження та в цілому є зайвими. Сенс такого роду повторень норм СК України можна знайти лише в певній конкретизації норм закону по відношенню до конкретної подружньої пари. Однак реальне значення мають лише ті положення шлюбного договору, які містять правила, відмінні від передбачених в законі.
Сфера договірної ініціативи сторін при визначенні майнових відносин подружжя є достатньо широкою. В коментованій статті окреслюються лише основні напрямки такої ініціативи.
В цілому умови шлюбного договору, що визначають правовий режим майна дружини та чоловіка, можна об'єднати в кілька груп. Це умови щодо:
- зміни передбаченого законом режиму роздільності майна дружини та чоловіка на режим спільності майна;
- зміни передбаченого законом режиму спільності майна подружжя на режим роздільності майна;
- визначення порядку користування майном дружини та чоловіка.
2. В СК України закріплено принцип спільності майна подружжя. Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Разом з тим закон передбачає, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК України (ч. 2 коментованої статті). Це означає, що набуте за час шлюбу майно не буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності. Натомість за бажанням сторін майно може належати подружжю на праві спільної часткової власності (з визначенням часток кожного з подружжя в праві на майно) або кожному з подружжя окремо - на праві приватної власності.
Подружжя може домовитися, що майно, набуте за час шлюбу, буде належати сторонам на праві спільної часткової власності. У такий спосіб дружина та чоловік погоджуються, що набуте ними майно буде спільним. Однак, на відміну від чинного законодавства, сторони своєю домовленістю встановлюють розмір часток кожного з них в праві на це майно, тобто перетворюють спільну сумісну власність у спільну часткову. Розмір часток дружини та чоловіка може бути різним - рівним або нерівним. Така домовленість тягне важливі юридичні наслідки як для самого подружжя, так і для третіх осіб. Встановлені договором сторін частки у спільному майні будуть ураховуватися у випадку його поділу, а також звернення стягнення на майно, що належить кожному з подружжя за їх особистими боргами. З урахуванням установлених часток буде здійснюватися спадкування майна кожного з подружжя тощо.
Передбачений законодавством режим спільності майна, набутого за час шлюбу (ст. 60 СК України), може бути змінений за бажанням дружини та чоловіка на режим роздільності. Подружжя може включити до шлюбного договору положення, що повністю виключає можливість виникнення в майбутньому спільного подружнього майна. При цьому майно, набуте за час шлюбу, належатиме кожному з подружжя на праві приватної власності (роздільне майно). Проте важко уявити сім'ю, в якій кожен з подружжя веде свій окремий господарський бюджет та в якій гроші одного з подружжя не змішуються із грошима іншого. Тому подружжя може домовитися, наприклад, про те, що до роздільного буде належати не все, а лише найбільш цінне майно, набуте сторонами за час шлюбу (нерухоме майно, автомобілі тощо).
Подружжя в шлюбному договорі може встановити режим роздільності щодо весільних подарунків. З урахуванням того, що такі речі можуть даруватися подружжю разом, згідно з законом вони мають належати до спільного майна подружжя (ст. 60 СК України). Натомість у шлюбному договорі сторони можуть закріпити, що певні речі, подаровані подружжю на весілля, будуть складати роздільне майно дружини або чоловіка. Сторони можуть також домовитися про те, що подаровані у зв'язку із весіллям речі, будуть належати їм на праві спільної часткової власності з рівним або нерівним розміром часток кожного з подружжя в праві на майно.
3. Згідно із ч. 3 коментованої статті сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу їх майна. Предметом поділу може бути як майно, що є наявним на момент укладення шлюбного договору, так і майно, яке буде набуте подружжям у майбутньому. За цією ознакою шлюбний договір відмежовується від договору про поділ майна подружжя, оскільки предмет останнього складає виключно наявне майно (див. ст. 69 СК України та коментар до неї). У свою чергу лише в шлюбному договорі може визначатися порядок поділу майна, яке буде набуте подружжям у майбутньому. За цих підстав у шлюбному договорі нерідко закріплюється посилання на певну умову - «якщо буде набуте певне майно», «якщо шлюб буде розірвано», «якщо дитина буде мати певні здібності», «якщо один з подружжя захворіє» тощо. Вказані обставини у разі їх настання будуть впливати на порядок та умови поділу майна подружжя.
4. В коментованій статті (ч. 1, ч. 4) відзначається, що в шлюбному договорі сторони можуть передбачити порядок використання належного їм спільного або роздільного майна. Введення до сімейного законодавства терміну «використання майна» вбачається безпідставним. Виникає питання щодо співвідношення цього терміну з традиційним поняттям цивільного права -«користування майном». Як відомо, правомочність користування майном є одним з елементів суб'єктивного права власності, натомість юридичний зміст терміну «використання майна» не має визначення. З урахуванням цього більш обґрунтованим необхідно вважати застосування поняття «користування майном подружжя».
Право користування майном нерозривно пов'язане з правом володіння, оскільки користуватися тим, чим не володієш, неможливо. У цивільному праві володіння традиційно розуміється як правомочність власника фактично панувати над річчю, а користування - правомочність вилучати з речі її корисні властивості. Володіння та користування майном тісно зв'язані між собою. Користування річчю припускає факт володіння нею на законній підставі. У свою чергу володіння є передумовою та підставою для користування майном. Укладаючи шлюбний договір, подружжя може внести в нього умови, що стосуються володіння та користування як спільним, так і роздільним майном.
Умови про порядок володіння та користування роздільним майном подружжя передбачають передачу цього майна власником у користування другого з подружжя, членів сім'ї та родичів. При цьому для другого з подружжя (інших зазначених осіб) майно власника в юридичному плані буде чужим майном. Незалежно від того, скільки років другий з подружжя користується майном, що належить його дружині/чоловікові, він не набуває щодо нього права власності. У цьому випадку виникає конструкція права користування чужою річчю (сервітут). Наприклад, дружина постійно користується дачею, що належить на праві приватної власності її чоловікові і яка була набута ним до шлюбу. Незалежно від часу користування дружина не стає власником цієї речі. Проте вона може набути інше право - право користування чужою річчю (сервітут). Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України сервітут може бути встановлений договором сторін. Не буде суперечити закону встановлення сервітуту в шлюбному договорі.
Сторони в шлюбному договорі можуть передбачити, що майном, яке належить одному з них на праві власності, вони будуть володіти та користуватися спільно. Зазвичай про передачу роздільного майна у спільне користування у сім'ї можна судити за фактичними діями дружини та чоловіка. Тому така передача може і не закріплюватися спеціальним договором подружжя. Однак включення такого пункту до шлюбного договору створює юридичний обов'язок власника передати майно в користування зазначеній у договорі особі, а ця особа набуває права вимагати виконання укладеного договору.
У шлюбний договір можуть включатися умови про порядок користування не лише роздільним, а й спільним майном подружжя. Так, сторони можуть закріпити в договорі, що якщо за час шлюбу вони куплять будинок на березі моря, то дитина дружини або чоловіка від першого шлюбу буде мати право проживати в ньому протягом одного літнього місяця.
Можна припустити, що подружжя у шлюбному договорі буде визначати порядок користування не будь-яким, а лише особливо цінним майном (нерухомістю, автотранспортом тощо). Подружжя може домовитися про порядок утримання та ремонту спільного або роздільного майна та включити інші умови щодо користування таким майном.
5. Згідно із ч. 5 коментованої статті сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. В першу чергу це можуть бути умови, що змінюють передбачений законом режим роздільності майна дружини та чоловіка на режим спільності подружнього майна. У зв'язку із цим майно, що згідно із ст. ст. 57, 58 СК України є роздільним, за взаємною згодою сторін може бути визнане спільним майном подружжя. Перехід роздільного майна в режим майна спільного може здійснюватися шляхом передачі його як у спільну сумісну, так і у спільну часткову власність подружжя.
Так, сторони можуть передбачити, що майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу або одержане за час шлюбу в дар та в порядку спадкування, належатиме подружжю разом і набуватиме режиму спільної часткової або спільної сумісної власності подружжя. Сторони можуть також встановити, що до спільної сумісної власності подружжя входитимуть коштовності, набуті за час шлюбу для індивідуального користування одного з подружжя. В шлюбному договорі може бути визначений правовий режим премій та нагород, одержаних одним з подружжя за особисті заслуги. Не буде суперечити закону визначення в шлюбному договорі правового режиму спільності щодо плодів та доходів від роздільного майна подружжя. Сторони за договором можуть розповсюдити режим спільності майна на речі професійних занять одного з подружжя тощо.
Не будуть суперечити закону умови шлюбного договору, якими сторони визначатимуть порядок погашення спільних або особистих боргів подружжя за рахунок їх спільного або роздільного майна. Так, сторони можуть включити до шлюбного договору умови про те, що за боргами одного з подружжя, які виникли до або за час шлюбу, подружжя буде відповідати разом за рахунок спільного майна.
Питання погашення спільних або особистих боргів подружжя тісно пов'язане з правами та інтересами третіх осіб - кредиторів. Тому при укладенні шлюбного договору в цій частині необхідно бути вкрай обережним. Наприклад, подружжя не може за домовленістю обмежувати розмір своєї відповідальності перед третіми особами у порівнянні з тим, що встановлений цивільним законодавством України. Сторони не можуть домовитися, що стягнення не буде звернене на спільне майно подружжя, якщо це майно було добуте в результаті здійснення злочину одним з них. Не можуть також сторони в шлюбному договорі передбачити спільну відповідальність подружжя за особистими боргами одного з них, якщо такі борги виникли з зобов'язання, що має виключно особистий характер (наприклад, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану одним з подружжя здоров'ю іншої особи).
У цьому плані вбачається цілком обґрунтованим закріплене в Сімейному кодексі РФ (ч. 1 ст. 46 СК РФ) правило, що кожен з подружжя зобов'язаний повідомляти свого кредитора (кредиторів) про укладення, зміну або розірвання шлюбного договору. При невиконанні цього обов'язку дружина або чоловік відповідає за своїми зобов'язаннями незалежно від змісту шлюбного договору. Такий підхід виключає можливість виникнення ситуації, коли за умовами шлюбного договору майно того з подружжя, хто є боржником перейде у власність другого з подружжя або в спільну власність подружжя на шкоду інтересам кредиторів.
Сторони можуть передбачити в шлюбному договорі також інші умови, якщо вони не суперечать чинному законодавству та моральним засадам суспільства.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна"
  1. Висновки до розділу
    статті 53 чинного Кодексу про шлюб та сім'ю, за яким встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з чотирьох обставин, визначених статтею, пропонується правило, за яким для встановлення батьківства будуть слугувати підставою різні докази, не обмежені певним переліком, встановленим законом. Це забезпечить кращі можливості для повного і всебічного визначення підстав для
  2. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    статті учасники сімейних відносин можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором). Як вже підкреслювалося, договірне регулювання сімейних відносин визначається в якості однієї з основних засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК України). Визначаючи сімейне право як підгалузь цивільного права, сімейно-правові договори можна розглядати як окрему групу цивільно-правових
  3. Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
    стаття має відсильний характер і спрямовує до ЦК України. Такий прийом юридичної техніки є цілком виправданим, оскільки він забезпечує економію нормативного матеріалу та усунення дублювання правових норм. В сімейному праві застосовується встановлене в ЦК України подвійне визначення часу - строк та термін. Строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне
  4. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    статті визначається питання щодо видів роздільного майна подружжя. Реєстрація шлюбу за загальним правилом (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно. Разом з тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, що належить на праві власності йому особисто (роздільне майно). Щодо визначення права, на
  5. Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
    статті закріплено загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що
  6. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
    статті визначаються об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. До таких об'єктів належить будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) мають бути прямо встановлені у законі. Сьогодні ще зберігає чинність постанова
  7. Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
    статті визначаються особливості договору подружжя про порядок користування нерухомим майном. Якщо подружжя уклало нотаріально посвідчений договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою або земельною ділянкою, то зобов'язання з цього договору переходять і до правонаступника дружини та чоловіка. Ця норма викликає сумніви. Відомо, що подібне правило
  8. Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    статті закріплюється право подружжя на поділ спільного майна або на виділ з нього певної частки. В цивільному праві поняття «виділ» та «поділ» майна не є тотожними, хоча, як в першому, так і у другому випадку мова йде про відносини спільної власності Як відомо, спільна власність означає право двох або більше осіб (співвласників) стосовно одного об'єкта (спільного майна) (ч. 1 ст. 355 ЦК
  9. Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна
    статті встановлюється порядок визначення часток подружжя у праві власності на майно у разі його поділу. Дружина та чоловік можуть визначити свої частки з метою перетворення права спільної сумісної власності у право спільної часткової власності подружжя (без подальшого його поділу). Проте визначення часток подружжя не є зазвичай тим правовим результатом, для досягнення якого сторони діють. Як
  10. Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою
    стаття СК України вперше за багато років надає правову оболонку відносинам, які зазвичай характеризуються як «фактичні шлюбні відносини» або «фактичний шлюб». При цьому закон уникає вказаних словосполучень і застосовує таке визначення, як «жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі». Логіка такого підходу зрозуміла лише після
© 2014-2020  yport.inf.ua