Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою


1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
1. Коментована стаття СК України вперше за багато років надає правову оболонку відносинам, які зазвичай характеризуються як «фактичні шлюбні відносини» або «фактичний шлюб». При цьому закон уникає вказаних словосполучень і застосовує таке визначення, як «жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі». Логіка такого підходу зрозуміла лише після ознайомлення з позицією авторки нового Сімейного кодексу України - З.В. Ромовської, яка зокрема пояснила, що зареєстрований шлюб та відносини чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, - це дві форми організації сімейного життя. Особи, які проживають однією сім'єю без, реєстрації шлюбу, набувають права не як подружжя, а як члени сім'ї. Очевидно, для того, щоб навіть термінологічно розмежувати два види відносин в СК України і не було закладено поняття «фактичного шлюбу» (див. ст. 71 СК та п. 3 коментаря до неї).
Союз чоловіка та жінки, які проживають без реєстрації (іншої форми соціального визнання) їх шлюбу, існують століття. З урахуванням цього у різних народів склалися різноманітні визначення таких союзів - «конкубінат», «нетрадиційна сім'я», «альтернативна сім'я», «дикий шлюб», «паперовий шлюб», «співжиття» тощо. Відповідно учасники таких відносин позначаються як «фактичне подружжя»; «паперові чоловік та дружина»; «неформальні чоловік та дружина», чоловік та дружина «defacto» тощо. Протягом ряду десятиліть у вітчизняній практиці для характеристики такого роду відносин застосовувалося поняття «співжиття». Хоча у літературі висловлювалася пропозиція про адаптацію римського поняття терміну «конкубінат». Зокрема, Н.М. Єршова зазначала, що є підстави подумати над зрозумілим юристам терміном «конкубінат», щоб користуватися ним для позначення позашлюбної родини'.
Юридичні терміни мають бути чіткими, стислими і, водночас, ємними за змістом. Тому можна впевнено сказати, що термін «жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі» не приживеться на вітчизняних теренах. По суті, вже сьогодні в науці та на практиці застосовується поняття «фактичний шлюб» і підтримується думка про необхідність введення його до законодавства. Це б також надало змогу уникнути використання хибного терміну «цивільний шлюб», який протягом десятиліть застосовується широким загалом. Фахівцям відомо, що «цивільним» у повному розумінні цього слова є саме зареєстрований шлюб. Свого часу цивільним (світським) визначався шлюб, зареєстрований відповідними державними органами на відміну від церковного шлюбу. З урахуванням того, що в новому СК України по суті законодавчо визнаються фактичні шлюбні відносини, немає підстав уникати терміну «фактичний шлюб» та намагатися його штучно завуалювати іншими словосполученнями.
2. Фактичні шлюбні відносини за своєю суттю - це шлюбні відносини, які не мають державного визнання та реєстрації. Вони відзначаються серйозністю намірів сторін і спрямовані на тривале співжиття жінки та чоловіка. У зв'язку з цим для теорії та практики важливим є визначення ознак фактичних шлюбних відносин.
Свого часу такі ознаки було закріплено в ст. 12 Кодексу законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР, який було введено в дію постановою ВЦВК від 19.11.1926 p., який відкрито легалізував фактичні шлюби. Зокрема в ньому визначалося, що доказами шлюбних відносин є: а) факт спільного проживання, б) наявність спільного господарства, в) вияв сторонами подружніх стосунків перед третіми особами в особистому листуванні або інших документах, г) залежно від обставин - взаємна матеріальна підтримка та спільне виховання дітей3.
В сучасній літературі пропонується закріпити в СК України наступні ознаки фактичних шлюбних відносин: а) факт спільного співжиття протягом не менше двох останніх років; б) взаємна матеріальна підтримка; в) публічне виявлення подружніх відносин перед третіми особами; г) спільне виховання дітей1. По суті, питання може виникати лише відносно доцільності закріплення в законі строку спільного проживання фактичного подружжя. З аналізу норм чинного законодавства слід дійти висновку, що визнання певних відносин як відносин фактичного подружжя, не залежить від часу, протягом якого сторони проживали однією сім'єю. Таким чином, сьогодні у разі виникнення спору для визнання відносин сторін як відносин фактичного подружжя необхідно виявити: а) факт спільного співжиття жінки та чоловіка; б) взаємну матеріальну допомогу та підтримку; в) взаємне визнання та виявлення подружніх відносин перед третіми особами; г) спільне виховання дітей та інші обставини, що свідчать про проживання жінки та чоловіка однією сім'єю.
Щодо подальшого розвитку сімейного законодавства, то треба вказати, що закон має чітко визначитися з цього питання. Зокрема, в ч. 4 ст. 3 СК України треба закріпити, що сім'я створюється на підставі шлюбу, фактичного шлюбу, кровного споріднення, усиновлення та взяття дитини в сім'ю на виховання. Це б дало змогу уникнути такої вкрай невизначеної фрази як «інші підстави, не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства». У свою чергу ч. 2 ст. 21 СК України також могла б формулюватися інакше: «У випадках, передбачених законом, проживання жінки та чоловіка у фактичному шлюбі є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя».
3. Коментована стаття була суттєво змінена Законом України від 22.12.2006 р. № 524-V «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України». Нарешті законодавець «помітив» нісенітницю, що була закріплена в законі. Право спільної сумісної власності визнавалося за особами, які проживають однією сім'єю та не перебувають у шлюбі між собою. При цьому не було вказано, що фактичне подружжя не перебуває у шлюбі не лише між собою, а й з іншими особами. З прямого тлумачення ст. 74 СК виходило, що фактичне подружжя можуть складати особи, які проживають однією сім'єю між собою і одночасно перебувають у нерозірваному шлюбі із «справжнім» чоловіком або дружиною. У зв'язку з тим, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширювалися положення глави 8 СК України (ч. 2 ст. 74), можна було дійти висновку про одночасне існування режиму спільності майна між зареєстрованим та незареєстрованим подружжям. Хоча авторка Сімейного кодексу З.В. Ромовська і пояснювала, що при наявності зареєстрованого шлюбу саме він має пріоритет, оскільки «одночасно у двох сім'ях перебувати неможливо». Однак це коментарі та пояснення вчених, власне СК України до таких однозначних висновків підстав не давав.
Після внесених змін до законодавства це питання знайшло своє вирішення. В назві та тексті ст. 74 СК України після слів «між собою» внесено доповнення «або в будь-якому іншому шлюбі». Таким чином, фактичне подружжя - це особи, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншими особами. Якщо ж чоловік або жінка перебувають у зареєстрованому шлюбі, навіть якщо вони і не підтримують протягом тривалого часу будь-яких відносин і не спілкуються один з одним, вони не можуть розглядатися як особи, на яких розповсюджує свою дію оновлена ст. 74 СК України.
4. Коментована стаття визначає лише майнові права та обов'язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому закон встановлює загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. Таким чином закон закріплює спеціальний прийом юридичної техніки. Для того, щоб уникнути повторення норм законодавства, в СК України вказується, що фактичне подружжя має такі ж майнові права та обов'язки, як і подружжя (особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі). Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час спільного проживання, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб. Фактичне подружжя має рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності тощо.
Разом з тим реалізація норм, що регулюють відносини спільної сумісної власності подружжя, при їх застосуванні до осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, має певні складнощі. В першу чергу це стосується порядку розпорядження спільним майном фактичного подружжя (ст. 65 СК України). Відносини подружжя мають відповідні способи їх формалізації - реєстрацію шлюбу, у той час як спільне проживання фактичного подружжя ніяк не фіксується. Тому на практиці практично не реалізуються вимоги закону про те, що для укладення одним із фактичного подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другої сторони має бути подана письмово, а згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Нотаріуси намагаються на свій розсуд вирішити це питання. Так, в тексті договору (якщо його стороною є особа, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі) нерідко закріплюється фраза, що особа, яка його укладає, не проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншою особою і майно, що є предметом договору, належить їй особисто на праві приватної власності. Проте до виникнення спору між фактичним подружжям важко вважати, що їх відносини регулюються згідно з вимогами Глави 8 СК України в повному обсязі. По суті, визнання майнових прав та обов'язків фактичного подружжя здійснюється лише тоді, коли в судовому порядку буде встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Такий факт встановлюється судом в порядку окремого провадження (п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України).
5. Перша спроба легалізувати фактичні шлюбні відносини була здійснена в Законі України «Про власність». В ч. 1 ст. 17 цього закону було вказано, що майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. В прямому розумінні це положення закону не можна було тлумачити як таке, що стосується фактичного подружжя. По-перше, в ньому було сказано про членів сім'ї, хоча фактичне подружжя, згідно з нормами чинного тоді сімейного законодавства, не визнавалося членами однієї сім'ї. По-друге, в цій нормі йшлося про набуття майна спільною працею членів сім'ї, у той час як фактичне подружжя нерідко складали особи, які проживали в містах і не працювали разом. Незважаючи на ці очевидні обставини, суди почали тлумачити ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» «на користь» фактичного подружжя. На цій підставі вони визнавали майно, набуте сторонами за час спільного проживання, спільним майном сторін.
Після набуття чинності новим СК України визнавати права фактичного подружжя на майно необхідно на підставі ст. 74 СК України, хоча з урахуванням норм Закону «Про власність» право спільної сумісної власності фактичного подружжя суди визнають відносно того майна, яке було набуте не з 2004 p., а з 1991 р.
6. Згідно із ч. 2 коментованої статті майно, набуте фактичним подружжям за час спільного проживання, належить йому на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між сторонами. Вказане свідчить про те, що фактичне подружжя, так само як і подружжя, може визначати свої майнові права та обов'язки в договорі. Разом з тим тут існують певні особливості. На відміну від подружжя, фактичне подружжя не може укладати шлюбний договір, оскільки його суб'єктний склад чітко визначений - наречені та особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 92 СК України). Тому фактичне подружжя може врегулювати свої майнові відносини за допомогою іншого договору, в якому будуть відображені особливості його суб'єктного складу. Це може бути договір жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, щодо визначення їх майнових прав та обов'язків.
Як відомо, новий СК України не називає договори фактичного подружжя щодо належного йому майна та не встановлює межі договірної ініціативи сторін, як це має місце відносно шлюбного договору (ст. 93 СК України). Така свобода договору приводить вчених до парадоксального, але цілком обґрунтованого висновку, що договірна ініціатива осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, є більш широкою, ніж подружжя. Дійсно, норми СК України визначають рамки шлюбного договору та встановлюють положення, які в шлюбний договір включатися не можуть, у той час як відносно договірної ініціативи фактичного подружжя такі рамки не передбачені.
Очевидно, що при вирішенні цього питання необхідно керуватися загальною нормою, що закріплена в ч. 2 ст. 9 СК України: особи, які проживають однією сім'єю, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.
З урахуванням того, що договір фактичного подружжя не може суперечити нормам СК України, можна дійти висновку, що до нього певною мірою можуть застосовуватися загальні положення, що встановлені в сімейному законі до шлюбного договору. В договорі фактичне подружжя може закріпити режим майна, набутого за час спільного проживання, порядок користування роздільним майном жінки та чоловіка, правила, що стосуються несення витрат на утримання майна тощо.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 9 СК України, можна вважати, що на відміну від шлюбного договору договір фактичного подружжя щодо влаштування їхнього майнових відносин не потребує нотаріальної форми. Він укладається в простій письмовій формі, хоча за бажанням сторін може бути засвідчений нотаріально (ч.1 ст. 209 ЦК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою"
  1. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  2. Стаття 3. Сім'я
    стаття, яка має назву «Сім'я». Етимологічно слово «сім'я» походить від слова «сьемь», що означає «робітник, слуга, домочадець». Таким чином в первісному розумінні сім'я - це коло осіб, які визначаються як робітники, слуги та домочадці, тобто особи, які об'єднані певними економічними зв'язками. Сучасне розуміння поняття сім'ї є більш складним і неоднозначним. Це пояснюється тим, що сім'я як
  3. Стаття 21. Поняття шлюбу
    статті ознак шлюбу дві - мають формальний зміст (суб'єктний склад шлюбних правовідносин та вимога щодо державної реєстрації шлюбу). Ознака, згідно з якою шлюб - це сімейний союз чоловіка та жінки, не відзначається чіткістю і не репрезентується через юридичні терміни. 3. При визначенні сутності шлюбу треба враховувати ту обставину, що юридичний аналіз соціальних явищ має свої особливості. Для
  4. Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
    стаття містить приблизний перелік фактів, які можна .встановлювати в судовому порядку. 1) Факт родинних відносин. У заяві слід вказати мету встановлення факту, який орган державної реєстрації актів цивільного стану і коли відмовив у видачі відповідного документа. Просити можна про підтвердження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини,
  5. Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
    стаття 39 цього Кодексу), а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України. 2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.
  6. Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість
    статті права дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість відповідає міжнародним стандартам охорони прав людини та громадянина - вимогам Загальної декларації прав людини (ст. 3), нормам Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ст. 9). Аналогічна норма міститься і у ст. 29 Конституції України, а також у статтях 288 та 289 ЦК України. У ЦК України права на свободу та
  7. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
    статті визначаються об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. До таких об'єктів належить будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Згідно із ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) мають бути прямо встановлені у законі. Сьогодні ще зберігає чинність постанова
  8. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
    статті визначається загальний порядок укладення подружжям «внутрішніх» договорів, тобто договорів між собою. Ціла низка таких договорів передбачена в новому СК України. Крім того, дружина та чоловік, як і будь-які інші фізичні особи, можуть укладати договори, які не передбачені законодавством, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК України, ст. 7 СК України).
  9. Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
    статті 76 цього Кодексу. 2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої-четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу. 3. Право жінки та чоловіка на утримання припиняється з підстав, встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і 89 цього Кодексу. 1. У майнових
  10. Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
    стаття присвячена визначенню суб'єктного складу шлюбного договору. Так, його сторонами можуть бути: а) особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречені); б) подружжя (дружина та чоловік). В цьому питанні в СК України 2002 р. закріплено новий підхід. Згідно із ст. 27-1 КпШС України 1969 р. шлюбний контракт могли укласти лише особи, які бажали зареєструвати шлюб. Тому шлюбний договір
© 2014-2022  yport.inf.ua