Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору


1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною і неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
В СК України не надається визначення шлюбного договору. Виходячи з аналізу норм СК України та його загальної характеристики, можна дійти висновку, що шлюбний договір - це домовленість наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов'язків подружжя, пов'язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. За останні роки правова природа шлюбного договору була досить детально досліджена в юридичній літературі пострадянських держав. Більшість вчених сходяться на тій думці, що шлюбний договір, хоча й має низку специфічних особливостей, належить до числа цивільно-правових правочинів і на нього поширюються загальні правила щодо правочинів. Форма цього договору, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення та примусового виконання, багато інших моментів наочно показують, що в цьому випадку використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. З урахуванням того, що сімейне право є підгалуззю цивільного права, можна вважати, що шлюбний договір входить до системи сімейно-правових договорів, які у свою чергу складають окрему групу в загальній системі договорів цивільно-правових.
У сучасній літературі висловлювалася й інша точка зору щодо природи шлюбного договору. Так, Ю.С. Червоний вважає, що шлюбний договір є різновидом сімейно-правових договорів. Така позиція є послідовною для вчених, які розглядають сімейне право як самостійну галузь права. Проте така позиція, особливо у сучасних умовах, не викликає підтримки. Предмет та метод сімейного права не мають того ступеня своєрідності, який необхідний для визнання певної сукупності правових норм в якості самостійної галузі права. Не викликає сумніву той факт, що сімейно-правові норми регулюють своєрідний вид суспільних відносин - сімейні відносини, і це накладає певний відбиток на процес такого регулювання. Однак така своєрідність норм є достатньою лише для того, щоб визнати сімейне право як підгалузь цивільного права і не більше того. Для вчених, які розглядають сімейне право з таких позицій, немає нічого дивного у визнанні шлюбного договору як різновиду цивільно-правових договорів. Ніяких суперечностей в їх міркуваннях з цього приводу немає.
На жаль, розпочата у свій час спроба включення норм, що регулюють сімейні відносини, до Цивільного кодексу України так і залишилася нереалізованою. Система сімейно-правових договорів у цьому випадку одержала б своє логічне закріплення в загальній системі цивільно-правових правочинів. При цьому не потрібно було б пояснювати, чому до сімейно-правових договорів та, зокрема до шлюбного договору, так природно застосовуються загальні норми договірного права, а тим більше говорити про субсидіарне застосування норм цивільного законодавства.
2. Донедавна коло сімейних і, в першу чергу, подружніх договорів було недостатньо широким. Натомість новий СК України закріплює цілу низку таких договорів (поіменовані договори). Крім того, закон надає можливості подружжю укладати договори, які безпосередньо законодавством не передбачені (непоіменовані договори). Такий підхід представляється абсолютно правильним і таким, що сприятиме розвитку безконфліктного, договірного регулювання подружніх відносин.
До майнових договорів подружжя, які знайшли своє безпосереднє закріплення в СК України можна віднести:
1. договори подружжя щодо їхнього майна;
2. договори подружжя про надання взаємного утримання;
3. договори щодо утримання дітей.
Критерієм наведеної вище класифікації є спосіб задоволення інтересів у правомочної особи. Якщо інтерес подружжя задовольняється за рахунок корисних властивостей тієї або іншої речі, можна говорити про договори подружжя щодо належного їм майна. До цієї групи можуть бути віднесені: договір про визначення порядку користування майном (ст. 66 СК); договір про поділ майна подружжя (ст. ст. 69, 70 СК); договір про виділ частки одного із подружжя зі складу всього подружнього майна (ч. 2 ст. 69 СК).
Якщо інтерес одного з подружжя задовольняється за рахунок дій другого з подружжя як зобов'язаної сторони - можна говорити про договори, що виникають з приводу утримання (аліментування). До числа договорів про надання утримання належать: договір подружжя про надання утримання (ст.78 СК); договір про припинення права на утримання замість придбання права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК).
Окрему групу складають договори дружини та чоловіка, у яких визначаються питання, пов'язані із задоволенням інтересів їхніх дітей. Такі договори мають певну специфіку, тому що в них встановлюються обов'язки подружжя як батьків. Такі договори можуть задовольняти інтереси уповноваженої особи (дитини) різними способами - як шляхом надання їй певного майна, так і шляхом здійснення зобов'язаною особою (батьками) дій щодо її утримання або виховання. Виходячи з норм СК, до договорів цієї групи можна віднести: договір про забезпечення умов проживання дитини тим з батьків, хто буде проживати окремо від дитини після розірвання шлюбу з іншим з батьків (ч. 1 ст. 109 СК); договір подружжя про розмір аліментів на дітей після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 109 СК); договір про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК); договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку із придбанням права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК).
На відміну від інших договорів подружжя, шлюбний договір має суттєві особливості. З одного боку він, без сумніву, входить до системи майнових договорів подружжя, з іншого - займає в цій системі особливе місце і не може бути віднесений до однієї з названих груп договорів подружжя.
Це пояснюється наступними моментами. По-перше, шлюбний договір має комплексний характер і може одночасно включати умови, які складають зміст окремих видів договорів. Так, сторони можуть включити в шлюбний договір умови щодо правового режиму їхнього майна, умови про надання взаємного утримання та умови, що стосуються утримання дитини. По-друге, шлюбний договір - це єдиний вид договорів, предметом якого може бути не наявне, а так зване майбутнє майно, тобто майно, що буде придбане сторонами в майбутньому, коли ймовірність його придбання не є абсолютною. По-третє, шлюбний договір має особливий суб'єктний склад. Його учасниками можуть бути не лише дружина та чоловік, а й особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречені). Усі інші договори, що аналізувалися, можуть укладатися лише подружжям.
3. Коментована стаття присвячена визначенню суб'єктного складу шлюбного договору. Так, його сторонами можуть бути:
а) особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наречені);
б) подружжя (дружина та чоловік).
В цьому питанні в СК України 2002 р. закріплено новий підхід. Згідно із ст. 27-1 КпШС України 1969 р. шлюбний контракт могли укласти лише особи, які бажали зареєструвати шлюб. Тому шлюбний договір мав по суті виключно характер договору дошлюбного. Надання права укласти шлюбний договір особам, які вже перебувають у шлюбі (подружжю), стало необхідним кроком. Більш чітко новий СК України визначає і категорію осіб, які вирішили зареєструвати шлюб. Якщо раніше КпШС України містив формулу - «особи, які вступають у шлюб» (ч. 1 ст. 27-1), то в СК України сказано більш конкретно - «особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу» (ч. 1 ст. 92 СК України).
За новим законодавством при укладенні шлюбного договору нареченими необхідно надати нотаріусу доказ того, що особи подали заяву про реєстрацію шлюбу до органу РАЦС (ст. 28 СК України). Якщо сторонами шлюбного договору є особи, які перебувають у шлюбі (подружжя), то вони повинні надати нотаріусові свідоцтво про реєстрацію шлюбу.
4. Сторонами шлюбного договору можуть бути не лише повнолітні, а й неповнолітні особи (віком від 14 до 18 років). Порядок укладення шлюбного договору такими особами залежить від обсягу їхньої дієздатності. У передбачених законом випадках особа, навіть будучи неповнолітньою, може набути повний обсяг дієздатності.
Виходячи з норм чинного законодавства, крім повнолітніх осіб повну дієздатність мають:
а) особи, що зареєстрували до повноліття шлюб (ч. 2 ст. 34 ЦК України);
б) емансиповані особи, тобто особи, які набули дієздатності у повному обсязі до досягнення повноліття в спеціальному порядку, передбаченому законом (ст. 35 ЦК України).
Шлюбний договір, як і всі інші правочини, повністю дієздатні неповнолітні особи укладають самостійно (ч. 2 ст. 203 ЦК). Передбачається, що такі особи здатні самостійно визначити свої майнові інтереси та зважити усі «за» та «проти» укладення шлюбного договору. Якщо особа взяла шлюб до досягнення повноліття, вона після реєстрації шлюбу вправі укласти шлюбний договір самостійно, тому що реєстрація шлюбу є підставою для придбання особою повної дієздатності.
Укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які не мають повний обсяг дієздатності, здійснюється в іншому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 92 СК України такі особи укладають шлюбний договір лише з письмової згоди їхніх батьків (піклувальника). Справжність підпису батьків (піклувальника) на заяві про їхню згоду на здійснення правочину від імені неповнолітніх у віці від 14 до 18 років повинна бути засвідчена нотаріально. Засвідчення дійсності підпису батьків (піклувальника) не потрібно, якщо вони особисто подадуть нотаріусу заяву про згоду на укладення правочину. У цьому випадку нотаріус установлює особу заявника, перевіряє дійсність його підпису, про що робить відмітку на заяві, і вказує назву документа, його номер, дату видачі та назву установи, що видала документ, який стверджує особу. Заява про згоду на посвідчення правочину може бути викладена на звороті примірника правочину, що залишається в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або на окремому аркуші (абз. 12 п. 40 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом міністерства юстиції України 3.03.2004 р. № 20/5).
4. Шлюбний договір, на відміну від більшості інших правочинів майнового характеру, нерозривно пов'язаний з особою його учасника. Як наслідок, він не може бути укладений за участю законного представника або за дорученням. З цих міркувань відносно шлюбного договору не допускається також заміна сторони в договорі (уступлення вимоги або переведення боргу). Дружина або чоловік не можуть передати свої права й обов'язки за договором третім особам.
5. Чинне законодавство України не називає суб'єктами шлюбного договору осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах {жінку та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Такий підхід є послідовним, тому що шлюбний договір нерозривно пов'язаний з реєстрацією шлюбу. Відсутність шлюбу або наміру сторін на його укладення виключає можливість укладення ними шлюбного договору. Проте це не є перешкодою для укладення такими особами інших видів майнових договорів. До поіменованих договорів осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, належать:
- договір про визначення правового режиму майна (ст. 74 СК України);
- договір про припинення права на утримання (ст. 89, ч. 3 ст. 91 СК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору"
  1. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    статті, скільки с г. 640 ЦК. Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного майна не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Договір про
  2. § 3. Зміст спадкового договору
    право власності на майно відчужувана. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони можуть визначити на свій розсуд. Для укладення спадкового договору необхідним є досягнення згоди сторін зі всіх істотних його умов, якими є визначення майна, що має
  3. Висновки до розділу
    статті 53 чинного Кодексу про шлюб та сім'ю, за яким встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з чотирьох обставин, визначених статтею, пропонується правило, за яким для встановлення батьківства будуть слугувати підставою різні докази, не обмежені певним переліком, встановленим законом. Це забезпечить кращі можливості для повного і всебічного визначення підстав для
  4. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові
  5. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    статтях 31, 34 і 63. Особисті немайнові інтереси громадян визначаються їх множинністю, що, в свою чергу, породжує різні цивільно-правові форми їх регулювання. Тому охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визнання за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав, кожному з яких притаманні свої специфічні засоби захисту. Індивідуалізація особистості - ще одна важлива
  6. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайно-вих відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін. Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому
  7. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    статті учасники сімейних відносин можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором). Як вже підкреслювалося, договірне регулювання сімейних відносин визначається в якості однієї з основних засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК України). Визначаючи сімейне право як підгалузь цивільного права, сімейно-правові договори можна розглядати як окрему групу цивільно-правових
  8. Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
    статті можна дійти висновку, що СК України не надає статусу самостійного джерела права. тому діяти "окрім закону" при регулюванні сімейних відносин звичаї не можуть. При вирішенні сімейного спору суд може лише врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Це свідчить про невелике практичне значення звичаю в процесі регулювання сімейних
  9. Стаття 14. Здійснення сімейних прав
    стаття встановлює загальні правила щодо здійснення учасниками сімейних відносин свої прав. В цілому суб'єктивне сімейне право можна розглядати як гарантовану правом і законом міру можливої або дозволеної поведінки учасника сімейних відносин. У свою чергу здійснення сімейних прав - це процес задоволення особою своїх матеріальних та особистих інтересів на підставі юридичних можливостей, які вона
  10. Стаття 21. Поняття шлюбу
    статті ознак шлюбу дві - мають формальний зміст (суб'єктний склад шлюбних правовідносин та вимога щодо державної реєстрації шлюбу). Ознака, згідно з якою шлюб - це сімейний союз чоловіка та жінки, не відзначається чіткістю і не репрезентується через юридичні терміни. 3. При визначенні сутності шлюбу треба враховувати ту обставину, що юридичний аналіз соціальних явищ має свої особливості. Для