Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів


1. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
В загальному розумінні звичай - це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті та побуті якого-небудь народу, суспільної групи або колективу. Відповідно правовий звичай - це правило поведінки, яке історично склалося у певному суспільстві. Свого часу Г.Кельзен відзначав джерело виникнення звичаю: «коли люди, які живуть разом в одному суспільстві, протягом певного часу поводитимуться певним однаковим чином у певних однакових умовах, то і в окремого індивіда виникає воління поводитися так, як зазвичай поводяться члени суспільства... Коли ж котрийсь член суспільства поводитиметься не так, як звикли поводитися всі члени суспільства, його поведінка не схвалюватиметься, відкидатиметься іншими, тому що він поводитиметься не так, як воліють поводитися інші. Саме таким чином обставини звичаю стають колективною волею, суб'єктивним значенням якої є повинність».
В правовому контексті основний інтерес складає не будь-який звичай, що історично склався в суспільстві, а лише правовий звичай, тобто правило поведінки, яке є джерелом виникнення прав та обов'язків учасників відповідних відносин. Для романо-германської правової сім'ї, до якої в цілому можна віднести право України, у порівнянні з англосаксонським (загальним) правом, застосування правових звичаїв не є типовим. Романо-германське право без сумніву віддає перевагу закону, хоча і не виключає існування звичаю як джерела права.
При цьому співвідношення звичаю та норм законодавства може мати різні варіанти, що в першу чергу залежить від характеру самого звичаю. В літературі зазначалося, що можна виокремити звичаї, які: а) виступають «у доповнення до закону» коли звичаї доповнюють та підтримують законодавство; б) діють «окрім» закону, коли звичаї не суперечать чинному законодавству і виступають самостійним джерелом права; в) за своєю природою є звичаями «проти закону» коли вони не визнаються доктриною і суттєво обмежуються на практиці. В цілому ж в країнах романо-германського права звичай як джерело права застосовується лише там, де за якихось обставин не застосовуються норми законодавства.
3. При регулюванні сімейних відносин значення можуть мати лише звичаї, які виступають «у доповнення до закону». Це звичаї, що підтримують законодавство, яке є основним нормативним регулятором сімейних відносин. Наприклад, відомо, що звичаї значною мірою визначають перед шлюбну поведінку наречених та їх родичів. Існує чимало правил, які без перебільшення можна вважати продуктом доісторичних часів. В літературі зазначалося, що перед весільний цикл поведінки українців хоча й варіювався у різних етнорегіональних зонах, мав цільну структуру і складався з трьох-чотирьох зустрічей сторін, які бажають взяти шлюб, - відвідування, сватання, оглядин і заручин. В різних регіонах правила здійснення такого роду дій мали свої особливості, іноді досить суттєві. Однак основною метою дошлюбної активності потенційного подружжя, їх батьків і родичів було, по-перше, принципове вирішення питання про укладення в майбутньому шлюбу і, по-друге, визначення поточних і перспективних відносин сторін. Згода про вступ в майбутньому до шлюбу називалася угодою, договором, зговором, заручинами, а в рамках церковної юрисдикції - обрученням.
Сьогодні багатовікові традиції значною мірою набули законодавчого визначення. Це той випадок, коли правові норми - це норми, вироблені через звичай за умов, коли основний закон суспільства встановлює, що якийсь чітко визначений звичай є основною для встановлення правової норми. В новому СК України знайшли своє закріплення норми, які визначають правила поведінки сторін у передшлюбний період, зокрема майнові наслідки відмови від шлюбу, долю шлюбних подарунків, порядок укладення шлюбного договору тощо (ст. 31, ст. 92, ст. 93 СК України). Таким чином, звичаї, що склалися в українському суспільстві протягом багатьох років, стали підставою для створення відповідних законодавчих норм і діють сьогодні у доповнення до закону.
4. Виходячи із змісту коментованої статті можна дійти висновку, що СК України не надає статусу самостійного джерела права. тому діяти "окрім закону" при регулюванні сімейних відносин звичаї не можуть. При вирішенні сімейного спору суд може лише врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Це свідчить про невелике практичне значення звичаю в процесі регулювання сімейних відносин, його значення як певного «дорадчого», а не «вирішального голосу».
5. В сфері сімейних відносин можуть існувати звичаї, що суперечать вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства, тобто ті, що можна віднести до звичаїв, які діють «окрім» закону . Держава не визнає такі звичаї та намагається створити умови для їх витіснення із суспільного життя. В літературі до таких звичаїв справедливо віднесені, наприклад, «звичай платити за дружину калим або брати шлюб шляхом викрадення нареченої».
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів"
  1. Стаття 382. Невиконання судового рішення
    статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб,- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 3. Умисне невиконання службовою особою
  2. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    стаття визначає основні засади (принципи) регулювання сімейних відносин. В ній знаходять своє закріплення найбільш важливі, вихідні положення, що є своєрідною квінтесенцією норм сімейного закону. Основні засади регулювання сімейних відносин, що закріплені в ст. 7 СК України, пронизують усе сімейне законодавство і знаходять свій прояв в його окремих нормах. Коментована стаття значною мірою
  3. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    статті визначається питання щодо видів роздільного майна подружжя. Реєстрація шлюбу за загальним правилом (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно. Разом з тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, що належить на праві власності йому особисто (роздільне майно). Щодо визначення права, на
  4. § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
    врахуванням такого широкого тлумачення терміна "аналогія" в літературі йдеться про різні її види: 1) аналогію практики, яка має місце у процесі застосування права, і 2) "легальну аналогію", коли у законодавчому акті міститься вказівка на застосування норм, які регулюють одні відносини, до інших відносин (О. Боннер). Прикладом "легальної аналогії" є ст. 716 ЦК, де вказано, що до договору міни
  5. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  6. § 4. Особливості деяких різновидів права спільної власності
    статтями 16 і 17 Закону України "Про власність" таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велося подружжям у період шлюбу (тут виникає спільна сумісна власність) або велося за рахунок спільної праці членів сім'ї (у такому разі будинок стає їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними). Інші особи, які брали участь у будівництві жилого будинку
  7. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові
  8. Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України
    статті рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. 1. У частині 1 ст. 9 визначено сукупність умов, за яких правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані в Україні і які становлять зміст принципу
  9. Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
    статті визначаються загальні правила щодо судового захисту сімейних прав та інтересів. В цьому знаходить свій прояв конституційний принцип, згідно з яким права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України). Серед основних засад регулювання сімейних відносин зазначено, що кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України).
  10. Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
    статті 170 цього Кодексу. 3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. У разі звернення з позовом до суду припиняється виконання рішення органу опіки та піклування. 4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні