Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин


1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.
3. Сімейні відносини регулюються лите у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.
4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, замовними та іншими ознаками.
6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
1. Коментована стаття визначає основні засади (принципи) регулювання сімейних відносин. В ній знаходять своє закріплення найбільш важливі, вихідні положення, що є своєрідною квінтесенцією норм сімейного закону. Основні засади регулювання сімейних відносин, що закріплені в ст. 7 СК України, пронизують усе сімейне законодавство і знаходять свій прояв в його окремих нормах.
Коментована стаття значною мірою відрізняється за своїм змістом від ст. 1 Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 р., яка свого часу також закріплювала основні завдання сімейного Закону. В новому СК України знайшли своє відображення принципово інші підходи до регулювання сімейних відносин. В ньому закріплена ціла низка нових принципів, що складають основу сучасного сімейного законодавства, - принцип регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками; принцип невтручання в сімейне життя; принцип приватності сімейного життя; принцип регулювання сімейних відносин на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
2. Можна вважати, що існує ще один принцип нового сімейного законодавства - це принцип пріоритету сімейного виховання дітей. Його закріплено в ч. 3 ст. 5 СК України, яка встановлює обов'язки держави по відношенню до сім'ї. Однак більш логічним було закріплення пріоритету сімейного виховання дітей серед основних засад регулювання сімейних відносин (ст. 7 СК України).
Цей принцип має особливе значення. За радянських часів вважалося, що сімейне виховання має бути успішно замінене більш ефективним громадським вихованням, що громадський догляд за дітьми дає значно кращі наслідки, ніж приватний, індивідуальний, ненауковий і нераціональний догляд окремих «люблячих», але неосвічених у справі виховання батьків, які не мають тих сил, коштів, засобів та установ, що їх має суспільство. Час пропагандистських декларацій минув.
Сьогодні не викликає сумнівів, що сім'я - це природна умова існування дитини, джерело її світогляду, культури, мови, тому саме сімейне, а не громадське виховання повинно мати пріоритет.
Визначення в ст. 7 СК України нових принципів регулювання сімейних відносин є свідченням величезних змін, які відбулися останнім часом у вітчизняному суспільстві, визнання сімейних відносин сферою приватного існування людини.
3. В ч. 1 коментованої статті визначено, що сімейні відносини регулюються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. По суті, це положення не можна віднести до основних засад регулювання сімейних відносин. Ця норма має інше змістовне навантаження та визначає основне джерело сімейно-правових норм, а не принцип (вихідне положення), з якого виходить сімейне законодавство при регулюванні відносин в сім'ї. Крім того, положення ч. 1 ст. 7 СК України не має узагальнюючого значення, оскільки сімейні відносини регулюються не лише нормами, що закріплені в нормативно-правових актах, а й іншими правовими регуляторами - міжнародними договорами України (ст. 13 СК України), договором сторін (ст. 9 СК України).
4. Принципово новим, можна сказати - революційним за своїм значенням, є закріплений в ч. 2 коментованої статті принцип регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками. Відомо, що за радянських часів регулювання відносин в сім'ї здійснювалося за допомогою прямих імперативних приписів, а можливість втілення засад самоорганізації та саморегулювання в сімейній сфері не визнавалася.
В літературі вважалося, що договори не є типовими для учасників сімейних відносин, а якщо вони і мають місце, то носять в основному безоплатний характер. Висловлювалася навіть думка про те, що юридичні акти суб'єктів сімейного права взагалі не належать за своїм характером до правочинів, у тому числі договорів, і виступають як особливий різновид правових актів.
Сьогодні є очевидним, що сувора регламентація відносин у сім'ї, здійснювана протягом ряду десятиліть, визначалася не природою цих відносин (принаймні в переважній більшості випадків), а факторами політичного та ідеологічного характеру. Насправді ж норми права невзмозі передбачити усі факти, що виникнуть в житті, визначити усі види поведінки особи в сім'ї. У зв'язку з цим закон повинен надавати можливість учасникам сімейних відносин за допомогою договорів створювати для себе власні міні-норми, спеціальні правила поведінки, на підставі яких будувати свої відносини на власний розсуд.
СК України закріпив новий загальний підхід до регулювання сімейних відносин, в якому правила, встановлені імперативними нормами, поступаються місцем диспозитивному регулюванню. Саме тому договір в сімейному праві набуває нового значення. В СК України безпосередньо закріплена ціла низка договорів, що укладаються учасниками сімейних відносин. Так, подружжя може укладати шлюбний договір (ст. ст. 92-103 СК), договори щодо умов та порядку надання взаємного утримання (ст. 78 СК), припинення права на утримання (ст. 89 СК). Батьки можуть укласти договори щодо здійснення ними батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК), визначення місця проживання дитинну разі розірвання шлюбу, порядку участі у забезпеченні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК) тощо. Окрім поіменованих в сімейному праві можуть існувати й інші договори, які прямо законом не передбачені, однак за своїм змістом відповідають загальним засадам сімейного та цивільного законодавства (непоіменовані договори).
5. В ч. 3 коментованої статті закріплено принцип регулювання сімейних відносин лише в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Цей принцип також можна визнати принципом нової формації, оскільки він вперше встановлює межі правового регулювання сімейних відносин. СК України виходить з того, що правовому впливу підлягають далеко не усі, а лише окремі види сімейних відносин, що є цілком правильним. Свого часу К. Кавелін відзначав: те, що становить психологічну, внутрішню, душевну сторону шлюбного союзу і шлюбних відносин, не підлягає законодавчим визначенням. Перекликається з цим і думка І.О. Покровського, що сфера шлюбних відносин - це та сфера, де мова йде про найбільш інтимні, внутрішні сторони людської особистості. У зв'язку з цим вільна особа покладе усі зусилля для того, щоб набути собі свободу духу і не складе зброї, доки не відвоює її у держави. Не лише більшість особистих відносин подружжя не підпадає під правовий вплив. Особисті відносини батьків та дітей, інших членів сім'ї та родичів також не можуть встановлюватися нормами закону і визначатися ними.
На жаль, закріплений в ч. 3 коментованої статті принцип, що встановлює межі регулювання сімейних відносин, далеко не завжди в подальшому втілюється в конкретних нормах СК України. По-перше, Кодекс явно переобтяжений суто моральними нормами, які не мають юридичного навантаження і не підкріплені відповідними засобами: правового впливу, що надає їм вигляду законодавчих побажань членам сім'ї (ст. ст. 51, 52, 54, 55 СК України). По-друге, в деяких випадках СК України містить норми, які регулюють відносини у тій частині, у якій це не можна визнати допустимим (ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч. 2, ч. 3 ст. 56 СК України).
6. В ч. 4 коментованої статті закріплено принцип регулювання сімейних відносин з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя. За своїм змістом він співвідноситься з принципом недопустимості державного або будь-якого іншого втручання у сімейне життя, що закріплений в ст. 32 Конституції України, ст. 301 ЦК України.
Цей принцип є новим для вітчизняного сімейного права. В СРСР протягом десятиліть держава не визнавала сім'ю сферою приватного існування людини і вважала за необхідне проводити політику активного формування сімейних відносин, втручання в сімейні стосунки. Така політика проводилася за допомогою також і правових механізмів. Останнім часом в Україні в цілому послідовно проводяться декілька основних ідей, які спрямовані на втілення в життя світових стандартів ставлення до людини, до її прав та свобод І віддзеркалюють ті поступові зміни, що здійснюються в нашому суспільстві після визнання Україною незалежності. Це безпосередньо стосується розширення сфери приватного життя людини. Відповідно до ч. 4 ст. 7, ч. 5 ст. 5 СК регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання у сімейне життя. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
7. Закріплений в коментованій статті принцип певною мірою співвідноситься з розглянутим вище принципом регулювання сімейних відносин лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим (ч. 3 ст. 7 СК України). Однак між ними все ж існує різниця. В даному випадку увага акцентується на правах особи в сфері сімейних відносин - праві на особисту свободу, таємницю особистого життя тощо. У той час як в ч. 3 ст. 7 СК України визначаються саме межі правового регулювання сімейних відносин.
Незважаючи на це, певне змістовне перехрещення двох принципів відчувається. У зв'язку цим теза про те, що окремі норми СК України в деяких випадках регулюють відносини у тій частині, у якій це не можна визнати допустимим (ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч. 2, ч. 3 ст. 56 СК України), в першу чергу пов'язана з тим, що ці норми не враховують права особи на таємницю особистого життя, свободу та недопустимість свавільного втручання у її сімейне життя. Іншими словами, закріплені в ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч. 2, ч. 3 ст. 56 СК України норми, по-перше, регулюють подружні відносини в тій частині, у якій це не можна визнати допустимим, та, по-друге, порушують права особи на таємницю особистого життя.
8. Закріплений в ч. 5 коментованої статті принцип рівності учасників сімейних відносин базується на положенні ст. 21 Конституції України, відповідно до якого учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Цей принцип є традиційним для вітчизняного сімейного законодавства, яке завжди виходило з юридичної рівності учасників сімейних відносин (ст. 4 КпШС України 1969 р.).
Сьогодні цей принцип вбачається природним і таким, що не викликає жодних сумнівів. Однак треба пам'ятати, що принцип рівності учасників сімейних відносин є результатом тривалих пошуків справедливої побудови відносин в сім'ї. Не буде перебільшенням сказати, що він став результатом багатовікового розвитку людства, яке дійсно вистраждало право людини вільно створювати сімейні відносини незалежно від раси, кольору шкіри, етнічного та соціального походження. Поступово людство відкидало заборони щодо будь-яких «нерівних» шлюбів, засади підкори дружини перед чоловіком, дитини перед батьками. В сучасному розумінні члени сім'ї - це рівні та вільні особи, які мають право будувати свої сімейні відносини на власний розсуд.
Спостерігаються істотні відмінності в темпах, ефективності та послідовності втілення цього принципу в світі. Незважаючи на це, минуле сторіччя відзначене прогресивними змінами в сім'ї практично в усіх країнах. Свідченням цього служать прийняті або ратифіковані всіма розвинутими країнами міжнародні документи, що закріплюють правовий статус і основні права жінок і дітей у сім'ї. Так, наприклад, у прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 р. Загальній декларації прав людини закріплено положення про рівність прав і свобод усіх осіб, незалежно від їх статі (ст. 6). Існує чимало міжнародних документів, що безпосередньо закріплюють права і свободи жінки та дітей у різних сферах життя, в тому числі і в сім'ї, та передбачають гарантії їх здійснення. Досить назвати Конвенцію про права дитини; Декларацію про ліквідацію дискримінації щодо жінок, проголошену Генеральною Асамблеєю ООН 07.11.1967 р.; Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966 р.; Декларацію про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту та благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновленні на національному і міжнародному рівнях, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 03.12.1986 р. та інші.
9. Відомо, що протягом багатьох століть правовий статус дитини в першу чергу визначався наявністю або відсутністю шлюбу її батьків. Так звані «позашлюбні» діти розглядалися як особи «другого ґатунку». Треба відзначити, що на законодавчому рівні цьому ганебному розподілу дітей було покладено край першими післяреволюційними законодавчими актами - Декретом ЦВК та СНК РРФСР від 18,12.1917 р. (ст. 10) та Кодексом законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне та опікунське право, прийнятим ВЦИК РРФСР 16.09.1918 р. (ст. 133). В них було вказано, що основою сім'ї визнається дійсне походження дитини. Ніякого розходження між шлюбним та позашлюбним спорідненням не встановлюється. Діти, батьки яких не одружені між собою, в усьому прирівнюються в правах з дітьми, що народилися від осіб, які одружені. Аналогічне правило було закріплене в ст. 93 Кодексу законів про акти громадянського стану, про сім'ю та опіку 1919 р., який не набрав чинності внаслідок воєнних дій на території України, та ст. 1 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УСРС 1926 р. Таким чином найбільш одіозна підстава нерівності дітей була зруйнована. Принцип рівності дітей незалежно від наявності шлюбу між батьками було закріплено в ст. 57 КпШС України 1969 р. Знайшов він своє підтвердження і в чинному СК України 2002 р. (ст. 142).
Засади рівності встановлюються не лише стосовно дітей, народжених у шлюбі або поза ним. У ст. 3 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. сказано: усі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їхніх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені нормативно-правовими актами.
Діти визнаються рівними по відношенню до усіх інших учасників сімейних відносин. Зрозуміло, що у психічному, соціальному, економічному сенсі батьки та діти, усиновлювачі та усиновлені, опікуни та підопічні особи не є рівними. В життєвому розумінні важко порівняти маленьку дитину та її батьків, які є дієздатними та дорослими особами. Разом з тим в юридичному сенсі ці особи визнаються рівними, оскільки в їх відносинах відсутні засади влади і підкори. Батьки не лише не мають влади над дітьми, а й розглядаються як зобов'язані особи, на яких покладаються обов'язки щодо виховання, утримання дитини та всебічного захисту її інтересів.
10. Таким чином основний вектор багатовікової еволюції сімейних відносин спрямований на неухильне розширення демократичних принципів побудови сім'ї. У зв'язку з чим однією з основних засад сучасного сімейного законодавства є принцип повної рівності усіх учасників сімейних відносин. Однак ставити крапку на такій оптимістичній ноті, очевидно, передчасно. Проблема правового становища особи в сім'ї має не одну площину і, на жаль, не обмежується лише формальним проголошенням рівності прав дружини та чоловіка і визнанням необхідності підвищеного захисту інтересів дітей. В економічному плані положення жінки та чоловіка далеко не завжди може визначатися як рівне, оскільки народження і виховання дитини неминуче тягне за собою проблеми з працевлаштуванням, набуттям професії, підвищенням професійного рівня, а, значить, і загальним рівнем їх добробуту. Діти в силу свого віку в цілому є найбільш вразливими особами, які потребують опіки. У зв'язку з цим недостатньо проголосити принцип рівності прав усіх учасників сімейних відносин. Його реальне здійснення можливе лише за наявності надійних соціально-економічних гарантій, забезпечення яких передбачає високий рівень розвитку і стабільності суспільства, а також загальну соціальну спрямованість політики держави.
11. Певною деталізацією попереднього принципу за суб'єктним складом є закріплений в ч. 6 ст. 7 СК України принцип юридичної рівності жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Цей принцип також є традиційним для сімейного права, однак останнім часом він набув дещо нового забарвлення, пов'язаного з реалізацією в сучасному законодавстві принципу тендерної рівності. Як відзначається в літературі, термін «тендер» «має конструкцію, що складається з індивідуальних і суспільних уявлень про місце і роль особи в суспільстві, при цьому кожна особа обов'язково належить до чоловічої або жіночої статі (групи, виду, роду)». Тому сенс тендерного підходу полягає не у формальному поділі людей на дві статі, а у визначенні двох основних моделей людської поведінки, світогляду та світосприйняття.
Право ж намагається визначити ті грані відносин жінки та чоловіка, в яких необхідно закріпити їх рівність та взаємну непідпорядкованість. Треба, однак, відзначити, що рівність прав жінки та чоловіка не означає їх однаковості. В деяких випадках в сімейному праві враховуються біологічні, статеві особливості чоловіка та жінки. Так, чоловік немає деяких прав, які за своєю природою можуть належати тільки жінці і, навпаки, жінка не набуває прав, які належать чоловікові. Наприклад, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності (ст. 84 СК), суттєві особливості має порядок встановлення батьківства та материнства тощо. Разом з тим врахування біологічних особливостей чоловіка та жінки не надає юридичних переваг тій чи іншій особі в сімейних відносинах, а тим більше не підпорядковує їх одне одному. Таким чином, під рівністю чоловіка та жінки в сімейних відносинах розуміється саме рівність (відсутність влади та підкори), а, не однаковість належних їм прав та обов'язків.
12. В ч. 7 коментованої статті закріплений принцип забезпечення здійснення прав дитини, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В світі основним принципом ставлення до дитини вважається принцип найвищих інтересів дитини, В Преамбулі Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) визначено, що держави, які підписали цю Конвенцію, переконані, що діти повинні мати можливість здійснювати свої права, У зв'язку з цим права та найвищі інтереси дітей мають підтримуватися. Існує ціла низка міжнародних документів, що закріплюють права дитини та особливий захист її прав а інтересів. В першу чергу це Декларація прав дитини (Резолюція 1386 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 р.) та Конвенція про права дитини (прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 р.). Конвенцію ратифіковано відповідною Постановою ВР № 789-ХІІ від 27.02.91 р. Дата під які перебувають за кордоном, та маючи намір забезпечити засоби для вирішення таких проблем, сторони домовляються про об'єднання своїх зусиль. Метою цієї Конвенції є спрощення стягнення аліментів, на які особа, яка перебуває на території однієї з Договірних Сторін, заявляє своє право до іншої особи, яка підпадає під юрисдикцію іншої Договірної Сторони. Приєднання України до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном є важливим кроком для забезпечення прав дітей на отримання аліментів на їх матеріальну підтримку.
В Україні дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та міжнародними договорами. У зв'язку з цим міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини і згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, визнаються частиною національного сімейного законодавства України (ч. 1 ст. 13 СК України).
13. В сімейному законодавстві закріплений принцип максимального забезпечення прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї. Ці категорії осіб вважаються найбільш незахищеними і такими, що потребують особливої підтримки.
В Декларації прав дитини та Преамбулі Конвенції про права дитини зазначається, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. СК України передбачає цілу низку норм, що закріплюють особливий правовий статус дитини та спрямовані на забезпечення її прав та інтересів. Діти мають право на виховання та утримання. їх інтереси забезпечуються як батьками, так і іншими членами сім'ї та родичами. За відсутності у дитини сім'ї та неможливості її передачі в прийомну сім'ю, вона передається під опіку державних органів.
Однак на сьогодні не можна вважати, що мета максимально можливого урахування інтересів дітей досягнута. Верховною Радою України 7 червня 2005 року були проведені парламентські слухання, присвячені проблемам охорони сім'ї. Постановою Верховної Ради України № 2894-ІУ від 22 вересня 2005 р. були схвалені відповідні Рекомендації парламентських слухань «Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства». В Рекомендаціях зокрема відзначено, що, ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе зобов'язання вжити необхідних законодавчих, адміністративних та просвітницьких заходів щодо забезпечення прав та інтересів дітей. Однак на цьому шляху існує ще багато невирішених проблем. Однією з найгостріших є проблема багатодітних та неповних сімей, чверть з них (близько 100 тисяч дітей) потребує додаткової соціальної допомоги. Підтримки потребують також молоді сім'ї. Заданими статистики, в таких сім'ях народжується близько 80 відсотків дітей. Особливої уваги з боку держави та суспільства потребують сім'ї, в яких виховуються діти-інваліди, діти, хворі на туберкульоз та ВІЛ-інфіковані діти. На здоров'я дітей продовжують серйозно впливати також наслідки Чорнобильської катастрофи. Невтішною залишається загальна ситуація в країні. Протягом останніх років в Україні спостерігається тенденція до зменшення дитячого населення. Незважаючи на те, що за останні два роки народжуваність дещо зросла, демографічна ситуація в країні залишається кризовою. Вказане свідчить про необхідність формування національного механізму підтримки сімей з дітьми, створення загальнодержавних програм стосовно сім'ї, дітей та молоді.
Таким чином принцип максимального забезпечення прав та інтересів дітей є загальним. Його реалізація передбачає цілу низку засобів соціального економічного та освітнього характеру. У свої чергу СК України пропонує своє засоби реалізації цього принципу, створюючи правові механізми забезпечення інтересів дитини в сім'ї.
14. В СК приділена також увага непрацездатним членам сім'ї-інвалідам І, II, III групи, особам пенсійного віку, які згідно з законом набувають відповідних сімейних прав. Так, закон зобов'язує одного з подружжя надавати матеріальну допомогу другому з подружжя, який є непрацездатним за час шлюбу (ст. 75 СК), або після розірвання шлюбу (ст. 76 СК); працездатних дітей утримувати своїх непрацездатних батьків (ст. 202 СК України); надавати батькам гроші на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом (ст. 206 СК України); онуків та правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда (ст. 264, ст. 266 СК). Закон передбачає права й інших непрацездатних членів сім'ї (ст. 270, ст. 271 СК).
Норми, що закріплюють права та законні інтереси непрацездатних членів сім'ї, передбачені також нормами житлового, цивільного законодавства, законодавства про соціальне забезпечення тощо.
Якщо права та інтереси непрацездатних членів сім'ї не забезпечуються зобов'язаними особами, вони можуть бути примушені до цього за допомогою спеціальних правових засобів.
15. Вперше в СК України отримав своє закріплення принцип регулювання сімейних відносин на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України). Вказана норма перекликається з п. 6 ст. 3 ЦК України, в якому справедливість, добросовісність та розумність визначені як один із загальних принципів цивільного законодавства. На жаль, в СК України цей принцип не знайшов свого більш детального висвітлення або логічного продовження.
16. Справедливість є загальним принципом права, хоча визначення сутності цього поняття є вкрай складним. Ж. Бержель, наприклад, зазначає, що існує багато інтерпретацій поняття справедливості і що, залежно від конкретного випадку, право застосовує ту чи іншу з цих інтерпретацій. В загальному розумінні справедливість означає правильне, об'єктивне, неупереджене ставлення до іншої особи, врахування її інтересів або рівновагу між протилежними інтересами. Саме таким чином повинні поводитися учасники сімейних відносин. Особа, яка діє справедливо, має враховувати інтереси інших членів сім'ї, ставитися до них з повагою та терпінням. Той з батьків, з яким залишається дитина після розлучення, буде діяти справедливо, якщо сприятиме спілкуванню дитини з тим із батьків, хто проживає окремо. Справедливою буде поведінка одного з колишнього подружжя, який вирішив надавати матеріальну підтримку другому з подружжя, з яким він до розлучення прожив разом багато років. Виходячи з принципу справедливості суди мають вирішувати сімейно-правові спори, органи опіки та піклування - забезпечувати інтереси найбільш незахищених учасників сімейних відносин тощо.
17. В літературі зазначалося, що поняття добросовісності по суті, співпадає з поняттям невинності, у той час як недобросовісність є синонімом винуватості. Таким чином юристи намагаються підійти до визначення добросовісності через відому та розвинуту в цивільному праві теорію вини. Можливо, це і не найкращий в теоретичному плані підхід, оскільки з точки зору формальної логіки одне з двох понять, які мають однаковий зміст, без сумніву, є зайвим. Однак в суто практичному плані цей підхід має свої переваги, оскільки усуває необхідність створення додаткової (поряд з виною) юридичної конструкції.
В сімейному праві немає власної, відмінної від цивільно-правової, теорії вини. Тому для визначення добросовісності поведінки учасника сімейних відносин можна застосовувати цивільно-правові підходи (ст. 614 ЦК України). Можна дійти висновку, що особа буде вважатися такою, що діяла добросовісно, якщо в її діях не було вини - умислу або необережності. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Для логічного продовження принципу добросовісності в сімейному праві не було б зайвим закріплення в СК України презумпції добросовісності та розумності дій учасників сімейних відносин, як це має місце в цивільному законі (ч. 5 ст. 12 ЦК України).
18. Передбачається, що дії учасників сімейних відносин будуть також відповідати принципу розумності. Поняття «розумний» є зрозумілим не лише для фахівців в сфері права. Розумною вважається особа, яка діє обачливо, виважено, з урахуванням усіх обставин справи. Зрозуміло, що вимагати розумності в поведінці можна не від усіх учасників сімейних відносин, а лише від тих, які мають достатній обсяг дієздатності. Тому вимога до розумності в діях в першу чергу спрямована на них. Не викликає сумніву, що батьки, які управляють майном малолітньої дитини, мають діяти розумно та добросовісно. У зв'язку з цим було доцільно доповнити ст. 177 СК України відповідною вказівкою.
19. Коментована стаття має також посилання на. моральні засади суспільства. На відміну від таких понять як «добросовісність» та «розумність», які вказав лише в ст. 7 СК України, «моральні засади суспільства» згадуються в СК Україні неодноразово. Причому діапазон посилань на моральні засади суспільства достатньо широкий. Так, учасники сімейних відносин можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ч. 1, ч. 2 ст. 9 СК України); при вирішенні сімейного спору суд може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, якщо вони суперечать моральним засадам суспільства (ст. 11 СК); дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин (ч. 2 ст. 56 СК); сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 5 ст. 97 СК); суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону та моральним засадам суспільства (ч. 3 ст. 151 СК).
Незважаючи на таке широке застосування, СК не надає визначення поняттю «моральні засади суспільства». В літературі зазначалося, що «використовуючи поняття «моральні засади», законодавець тим самим визнає реальність загального етичного порядку, в якому окремі соціальні інститути отримують свій сенс та характерні ознаки». Однак навіть таке пояснення не надає остаточної ясності. По-перше, важко визначити однозначно, що таке «загальний етичний порядок». По-друге, важко погодитися з тим, що існування загального етичного порядку взагалі можливе. Г.Кельзен свого часу наголошував на неможливості існування абсолютної моралі, «Моралі» з великої літери. За його словами, «коли правовий порядок визначається як моральний чи неморальний, справедливий чи несправедливий, тим самим визначається й відношення правового порядку до однієї з багатьох моральних систем, а не до Великої Моралі, а отже, виноситься лише відносне й аж ніяк не абсолютне ціннісне судження».
Є.О. Харитонов правильно зазначає, що «формулювання СК тут є дещо неточним, оскільки має враховуватися не тільки моральність усього суспільства, але й тієї його особливої частини, до якої належать учасники певних відносин (наприклад, з національної меншини)». В цьому сенсі треба згадати не лише національні меншини, а й сексуальні меншини, які в першу чергу підкреслюють відсутність єдиного для усіх членів суспільства етичного порядку та існування в сучасному світі різних етичних уявлень (див. коментар до ст. 3 СК України).
20. Одним з основних принципів сімейного права є всебічний захист прав та інтересів учасників сімейних відносин (ч. 10 ст. 7 СК України). Особа має право на захист свого сімейного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суб'єктивне сімейне право на захист - це законодавчо забезпечена можливість уповноваженої особи використовувати правоохоронні засоби для відновлення свого порушеного права або його визнання, а також здійснювати власні дії, спрямовані на захист свого права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів.
21. Хоча в коментованій статті йдеться лише про судовий захист сімейних прав, поняття захисту в сфері сімейних відносин має більш широкий обсяг. Існує дві основні форми захисту сімейних прав: а) юрисдикційна; б) неюрисдикційна (самозахист). Юрисдикційна форма захисту - це діяльність уповноважених державою органів щодо захисту сімейних прав та інтересів учасників сімейних відносин. До органів, які здійснюють такий захист належать: суд, органи опіки та піклування, нотаріус та прокурор.
В ч. 5 ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав - це дії фактичного характеру, які учасник сімейних відносин вчиняє для захисту свого права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. В СК міститься спеціальна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ч. 1 ст. 154 СК). Якщо на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на її захист: змінити місце проживання дитини, припинити її спілкування з певною особою, здійснити конкретні заходи щодо охорони дитини на вулиці, під час її повернення додому тощо.
Немає підстав відкидати можливість застосування в процесі самозахисту сімейних прав і деяких способів, які передбачені Цивільним кодексом України, зокрема необхідної оборони (ст. 1169 ЦК), притримання речі (ст. ст. 594-597 ЦК), односторонньої відмови від зобов'язання (ст. 615 ЦК). Як правильно відзначає З.В. Ромовська, у разі викрадення дитини батьки мають право на її відібрання за допомогою сили, якщо при цьому не будуть здійснені дії, заборонені законом. Якщо при цьому буде завдана майнова шкода особі, яка викрала дитину, питання буде вирішуватися шляхом застосування норм ЦК.
22. Захист сімейних прав та інтересів в першу чергу здійснюється судом (див. коментар до ст. 18 СК України). Конкретні способи отримання такого захисту залежать від віку та стану особи, яка його потребує. Перш за все треба відзначити, що законодавство містить цілу низку заходів підвищеного захисту прав та інтересів дітей. Так, захист дітей здійснюється їхніми батьками (ст. 154 СК), іншими родичами - бабою, дідом, сестрою, братом, мачухою, вітчимом (ст. ст. 258, 262 СК) або іншими особами, які виховують дитину - опікуном, патронатним вихователем (ст. ст. 249, 255 СК), прийомними батьками (ч. 2, ч. 4 ст. 256-2 СК), батьками вихователями дитячого будинку сімейного типу (ч. 2, ч. 4 ст. 256-6 СК). Особа, яка досягла 14 років має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свої права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК). СК передбачає пріоритетний захист непрацездатних членів сім'ї і містить спеціальні юридичні механізми, які дозволяють здійснити цей захист найбільш повним чином. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
23. Захист сімейних прав та інтересів здійснюється також органами опіки піклування, У випадках, передбачених законом, особа має право на попереднє звернення до цих органів, рішення яких є обов'язковим (ч. 1, ч. 2 ст. 19 СК). Участь органу опіки та піклування є обов'язковою при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним (ч. 4 ст. 19 СК). Важливою функцією органів опіки і піклування є захист прав та інтересів дітей при розгляді спорів, пов'язаних з їх вихованням. Наприклад, за заявою матері або батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування і продовжує чинити перешкоди спілкуванню дитини з другим із батьків, останній має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ч. 1 ст. 158, ч. 1 ст. 159 СК).
Органи опіки та піклування беруть активну участь в процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюють опіку та піклування, здійснюють контроль за дотриманням прав дитини, в разі необхідності звільняють опікуна та піклувальника від їх обов'язків (гл. 19 СК); проводять облік дітей, які бажають усиновити дитину (ст. 215 СК); звертаються до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК); укладають договір про патронат та здійснюють нагляд за його виконанням патронатними вихователями (гл. 20 СК).
Відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким шляхом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Наприклад, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (ст. 189 СК). Це означає, що у разі невиконання договору однією стороною друга сторона може захищати свої права у спрощеному порядку, не звертаючись до суду. Нотаріус робить на борговому документі виконавчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборгованості. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 СК).
Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК); скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК) тощо. В деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпосередньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 СК у виняткових випадках при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини прокурор має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин"
  1. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  2. § 4. Особливості деяких різновидів права спільної власності
    статтями 16 і 17 Закону України "Про власність" таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велося подружжям у період шлюбу (тут виникає спільна сумісна власність) або велося за рахунок спільної праці членів сім'ї (у такому разі будинок стає їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними). Інші особи, які брали участь у будівництві жилого будинку
  3. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    статтях 13, 14 і 41. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайно-вих відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємниця кореспонденцій та ін. Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українського законодавства, в тому
  4. Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України
    загальні) норми систематизовані у п'ятнадцяти розділах Загальної частини КК. Описи конкретних злочинів розміщені у двадцяти розділах Особливої частини КК. 5. Одним із логічних висновків, що випливає із ч. 2 ст. 1, є вимога застосування кримінальної відповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинення вже були визначені КК як злочини. Таким чином, у кримінальному праві
  5. Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
    статті фактично встановлює в загальних рисах зміст Сімейного кодексу України. Частково положення ч. 1 коментованої статті дублюють ст. 2 СК щодо визначення кола суспільних відносин, що регулюються Сімейним кодексом. Сімейні правовідносини за своєю суттю є цивільними, оскільки відповідають ознакам цивільних відносин, встановлених ст. 1 ЦК України. Тобто це особисті немайнові та майнові відносини,
  6. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    статті учасники сімейних відносин можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором). Як вже підкреслювалося, договірне регулювання сімейних відносин визначається в якості однієї з основних засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК України). Визначаючи сімейне право як підгалузь цивільного права, сімейно-правові договори можна розглядати як окрему групу цивільно-правових
  7. Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
    стаття визначає порядок усунення прогалин в сімейному праві (законодавстві). Необхідність такої норми пов'язана з тим, що в законі не можуть бути передбачені усі норми, що регулюють сімейні відносини, які потребують свого врегулювання. Сімейні відносини різноманітні, а соціальне життя - рухливе. У зв'язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі
  8. Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
    статті визначаються загальні правила щодо судового захисту сімейних прав та інтересів. В цьому знаходить свій прояв конституційний принцип, згідно з яким права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України). Серед основних засад регулювання сімейних відносин зазначено, що кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України).
  9. Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
    статтями. Підстави виникнення права на утримання для всіх випадків містилися в одній єдиній статті (ст. 32 КпШС). В СК України значно розширене коло прав і обов'язків по утриманню у порівнянні з КпШС України і відповідно збільшено обсяг нормативно-правового матеріалу. Зокрема в законодавстві вперше безпосередньо закріплено право чоловіка на утримання в разі проживання з ним дитини, право на
  10. Стаття 93. Зміст шлюбного договору
    статті визначається зміст шлюбного договору, тобто ті умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сімейне законодавство не містить умов, які можна б було визначити як обов'язкові умови