Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання


1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.
4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
5. Права на утримання немає той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.
6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.
1. Традиційно в сімейному праві під аліментами (від лат. alimentum - харчування, утримання) розуміються кошти, надані у визначених законом випадках одними особами на утримання інших, які потребують матеріальної допомоги . Хоча в цьому визначенні поняття «аліменти» розкривається за допомогою такого терміну, як «утримання», співвідношення цих понять не є простим. У сімейно-правовій науці немає єдиного підходу до вирішення цього питання. Перша позиція полягає в тому, що поняття «аліменти» та «утримання» є рівними за обсягом, друга-у тому, що «утримання» є більш широким поняттям, ніж «аліменти».
У сімейному законодавстві співвідношення термінів «аліменти» та «утримання» також чітко не визначене. Свого часу Кодекс про шлюб та сім'ю України не відрізнявся суворою послідовністю в застосуванні зазначених термінів. У новому СК України це питання також не вирішене однозначно. З загального аналізу норм СК України не можна зробити висновку, що закон використовує поняття «аліменти» виключно у випадку примусового стягнення коштів на дитину, а поняття «утримання» - у разі добровільного надання таких коштів. Наприклад, у ст. 189 СК України передбачено договір про сплату аліментів, а не договір про утримання дитини. Крім того, в ч. 2 ст. 75 СК України (першій у Кодексі спеціальній нормі, в якій йдеться про аліменти) слово «аліменти» міститься в дужках після слова «утримання». Вказане надає підстави для висновку, що в законі терміни «аліменти» та «утримання» не мають самостійного змістовного навантаження і використовуються як синоніми.
2. Регулювання сімейних відносин здійснюється СК України з метою зміцнення сім'ї, утвердження почуття обов'язку перед членами сім'ї, побудови сімейних відносин на засадах взаємодопомоги і підтримки тощо. Регулювання відносин подружжя по утриманню погоджується з загальними засадами регулювання сімейних відносин (ст. 7 СК України). В нормах гл. 9 СК України послідовно забезпечуються рівність прав і обов'язків у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї жінки та чоловіка; неприпустимість дискримінації учасників сімейних відносин, зокрема за ознакою статі; максимально можливе врахування інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до домінуючих у суспільстві моральних засад шлюб передбачає взаємну турботу подружжя, яка включає матеріальну підтримку один одного. Обов'язок з матеріальної підтримки один одного покладається на дружину і чоловіка, тобто існує протягом шлюбу. Законодавець, виходячи з рівності прав і обов'язків чоловіка та дружини у шлюбі, залишає на власний розсуд подружжя визначення підстав, способів, розміру, форм, періодичності і тривалості матеріальної підтримки одне одного.
3. В ст. 75 СК України закріплено два окремі обов'язки подружжя: 1) матеріально підтримувати один одного; 2) надавати утримання тому із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Ці два обов'язки слід розрізняти.
Перший з них виникає внаслідок укладення шлюбу, триває протягом шлюбу і припиняється в разі припинення шлюбу. Цей обов'язок не пов'язується з віком або станом здоров'я подружжя. Дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного і в тому разі, коли у жодного з них немає підстав для виникнення права на утримання. Деякою мірою ч. 1 ст. 75 СК України має загальний характер і встановлює принцип побудови майнових відносин подружжя. У свою чергу механізми державного примусу застосовуються лише в тому випадку, коли за наявності передбачених законом підстав виникло і порушується право на утримання.
4. СК України містить три групи норм, які визначають умови та порядок реалізації права на утримання: 1) норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст. ст. 75-83, 89, 90 СК України); 2) норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (ст. ст. 84-87 СК України); 3) норми, що визначають право на утримання того з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК України).
Відповідно до КпШС України відносини подружжя по взаємному утриманню регулювалися п'ятьма статтями. Підстави виникнення права на утримання для всіх випадків містилися в одній єдиній статті (ст. 32 КпШС). В СК України значно розширене коло прав і обов'язків по утриманню у порівнянні з КпШС України і відповідно збільшено обсяг нормативно-правового матеріалу. Зокрема в законодавстві вперше безпосередньо закріплено право чоловіка на утримання в разі проживання з ним дитини, право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою тощо.
5. В першу чергу в СК України встановлено загальні правила щодо взаємного утримання подружжя. Так, право на утримання виникає на підставі складу юридичних фактів, який включає: 1)непрацездатність одного з подружжя; 2)потребу в матеріальній допомозі (нужденність); 3) спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. Таким чином, право на утримання, на відміну від права дружини і чоловіка на матеріальну підтримку, виникає за наявності спеціально передбачених законом підстав.
6. Першою умовою надання утримання одному з подружжя є його непрацездатність. В цілому, непрацездатність призводить до обмеження життєдіяльності особи, що спричиняє потребу у її соціальному захисті. В сімейному законодавстві вперше визначено коло осіб, які вважаються непрацездатними. Відповідно до ч. 3 ст. 75 СК України непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Таким чином, непрацездатність визначається за одним з двох критеріїв: а) віковим; б) медичним (стан здоров'я особи).
Згідно з законодавством до осіб, непрацездатних за віком, за загальним правилом, відносять жінок, які досягли 55 років, і чоловіків, які досягли 60 років. В сімейному праві переважає точка зору, відповідно до якої особи, що отримали право на пенсію раніше зазначеного віку (наприклад, за вислугою років, у зв'язку з зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо), права на утримання до досягнення загального пенсійного віку не набувають. Можливість того з подружжя, який досяг загального пенсійного віку, працевлаштуватися, не є перешкодою для визнання його непрацездатним.
Зазвичай, в період шлюбу право на утримання виникає у випадках, коли непрацездатність одного з подружжя викликана захворюванням, що спричинило інвалідність особи. Залежно від ступеня втрати працездатності виділяють три групи інвалідності. Відповідно до СК України непрацездатними визнаються інваліди I, II і III груп. Раніше непрацездатними беззастережно визнавалися інваліди І і II труп. Інваліди III групи вважалися частково працездатними, тому питання про стягнення аліментів щодо таких осіб вирішувалося судом з врахуванням реальної можливості інваліда заробляти кошти для існування. За новим СК України інваліди ІІІ групи також вважаються непрацездатними особами. Проте не можна ігнорувати той факт, що у інвалідів III групи зберігається значний процент загальної працездатності. Тому судам при визначенні розміру аліментів в Кожному конкретному випадку слід враховувати ступінь втрати особою працездатності.
Встановлення групи інвалідності належить до компетенції медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Факт непрацездатності в суді не встановлюється, а підтверджується документально. Статус пенсіонера, інваліда засвідчується документами відповідного державного зразка.
Інвалідність встановлюється не у всіх випадках, а лише у разі стійкого порушення працездатності, що призвело хворого до необхідності припинити трудову діяльність взагалі чи на тривалий період або значно змінити умови праці. Трудовому праву і праву соціального забезпечення відоме поняття тимчасової непрацездатності, що означає неможливість за станом здоров'я виконувати роботу впродовж відносно невеликого проміжку часу. Право на матеріальну допомогу у випадку тимчасової непрацездатності одного з подружжя з боку іншого з подружжя в сімейному законодавстві раніше не передбачалося. Випадки тимчасової непрацездатності залишалися поза регулюванням КпШС України 1969 р. В СК України цей недолік враховано і закріплено окрему норму щодо взаємної участі подружжя у витратах на лікування. Право на утримання у разі тимчасової непрацездатності не виникає, однак дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя (див. коментар до ст. 90 СК України). Сторони можуть включити умову щодо надання утримання при тимчасовій непрацездатності до шлюбного договору.
Непрацездатність подружжя як одна з умов фактичного складу, що є підставою для виникнення права на утримання, може настати як під час шлюбу, так і до укладення шлюбу. Якщо непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу, рішенням суду права на утримання може бути позбавлено або обмежено його строком (див. коментар до ст. 83 СК України). Непрацездатність, яка настала після розірвання шлюбу, у сукупності з іншими передбаченими законом обставинами, обумовлює виникнення права на утримання також у колишнього подружжя (див. коментар до ст. 76 СК України).
7. Другою умовою для виникнення права на аліменти у одного з подружжя є потреба у матеріальній допомозі (нужденність). В ч. 4 ст. 75 СК України чітко визначено випадки, в яких один із подружжя потребує матеріальної допомоги - заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поняття прожиткового мінімуму визначене в Законі України № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000 як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум встановлюється щороку, на 2007 рік він становив на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 492 гривні, з 1 квітня - 525 гривень, з 1 жовтня - 532 гривні та для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 525 гривень, з 1 квітня - 561 гривня, з 1 жовтня - 568 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень (ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 p. № 489-V).
В сімейному законодавстві визначення поняття нужденності надано вперше. З одного боку, воно внесло певну визначеність у відносити по утриманню, з іншого викликало додаткові складнощі. Основна проблема полягає у тому, що коментована стаття не допускає ніякої альтернативи. Якщо, враховуючи всі джерела, які утворюють дохід непрацездатного подружжя, суд дійде висновку, що дохід забезпечує йому прожитковий мінімум, право на утримання з боку іншого з подружжя не виникає. Разом з тим, непрацездатна особа може фактично потребувати матеріальної допомоги і в тому випадку, якщо вона забезпечена коштами в розмірі відповідному або навіть такому, що перевищує прожитковий мінімум. Встановлений законодавством прожитковий мінімум не може слугувати жорстким однаково рівним для всіх критерієм. З законодавчого визначення прожиткового мінімуму випливає, що такої вартісної величини достатньо в разі нормального розвитку подій, тому як у визначенні йдеться про збереження здоров'я, мінімальний набір товарів і послуг, задоволення основних потреб тощо. Однак непрацездатна особа окрім задоволення звичайних потреб змушена здійснювати витрати на відновлення здоров'я, лікування, оплату стороннього догляду тощо, з тим, щоб наблизити своє життя до нормального. Характер і розмір необхідних витрат можуть різнитися залежно від ступеня непрацездатності, місця проживання, інших умов життя особи.
Норма ч. 4 ст. 75 СК України не дозволяє врахувати всі особливості конкретної життєвої ситуації. Фактично повноваження суду у визначенні факту потреби j матеріальній допомозі зведено до обчислення розміру заробітної плати, пенсії, доходів від використання майна, інших доходів особи і визначення їх співвідношення з прожитковим мінімумом. Необхідно надати суду більш широкі повноваження при встановленні наявності в особи потреби у матеріальній допомозі. Прожитковий мінімум має братися за основу, а рішення прийматися з врахуванням всієї сукупності фактичних обставин конкретної справи.
В СК міститься норма, спрямована на врегулювання відносин у випадку, коли одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги (п. 4 ч. 1 ст. 83 СК України). За цієї умови рішенням суду одного з подружжя може бути позбавлено права на утримання або обмежено його строком (див. коментар до ст. 83 СК України).
8. Останньою умовою виникнення права на утримання є спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу (ч. 2 ст. 75 СК України). В законі не визначено, в яких випадках другий із подружжя вважається спроможний надавати матеріальну допомогу. За будь-яких обставин особа вважатиметься спроможною надавати матеріальну допомогу іншій за умови, що вона сама не є нужденною. Виходячи з ч. 4 ст. 75 СК України, один із подружжя не є таким, що потребує матеріальної допомоги і відповідно може надавати матеріальну допомогу другому з подружжя, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використанні його майна, інші доходи забезпечують йому прожитковий мінімум, встановлений законом. При цьому слід мати на увазі, що суд повинен враховувати рівень доходів саме того з подружжя, який має надавати утримання, що не завжди просто з огляду на поширення законного режиму спільної сумісної власності на заробітну плату, пенсію, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч. 2 ст. б: СК України). Реальний рівень доходів платника аліментів встановлюється на підставі даних декларацій про доходи, довідок про заробітну плату, свідчень свідків тощо. Також істотне значення має наявність у платника аліментів інших осіб, яких він за законом зобов'язаний утримувати (дітей, непрацездатних батьків, повнолітніх дочки, сина, подружжя в іншому шлюбі тощо).
Суд має визнати відповідача неспроможним надавати матеріальну допомогу якщо в разі виконання обов'язку по утриманню він сам став би потребувати матеріальної допомоги. Право на утримання не може виникати одночасно у обох з подружжя. Якщо кожний з подружжя потребує матеріальної допомоги, то жоден з них не має можливості надавати допомогу іншому.
9. В ч. 5 ст. 75 СК України визначено два випадки, в яких право на утримання не виникає. Це, зокрема, можливо у випадках, коли один з подружжя: а) негідно поводився у шлюбних відносинах; б) став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину. Для настання негативних наслідків достатньо наявності однієї з вказаних обставин, які мають бути встановлені судом.
Негідна поведінка у шлюбних відносинах може мати різні прояви (зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами: зневажливе ставлення до сімейних обов'язків; вчинення протиправних дій щодо другого з подружжя, дітей, інших членів сім'ї, які потребували втручання правоохоронних органів тощо). Недоліком коментованої статті можна вважати те, що в ній йдеться про негідну поведінку особи лише у шлюбних відносинах, тобто впродовж існування шлюбу. Відповідно негідна поведінка колишнього подружжя не впливає на його право на утримання від іншого з подружжя. Однак в законі закріплено право на утримання і після розірвання шлюбу, і саме цьому періоду, враховуючи особисті відносини колишніх подружжя, зазвичай, притаманна негідна поведінка.
Суд оцінює поведінку подружжя на відповідність праву і моральним засадам суспільства. Згідно із ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. В новому СК України численними є посилання на моральні категорії з огляду на особливості сімейних відносин. Раніше положення стосовно негідної поведінки одного з подружжя містилося в ст. 35 КпШС, що передбачала випадки звільнення від обов'язку по утриманню або обмеження його строком. Відповідно до зазначеної норми звільнення від обов'язку відбувалося на майбутнє, що не виключало можливості стягнення аліментів за минулий час. За чинним законодавством той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, не має права на утримання, тобто право на утримання не виникає у нього взагалі. У зв'язку з цим не виникає потреби і в позбавленні його цього права.
10. Права на утримання не має той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину за наявності вироку суду. Йдеться саме про умисний злочин, коли особа свідомо вчиняє діяння, яке спричиняє її непрацездатність і, відповідно, - виникнення у неї права на утримання. Непрацездатність може не входити до наслідків, настання яких бажає особа, а виступати лише як супровідна обставина. При розгляді справи про надання утримання суд має встановити наявність причинного зв'язку між умисним злочином і непрацездатністю, якщо це не встановлено судом при розгляді кримінальної справи. Злочин одного з подружжя може бути вчинений проти будь-якої особи. Якщо такий злочин вчинено проти іншого з подружжя або дітей, то одночасно має місце і негідна поведінка в шлюбі.
Звертає на себе увагу, що правило, закріплене в коментованій статті, стикається з правилом, що закріплене в п. 2 ч. 1 ст. 83 СК України (див. коментар до ст. 83 СК України). Це спричиняє певні складнощі. Відповідно до ч. 5 ст. 75 СК України внаслідок скоєння злочину право на утримання не виникає, а відповідно до п. 2 ч.1 ст. 83 СК України за цієї ж обставини особа може бути позбавлена права на утримання. Виникає питання про можливість позбавлення права, яке не виникає. Одна обставина (скоєння умисного злочину) не може одночасно перешкоджати виникненню права і слугувати підставою для позбавлення цього права або обмеження його строком. Шляхи вирішення цієї колізії можна віднайти лише в коментарі авторки нового СК України - З.В. Ромовської. Як випливає з наданих пояснень, правило, що закріплене в коментованій статті, стосується випадків скоєння умисного злочину одним з подружжя під час дії нового СК України. За таких обставин той з подружжя, який скоїв злочин, взагалі не набуває права на утримання. Якщо ж злочин було скоєно під час дії норм Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р., то той з подружжя, який вчинив злочин, може бути позбавлений трава, яке виникло у нього раніше за правилами старого закону. Питання щодо дії норм сімейного закону у часі мали б бути визначені в Прикінцевих положеннях до СК України (див. коментар до Розділу VII СК України), а не в наукових виданнях.
Треба також відзначити, що в ч. 5 ст. 75 СК України так само, як і в п. 2 ч. 1 ст. 83 СК України йдеться про вчинення злочину одним з подружжя, звідки випливає, що настання непрацездатності у зв'язку із вчиненням умисного злочину колишнім подружжям не впливає на його право на утримання від іншого з колишнього подружжя. Вказівка про те, що положення статті поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу, міститься лише в ч. 2 ст. 83 СК України. Ймовірно, слід скорегувати положення зазначених норм, до того ж часу норма ч. 5 ст. 75 СК України має застосовуватися до відносин подружжя по утриманню після розірвання шлюбу за аналогією (ч. 1 ст. 10 СК України).
11. В ч. 6 ст. 75 СК України передбачено випадок настання непрацездатності одного з подружжя внаслідок протиправної поведінки другого з подружжя. В нормі йдеться про протиправну поведінку, тобто припускається вчинення будь-якого правопорушення, включаючи злочин, адміністративне правопорушення тощо. Той з подружжя, хто став непрацездатним, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю. Відповідно до ч. 3 ст. 1195 ЦК України шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
12. В СК України норми, що регулюють відносини подружжя по утриманню, набули вдосконаленого вигляду, усунуто неточності, які містилися в КпШС України, закріплено низку прогресивних положень. Однак деякі питання не знайшли в Кодексі свого висвітлення.
В першу чергу це стосується права на утримання неповнолітнього подружжя. Непоодинокими є випадки укладення шлюбу особою, що не набула трудової правосуб'єктності. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК України). В СК України не міститься окремих положень щодо утримання такої особи іншим з подружжя. Дві умови, за яких один з подружжя вважається непрацездатним і може мати право на утримання з боку іншого з подружжя, що визначені в ч. 3 ст. 75 СК України, не охоплюють зазначеного випадку. Однак неповнолітні особи, які не набули трудової правосуб'єктності, не можуть вважатися працездатними. В якості формальної ознаки трудової правосуб'єктності особи в теорії трудового права визнають факт досягнення особою певного віку. До досягнення передбаченої законом вікової межі особа вважається такою, що не має здатності до праці. В трудовому законодавстві визначено вік, з якого допускається прийняття на роботу. Прийняття на роботу осіб, молодших 16 років, не допускається за окремими виключеннями (ст. 188 КЗпП України). В юридичній літературі пропонується визначати права і обов'язки щодо утримання неповнолітнього подружжя за аналогією права1. Таким чином, право на утримання у неповнолітньої особи з боку іншого з подружжя виникає за сукупності наступних умов: 1) нею не набуто трудової правосуб'єктності або їй встановлено інвалідність; 2) вона потребує матеріальної допомоги; 3) другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Звідси можна зробити висновок, що неповнолітня особа не має привілейованого становища у відносинах подружжя по утриманню. Проте особливості виникнення права на аліменти у неповнолітнього подружжя спричиняють необхідність законодавчого визначення цих питань.
13. Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі зникнення хоча б однієї з умов, за яких воно виникає (див. коментар до ст. 82 СК України).
14. Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більше як за останні три роки. Зазначені правові наслідки застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу реєстрації актів цивільного стану (ч. 1, 3, 6 ст. 45 СК України). Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 СК України (п. 3 ч. 1 ст. 46 СК України).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання"
  1. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    статті, скільки с г. 640 ЦК. Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного майна не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Договір про
  2. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, складає підгалузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування". Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях. По-перше, в найбільш загальному вигляді право на спадкування є елементом цивільної правоздатності. У такому сенсі воно належить усім суб'єктам цивільного права.
  3. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    статті 20, 21 КпШС України). Всі питання сім'ї вирішуються подружжям спільно, на основі взаємної згоди, повної рівності та виходячи з інтересів сім'ї в цілому та інтересів неповнолітніх дітей особисто. Особлива увага повинна виявлятися до охорони та забезпечення інтересів вагітної жінки. При відсутності згоди у вирішенні деяких питань спільного життя кожний з подружжя або двоє разом мають право
  4. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    статтею, не включаються доходи та витрати у вигляді позитивних чи від'ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті. 153.1.
  5. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    статті170 цього розділу: а) творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом; б) Товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону; в) іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, статус яких визначається відповідно до закону, на
  6. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  7. Стаття 286. Порядок обчислення плати за землю
    статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження
  8. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    статті 18-22 ЦК, статті 261-265 ЦПК). Громадянин може бути визнаний судом безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування (ч. 1 ст. 18 ЦК). ' Цивільне право. - К., 1997. - Ч. 1. - С. 347-372. У разі визнання громадянина безвісно відсутнім над його майном встановлюється опіка. За заявою заінтересованих осіб орган
  9. § 4. Особливості деяких різновидів права спільної власності
    статтями 16 і 17 Закону України "Про власність" таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велося подружжям у період шлюбу (тут виникає спільна сумісна власність) або велося за рахунок спільної праці членів сім'ї (у такому разі будинок стає їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними). Інші особи, які брали участь у будівництві жилого будинку
  10. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові