| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін |
||
|
1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства. 1. Згідно з ч. 1 коментованої статті учасники сімейних відносин можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором). Як вже підкреслювалося, договірне регулювання сімейних відносин визначається в якості однієї з основних засад сучасного сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК України). Визначаючи сімейне право як підгалузь цивільного права, сімейно-правові договори можна розглядати як окрему групу цивільно-правових договорів, що мають свою специфіку. Сімейно-правовими можна вважати договори, що укладаються фізичними особами і спрямовані на встановлення, зміну або припинення сімейних прав та обов'язків. У зв'язку з цим не можна віднести до сімейно-правових усі без виключення договори, що закріплені в СК України. Так, договір про патронат має інший суб'єктний склад та особливу правову природу. Згідно із ст. 252 СК України сторонами договору про патронат є юридична особа - орган опіки та піклування та патронатний вихователь. Орган опіки та піклування не набуває за цим договором сімейних прав та обов'язків. Більш того, по відношенню до другої сторони договору він має певні контролюючі функції, що не відповідає природі сімейно-правового договору. 2. В коментованій статті зазначені два терміни - «домовленість» та «договір»,причому останній розміщено в дужках. Зазвичай такий текстовий прийом застосовується для визначення двох рівнозначних за змістом понять. Однак авторка СК України - З.В. Ромовська проводить між ними різницю. Зокрема, вона зазначає, що «домовленість» - це щоденні дрібні сімейні договори, поряд з якими існують ще й «серйозні» договори. В останньому випадку мова йде про договори в повному розумінні цього слова. Введення поділу договорів на домовленості та власне договори важко визнати за доцільне. Зайвим та невиправданим вбачається одночасне застосування в СК України двох термінів із різним значенням, оскільки це розмиває зміст кожного з них. Крім того, безпосередньо в СК України допускається термінологічна нечіткість. Так, в назві ст. 89 СК йдеться про домовленість (не договір) подружжя щодо припинення права на утримання. Однак в самому тексті вже вказано про договір про припинення права на утримання, який ще й має бути нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації. Такий підхід є неприйнятним також тому, що в ЦК України, який визначає поняття будь-якого цивільно-правового договору, договір визначається саме як домовленість двох або більше сторін (ч. 1 ст. 626). У зв'язку з цим в подальшому мова буде йти про сімейно-правові договори, а не про буденні дрібні сімейні домовленості, що не мають юридичного навантаження. 3. Класифікація сімейно-правових договорів може проводитися за різними критеріями. З точки зору відносин, які врегульовуються договором, самі сімейно-правові договори можна поділити на дві групи: а) договори, що регулюють сімейні відносини, які врегульовані СК України; б) договори, що регулюють сімейні відносини, які не врегульовані СК України. Така класифікація випливає із змісту коментованої статті. Зокрема, в ч. 1 вказаної норми зазначається, що сторони можуть врегулювати за домовленістю (договором) ті відносини, які вже врегульовані СК України. Виходячи з цього, можна дійти висновку, що сторони в договорі можуть відступити від тих правил, які знайшли своє закріплення в СК України, і встановити для себе інші норми поведінки. Наприклад, в договорі про надання утримання, на відміну від закону (ст. 75 СК України), подружжя може передбачити, що сплата утримання буде надаватися незалежно від наявності непрацездатності одного з подружжя. Сторони можуть також укласти договір, що регулює відносини, які не врегульовані законом. В цьому випадку буде мати місце автономне регулювання сімейних відносин. Далеко не усі сімейні за свою природою відносини визначаються законом. У зв'язку з цим сторони можуть внормувати відносини, які не отримали законодавчого визначення на власний розсуд. Наприклад, наречені можуть укласти договір щодо влаштування весілля, здійснення весільної подорожі тощо. З точки зору законодавчої визначеності сімейні договори можуть бути поділені на: а) поіменовані (визначені в законі) договори; б) непоіменовані (не визначені в законі, однак такі, що не суперечать загальним засадам цивільного та сімейного законодавства та моральним засадам суспільства). До першої групи належать усі договори, що прямо передбачені в СК України. До непоіменованих можуть належати договори, зміст яких повністю визначається самими сторонами (наприклад, договір наречених щодо визначення правового режиму весільних подарунків). В залежності від суб'єктного складу їх учасників можна виділити наступні групи сімейно-правових договорів: 1) договори подружжя; 2) договори осіб, які проживають однією сім'єю; 3) договори батьків щодо виховання та утримання дитини; 4) договори між батьками та дітьми; 5) договори родичів. З аналізу норм СК України можна визначити наступні види сімейно-правових договорів. 1) Договори подружжя: а) договори подружжя щодо їх майна: - договір про відчуження одним із подружжя на користь іншого з подружжя своєї частки в праві спільної власності подружжя без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 СК); - договір про визначення порядку користування майном (ст. 66 СК); - договір про поділ майна подружжя (ст. 69, ст. 70 СК); - договір про виділ частки одного із подружжя зі складу всього подружнього майна (ч. 2 ст. 69 СК). б) договори подружжя про надання утримання: - договір про надання утримання (ст. 78 СК); - договір про припинення права на утримання замість набуття права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК). в) шлюбний договір (ст. ст. 92 - 103 СК). 2) Договори осіб, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу: - договір про визначення правового режиму майна (ст. 74 СК); - договір про припинення права на утримання (ч. 3 ст. 91, ст. 89 СК). 3) Договори батьків щодо виховання та утримання дитини: - договір про визначення місця проживання дитини у разі розірвання шлюбу та порядку участі у забезпеченні умов життя дитини того з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК); - договір подружжя про розмір аліментів на дітей після розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 109 СК); - договір щодо здійснення батьками батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК); - договір про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК); - договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку із придбанням права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК). 4) Договори між батьками та дітьми. Ці договори прямо не визначені в СК України, тому їх можна віднести до непоіменованих сімейно-правових договорів. Учасниками цих договорів в першу чергу можуть бути батьки та їх повнолітні діти. Так, сторони можуть передбачити в договорі порядок сплати повнолітньою дитиною аліментів на одного з батьків, забезпечення його лікування, влаштування відпочинку тощо. В принципі не можна відкидати і можливості укладення неповнолітньою дитиною договору про утримання матері/батька, який є хворим або інвалідом, якщо дитина має достатній дохід (заробіток) І в змозі надати таке утримання. Договори можуть мати і протилежний напрямок, коли батьки укладають договір з повнолітньою дитиною, яка продовжує навчання або є інвалідом, про надання їй утримання. 5) Договори родичів Договори цієї групи також належать до непоіменованих договорів, оскільки СК України не передбачає жодного з договорів за участю інших членів сім'ї та родичів. Однак це не означає відсутності можливостей для договірного регулювання відносин цих осіб. Більш того, саме договірне визначення прав та обов'язків Інших членів сім'ї та родичів може виключити можливість спорів та конфліктів. Цілком уявними можуть бути договори між батьками дитини та бабою, дідом, прабабою, прадідом про спілкування останніх зі своїми внуками та правнуками та їх виховання. Мати, батько, баба, дід та інші особи, з якими проживають діти, можуть укладати договори щодо виховання дитини з братом та сестрою дитини. Інші члени сім'ї та родичі можуть також укладати різноманітні договори щодо надання взаємного утримання. 4. Законодавство встановлює межі договірної ініціативи учасників сімейних відносин. Як відомо, основні вимоги щодо чинності правочинів встановлюються цивільним законодавством. Ці вимоги повною мірою застосовуються і до сімейно-правових правочинів. Зокрема для чинності сімейно-правових договорів необхідне додержання наступних загальних вимог: 1) сімейно-правові договори не можуть суперечити вимогам закону та моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст. 9 СК України); 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 4) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;6) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 7) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. ч. 2-6 ст. 203 ЦК України). 5. Порушення вимог щодо чинності сімейно-правового правочину спричиняє його недійсність. Сімейно-правові договори можуть належати як до нікчемних, так і до оспорюваних правочинів. Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, і недійсність правочину встановлена судом. Наприклад, до нікчемних можна віднести договори батьків або інших членів сім'ї та родичів щодо майна дитини, укладені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71, ст. 224 ЦК України; ч. 2 ст. 177, ч. 5 ст. 190 СК України тощо). Нікчемним буде також сімейно-правовий договір, укладений з недодержанням вимоги закону про його нотаріальне посвідчення (ч. 1 ст. 220 ЦК України, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 89, ст. 94, ч. 1 ст. 189 СК України тощо). Недійсні сімейно-правові договори можуть належати і до оспорюваних правочинів. Наприклад, якщо шлюбний договір було укладено однією зі сторін під впливом помилки, обману або насильства, він може бути визнаний недійсним за рішенням суду (ст. ст. 229, 230, 231 ЦК України). Оспорюваним є також будь-який фіктивний правочин, укладений учасниками сімейних відносин (ст. 234 ЦК України). 6. Цивільне законодавство визначає загальні правові наслідки недійсності правочинів (ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України). Ці наслідки застосовуються і до сімейно-правових договорів з урахуванням правил, встановлених СК України. Таким чином до загальних наслідків недійсності сімейно-правових договорів належать: а) повернення кожною із сторін другій стороні у натурі всього, що вона одержала на виконання правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння реституція); б) відшкодування завданих збитків, якщо це передбачено договором (п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України, ст. 22 ЦК України); в) компенсація моральної шкоди, якщо це передбачено договором (п. 6 ч. 2 ст. 18 СК України, ст. 23 ЦК України) |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін" |
||
|
||