| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину |
||
|
Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. 2. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. 1. Протягом тривалого часу відносини батьків і дітей щодо утримання регулюватись виключно імперативними нормами. В юридичній літературі зазначалося, що зміст аліментного зобов'язання встановлено законом і не може бути змінено повністю або частково угодою сторін ні стосовно строку зобов'язання, ні стосовно його розміру, ні стосовно порядку сплати аліментних платежів. Пізніше окремі вчені стали припускати можливість укладення таких договорів. Однак домовленість між батьками про надання утримання була розрахована виключно на її добровільне виконання і не мала юридичного значення. В СК України таким домовленостям надано правового значення. На відносини щодо утримання поширене диспозитивне регулювання. Права та обов'язки батьків і дітей щодо утримання можуть виникати не лише з закону, а й з договору (ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9 СК України). Батьки можуть укласти окремий договір: а) про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України); б) про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України) або включити відповідні положення до шлюбного договору (див. ч. 2 ст. 93 СК України і коментар до неї). При розірванні шлюбу подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них проживатимуть діти і яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо (див. ч. 1 ст. 109 СК України та коментар до неї). 2. Відповідно до ч. 1 коментованої статті суб'єктами договору про сплату аліментів на дитину є її батьки. Право на укладення договору передбачено в нормі тільки для батьків. В юридичній літературі пропонується визнати суб'єктом такого договору неповнолітню дитину, яка досягла 14 років. Така пропозиція обґрунтовується тим, що в СК України кожному учаснику сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, надане право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК України). При цьому зазначається, що особа, яка може захищати свої порушені права в суді (зокрема подати позов про стягнення аліментів), очевидно, може здійснювати своє право на отримання аліментів від батьків шляхом укладення договору2. В разі надання можливості укладення аліментних договорів з дитиною, такий договір не повинен погіршувати становище аліментоуповноваженої особи. Втім, це питання має набагато глибші корені і його вирішення залежить від вирішення питання про розмежування предмету сімейно-правового та цивільно-правового регулювання. Особливістю сімейного права є імперативна основа в нормах сімейного законодавства, яка обумовлюється характером відносин, які ним регулюються, і метою регулювання. Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою зміцнення сім і, забезпечення кожної дитини можливістю духовного та фізичного розвитку. Метою зобов'язань по утриманню є забезпечення дитини утриманням, а не забезпечення інтересів платника і одержувача аліментів. В сімейному праві договір про сплату аліментів розглядається в першу чергу як інструмент виконання аліментного зобов'язання, суб'єктний склад і підстави виникнення якого чітко врегульовані імперативними нормами сімейного права. Таким чином, сімейне законодавство імперативно встановлює коло суб'єктів, які можуть укладати договори в сфері відносин по утриманню. А договори про надання утримання відрізняються від цивільно-правових договорів особливим суб'єктним складом. 3. За своєю природою договір про сплату аліментів є двостороннім, безоплатним та нонсенсуальним. Предметом договору з надання утримання є дії того з батьків, хто зобов'язаний сплачувати аліменти дитині за договором. Можна припустити, що сторони можуть закріпити в договорі права і обов'язки обох батьків по утриманню дитини. Це може мати місце, наприклад, у разі, якщо дитина фактично не проживає ні з одним з батьків, а перебуває в дитячому закладі (спортивному, медичному тощо). Батьки можуть визначити в договорі, яку суму коштів і на які потреби дитини кожний з них має спрямовувати у зв'язку з її утриманням. Також батьки можуть закріпити у договорі взаємні обов'язки про перерахування коштів на особистий рахунок дитини в однаковому розмірі. В такому випадку кожний з батьків у зобов'язанні, що випливає з договору, матиме одночасно права і обов'язки і вважатиметься боржником у тому, що він повинен виконати на користь дитини (перерахувати кошти на рахунок дитини), і одночасно кредитором в тому, що він має право вимагати від другої сторони (також перерахувати кошти на рахунок дитини). При цьому зобов'язання є безоплатним, оскільки сторони не надають один одному майнових благ, а майнове надання за договором отримує дитина. 4. Відповідно до ч. 1 коментованої статті батьки можуть визначити в договорі розмір та строки виплати аліментів. Лаконічність коментованої статті, зокрема щодо визначення змісту договору, має як позитивні, так і негативні боки. З одного боку закон надає батькам широку свободу щодо визначення умов договору і не ставить при цьому багато вимог, обов'язкових до виконання при його укладенні. З іншого боку це викликає складнощі у практиці застосування норми. Довгий час з моменту набрання чинності новим СК України багато хто з нотаріусів відмовлявся посвідчувати договори про надання утримання, які були самостійно складені сторонами. Однак зразок договору нотаріуси також не завжди могли надати. Це стримувало розповсюдження практики укладення договорів про сплату аліментів на дитину. У зв'язку з цим в юридичній літературі висловлено пропозиції щодо доповнення СК України спеціальними правилами щодо аліментних договорів. 5. При укладенні договору батьки можуть відійти від положень сімейного законодавства і на власний розсуд визначити свої права і обов'язки щодо утримання дитини. Зміст договору складають умови щодо порядку, розміру та строків надання утримання дитині, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін досягнуто згоди. В першу чергу сторони самостійно визначають в договорі розмір аліментів. Він може становити тверду грошову суму або відсоток (частку) від доходу (заробітку) одного з батьків. Сторони можуть застосувати комбінований спосіб визначення розміру аліментів, встановивши розмір аліментів у відсотку від доходу, наприклад, на поточні потреби і у твердій грошовій сумі на спеціальні потреби дитини (навчання, лікування тощо). Тверда грошова сума може бути чітко фіксованою або встановлений порядок її розрахунку щодо постійних фіксованих у законі сум (у кратному відношенні до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, прожиткового мінімуму дітей відповідного віку, мінімальної заробітної плати). Якщо розмір аліментів визначений у твердій грошовій сумі, у договір варто включати умови щодо її індексації (п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р.). У ч. 2 ст. 184 СК України закріплено вимогу щодо індексації розміру аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, які стягуються за рішенням суду. У СК України не міститься положення про індексацію аліментів, які виплачуються за договором. Відповідно до ст. 105 СК РФ індексація розміру аліментів, що сплачуються за угодою про сплату аліментів, провадиться відповідно до цієї угоди. Якщо в угоді про сплату аліментів не передбачається порядок індексації, індексація провадиться відповідно до закону. Оскільки в СК України аналогічного правила не закріплено, розмір аліментів у твердій грошовій сумі, визначений в договорі, підлягає індексації тільки у тому разі, коли це спеціально передбачено договором. 6. Якщо в договорі розмір аліментів визначений у відсотку від доходу одного з батьків, необхідно визначити, що саме є доходом, з якого такий відсоток обчислюється. Сторони можуть визначити в договорі види доходів платника, з яких будуть виплачуватися аліменти, а також визначити види доходів, з яких така виплата не здійснюватиметься не буде. 7. Сторони можуть визначити форму надання утримання: натуральну, грошову або змішану. Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Якщо в договорі передбачено сплату аліментів у грошовій формі, сторони можуть домовитися про готівкову або безготівкову форму розрахунків (шляхом зарахування аліментів на банківський рахунок одержувача або дитини). Батьки можуть домовитися про порядок передачі коштів (переказом через відділення зв'язку), місце платежу (місце проживання платника або одержувача аліментів). 8. Відповідно до ч. 1 коментованої статті батьки визначають в договорі строки сплати аліментів. У договорі може бути визначений загальний строк дії договору, а також проміжні строки виконання обов'язків. Якщо строк у договорі не визначений, договір вважається укладеним на невизначений строк. Сторони можуть визначити в договорі періодичність надання утримання (щомісячно, щоквартально тощо). В гл. 15 СК України не передбачено можливість так званої «капіталізації» аліментних виплат на дитину. Тому виникає питання, чи можуть сторони в договорі замінити періодичні платежі на одноразову грошову виплату. Свого часу в юридичній літературі вказувалося, що отримання аліментів не може мати своєю метою накопичення, тому капіталізація майбутніх коштів не допускається. В ч. 3 ст. 77 і ст. 89 СК України сплата аліментів наперед допускається за взаємною згодою подружжя щодо утримання одного з них. В юридичній літературі останнього часу також трапляються пропозиції закріпити у законі норму про те, що аліментні платежі мають періодичний характер. Р.А. Майданик зазначає, що аліментні зобов'язання мають пролонгований, триваючий характер і призначаються виключно для систематичного забезпечення утримання. Тому, на його думку, така особливість аліментного зобов'язання унеможливлює фіксацію загальної суми аліментного зобов'язання шляхом капіталізації аліментних платежів, тобто одноразового накопичення грошової суми для задоволення матеріальних потреб на майбутнє3. В законодавстві передбачено, що у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній державі, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги, він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником, або договором про припинення права на аліменти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїжджає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду (п. 1 Порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1203 від 19.08.2002 р.). В ст. ст. 189 і 190 СК України не передбачено, що батьки можуть домовитися щодо сплати одноразової грошової виплати. Однак це єдиний спосіб, у який можна повністю виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, окрім передання права власності на нерухоме майно. Таким чином, можна зробити висновок, що за взаємною згодою сторін аліменти на дитину можуть бути сплачені наперед за договором у разі виїзду одного з них для постійного проживання у країни, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги. У такому випадку в договорі доцільно відобразити розрахунок загальної суми одноразової виплати, виходячи з базової, наприклад, щомісячної суми утримання. Розрахунок провадиться, виходячи із загального строку, за який відповідно до договору провадитимуться виплати. Одноразова виплата може розраховуватися за весь період існування аліментного обов'язку, тобто весь час, який залишився до досягнення дитиною повноліття, або за більш короткий проміжок часу (період тривалої відсутності одного з батьків, на який укладається договір). 9. Можна припустити, що за договором про сплату аліментів одержувачу може передаватися певне майно, яке належить платнику аліментів, включаючи нерухомість (квартира, будинок тощо), у користування. Це може відповідати інтересам дитини, зокрема у випадку, якщо її житлові потреби не забезпечені, а на укладення договору, передбаченого ст. 190 СК України, платник аліментів не згодний. 10. Крім того, батьки можуть визначити в договорі порядок несення ними додаткових витрат на дитину. В договір може бути включено умову про те, що сплата аліментів за договором не звільняє платника від участі в додаткових витратах на дитину, у випадках, передбачених СК України. Примітно те, що зробити це можна, але не необхідно. Оскільки навіть при відсутності такого положення в договорі, норма ст. 185 СК України буде застосовуватися. Разом з тим, практичні працівники рекомендують вносити в договір такий пункт із метою конкретизації й посилення визначеності договору'. 11. Батьки можуть визначити в договорі порядок використання коштів, що сплачуються за договором. Сторони можуть домовитися про те, на які конкретно цілі мають використовуватися кошти, що надаються на утримання дитини. В цьому, як правило, заінтересований той з батьків, хто є платником аліментів. Наприклад, в договорі може бути передбачено, що певна частина коштів має йти на оплату навчання дитини, спеціальних занять, відпочинку тощо. В п. 181 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 p., зазначено, що умови договору про сплату аліментів на дитину мають визначати підстави цільового використання аліментів. 12. Сторони можуть включити в договір умову про сплату аліментів за минулий час. При цьому вони можуть відійти від положення ч. 2 ст. 191 СК України і домовитися про сплату аліментів за весь минулий час без обмеження. 13. Батьки можуть укласти договір про сплату аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання (див. ст. 201 СК України та коментар до неї). Можна припустити, що такий договір може містити умову про погашення заборгованості по аліментам на дитину до досягнення нею повноліття. 14. З появою й розширенням практики укладення договорів щодо утримання важливого значення набуває питання стосовно того, яким чином при досягненні домовленостей між батьками дитини гарантувати дотримання її інтересів. Відповідно до ч. 1 коментованої статті умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені СК України. Таким чином, батьки можуть визначити в договорі про сплату аліментів на дитину (шлюбному договорі) будь-які умови щодо утримання, якщо вони не порушують права дитини. В п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. на роз'яснення вказаного положення зазначено, що розмір аліментів, який сторони визначають за домовленістю між собою, за жодних обставин не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Відповідно до вказаної норми мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу. Таким чином, щомісячний розмір аліментів на дитину, визначений батьками в договорі, не може бути меншим 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо батьки визначають в договорі єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на утримання двох і більше дітей, розмір коштів, що надаватимуться за договором, не може бути меншим, ніж 60 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, якщо діти належать до однієї вікової категорії (до 6 або від 6 до 18 років). Розмір коштів, що надаватимуться за договором на двох і більше дітей, не може бути меншим, ніж сума, що складається з сум по 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожного з дітей відповідного віку, якщо вони належать до різних вікових категорій (до 6 і від 6 до 18 років). Іншими словами, вимога ч. 2 ст. 182 СК України має бути виконана щодо кожної дитини окремо. Крім того, договір не може містити умову про відмову від права на отримання аліментів на дитину. Така умова договору також порушуватиме права дитини. Відмова від права є неправомірною (ст. 8 СК України, ст. 27 ЦК України). Порушуватимуть права дитини і умови про те, що платник звільняється від сплати заборгованості за аліментами, обов'язку щодо участі у додаткових витратах на дитину, а також про те, що дитина не претендуватиме на спадщину в разі отримання аліментів у визначеному в договорі розмірі тощо. Тому такі умови не можуть бути включеними в договір про сплату аліментів на дитину. 15. Сторони можуть передбачити в договорі відповідальність за його порушення, зокрема встановити сплату неустойки, передання певного майна в натурі тощо. Якщо в договорі передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів у вигляді неустойки, неустойка стягується в розмірі, визначеному в договорі. В інтересах одержувача аліментів закріпити таку умову в договорі. Якщо аліменти виплачуються не за рішенням суду, а відповідно до укладеного між батьками договору, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується при наявності прямої вказівки на це в договорі (п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» бід15.05.2006 p.). Якщо в договорі не встановлено відповідальність за прострочення сплати аліментів, у разі примусового його виконання ст. 196 СК України не застосовується. В цьому разі, очевидно, можуть застосовуватися відповідні норми ЦК України, які визначають наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, в ч. 6 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічні правила встановлені в п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 р. 16. Сімейне законодавство детально не визначає порядок укладення, виконання, зміни, розірвання та визнання недійсним договору про сплату аліментів. Договір може бути змінений, розірваний або визнаний недійсним відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 8 СК України). Сторони можуть за взаємною згодою змінити договір. Підставою для змін можуть бути будь-які обставини, що мають значення для однієї зі сторін. В разі виникнення спору заінтересована сторона може звернутися до суду з вимогою про зміну договору (ст. ст. 651, 652 ЦК України). 17. Договір про сплату аліментів укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Нотаріус роз'ясняє батькам зміст і значення проекту договору й з'ясовує, чи відповідає його зміст їхнім дійсним намірам і волі. Нотаріус перевіряє договір на предмет відповідності нормам закону й нерідко надає суттєву допомогу в складанні тексту договору з урахуванням особливостей їхніх життєвих умов. Якщо між батьками не досягнуто домовленості, нотаріус не посвідчує договір. Вирішення спорів належить до компетенції суду. Відсутність нотаріального посвідчення за загальним правилом тягне недійсність договору. Однак в передбачених законом випадках суд може визнати такий договір дійсним (ч. 2 ст. 220 ЦК України). 18. Договір має обов'язковий для сторін характер, тому його виконання забезпечується певними юридичними засобами. Відповідно до ч. 2 коментованої статті у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, в СК України передбачено спрощений порядок примусового виконання договорів щодо утримання. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 р. у разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби. Такий порядок дозволяє добросовісній стороні договору уникнути судової процедури, яка пов'язана з істотними витратами часу й сил. При посвідченні договору нотаріусом роз'яснюється зміст ч. 2 ст. 189 Сімейного кодексу України з одночасним зазначенням про це у тексті договору, у частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором (п. 181 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 p.). Виконавчий напис вчинюється відповідно до Закону України «Про нотаріат» від 2.09.1993 р. № 3425-ХІІ1. а також Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 3.03.2004 р. (далі - Інструкція), і підлягає примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-IV2 (див. коментар до ст. 78 СК України). У разі виникнення спору щодо виконання обов'язку з утримання за договором особа може також звернутися до суду. 19. Договірне зобов'язання з утримання припиняється з підстав, що встановлені у гл. 50 Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст. 8 СК України). Сторони можуть передбачити в договорі спеціальні підстави його припинення (сплив строку, досягнення дитиною певного віку, розірвання шлюбу тощо). За таких обставин договір вважатиметься припиненим від дня настання обставин, визначених сторонами, якщо інше не встановлено в договорі. Договір подружжя про надання утримання може бути розірваний за згодою сторін. У цьому випадку договір вважатиметься розірваним з моменту нотаріального посвідчення його розірвання. Договір може бути визнаний недійсним відповідно до цивільного законодавства. Припинення договору про сплату аліментів на дитину у зв'язку із закінченням строку його дії або на інших передбачених у договорі підставах, не приводить до припинення зобов'язання батьків щодо утримання дитини. Зобов'язання щодо утримання дитини виникає не з договору, а із закону й припиняється при настанні обставин, установлених законом. У разі припинення договору платник більше не зобов'язаний надавати утримання відповідно до його умов, зокрема в розмірі й строки, які визначені в договорі. Іншими словами, якщо дитина не досягла повноліття на момент припинення договору, той з батьків, з ким проживає дитина, може звернутися до суду для примусового стягнення аліментів. Припинення договору позбавляє можливості стягувати аліменти на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, за загальним правилом зобов'язання по утриманню дитини не може припинятися за домовленістю сторін. Припинення договору про сплату аліментів на дитину означає не припинення зобов'язання щодо утримання дитини, а тільки те, що обов'язок щодо утримання не може бути виконаний примусово на умовах, передбачених договором. У разі припинення або визнання недійсним договору вступають у дію закріплені в СК України імперативні норми. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину" |
||
|
||