Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання


1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.
2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
3. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
1. Самостійну групу умов, що включаються у шлюбні договори, можуть становити умови зобов'язального характеру. У першу чергу це можуть бути умови щодо надання подружжям утримання (аліментування).
Подружні відносини передбачають взаємну моральну та матеріальну підтримку і допомогу. Проте матеріальна підтримка є і юридичним обов'язком дружини та чоловіка. Відповідно до ч. 1 ст. 75 СК України дружина і чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. У випадку ненадання такої допомоги той з подружжя, хто її потребує, може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Сторони можуть вирішити це питання і добровільно, за взаємною згодою. Новий СК України безпосередньо передбачає два види договорів дружини і чоловіка щодо їх взаємного утримання: а) договір про надання утримання (ст. 78 СК України); б) договір про припинення права на утримання замість набуття права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК України). Разом з тим ніщо не заважає подружжю визначити умови щодо взаємного утримання у шлюбному договорі. Так, сторони в договорі можуть визначати умови та порядок надання утримання, розмір та форму аліментів, умови припинення права на утримання, у тому числі й замість одержання майна у власність тощо.
Умови щодо взаємного утримання мають для дружини та чоловіка важливе значення, тому вони набули детальну законодавчу регламентацію (ст. ст. 75-91 СК України).
Новий СК України містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права дружини та чоловіка на утримання:
а) норми, що визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст. ст. 75-83 СК України);
б) норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності, а також право дружини та чоловіка у разі проживання з ними дитини (ст. ст. 84-88 СК України);
в) норми, що визначають право на утримання того з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК України).
У свою чергу шлюбним договором сторони можуть передбачити інші, ніж встановлені в законі, умови надання взаємного утримання (аліментування).
2. У першу чергу законодавство встановлює загальні правила щодо взаємного утримання дружини та чоловіка. Відповідно до ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання один з подружжя набуває, якщо має місце сукупність відповідних обставин: а) непрацездатність одного з подружжя; б) потреба в матеріальній допомозі (нужденність); в) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу.
Важливо підкреслити, що зазначені обставини є необхідними для одержання аліментів у судовому порядку. Однак у договорі сторони можуть передбачити інші умови для одержання взаємного утримання. Наприклад, вони можуть не зв'язувати надання утримання з наявністю нужденності або непрацездатності одного з подружжя. Тому необґрунтованим здається закріплене в Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р. № 20/5 положення про те, що при посвідченні договору про утримання нотаріус повинен встановити факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається договір, і відобразити його в договорі (п. 177).
Сторони можуть передбачити в шлюбному договорі умови щодо надання утримання як під час шлюбу, так і після його припинення.
Новий СК захищає інтереси того з колишнього подружжя, хто за час шлюбу займався вихованням дітей, веденням домашнього господарства або піклувався про членів сім'ї (ч. 4 ст. 76 СК України). При наявності таких умов, а також у випадку, якщо дружина або чоловік у зв'язку із хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працювати або зайняти певну посаду, здобуває право на утримання навіть у випадку, коли він є працездатним. Така особа здобуває право на утримання, якщо вона потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя може її надати. Відповідно до ч. 4 ст. 76 СК у цьому випадку право на утримання зберігається протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити інші умови, що стосуються як одержання утримання, так і строків його надання. Так, сторони можуть обмовити, що один з подружжя буде набувати право на утримання незалежно від факту нужденності. Крім того, право на утримання може надаватися одному з подружжя не лише протягом трьох років, але й більш тривалий час.
Новий СК України вперше вводить норму, що закріплює обов'язок кожного з подружжя брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя (ст. 90 СК України). Такі витрати можуть бути пов'язані з оплатою лікування, протезування, додаткового харчування одного з подружжя, необхідністю надання йому спеціального догляду тощо. Дана норма може бути конкретизована сторонами в шлюбному договорі. Сторони можуть закріпити порядок надання допомоги при настанні особливих обставин (хвороба, операція, каліцтво), а також визначити розмір і конкретну форму допомоги.
3. СК України передбачає спеціальні правила щодо утримання одного з подружжя у випадку проживання з ним дитини. У цьому разі право на утримання не пов'язане з непрацездатністю чоловіка або дружини. Необхідність у матеріальній допомозі пояснюється іншою обставиною. Один з подружжя опікується дитиною, у зв'язку з чим його можливість вільно діяти на ринку праці значною мірою є обмеженою. СК України закріплює: а) право дружини на утримання під час вагітності та у випадку проживання з нею дитини (ст. ст. 84, 85 СК України); б) право чоловіка на утримання у випадку проживання з ним дитини (ст. ст. 86, 87 СК України). Як мати, так і батько у випадку проживання з ними дитини мають право одержати від іншого з батьків дитини утримання протягом певного часу: до досягнення дитиною 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку - до шести років (ст. ст. 84, 86 СК України). Сторони в шлюбному договорі можуть встановити для себе інші правила. Наприклад, чоловік може взяти на себе обов'язок надавати матері дитини утримання до досягнення здоровою дитиною не трьох, а п'яти років. Відповідно можуть збільшуватися і строки утримання матері у випадку проживання з нею хворої дитини (більше шести років).
Спеціальні умови надання утримання одному з подружжя пов'язані з фактом проживання з ним дитини-інваліда. За таких умов може виникнути безліч проблем майнового характеру і той з батьків, хто опікується дитиною, без сумніву, потребує особливої допомоги. Згідно з законом умовами надання утримання одному з подружжя є:
а) проживання з одним із подружжя дитини-інваліда, який не може обходитися без постійного стороннього догляду та здійснення турботи про нього;
б) здатність іншого з подружжя надавати матеріальну допомогу (ст. 88 СК України). Важливою особливістю права на утримання у цьому випадку є те, що воно не обмежене строком і триває протягом усього часу проживання дитини-інваліда з одним із батьків (ч. 1 ст. 88 СК України).
З урахуванням нормативних приписів подружжя може визначити інші правила щодо надання утримання тому з батьків, хто здійснює догляд за дитиною-інвалідом. Так, сторони можуть передбачити, що утримання буде надаватися також у випадку, коли догляд за дитиною буде здійснюватися не лише другим з подружжя, а й іншими родичами. Сторони можуть закріпити в договорі право другого з подружжя на аліменти і за умови, що дитина-інвалід не має потреби в постійному додатковому догляді.
5. В ч. 3 коментованої статті вперше закріплено правило, згідно з яким шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Необхідність в реалізації цієї норми може виникнути за умов, коли один з подружжя не має можливості надавати постійну матеріальну допомогу другому з подружжя, хоча йому на праві приватної власності належить певне майно, яке він згоден передати другому з подружжя в зарахування сум належних з нього платежів. Це може бути нерухоме майно або цінне рухоме майно. Сторони можуть також домовитися про одноразову сплату певної суми або визначити часткові виплати аліментів.
6. Якщо в шлюбному договорі визначено умови, розмір і строки виплати аліментів, то у випадку невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на основі виконавчого припису нотаріуса (ч. 2 ст. 99 СК України). Для здійснення виконавчого напису нотаріусові подаються відповідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем. Порядок здійснення виконавчого припису визначений п. п. 282-393 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України 3.03.2004 р. № 20/5.
Сфера договірної ініціативи подружжя при укладенні шлюбного договору є значною. Проте тут існують певні застереження. Умови шлюбного договору щодо взаємного утримання подружжя або умови щодо утримання того з подружжя, хто опікується дитиною, за жодних обставин не можуть погіршувати положення одержувача аліментів порівняно з тим, що закріплене чинним законодавством. Натомість положення шлюбного договору можуть: а) конкретизувати правила, передбачені в законі; б) закріплювати більш високий, ніж передбачено в законі, стандарт надання матеріальної допомоги.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання"
  1. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть
  2. Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
    1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України. Час має важливе значення в процесі виникнення, розвитку та припинення сімейних правовідносин. У зв'язку з цим в СК України містяться посилання на строки як на обставини, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки. Поняття строків та порядок їх обчислення визначаються не сімейним, а цивільним
  3. Стаття 14. Здійснення сімейних прав
    1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. 2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. 1. Коментована стаття встановлює загальні правила щодо здійснення учасниками сімейних відносин свої прав.
  4. Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків
    1. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладеш на іншу особу. 2. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. 3. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої
  5. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності,
  6. Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна
    1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення
  7. Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою
    1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. 2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою,
  8. Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
    1. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. 2. У разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. 1. З прийняттям СК України
  9. Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
    1. Право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Право на утримання припиняється від дня настання цих обставин. 2. Якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані
  10. Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
    1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. 2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною і неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. В СК України не надається визначення шлюбного договору. Виходячи з аналізу норм СК України та його загальної