| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання |
||
|
1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. 2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. 3. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. 1. Самостійну групу умов, що включаються у шлюбні договори, можуть становити умови зобов'язального характеру. У першу чергу це можуть бути умови щодо надання подружжям утримання (аліментування). Подружні відносини передбачають взаємну моральну та матеріальну підтримку і допомогу. Проте матеріальна підтримка є і юридичним обов'язком дружини та чоловіка. Відповідно до ч. 1 ст. 75 СК України дружина і чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. У випадку ненадання такої допомоги той з подружжя, хто її потребує, може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Сторони можуть вирішити це питання і добровільно, за взаємною згодою. Новий СК України безпосередньо передбачає два види договорів дружини і чоловіка щодо їх взаємного утримання: а) договір про надання утримання (ст. 78 СК України); б) договір про припинення права на утримання замість набуття права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК України). Разом з тим ніщо не заважає подружжю визначити умови щодо взаємного утримання у шлюбному договорі. Так, сторони в договорі можуть визначати умови та порядок надання утримання, розмір та форму аліментів, умови припинення права на утримання, у тому числі й замість одержання майна у власність тощо. Умови щодо взаємного утримання мають для дружини та чоловіка важливе значення, тому вони набули детальну законодавчу регламентацію (ст. ст. 75-91 СК України). Новий СК України містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права дружини та чоловіка на утримання: а) норми, що визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст. ст. 75-83 СК України); б) норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності, а також право дружини та чоловіка у разі проживання з ними дитини (ст. ст. 84-88 СК України); в) норми, що визначають право на утримання того з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК України). У свою чергу шлюбним договором сторони можуть передбачити інші, ніж встановлені в законі, умови надання взаємного утримання (аліментування). 2. У першу чергу законодавство встановлює загальні правила щодо взаємного утримання дружини та чоловіка. Відповідно до ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання один з подружжя набуває, якщо має місце сукупність відповідних обставин: а) непрацездатність одного з подружжя; б) потреба в матеріальній допомозі (нужденність); в) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу. Важливо підкреслити, що зазначені обставини є необхідними для одержання аліментів у судовому порядку. Однак у договорі сторони можуть передбачити інші умови для одержання взаємного утримання. Наприклад, вони можуть не зв'язувати надання утримання з наявністю нужденності або непрацездатності одного з подружжя. Тому необґрунтованим здається закріплене в Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р. № 20/5 положення про те, що при посвідченні договору про утримання нотаріус повинен встановити факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається договір, і відобразити його в договорі (п. 177). Сторони можуть передбачити в шлюбному договорі умови щодо надання утримання як під час шлюбу, так і після його припинення. Новий СК захищає інтереси того з колишнього подружжя, хто за час шлюбу займався вихованням дітей, веденням домашнього господарства або піклувався про членів сім'ї (ч. 4 ст. 76 СК України). При наявності таких умов, а також у випадку, якщо дружина або чоловік у зв'язку із хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працювати або зайняти певну посаду, здобуває право на утримання навіть у випадку, коли він є працездатним. Така особа здобуває право на утримання, якщо вона потребує матеріальної допомоги, а другий з подружжя може її надати. Відповідно до ч. 4 ст. 76 СК у цьому випадку право на утримання зберігається протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити інші умови, що стосуються як одержання утримання, так і строків його надання. Так, сторони можуть обмовити, що один з подружжя буде набувати право на утримання незалежно від факту нужденності. Крім того, право на утримання може надаватися одному з подружжя не лише протягом трьох років, але й більш тривалий час. Новий СК України вперше вводить норму, що закріплює обов'язок кожного з подружжя брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя (ст. 90 СК України). Такі витрати можуть бути пов'язані з оплатою лікування, протезування, додаткового харчування одного з подружжя, необхідністю надання йому спеціального догляду тощо. Дана норма може бути конкретизована сторонами в шлюбному договорі. Сторони можуть закріпити порядок надання допомоги при настанні особливих обставин (хвороба, операція, каліцтво), а також визначити розмір і конкретну форму допомоги. 3. СК України передбачає спеціальні правила щодо утримання одного з подружжя у випадку проживання з ним дитини. У цьому разі право на утримання не пов'язане з непрацездатністю чоловіка або дружини. Необхідність у матеріальній допомозі пояснюється іншою обставиною. Один з подружжя опікується дитиною, у зв'язку з чим його можливість вільно діяти на ринку праці значною мірою є обмеженою. СК України закріплює: а) право дружини на утримання під час вагітності та у випадку проживання з нею дитини (ст. ст. 84, 85 СК України); б) право чоловіка на утримання у випадку проживання з ним дитини (ст. ст. 86, 87 СК України). Як мати, так і батько у випадку проживання з ними дитини мають право одержати від іншого з батьків дитини утримання протягом певного часу: до досягнення дитиною 3 років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку - до шести років (ст. ст. 84, 86 СК України). Сторони в шлюбному договорі можуть встановити для себе інші правила. Наприклад, чоловік може взяти на себе обов'язок надавати матері дитини утримання до досягнення здоровою дитиною не трьох, а п'яти років. Відповідно можуть збільшуватися і строки утримання матері у випадку проживання з нею хворої дитини (більше шести років). Спеціальні умови надання утримання одному з подружжя пов'язані з фактом проживання з ним дитини-інваліда. За таких умов може виникнути безліч проблем майнового характеру і той з батьків, хто опікується дитиною, без сумніву, потребує особливої допомоги. Згідно з законом умовами надання утримання одному з подружжя є: а) проживання з одним із подружжя дитини-інваліда, який не може обходитися без постійного стороннього догляду та здійснення турботи про нього; б) здатність іншого з подружжя надавати матеріальну допомогу (ст. 88 СК України). Важливою особливістю права на утримання у цьому випадку є те, що воно не обмежене строком і триває протягом усього часу проживання дитини-інваліда з одним із батьків (ч. 1 ст. 88 СК України). З урахуванням нормативних приписів подружжя може визначити інші правила щодо надання утримання тому з батьків, хто здійснює догляд за дитиною-інвалідом. Так, сторони можуть передбачити, що утримання буде надаватися також у випадку, коли догляд за дитиною буде здійснюватися не лише другим з подружжя, а й іншими родичами. Сторони можуть закріпити в договорі право другого з подружжя на аліменти і за умови, що дитина-інвалід не має потреби в постійному додатковому догляді. 5. В ч. 3 коментованої статті вперше закріплено правило, згідно з яким шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Необхідність в реалізації цієї норми може виникнути за умов, коли один з подружжя не має можливості надавати постійну матеріальну допомогу другому з подружжя, хоча йому на праві приватної власності належить певне майно, яке він згоден передати другому з подружжя в зарахування сум належних з нього платежів. Це може бути нерухоме майно або цінне рухоме майно. Сторони можуть також домовитися про одноразову сплату певної суми або визначити часткові виплати аліментів. 6. Якщо в шлюбному договорі визначено умови, розмір і строки виплати аліментів, то у випадку невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на основі виконавчого припису нотаріуса (ч. 2 ст. 99 СК України). Для здійснення виконавчого напису нотаріусові подаються відповідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем. Порядок здійснення виконавчого припису визначений п. п. 282-393 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України 3.03.2004 р. № 20/5. Сфера договірної ініціативи подружжя при укладенні шлюбного договору є значною. Проте тут існують певні застереження. Умови шлюбного договору щодо взаємного утримання подружжя або умови щодо утримання того з подружжя, хто опікується дитиною, за жодних обставин не можуть погіршувати положення одержувача аліментів порівняно з тим, що закріплене чинним законодавством. Натомість положення шлюбного договору можуть: а) конкретизувати правила, передбачені в законі; б) закріплювати більш високий, ніж передбачено в законі, стандарт надання матеріальної допомоги. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання" |
||
|
||