Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя


1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується три присудженні іншого майна другому з подружжя.
4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
1. Розмір часток кожного з подружжя при поділі їх спільного майна визначається згідно з правилами, закріпленими в ст. 70 СК України. У свою чергу в коментованій статті містяться правила, що стосуються поділу майна подружжя в натурі відповідно до цих часток. Поділу в натурі підлягають лише речі, тобто об'єкти права спільної сумісної власності подружжя. Проте до подружнього майна входять також майнові права та обов'язки подружжя. Ця обставина враховується і при поділі речей (майна в натурі). В процесі поділу між подружжям згідно з їх частками в праві власності на майно розподіляються речі, а також майнові права та майнові обов'язки (борги). Цей момент не відображено в коментованій статті. Вона має більш вузьке значення і стосується лише розподілу речей подружжя. Незважаючи на це, при поділі завжди використовується широкий підхід.
В першу чергу, при поділі майна необхідно визначити його предмет, тобто, те, що входить до поняття «майно подружжя». Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Таким чином, при поділі майна подружжя мають враховуватися три категорії об'єктів:
а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);
в) боргові зобов'язання подружжя (зобов'язання, за якими подружжя виступає як боржники і зобов'язані повернути борг, повернути або передати річ тощо).
При розгляді спору суд в першу чергу визначає загальний обсяг майна подружжя. Пленум Верховного Суду вказав, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. При цьому вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України).
2. Важливого значення останнім часом набуло питання про особливості поділу майна подружжя у тому випадку, коли один або кожен з них є засновником (учасником) підприємницького товариства або зареєстрований як підприємець.
Цивільне законодавство виходить з того, що підприємницьке товариство є власником майка (ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 165 ЦК, України Закон України № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р.). У свою чергу учасники підприємницьких товариств мають право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди) та здійснювати відчуження частки у статутному (складеному) капіталі (п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 116 ЦК України) або отримати частину прибутку відповідно до своєї трудової участі (ч. 4 ст. 165 ЦК України). Таким чином норми цивільного законодавства визначають відносини, що виникають між юридичною особою та її засновником (учасником). В них не враховується і не повинна враховуватися інша лінія відносин - між подружжям, один з яких став засновником (учасником) підприємницького товариства. Проте цю лінію в деяких випадках не можна ігнорувати.
При вирішенні цього питання необхідно враховувати характер майна, переданого підприємницькому товариству його учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу або як майновий пайовий внесок (див. п. 3 коментаря до ст. 61 СК України). Якщо таке майно сформоване за рахунок роздільного майна подружжя (дошлюбне майно, майно, що було одержане за договором дарування тощо), то другий з подружжя не може висувати свої вимоги стосовно такого майна. Інша справа, коли вклад до статутного (складеного) капіталу або майновий пайовий внесок було сформовано за рахунок спільних коштів подружжя. Хоча той з подружжя, хто не є учасником товариства, і не набуває відповідних корпоративних прав (права брати участь в управлінні, право на одержання інформації про діяльність товариства, права на розподіл прибутку тощо), він має опосередковане відношення до майна товариства, оскільки вклад (пайовий внесок) було окрім іншого сформовано і за рахунок належного йому майна.
Той з подружжя, хто не є учасником товариства, у разі поділу спільного майна, може вимагати врахування цієї обставини. Якщо подружжя має інше спільне майно, то той з подружжя, хто не є учасником товариства, може одержати свою частку за рахунок такого майна. При цьому він не звертає своїх вимог до майна, що перебуває у власності товариства.
Другий з подружжя може набувати права щодо майна, вже одержаного від товариства тим з подружжя, хто є його учасником. Що стосується господарських товариств, то другий з подружжя може вимагати визнання за ним права на частину: а) прибутку (доходу), яка вже була сплачена (видана) при розподілі прибутку товариства; б) майна, одержаного учасником товариства у разі його виходу з товариства та продажу належної йому частки в статутному фонді товариства іншій особі; в) майна, одержаного учасником товариства у разі ліквідації товариства.
Якщо при поділі спільного майна подружжя іншого майна немає або його недостатньо, то той з подружжя, хто не є учасником товариства, набуває права, передбачені в законі для кредиторів учасника господарського товариства. Ці права визначаються залежно від конкретного виду товариства. Наприклад, другий з подружжя може вимагати виплати вартості частини майна товариства або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення (товариство з обмеженою відповідальністю) або виділення частки учасника-боржника (повне товариство) в грошовій або натуральній формі (ст. ст. 57, 73 Закону України № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р.)- Якщо один з подружжя є учасником акціонерного товариства, то у разі поділу акцій між подружжям за рішенням суду другий з подружжя може вимагати внесення його до відповідного реєстру акціонерного товариства. Треба наголосити, що у вказаних випадках другий з подружжя діє не як співвласник, оскільки він не має права власності на частку у статутному фонді (майні) господарського товариства, а як кредитор того з подружжя, який є учасником товариства.
Для виробничих кооперативів важливе значення має також ступінь трудової участі того з подружжя, хто є учасником підприємницького товариства, оскільки така участь впливає на розмір прибутку товариства. Правовий режим майна виробничих кооперативів має певні особливості. Згідно із ч. 1 ст. 163 ЦК України кооперативом є добровільне об'єднання громадян для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується не лише на об'єднанні його членами майнових пайових внесків, а й на їхній особистій трудовій участі. Таким чином розмір пайових внесків, створений за рахунок спільного майна подружжя, не є єдиним фактором, що впливає на обсяг майнових прав того з подружжя, хто є кооператором. Не менш важливим є також розмір особистої трудової участі члена кооперативу. Тому другий з подружжя не завжди може вимагати визнання за ним права на половину того, що належить члену виробничого кооперативу. Якщо пайовий внесок члена виробничого кооперативу був незначним, у той час як розмір особистої трудової участі - визначальним, другий з подружжя може набути право на меншу частку в праві на майно, залежно від співвідношення вказаних факторів.
Якщо член виробничого кооперативу здійснив вихід з кооперативу і одержав відповідне майно, то другий з подружжя набуває право власності на частину вартості паю (майна, що пропорційне розміру паю), а також виплат, встановлених статутом кооперативу і законом, що були одержані членом кооперативу. Якщо ж такого майна недостатньо, то другий з подружжя стає кредитором члена кооперативу і може вимагати звернення стягнення на пай (ч.5 ст.166 ЦК України).
Визначення майнових прав подружжя у разі, коли один або кожен з них є учасником підприємницького товариства, має бути здійснене виключно в Сімейному кодексі. На жаль, закон уникає відповіді на ці питання. Разом з тим кожен з видів підприємницьких товариств, порядок формування їх майна, обсяг прав та обов'язків їх учасників мають суттєві особливості. Ці особливості повинні враховуватися при визначенні прав та обов'язків подружжя, які виступають як учасники підприємницьких товариств.
3. Поділ подружнього майна в натурі, так само, як і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися:
а) за домовленістю (договором) сторін;
б) за рішенням суду при наявності спору між подружжям.
В першу чергу дружина та чоловік можуть вирішити питання про поділ спільного майна за допомогою договору. Як правило, такий договір укладається в процесі припинення шлюбних відносин та вирішення подружжям питання про розірвання шлюбу. Саме в такий період сторони визначають майбутню долю набутих за період шлюбу речей. При цьому враховуються (у разі їх наявності) спільні борги подружжя, що виникли при укладенні подружжям договорів в інтересах сім'ї (обов'язок повернути кредит та сплатити проценти банку, обов'язок повернути гроші за договором позики тощо). Якщо подружжю належать майнові права (наприклад, право вимагати від третіх осіб повернення сум за договором позики), то вони також враховуються при розподілі між сторонами речей.
4. В ч. 1 коментованої статті вказано, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. В п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду № 16 від 12.06.98 р. «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» вказано, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. Спільною сумісною власністю подружжя зокрема можуть бути: квартири, житлові й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами.
5. Законодавство передбачає певні способи поділу майна подружжя.
По-перше, відповідно до ст. 71 СК суд може винести рішення щодо поділу майна в натурі. Такий спосіб застосовується до подільних речей, тобто речей, які можна поділити без втрати їх цільового призначення (ст. 183 ЦК України). Наприклад, він застосовується при поділі належних подружжю будівельних матеріалів (пісок, цемент, гравій тощо).
По-друге, суд може прийняти рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (ч. ч. 2, 4, 5 ст. 71 СК України). При цьому за новим СК присудження такої компенсації можливе лише за згодою особи, яка її отримує, та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Такий спосіб застосовується відносно неподільних речей. Протягом десятиліть найбільш важливим в цьому плані було питання про можливість поділу житлових будинків та квартир, що належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Роз'яснення щодо цього питання надав Пленум Верховного Суду України. В Постанові № 7 від 04.10.91 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», Пленум, зокрема, вказав, що поділ в натурі можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири (п. 6). В Постанові Пленуму Верховного Суду № 20 від 22.12.95 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» було вказано, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані житлові та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов (п. 14). При неможливості поділу будинку, що є спільною власністю подружжя, в натурі і відсутності згоди подружжя про спосіб поділу спільного майна, суд, з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей і заслуговуючих на увагу інтересів одного з подружжя, забезпеченості житлом в іншому місці другого з них, може залишити будинок одному з подружжя і покласти на нього обов'язок компенсувати право на частку в будинку другого за рахунок іншого спільного майна або грішми (п. 5 Постанови Пленум № 7 від 04.10.91 p.).
По-третє, суди можуть застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Такий спосіб поділу є найбільш поширеним, хоча його і не передбачено в новому СК України. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна. Він не збігається з поняттям «поділ майна в натурі», оскільки розподіл речей має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об'єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість.
В процесі поділу майна суди можуть одночасно застосовувати не один спосіб, а їх комбінацію: відносно одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передачу одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.
Пленум Верховного Суду України відзначав, що вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
У разі неможливості поділу майна в натурі або присудження його одному з подружжя з виплатою певної компенсації другому, сторонами може ставитися питання про визначення часток кожного з подружжя у спільному майні, тобто зміну режиму спільної сумісної на режим спільної часткової власності подружжя. В такому випадку мова про поділ майна не йде, оскільки при режимі спільної часткової власності подружжя продовжують бути співвласниками певного майна, хоча і з визначенням їх часток у праві власності. Як співвласники, подружжя (колишнє подружжя) має координувати свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном. Таким чином, вони продовжують бути пов'язані між собою майновою спільністю, хоча й дещо іншого характеру. Разом із тим на практиці факт переводу спільної сумісної власності в спільну часткову має важливе значення.
6. В ч. 3 коментованої статті визначається правовий режим речей для професійних занять подружжя. Такі речі присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Ця норма є продовженням правила, закріпленого в ч. 4 ст. 61 СК України, згідно з яким речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Закон виходить з того, що на придбання таких речей були використані спільні гроші подружжя, тому вартість такого майна підлягає врахуванню при присудженні речей для професійних занять подружжя одному з них.
Для виробничих кооперативів важливе значення має також ступінь трудової участі того з подружжя, хто є учасником підприємницького товариства, оскільки така участь впливає на розмір прибутку товариства. Правовий режим майна виробничих кооперативів має певні особливості. Згідно із ч. 1 ст. 163 ЦК України кооперативом є добровільне об'єднання громадян для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується не лише на об'єднанні його членами майнових пайових внесків, а й на їхній особистій трудовій участі. Таким чином розмір пайових внесків, створений за рахунок спільного майна подружжя, не є єдиним фактором, що впливає на обсяг майнових прав того з подружжя, хто є кооператором. Не менш важливим є також розмір особистої трудової участі члена кооперативу. Тому другий з подружжя не завжди може вимагати визнання за ним права на половину того, що належить члену виробничого кооперативу. Якщо пайовий внесок члена виробничого кооперативу був незначним, у той час як розмір особистої трудової участі - визначальним, другий з подружжя може набути право на меншу частку в праві на майно, залежно від співвідношення вказаних факторів.
Якщо член виробничого кооперативу здійснив вихід з кооперативу і одержав відповідне майно, то другий з подружжя набуває право власності на частину вартості паю (майна, що пропорційне розміру паю), а також виплат, встановлених статутом кооперативу і законом, що були одержані членом кооперативу. Якщо ж такого майна недостатньо, то другий з подружжя стає кредитором члена кооперативу і може вимагати звернення стягнення на пай (ч. 5 ст. 166 ЦК України).
Визначення майнових прав подружжя у разі, коли один або кожен з них є учасником підприємницького товариства, має бути здійснене виключно в Сімейному кодексі. На жаль, закон уникає відповіді на ці питання. Разом з тим кожен з видів підприємницьких товариств, порядок формування їх майна, обсяг прав та обов'язків їх учасників мають суттєві особливості. Ці особливості повинні враховуватися при визначенні прав та обов'язків подружжя, які виступають як учасники підприємницьких товариств.
3. Поділ подружнього майна в натурі, так само, як і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися:
а) за домовленістю (договором) сторін;
б) за рішенням суду при наявності спору між подружжям.
В першу чергу дружина та чоловік можуть вирішити питання про поділ спільного майна за допомогою договору. Як правило, такий договір укладається в процесі припинення шлюбних відносин та вирішення подружжям питання про розірвання шлюбу. Саме в такий період сторони визначають майбутню долю набутих за період шлюбу речей. При цьому враховуються (у разі їх наявності) спільні борги подружжя, що виникли при укладенні подружжям договорів в інтересах сім'ї (обов'язок повернути кредит та сплатити проценти банку, обов'язок повернути гроші за договором позики тощо). Якщо подружжю належать майнові права (наприклад, право вимагати від третіх осіб повернення сум за договором позики), то вони також враховуються при розподілі між сторонами речей.
4. В ч. 1 коментованої статті вказано, що, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При визначенні часткової власності подружжя продовжують бути співвласниками певного майна, хоча і з визначенням їх часток у праві власності. Як співвласники, подружжя (колишнє подружжя) має координувати свої дії щодо володіння, користування та розпорядження майном. Таким чином, вони продовжують бути пов'язані між собою майновою спільністю, хоча й дещо іншого характеру. Разом із тим на практиці факт переводу спільної сумісної власності в спільну часткову має важливе значення.
5. В ч. 3 коментованої статті визначається правовий режим речей для професійних занять подружжя. Такі речі присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Ця норма є продовженням правила, закріпленого в ч. 4 ст. 61 СК України, згідно з яким речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Закон виходить з того, що на придбання таких речей були використані спільні гроші подружжя, тому вартість такого майна підлягає врахуванню при присудженні речей для професійних занять подружжя одному з них.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя"
  1. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    статті визначається питання щодо видів роздільного майна подружжя. Реєстрація шлюбу за загальним правилом (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно. Разом з тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, що належить на праві власності йому особисто (роздільне майно). Щодо визначення права, на
  2. Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    статті закріплюється право подружжя на поділ спільного майна або на виділ з нього певної частки. В цивільному праві поняття «виділ» та «поділ» майна не є тотожними, хоча, як в першому, так і у другому випадку мова йде про відносини спільної власності Як відомо, спільна власність означає право двох або більше осіб (співвласників) стосовно одного об'єкта (спільного майна) (ч. 1 ст. 355 ЦК
  3. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    статті, - нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (РАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові
  4. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    статті 49, 64). Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 11, 16). Рішення КС у справі про платні медичні послуги N9 15-рп від 25 листопада 1998 р. Рішення КС у справі про безоплатну медичну допомогу N9 10-рп від 29 травня 1998 р. Угода про надання медичної допомоги громадянам держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27 березня 1997р.
  5. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
    статті визначається загальний порядок укладення подружжям «внутрішніх» договорів, тобто договорів між собою. Ціла низка таких договорів передбачена в новому СК України. Крім того, дружина та чоловік, як і будь-які інші фізичні особи, можуть укладати договори, які не передбачені законодавством, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК України, ст. 7 СК України).
  6. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    статті, скільки с г. 640 ЦК. Співвласник мас право на виділ у натурі частки з майна, шо є у спільній частковій власності. Якщо виділ частки я спільного майна не допускається згідно із законом або с неможливим (йдеться про неподільну річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Договір про
  7. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    статтею, не включаються доходи та витрати у вигляді позитивних чи від'ємних курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами із довгострокового страхування життя, та активів, якими представлені страхові резерви за договорами із довгострокового страхування життя, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті. 153.1.
  8. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    статті170 цього розділу: а) творчими спілками їх членам у випадках, передбачених законом; б) Товариством Червоного Хреста України на користь отримувачів благодійної допомоги відповідно до закону; в) іншими неприбутковими організаціями (крім кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ) та благодійними фондами України, статус яких визначається відповідно до закону, на
  9. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    статті 176 цього розділу щодо подання податковим органам інформації про виплачені доходи в установленому цим розділом порядку. Запровадження обов'язку податкового агента для професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, не звільняє платника податку від обов'язку декларування результатів усіх операцій з купівлі та продажу інвестиційних активів, здійснених протягом звітного
  10. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    статті 18-22 ЦК, статті 261-265 ЦПК). Громадянин може бути визнаний судом безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування (ч. 1 ст. 18 ЦК). ' Цивільне право. - К., 1997. - Ч. 1. - С. 347-372. У разі визнання громадянина безвісно відсутнім над його майном встановлюється опіка. За заявою заінтересованих осіб орган