|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
|
|
1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
2. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
1. В коментованій статті закріплюється норма, що визначає майнові відносини колишнього подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє певної майнової пов'язаності колишніх дружини та чоловіка. Між ними з необхідністю виникають питання щодо володіння, користування та розпорядження майном, набутим за час шлюбу. Вказана норма є вкрай важливою, оскільки вона дозволяє чітко визначити майнові права та обов'язки сторін після розірвання шлюбу.
Основне правило щодо правового режиму подружнього майна після розірвання шлюбу визначається в ч. 1 коментованої статті. Воно полягає у тому, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Це означає, що таке майно залишається спільним незалежно від того, скільки часу спливло після розірвання шлюбу. Якщо сторони за час шлюбу набули житловий будинок, квартиру, автомобіль, інше рухоме та нерухоме майно, то ці речі зберігатимуть режим спільного майна і після розірвання шлюбу.
2. Закон передбачає спільність майна колишнього подружжя. Проте він не може ігнорувати ту обставину, що відносини подружжя та осіб, які розірвали свій шлюб, суттєво різняться. Для подружжя встановлені складні правила розпоряджання спільним майном. Вони передбачають підтвердження волі другого з подружжя на укладення практично будь-якого з правочинів (див. ст. 65 СК України та коментар до неї). Закон виходить з того, що дружина та чоловік поєднанні спільністю життя і перебувають у постійному контакті. Таких вимог не можна висувати до колишнього подружжя. Тому порядок розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками відповідно до Цивільного, а не Сімейного кодексу України.
Ст. 369 ЦК України встановлює, що розпоряджання майном, яке є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Відносно деяких видів майна встановлюються спеціальні правила. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпоряджання спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч. 2 ст. 369 ЦК України). Інших випадків, коли б воля співвласників на розпоряджання спільним майном мала б бути підтверджена, цивільний закон не передбачає.
З урахуванням норм ЦК України можна зробити висновок, що існує лише один випадок підтвердження волі другого з подружжя на укладення договору - коли розпоряджання спільним майном здійснюється за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Хоча режим спільної сумісної власності продовжує існувати і після розірвання шлюбу, правила, встановлені ст. 65 СК України щодо розпоряджання спільним майном не поширюються на відносини колишнього подружжя. Тому тут не діють правила про дрібні побутові правочини, правочини щодо цінного майна або майна, яке не є цінним. Правила розпоряджання спільним майном колишнього подружжя у порівнянні з правилами, що встановлені для осіб, які перебувають у шлюбі, значно спрощені. Вони стосуються лише правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації.
Усі інші договори щодо спільного майна кожен з колишнього подружжя має право укладати самостійно. При цьому згода другого з подружжя на укладення правочину передбачається (презумується). В абз. 2 ч. 2 ст. 369 ЦК України сказано, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпоряджання спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Однак правочин щодо розпоряджання спільним майном, вчинений одним із співвласників може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч.4 ст. 369 ЦК України).
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Информация, релевантная "Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу" |
- Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: 165.1.1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів
- § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
- Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України. Час має важливе значення в процесі виникнення, розвитку та припинення сімейних правовідносин. У зв'язку з цим в СК України містяться посилання на строки як на обставини, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки. Поняття строків та порядок їх обчислення визначаються не сімейним, а цивільним
- Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності
1. Той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. 2. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним. 1. В ч. 1 ст. 319 ЦК України закріплено загальне правило: власник володіє, користується та
- Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. 3. Якщо одним із подружжя укладено
- Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу
- Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна
1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення
- 3.1. Поняття і види права спільної власності
Майно може належати на праві власності не тільки одній особі, а декільком особам одночасно. В такому випадку виникають відносини спільної власності. Право спільної власності - це право 2 і більше осіб на один і той самий об'єкт, який може складатися з однієї речі або з сукупності речей. Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак як об'єкт права власності вони є єдиним цілим. Тому
- 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В
- Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
|