Головна
Головна → Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право → Сімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.
1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України). Це означає, що частки кожного із співвласників в праві на спільне майно не визначені і кожен з них вважається власником усього майна. Дії співвласників мають бути скоординованими, а розпорядження майном здійснюватися за їх взаємною згодою.
Якщо розпорядитися своїм майном хоче лише один з подружжя, то спочатку має бути визначена частка, що належить йому в праві на спільне майно (див. п. п. 4-7 коментарю до ст. 64 СК України). Визначення часток у праві спільної власності можливе шляхом переведення майна з режиму спільної сумісної власності в режим спільної часткової власності. У ч. 1 ст. 356 ЦК України сказано, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них є спільною частковою власністю.
Подружжя може укласти договір про визначення часток в праві власності на майно. На жаль, сімейний закон не згадує про такий договір навіть в коментованій статті та не визначає його форми. Тому тут можуть застосовуватися загальні правила щодо форми правочину, встановлені цивільним законодавством (ст. ст. 205 - 210 ЦК України).
Момент виникнення права власності кожного з подружжя на частку у праві на майно визначається відповідно до ст. 334 ЦК України. При цьому треба враховувати, що згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі та їх виникнення підлягають державній реєстрації.
Після укладення договору і виконання вимог закону щодо реєстрації права власності кожен із подружжя стає власником 1/2 частки в праві на майно, якщо інший розмір часток не визначений за згодою сторін. В подальшому відносини подружжя регулюються нормами не сімейного, а цивільного законодавства (ст. ст. 356-367 ЦК України).
2. Кожен з подружжя як учасник спільної часткової власності може визначити долю належної йому частки у спільному майні. Він має право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду) тощо. Відносини подружжя в цьому разі підпорядковуються загальним вимогам цивільного законодавства щодо здійснення права спільної часткової власності. Зокрема тут діє правило про переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. Згідно із ч. 1 ст. 362 ЦК України у разі
продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Таким чином, у разі продажу належної одному з подружжя частки у праві на майно другий з подружжя має переважне право її купівлі. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі (ч. 2 ст. 362 ЦК України). Це правило діє і відносно подружжя.
3. В ч. 1 коментованої статті вказано, що подружжя може розпорядитися своєю часткою в праві власності лише після її виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Доречність такого правила викликає сумніви. Крім того, воно суперечить цивільному законодавству. Згідно із ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Таким чином, реального виділу частки такого співвласника закон не вимагає. Співвласник розпоряджається не майном в натурі (наприклад, першим або другим поверхом будинку), а 1/2 (або іншою за розміром) часткою в праві власності. Співвласник може розпорядитися своєю часткою навіть тоді, коли її реальний виділ неможливий. Примушувати ж сторони укладати договір про визначення порядку користування майном не можна, якщо на це немає їхньої згоди. Отже, прив'язка сімейного закону розпорядження часткою у праві на майно з її виділом в натурі порушує права співвласників.
4. На жаль, коментована стаття має й інші суттєві вади.
По-перше, в ній використовується таке вкрай невдале словосполучення, як «частки у праві спільної сумісної власності подружжя». Це порушує основну теоретичну концепцію спільної власності, яка базується на розумінні двох видів спільної власності залежно від визначеності або невизначеності часток у праві власності на майно. Відомо, що власність з визначенням часток - це спільна часткова власність (ч. 1 ст. 356 ЦК України), без визначення - спільна сумісна власність (ч. 1 ст. 368 ЦК України). З урахуванням цього вести мову про існування часток у праві спільної сумісної власності невиправдано ані в теоретичному, ані в практичному сенсі.
По-друге, в назві коментованої статті сказано про право подружжя на розпоряджання часткою у майні. Це суперечить закріпленій в ЦК України основній концепції спільної власності, згідно з якою частки співвласників визначають у праві на майно, а не в самому майні.
5. В ч. 2 коментованої статті міститься правило, згідно з яким кожен з подружжя має право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Право заповідача на визначення обсягу спадщини визначається цивільним законодавством. Згідно із ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. При цьому заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (ч. 2 ст. 1236 ЦК України). Цивільне законодавство не вимагає при укладенні заповіту визначення частки учасника спільної сумісної власності та виділу її в натурі.
Цивільне законодавство закріплює нове правило, що стосується заповіту подружжя. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. На жаль, в цій нормі повторюється вираз «частка у праві спільної сумісної власності». Проте відомо, що після смерті одного з подружжя спільна власність подружжя трансформується у спільну часткову власність і саме частка у праві спільної часткової власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що с об'єктом права спільної сумісної власності подружжя"
  1. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: 165.1.1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів
  2. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  3. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  4. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я,- карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. 2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я - карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
  5. Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
    1. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. 1. В коментованій статті визначається порядок застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Вона має принципово важливе
  6. Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
    Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності,
  7. Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
    1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. 3. Якщо одним із подружжя укладено
  8. Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
    1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу
  9. Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
    1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. 2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
  10. Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна
    1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення
© 2014-2022  yport.inf.ua